Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва

 

Великочий Володимир Степанович

Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва

07.00.06 – Історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни.

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Львів – 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор
Карпенко Олександр Юхимович.
Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, професор кафедри історії України, завідувач Відділу регіональних проблем Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Панчук Май Іванович
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України,

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
Литвин Микола Романович
Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Провідна організація: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського.

Захист відбудеться 12 жовтня 1999 р., о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради К 35.051.12 у Львівському державному університеті ім. Івана Франка за адресою: 290602, м. Львів, вул. Університетська, 1.

Автореферат розіслано 7 вересня 1999 р.

Вчений секретар
спеціалізованої Вченої ради О.М.Сухий


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення та наукове осмислення Української революції 1917-1920 рр. є одним з провідних напрямків вітчизняної історичної науки в цілому, історичного джерелознавства зокрема. Їх успішне здійснення можливе лише за умови посилення уваги до проблем методології, історіографії та джерелознавства, які є важливими важелями підвищення теоретичного рівня, ефективності, практичної значимості історичних досліджень. Саме від історичних джерел, їх повноти, репрезентативності, інформативної насиченості і достовірності, рівня опрацювання, наукової критики і методів використання залежать якість і ефективність історичних досліджень загалом.
Це повною мірою стосується і вивчення державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці (ЗУНР) - національній демократичній державі українського народу на його західних землях, яка виникла у 1918 р. як закономірний результат розвитку національно-визвольного руху доби Української революції 1917- 1920 рр. Актуальність теми обумовлено, насамперед, тим, що джерелознавчі аспекти як історії ЗУНР в цілому, так і державного будівництва в ній зокрема, спеціально не розроблялись. У новітньому українському джерелознавстві узагальнюючих праць такого характеру поки що не створено, а окремі фрагменти і думки авторів є лише свідченням започаткування процесу виявлення та напрацювання сучасних методологічних підходів до наукового дослідження історичного минулого.
Крім того, з сукупності всіх джерелознавчих проблем історії ЗУНР виокремлені питання вивчення джерел, які прямо чи опосередковано відображають державне будівництво в ній, що, вважаємо, в цілому є однією з найменш досліджених і дискусійних проблем, вимагають суттєвого уточнення і об’єктивного висвітлення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи з історії західноукраїнських земель у XX ст., що здійснюється колективом кафедри історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та Відділу регіональних проблем Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Дослідження історії ЗУНР завершилось написанням колективом авторів під керівництвом завідувача Відділу доктора історичних наук, професора Карпенка О.Ю. монографічної праці «Історія ЗУНР: 1918-1923 рр.» (подана до друку).
Дисертант здійснив науково-технічне опрацювання та підготовку до друку документів і матеріалів, які увійшли до І, II та IV томів збірника ‘’ЗУНР:1918-1923 рр.» у 5-ти томах, 8-ми книгах, робота над яким в основному завершена (поданий до друку).
Крім того, дисертаційне дослідження здійснювалось відповідно до плану наукових заходів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, розробленого на основі рекомендацій Міністерства освіти України від 16 травня 1997 р. на виконання затвердженого Кабінетом Міністрів України «Плану організаційних заходів з відзначення пам’ятних подій Української революції 1917-1920 рр».
Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукового опрацювання та актуальності теми і полягають у розробці джерелознавчих аспектів вивчення історії ЗУНР як складової частини подій Української революції 1917-1920 рр. Дисертант ставив перед собою такі завдання:
- охарактеризувати стан сукупної джерельної бази вивчення історії ЗУНР і, на основі загальноприйнятих у вітчизняному та зарубіжному джерелознавстві принципів, провести класифікацію вірогідних джерел, подати загальну характеристику особливостей і значимості їх окремих типів, видів тощо;
- накреслити шляхи підвищення рівня інформативної віддачі джерел, необхідних для вивчення проблем державного будівництва в ЗУНР, його взаємозв’язку і впливу на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях періоду Української революції 1917 -1920 рр.;
- здійснити нове прочитання вже відомих і ввести у науковий обіг нові джерела з визначених проблем;
- на основі виявлених та опрацьованих джерел, уточнити концепцію розвитку державотворчих процесів в ЗУНР, форму, структуру та функціональні особливості центрального державного апарату, органів місцевої влади та управління, збройних сил, суду, охорони суспільного порядку.
Хронологічні межі дослідження охоплюють весь період існування Західно-Української Народної Республіки, який, на нашу думку, проходив у 2 етапи: перший - з жовтня 1918 р. до червня 1919 р.; другий - з середини червня 1919 р. до 14 березня 1923 р. Перший етап пов’язаний з так званим «територіальним» існуванням ЗУНР, протягом якого вона виникла і уконституювалася, утверджувала свою владу шляхом розбудови і поширення власних державних інституцій на території Східної Галичини. Другий етап охоплює період існування, державницької діяльності владних інституцій ЗУНР, які у зв’язку з окупацією території краю Другою Річчю Посполитою, Румунією, Чехословаччиною перебували в екзилі, від початку еміграції і до моменту їх ліквідації.
Автор не мав на меті послідовне висвітлення історії ЗУНР і навіть системний виклад питань державного будівництва в ній. Дисертація, за задумом автора, мала б дати загальну характеристику джерельної бази вивчення історії ЗУНР, виокремити специфічні особливості її створення і використання, провести аналіз джерелознавчих проблем вивчення процесу державного будівництва в ній.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в історіографії здійснена спроба комплексного дослідження проблем джерелознавства історії ЗУНР; проведено класифікацію джерел за їх типово-видовими характеристиками; виокремлено та проаналізовано найбільш інформативно значимі джерела з історії державного будівництва, конкретних проявів діяльності її владних інституцій; здійснено нове прочитання і введено в науковий обіг ряд раніше невідомих джерел, які мають принципове значення для об’єктивного висвітлення історії ЗУНР, створення цілісної наукової концепції її вивчення.
Практичне значення одержаних результатів. Нове прочитання вже відомих і вивчення та введення в науковий обіг нових джерел з історії ЗУНР в цілому, державного будівництва в ній зокрема, дало можливість, на нашу думку, суттєво уточнити хід побудови, функціональні особливості та еволюцію структури державно-правних інституцій; значно розширити напрямки та джерельну базу вивчення подій Української революції 1917-1920 рр. загалом. Крім того, в умовах здійснення адміністративної реформи в Україні на сучасному етапі її державотворення, використання такого досвіду періоду ЗУНР може мати не лише теоретичне, а й практичне значення.
Апробація роботи. Основні положення та результати дисертаційної роботи були апробовані у Відділі регіональних проблем Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, на кафедрі історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, зокрема: «Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст.» ( листопад 1996 р., м. Івано-Франківськ), «Українська новітня держава: історія і сучасність» (березень 1997 р., м. Тернопіль), «УНР-перша в XX столітті демократична держава українського народу: до 80-річчя Української революції 1917 - 1920 років» (січень 1998 р., м. Київ), присвяченій 80-річчю Західно-Української Народної Республіки ( жовтень 1998 р., міста Львів, Івано-Франківськ), на звітно-наукових конференціях кафедр Прикарпатського університету імені Василя Стефаника у 1996-1999 рр.
Структура дисертації, її зміст і послідовність викладу матеріалу зумовлені логікою самої проблеми, метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновку (179 с.) та списку використаних джерел (547 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, наукова новизна, хронологічні рамки, визначено об’єкт та предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, практичну значимість.
У першому розділі «Стан наукової розробки і загальна характеристика джерел з проблеми дослідження» здійснено огляд найвагоміших здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії у вивченні Української революції 1917- 1920 рр., національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях першої чверті ХХ століття, історії ЗУНР, охарактеризовано в цілому джерельну базу до вивчення державного будівництва в ній, виокремлено найсуттєвіші, на наш погляд, історіографічні та джерелознавчі прогалини, які вимагають окремого наукового вивчення.
Аналіз опрацьованих історіографічних надбань дозволяє констатувати, що на сьогоднішній день джерелознавчі аспекти історії ЗУНР в цілому, питання джерельного забезпечення вивчення процесу державного будівництва в ній зокрема, ще не стали предметом як спеціальних, так і комплексних наукових досліджень. З-посеред масиву наукових праць вважаємо, лише у монографічних виданнях М. Литвина та С.Макарчука, статтях С.Дерев’янка, А.Панчука, М.Панчука, О.Карпенка зроблено спробу широкого аналізу джерельної бази до вивчення окремих аспектів історії ЗУНР, критичної оцінки історіографічних джерел з проблеми дослідження.
З праць, що достатньо глибоко, на основі значного масиву джерел, розкривають окремі проблеми будівництва і функціонування державних інституцій ЗУНР, виділимо, насамперед, ті, які з’явились ще у 20-30-х роках ХХст. Це, зокрема, праці керівників та активних діячів ЗУНР та Української Народної Республіки: К.Левицького, М.Лозинського, С.Вітика, В.Охримовича, В.Панейка, Л.Цегельського, В.Винниченка, О.Доценка, С.Петлюри, П.Христюка, І.Мазепи та ін. Їх визначальною рисою є збереження духу тогочасної епохи, насиченість значною кількістю джерельного матеріалу, згодом чималою мірою втраченого.
Видані у 20-30-ті рр. спогади безпосередніх учасників та свідків досліджуваних подій ( М.Чубатого, О.Кузьми, Д.Паліїва та ін.) також характеризуються використанням значної кількості документів і матеріалів. Як правило, вони носять тематичний характер, присвячені окремим питанням історії ЗУНР. Зокрема, у праці М.Чубатого «Державний лад на Західній Области Української Народньої Республіки» вперше здійснено спробу з’ясування чисельності особового складу УНРади, опубліковано списки її членів.
Питання історії ЗУНР в цілому, як і проблема державного будівництва в ній, в радянській історіографії 40-80-х рр., вважаємо, не знайшли належного висвітлення. Основною причиною слід вважати неможливість всестороннього вивчення джерел через існуючий тоді режимний характер зберігання окремих фондів та колекцій документів і матеріалів в установах тодішнього архівного фонду СРСР, тендеційність тогочасної історичної науки в УРСР.
Першим у середині 50-тих рр. здійснив спробу відійти від наперед визначених радянською історичною наукою ідеологем, об’єктивно висвітлити характер Листопадової (1918 р.) революції на західноукраїнських землях львівський дослідник О.Карпенко. Використовуючи значний масив документів і матеріалів, що розкривали передумови та причини Листопадового зриву, офіційні документи владних структур Австро-Угорщини, донесення старост повітів і повітових дирекцій поліції про масовий вічовий рух у краї весною-восени 1918 р., матеріали тогочасної преси, спогади безпосередніх учасників та свідків подій, вчений довів національно-демократичний, народний характер як самої революції, так і народженої нею Західно-Української Народної Республіки. Однак, така позиція автора і запропонована ним концепція не набула тоді характеру загальновизнаної і фактично була засуджена, як «ворожа» та відкинута.
У 60-80-ті роки проблеми історії ЗУНР також не стали предметом ґрунтовних наукових досліджень. Варто відзначити, що лише в працях О.Карпенка, Р.Симоненка, Ю.Сливки частково розглядалися питання характеру Листопадової революції 1918 р. на західноукраїнських землях та виникнення ЗУНР, зовнішньополітичної та дипломатичної діяльності її урядових структур, їх боротьби за міжнародне визнання держави. При цьому вчені, наскільки це було можливим, широко використовували доступний їм тоді матеріал, часто цитуючи окремі фрагменти документів і матеріалів у тексті праць.
Характеризуючи досягнення вітчизняної історіографії останнього десятиріччя стосовно означених нами проблем, зауважимо, що більшою чи меншою мірою вони знайшли своє висвітлення у працях Я.Грицака, Я.Дашкевича, , С.Дерев’янка, О.Жерноклеєва, О.Калакури, Я.Калакури, О.Карпенка, О.Колянчука, В.Кондратюка, М.Кравчука, О.Красівського, М.Кугутяка, В.Кульчицького, М.Литвина, С.Макарчука, К.Науменка, О.Павлюка, А.Панчука, М.Панчука, І.Підкови, О.Рубльова, О.Сухого, Б.Тищика, Ґ.Цвенгроша, Р.Шуста. Серед праць узагальнюючого характеру, в яких здійснюється спроба комплексного вивчення та аналізу історії ЗУНР, слід, на нашу думку, виділити дослідження М.Литвина, К.Науменка, Б.Тищика, О.Вівчаренка, С.Макарчука. Саме їх праці, на нашу думку, започаткували новий етап в історіографії ЗУНР, який характеризується прагненням авторів подолати пануючі раніше стереотипи у висвітленні героїчної долі, ролі і місця західноукраїнської держави в історії українського народу.
Окремим питанням виникнення та діяльності ЗУНР присвячені численні праці вчених - україністів з-за кордону: В.Вериги, Т.Гунчака, І.Нагаєвського, Н.Полонської-Василенко, М.Стахіва, І.Хоми, В.Шевчука, С.Ярославина (І.Сохоцького) та ін. Автори використали обмежене коло доступних їм джерел: документи офіційного характеру, матеріали тогочасної преси, спогади безпосередніх учасників та очевидців подій. Глибиною джерелознавчого дослідження відрізняється праця Є.Місила, в якій подано ґрунтовний аналіз преси ЗУНР, наведено перелік наукових установ та закладів країн Європи та Америки, де вони зберігаються.
Значну групу історіографічних джерел складають праці польських вчених. Ті, що були опубліковані у міжвоєнний період та впродовж 40-80-х рр., є переважно, спогадами учасників та свідків подій, відзначаються тенденційністю підходів до висвітлення досліджуваних проблем. Більшою об’єктивністю характеризуються праці польських істориків, опубліковані за останнє десятиліття. Їх автори широко використовують архівні документи і матеріали для висвітлення, головним чином, українсько-польських взаємин, суспільно-політичних процесів у Галичині періоду існування ЗУНР. Джерелознавчі аспекти її історії загалом ними не розроблялись.
Таким чином, вивчення наявних праць з історії ЗУНР дає можливість визначити як досягнення, так і найбільш типові для багатьох з них недоліки у використанні джерел. Погоджуємося з висновками С.Дерев’янка і А.Панчука з цього приводу. Зокрема, наведені у вступах до праць джерелознавчі аспекти, як правило зводяться тільки до перечислення окремих груп вивчених документів і матеріалів, містять фрагментарні відомості про їх публікації та місця зберігання. У текстах рідко відображена проведена авторами робота над джерелами, їх джерелознавча характеристика. Не всі джерела, що використовуються, володіють достатнім рівнем репрезентативності.
Суттєвим недоліком є й те, що часто, використовуючи не оригінали, а копії документів чи їх фрагменти, які не завжди дають повну уяву про джерела в цілому, доказів, які підтверджують їх достовірність, автори не наводять. Крім того, не вказується характер документів, їх авторство, час і місце створення та ін. В науково-довідковому апараті зустрічаються так звані «глухі покликання», котрі не дають уяви про використані джерела. Для ряду праць останнього часу характерні покликання на чисельні архівні фонди, дані про які не відповідають їх сучасному зміненому опису. Все це в цілому утруднює перевірку достовірності джерел іншими дослідниками.
Отже, не зважаючи на значну кількість праць, які відображають героїчний шлях Західно-Української Народної Республіки, питання вивчення її джерельної бази майже не розроблялись і тому не отримали належного висвітлення. Це, в свою чергу, призвело до недостатнього вивчення та наукового аналізу багатьох важливих питань процесу державного будівництва в ЗУНР.
Враховуючи це, нами, з використанням методів джерелознавчої евристики, встановлено сукупність джерел, що є основою для дослідження історії ЗУНР в цілому, державного будівництва в ній зокрема, проведено їх класифікацію, подано загальну характеристику походження, зберігання та конкретних особливостей використання.
Основною скарбницею документальної пам’яті про історію та діяльність ЗУНР є Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) і Центральний державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАЛ).
Різноманітні за своєю видовою класифікацією, походженням та призначенням, історичні та історіографічні джерела з історії ЗУНР зосереджені, в основному, у 10 фондах ЦДАВО України. В основі внутрішнього формування кожного з них лежить хронологічний принцип. Загальна кількість одиниць зберігання комплексу становить, за нашими підрахунками, 822. Основна частина тих, що зберігаються у ЦДІАЛ, знаходиться у фонді 581 «Колекція документів про діяльність урядів і армій Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки (1914 – 1939 рр.)», зокрема у її другому розділі (122 з 212 одиниць зберігання). Окремі джерела з проблеми дослідження виявлено нами ще у 5 фондах цього архіву.
Найбільш вагомою частиною комплексу є документи офіційного характеру: розпорядження – розпорядки, обіжники, накази Диктатора, його Військової канцелярії, Начальної Команди Галицької Армії (НКГА) тощо. До нього входять також і матеріали особистого характеру: переписка, спогади, щоденники учасників і свідків подій.
З 1990 р. матеріали цих фондів після їх технічного доопрацювання та поновлення були розсекречені і стали доступними для їх використання дослідниками. Однак вони практично не введені у науковий обіг, про що свідчить аналіз змісту публікацій дослідників 90-х рр.
Значна кількість джерел з проблеми дослідження зберігається у фондах державних архівів Вінницької, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей, тобто того регіону, де або безпосередньо знаходилась сама держава, або діяли її інституції. Окремі документи та матеріали зберігаються також і в Центральному державному кінофотофоноархіві України, у державних архівах ряду інших областей, а також органів Служби Безпеки, Прокуратури, Верховного Суду України.
Чимало джерел з історії ЗУНР, в т.ч. і тих, що стали предметом цього дисертаційного дослідження, зберігаються і в архівах та бібліотеках зарубіжних країн: у Центральному військовому архіві у м.Варшаві, Архіві Актів Нових у м.Варшаві, Архіві державному у м.Перемишлі (Республіка Польща); Центральному державному архіві, Адміністративному та Військовому архівах у м.Відні (Австрія); Архіві Українського католицького університету ім. св. Климента папи у м. Римі (Ватикан); Державному архіві Російської Федерації, Російському державному військовому архіві, Російському центрі збереження та вивчення документів новітньої історії (Російська Федерація). Є відомості про наявність окремих оригінальних документів в архівах інших держав та приватних осіб.
Однією з найбільших за репрезентативністю документальної бази до вивчення історії ЗУНР серед архівів зарубіжних країн є колекція документів і матеріалів у Архіві Українського католицького університету ім.св. Климента папи. За свідченням проф. О.Карпенка, який особисто у 1997 р. мав змогу працювати з цією колекцією, вона є доволі реперезентативною за кількісними і якісними критеріями, характеризується багатоманіттям різних видів джерел. Серед них - розпорядки, обіжники, постанови Диктатора, інформаційні повідомлення владних інституцій держави впродовж 1919-1923 рр.; ноти протесту до урядів країн Антанти, керівних органів мирних конференцій з вимогами припинення окупації західноукраїнських земель інтервентами; матеріали української преси, що видавались за розпорядженням Відділу преси і пропаганди Уряду Уповноважених Диктатора, виходила у таборах інтернованих вояків УГА тощо. Частина з них була використана першим директором цього архіву доктором Теофілем Горнікевичем під час підготовки ним збірника документів і матеріалів про події в Україні у 1914-1922 рр.
Засвоєння численних і різноманітних за своїм складом джерел вимагає їх наукової класифікації. Автором використано загальноприйняту у вітчизняному джерелознавстві класифікаційну схему джерел за їх типово-видовими характеристиками, формою, походженням та призначенням.
Особливе значення в дисертаційному дослідженні має аналіз, систематизація та внутрішня класифікація одного з родів писемних джерел, які утворилися в процесі діяльності різноманітних державних, громадських, приватних установ - документальних. Їх використання у процесі дослідження теми вважаємо базовими, адже саме вони визначали хід і особливості державного будівництва. Це, зокрема, акти законодавчого характеру, прийняті УНРадою, Радою Державних Секретарів, протоколи і стенограми їх засідань, Закордонної Групи УНРади, Колегії Уповноважених Диктатора, місцевих органів влади та управління, партійних з’їздів, конференцій, їх постанови та звернення, інші документи.
За принципом поділу джерел за призначенням, умовно виділимо «нормативні» та «виконавчі» документи. До нормативних віднесемо закони, ухвали, звернення, рішення УНРади, розпорядки Диктатора, розпорядки та обіжники Ради Державних Секретарів, Уповноважених Диктатора, які мали характер підзаконних актів і були покликані забезпечити функціонування відповідних органів державної влади, реалізацію їх політики; розпорядки та обіжники місцевих органів влади та управління. Відносно нормативний характер носили передові редакційні статті офіційних друкованих видань органів влади та управління ЗУНР: «Републики», «Нового життя», «Українського прапора», «Українського Скитальця», «Стрільця»; резолюції та ухвали партійних з’їздів і конференцій, народних віч і зборів тощо.
Глибше розкрити широку державотворчу діяльність ЗУНР допоможе вивчення так званих виконавчих джерел - оглядових, звітних, документів УНРади, її кур’єрів і посланців, окремих Державних Секретаріатів, Уповноважених Диктатора, його Референтів, місцевих органів влади та управління; повсякденного інформаційного матеріалу; переписки; різних підготовчих матеріалів, на яких грунтувались підзаконні документи як виконавчого, так і нормативного характеру.
До історичної традиції, або оповідних джерел відносяться, насамперед, численні спогади активних учасників та свідків подій, в т.ч. і тих, що виступили на боці противників влади західноукраїнської держави, особиста переписка, інформаційні матеріали, які широко публікувались у легальній та нелегальній пресі. Застосовуючи такий поділ, слід зазначити його чітко виражений умовний характер, але його використання певною мірою сприяє оптимізації роботи з джерелами.
Виходячи з вище сказаного, увесь комплекс виявлених джерел, необхідних для дослідження питань державного будівництва в ЗУНР, пропонуємо за походженням умовно класифікувати наступним чином:
1.Документи вищих органів влади та управління ЗУНР і УНР.
2.Документи місцевих органів влади та управління ЗУНР.
3.Документи політичних партій, громадських, культурно-освітніх, військових організацій та об’єднань.
4.Документи міжнародних організацій, конференцій.
5.Твори політичних та державних діячів ЗУНР і УНР.
6.Матеріали органів державної влади і управління Австро-Угорщини та Польщі стосовно Східної Галичини у 1918-1923 рр.
7.Періодична преса і неперіодичні видання.
8.Спогади безпосередніх учасників та свідків подій.
9.Матеріали особистого походження.
10.Кінофотодокументи, твори мистецтва.
11.Наукова, політична та художня література.
Кожна з названих груп більш чи менш об’ємна і різноманітна за своїми видами та в цілому складається з однорідних документів. Всередині кожної з груп автором проведено додаткову внутрішню класифікацію, необхідну для аналізу сукупності джерел.
У другому розділі роботи, що має назву «Джерела до вивчення Листопадової (1918 р.) національно-демократичної революції і утворення ЗУНР», розглядається комплекс, насамперед, писемних джерел, які висвітлюють причини, передумови, хід революції, процес проголошення і становлення національної державності у 1918 р.
Для цього використані наступні групи історичних джерел: документи і матеріали, що висвітлюють наростання соціально-економічної, національно визвольної боротьби народних мас; документи політичних і військових центрів, котрі вели безпосередню підготовку і здійснили встановлення української влади у Східній Галичині.
Оскільки питання соціально-економічного становища західно-українських земель наприкінці 1917 – у 1918 рр. не є спеціальним предметом дисертаційного дослідження, то у його висвітленні ми базувались на вже існуючих працях вітчизняних авторів, які побудовані на ґрунтовному першоджерельному матеріалі, містять глибокий аналіз основних історіографічних робіт зарубіжних вчених з означеної проблеми.
Процес наростання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях висвітлюють, зокрема, програми, рішення, ухвали і постанови з’їздів, конференцій, інших керівних органів національних політичних партій, Головної Української Ради, Союзу Визволення України, Загальної Української Ради, Української Парламентарної Репрезентації, виступи та офіційні запити депутатів австрійського парламенту від західноукраїнських земель з вимогами відновлення національної державності на етнічних українських землях, соборності нації. Джерелами для вивчення цього процесу є також рішення, ухвали віч, народних зборів у лютому-березні та вересні-жовнті 1918 р. з такими ж вимогами. Відомості про них відклались у матеріалах тогочасної української преси, спогадах організаторів і учасників подій, донесеннях старост повітів і дирекцій поліції.
Найменшою репрезентативністю характеризується джерельна база до вивчення організаційного оформлення та діяльності Центрального Військового Комітету (ЦВК), підготовки ним «Листопадового зриву». Фактична відсутність документальної бази з цієї проблеми дослідження пояснюється кількома причинами. По-перше, хоч ЦВК і був створений у вересні 1918 р., проте активну роботу розпочав лише у середині жовтня. По-друге, підготовка до встановлення влади українцями у Східній Галичині на місцях мала цілком таємний характер, при цьому документальних записів майже не зберігалося. Тому найважливішими джерелами для вивчення процесу діяльності ЦВК і підготовки ним збройного виступу у краї є спогади самих членів Комітету та осіб, з ним пов’язаних: Д.Паліїва, І.Рудницького, Т.Мартинця, К.Левицького, М.Гуцуляка та ін.
Ці ж писемні джерела поряд з інформаційними повідомленнями з міст і повітів краю до УНРади у м.Львові, вважаємо, є базовими і для висвітлення питання про проголошення Української Держави на західноукраїнських землях, Листопадового зриву і ходу започаткованої ним національно-демократичної революції. Зокрема, вивчення матеріалів української преси за жовтень 1918 р. дало нам змогу вперше встановити, що до складу УНРади на час її створення входило лише 66 делегатів, які 19 жовтня 1918 р. і проголосили відновлення національної державності на західноукраїнських землях.
Таким чином, виявлені і опрацьовані джерела є доволі різноманітними за своїми якісними і кількісними характеристиками, хоч їх комплекс і позначений певними прогалинами, зумовленими рядом об’єктивних та суб’єктивних чинників. В цілому ж, вони, вважаємо, є репрезентативними і дають підстави стверджувати, що проголошення незалежної ЗУНР стало закономірним результатом розвитку українського національно-визвольного руху у Східній Галичині, як складової частини Української революції 1917 - 1920 рр.
У третьому розділі «Відображення в джерелах процесу формування структури вищих органів державної влади та управління» наголошується: основним видом писемних джерел, які дозволяють висвітлити означену проблему, є законодавчі та діловодчі. Серед них пріоритетне місце займають акти нормативно-правового характеру, видані вищими державними інституціями ЗУНР. За формою, походженням та призначенням пропонуємо розділити їх на наступні підвиди: 1) закони, ухвали та постанови; 2) розпорядження – розпорядки; 3) циркуляри та обіжники.
Потрібно зазначити, що запропонована класифікаційна схема розгляду документів може використовуватись лише для першого етапу діяльності ЗУНР. Під час періоду, коли основною формою політичного режиму була диктатура, а сама західноукраїнська держава втратила свою територію, групу актів нормативно-правового характеру в основному складають розпорядки Диктатора, на які поряд з законодавчими покладались також і регламентуючі та інструктивні функції.
В основному документи нормативно-правового характеру, які відклались в ході діяльності владних структур ЗУНР опубліковані у спеціальних періодичних виданнях уряду та його міністерств («Збірник законів, розпорядків та обіжників проголошених Державним Секретаріатом Зах.-Укр.Н.Р.», «Вістник державних законів і розпорядків Західної Области Української Народної Республіки», «Вістник Державного Секретаріату військових справ», «Вістник Державного Секретаріату просьвіти і віроісповідань»), тогочасній пресі (газети «Република», «Діло», «Українське слово», «Нове життя», «Український прапор»). Значний пласт джерел такого ж характеру міститься й у фундаментальних працях перших дослідників історії ЗУНР: М.Лозинського, М.Чубатого, С.Ярославина, М.Стахіва та ін.
Пріоритетний характер використання джерел з означеної проблеми мають ті, які опубліковані в офіційних друкованих виданнях органів державної влади та управління ЗУНР. Їх текстовий зміст є найбільш точним і, за загальноприйнятими принципами джерелознавчої науки, вважається автентичним, канонічним.
Для вивчення процесу побудови структури вищих органів державної влади та управління ЗУНР необхідним є також і використання тих нормативно-правових актів, які відклались у формі незавершених документів, проектів і т.і. Джерелознавче вивчення, наприклад, ряду проектів розпорядків Диктатора дозволило з’ясувати їх сфрагістичні особливості, які, у свою чергу, дають нам підстави зробити висновок концептуального характеру. Поєднання гербів двох держав українського народу – УНР та ЗУНР у печатці на розпорядку Диктатора «Про заміну найвищої обрахункової палати Урядом Державної Контролі» від 29 грудня 1921 р. не є випадковим. Герб ЗУНР. менший за розмірами і вміщений всередині герба УНР, символізує, вважаємо, органічну національну та державну єдність західноукраїнських з усіма українськими землями, як це і було проголошено під час злуки ЗУНР і УНР. Використання такого поєднання гербів у державній печатці ЗУНР свідчить про панування в цей час серед її керівництва соборницьких настроїв. Це, у свою чергу, робить сумнівним твердження окремих дослідників про те, що вже восени 1919 р. наступив державний розрив між ЗУНР і УНР.
Таким чином, комплекс джерел, які висвітлюють процес формування та діяльності вищих органів влади і управління ЗУНР, складають, насам-перед, документи офіційного характеру, різноманітні за видами, формою і призначенням. Специфіка їх напрацювання, введення в дію і застосування, текстовий зміст та сфрагістичні особливості дозволяють вичленити два етапи у процесі державного будівництва в ЗУНР, пов’язані з цими етапами видозміни самих державно-правних інституцій, їх характеру тощо.
У четвертому розділі «Характеристика джерел до вивчення діяльності місцевих органів державної влади і управління, судочинства, правопорядку та збройних сил в ЗУНР» основна увага привернута до писемних, які згруповані автором у окремі підвиди: документи офіційного характеру, видані владними структурами; матеріали преси про їх роботу; спогади безпосередніх учасників та очевидців подій.
Значна різноманітність писемних джерел першого підвиду вимагає, на наш погляд, додаткової внутрішньої класифікації. За походженням, ці документи слід розділити на три підгрупи. Першу складатимуть документи вищих органів державної влади, які визначали структуру, нормативно-правову базу та сферу компетенції означених державних інституцій.
До другої слід віднести документи, видані самими місцевими органами державної влади і управління, судочинства, правопорядку та збройних сил ЗУНР як у офіційних друкованих органах, так і у формі листівок, повідомлень, оповісток–оголошень.
Третю групу, вважаємо, складають документи і матеріали такого ж походження, які не були опубліковані, але збереглися в архівах.
Питання діяльності місцевих органів влади і управління, судочинства, правопорядку та збройних сил в ЗУНР відображені також у матеріалах преси, спогадах учасників та очевидців подій.
Аналіз виявлених та опрацьованих джерел дав можливість зробити ряд наступних висновків.
Система місцевих органів державної влади і управління функціонувала лише протягом першого періоду існування ЗУНР. На чолі окремої адміністративної одиниці – повіту, стояв Державний Повітовий Комісар, при якому на правах дорадчого органу діяла повітова українська національна рада. З втратою ЗУНР власної території припинила своє функціонування і система місцевих органів державної влади та управління.
Структура цивільного судочинства так і не набула остаточного завершення, практичного втілення. Не були створені плановані сталі вищі судові інстанції: «Вищий Суд у Львові» та «Найвищий Державний Суд у Львові». Джерелознавчого підтвердження діяльності тимчасової інституції такого ж характеру – Сенату ІІІ інстанції –, про створення якого задекларовано у ряді нормативно-правових актів держави, у ході дослідження нами не виявлено.
Система військового судочинства в ЗУНР була в основному сформована у листопаді 1918 – січні 1919 рр. Вона була сталою протягом першого етапу існування держави і, на відміну від системи цивільного судочинства, діяла також і протягом другого. Однак виявлені та опрацьовані документи і матеріали не дозволяють повністю відтворити її структуру в цей час.
Структуру органів охорони суспільного порядку в державі складали Корпус Української Державної Жандармерії та міліції на місцях. Діяльність першого, як і його побудова, підпорядкування, правова база функціонування були чітко визначені конкретними нормативно-правовими актами. Становлення міліції на місцях, вважаємо, відбувалося за відсутності єдиної нормативно-правової бази. Повідомлення з місць до УНРади про становище у повітах протягом листопада 1918 р. вказують на те, що цей процес здійснювався з ініціативи і під керівництвом адміністративних органів та регулювався лише ними. У продовж другого етапу діяльності ЗУНР органи державної жандармерії і міліції вже не виконували функції охорони суспільного порядку в державі, а здійснювали її лише в складі збройних сил, що вимагає окремого дослідження, в тому числі і джерелознавчого.
Збройні сили ЗУНР – Українська Галицька Армія – в ході свого становлення і розвитку неодноразово змінювали статус, форму, структуру, підпорядкованість. Виявлення і опрацювання ряду документів офіційного характеру, зосереджених у фонді 2188 ЦДАВО України, дозволили нам документально довести, що у лютому – березні 1919 р. чисельність збройних сил ЗУНР набула найбільшого кількісного показника і складала 120 тисяч чоловік. З виникненням у січні 1920 р. Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА) УГА не припинила своєї діяльності, а була відроджена в переддень і в ході радянсько-польської війни. Однак з жовтня 1920 р. по січень 1923 р. активних військових дій не вела, зосередивши свої зусилля на організаційне, структурне становлення і зміцнення, на культурно-просвітницьку роботу серед свого особового складу, інтернованого у таборах в Польщі, Чехословакії, Болгарії.
У висновках дисертації зроблено узагальнення з головних проблем дослідження.
Аналіз та наукове опрацювання комплексу джерел до вивчення державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці дає підстави зробити наступні висновки:
по-перше, джерельна база до вивчення проблеми, що досліджується, є доволі репрезентативною як за кількісними, так і за якісними критеріями;
по-друге, в ній мають місце прогалини, пов’язані з відсутністю через ряд об’єктивних та суб’єктивних чинників джерел з окремих проблем історії ЗУНР, що, однак, суттєвим чином не позначається на рівні репрезентативності комплексу джерел;
по-третє, підвищенню цього рівня, а також інформативної насиченості джерел сприятиме лише комплексний підхід в процесі їх дослідження та використання, нове, неупереджене прочитання вже відомих документів і матеріалів;
по-четверте, об’єктивному і всесторонньому вивченню проблем державного будівництва в ЗУНР та її історії загалом сприятиме введення в науковий обіг нових джерел, як, наприклад, протоколів і стенограм засідань УНРади, Ради Державних Секретарів, Колегії Уповноважених Диктатора, що має принципове значення для дослідження і висвітлення зазначеного процесу.
Наявні джерела відображають основні проблеми, тенденції, напрямки процесу державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці, його практичне втілення.
Опрацювання інформативного потенціалу означеного комплексу джерел дозволяє зробити ряд висновків загальноісторичного, концептуального характеру:
по-перше, наявні джерела підтверджують той факт, що Листопадова революція 1918 р. на західноукраїнських землях носила національно-демократичний характер;
по-друге, Листопадова революція 1918 р. стала закономірним результатом і складовою частиною розвитку загальноукраїнського національно-визвольного руху першої чверті XX ст., в т.ч. і Української революції 1917-1920 рр.;
по-третє, виникнення та утвердження Західно-Української Народної Республіки, в свою чергу, стало закономірним наслідком розвитку Листопадової революції;
по-четверте, саме існування ЗУНР проходило в два етапи, які відрізнялись між собою конкретно-історичними умовами, векторами, завданнями державного будівництва в ній, що й зумовлювало його характер та форми;
по-п’яте, сам процес державного будівництва в Західно-Українській Народній Республіці мав цілеспрямований, послідовний, законодавчо обгрунтований та забезпечений характер на кожному з цих етапів. Його реалізація в конкретних формах мала певні особливості, не характерні для процесу національного державотворення в ході Української революції 1917-1920 рр. в інших регіонах України;
по-шосте, не зважаючи на окремі помилки та прорахунки в ході державного будівництва в ЗУНР, причиною його припинення та ліквідації самої держави стали, головним чином, зовнішньополітичні фактори.
До рекомендацій, спрямованих на використання отриманих результатів, зокрема, можна віднести:
використання наведених нами раніше невідомих джерел, деякі нові оцінки уже опублікованих у підготовці узагальнюючих та спеціальних праць, збірників документів і матеріалів, хрестоматій з історії ЗУНР, історії України, джерелознавства, теорії та історії держави і права України;
передбачити розгляд відповідних проблем у програмах курсів історії України, теорії та історії держави і права України, які викладаються у вищих навчальних закладах держави;
розгорнути подальше дослідження джерел з історії ЗУНР як складової частини Української революції 1917-1920 р., яке могло б завершитись створенням комплексної узагальнюючої праці «Українська революція 1917-1920 рр.: історіографія та джерела».

Основний зміст дисертації відображений автором у таких публікаціях:

1. Великочий В. Національна політика ЗУНР у контексті українсько-польських відносин: джерелознавчий аспект // Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.). - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.11З-117.
2 Великочий В. Дмитро Вітовський (1887-1919 рр.) Документальний нарис. - Коломия, видавничо-поліграфічне товариство «Вік», 1997. - 75 с. (у співавторстві).
3. Великочий В. Нормативно-правова база формування системи органів місцевого управління в ЗУНР: джерелознавчий аспект// Нова політика. - 1998. - №2. - С. 60-63.
4. Великочий В. Марки ЗУНР як джерело до вивчення її історії // Нова політика. - 1998. - № 5. - С. 13-17 (у співавторстві).
5. Великочий В. Джерела до вивчення Листопадового зриву 1918 року // Вісник Прикарпатського університету. Серія «Історичні науки». - Вип. 1. - Івано-Франківськ: Плай, 1998. - С. 87-98.
6. Великочий В. У небі над Україною в боротьбі за свободу і незалежність її народу // Українознавство: документи, матеріали, раритети.- Івано- Франківськ: Плай, 1998. - С.99-119.
7. Великочий В. ЗУНР в пам’ятках історії та культури Прикарпаття. - Івано- Франківськ: Плай, 1999. - 128 с. (у співавторстві).
8. Великочий В. Джерела вивчення історії Західноукраїнської Народної Республіки // Україна: державність, історія, перспективи. - Івано- Франківськ: Плай, 1999. - С. 122-129.

АНОТАЦІЯ

Великочий В.С. Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1999.

У дисертації аналізується комплекс джерел до вивчення державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці (ЗУНР): прослідковано наявні історіографічні надбання через призму використання в них відомих на час створення праць історичних джерел; з використанням методів джерелознавчої евристики встановлено сукупність тих з них, що є основою для дослідження історії ЗУНР в цілому, державного будівництва в ній зокрема; проведено класифікацію виявлених джерел, подано загальну характеристику їх походження, зберігання та конкретних особливостей використання; введено у науковий обіг нові джерела та здійснено нове прочитання вже відомих. На основі аналізу та синтезу комплексу джерел визначено якісний та кількісний рівень їх репрезентативності, уточнено концепцію і періодизацію розвитку державотворчих процесів у ЗУНР, форму, структуру і функціональні особливості центрального державного апарату, органів місцевої державної влади та управління, суду, охорони суспільного порядку, збройних сил, накреслено шляхи підвищення рівня інформативної віддачі джерел для вивчення державного будівництва в ЗУНР, його взаємозв’язку і впливу на розвиток національно-визвольного руху на західноукраїнських землях періоду Української революції 1917-1920 рр.

Ключові слова: Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), державне будівництво, державно-правні інституції, джерельна база, типово-видова класифікація джерел.

АННОТАЦИЯ

Великочий В.С. История ЗУНР: источники к изучению государственного строительства. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Львовский государственный университет им. Ивана Франко, 1999.

В диссертации анализируется комплекс источников к изучению государственного строительства в Западно-Украинской Народной Республике (ЗУНР): прослежено имеющиеся историографическое наследие через призму использования в нем известных на время создания трудов исторических источников; с использованием методов источниковедческой эвристики установлено совокупность тех из них, что служат основой для исследования истории ЗУНР в целом, государственного строительства в ней в частности; проведена классификация выявленных источников, представлена общая характеристика их происхождения, хранения и конкретных особенностей использования; введено в научный оборот новые источники и осуществлено новое прочтение уже известных. На основе анализа и синтеза комплекса источников определен качественный и количественный уровень их репрезентативности, уточнено концепцию и периодизацию процессов государственного развития в ЗУНР, форму, структуру и функциональные особенности центрального государственного аппарата, местных органов государственной власти и управления, суда, охраны общественного порядка, вооруженных сил, намечено пути повышения уровня информативной отдачи источников для изучения государственного строительства в ЗУНР, его взаимосвязи и влияния на развитие национально освободительного движения на западноукраинских землях периода Украинской революции 1917-1920 гг.

Ключевые слова: Западно-Украинская Народная Республика (ЗУНР), государственное строительство, государственно-правовые институции, источниковая база, типо-видовая классификация источников.

ANNOTATION

Velykochyi V.S.- The history of Westukrainian People’s Republiс: the sources of learning state construction. - Manuscript.

Dissertation for admission to the degree of candidate of history to the major 07.00.06. - historiography, source study and special historic disciplines. - Lviv State University, named after lvan-Franko,1999.
The dissertation analyses the complex of sources for learning the state construction in Westukraininan People’s Republic (WUPR). It traces the real historiographic properties in the light of using works of historical sources on the time of creation. Using the heuristics methods of source studies, it was established that those of them are the basis for the investigation of the history of Westukrainian People’s Republic as the whole and the state construction separately. The discovery sources were classified and the characteristic of their origin, reservation and the peculiarities of their usage were done. The well-known sources were read and introduced the new ones. On the basis of the analysis and synthesis of the complex of sources, it was determined their qualitative and quantitative level of representation and it was drawn up the ways of improving the level of informative sources for learning the state construction of Westukrainian People’s Republic, its history.
Learning of available historiographical acquisitions from the history of WUPR allowed to set up that the source study aspects of its history haven’t yet become the subject as special as complex scientific investigations. As a rule, in works, they only enumerate the groups of the investigated documents and materials. They also contain the fragmentary information about the publications and places of their preservation. There is no information about the character of the documents, their authors, time and place of their creation. The main courses of such situation are: impossibility of the detailed learning sources because off the USSR secret character of the preservation of the funds and collections of documents and materials; specific investigation themes of the home and foreign authors in present development of history.
The total sum of sources which are the basis of the investigation of the WUPR history as the whole and the state construction separately, consist of the funds and collections of the central archives, scientific libraries of Ukraine, State archives ofVinnytsya, Transcarpethian lvano-Frankivsk, LvivTernopil and Chernivtsi regions, agencies of Security Service, Public Prosecutor, the Supreme Court of Ukraine. The dissertation also contains the sources from the archives of Republic of Poland, Germany, Austria, Vatican, Great Britain, the USA and the Russian Federation. For the systematization of the exposed sources the author used the common scheme of their classification according to their type and form characteristic, forms, origin and prescription.
The main attention in the dissertation concentrated on the analysis and synthesis of the written sources because they are the most informative and representative. The priority belongs to the documents which appeared during the process of activity of the various state, public and private establishments. We consider their usage in this investigation as the basic because only they determine the progress and peculiarities of WUPR state construction.
This dissertation investigates the history of WUPR archive fund formation, its fortune before and after that state existence. The normative-legal acts which were the basis of the office work system and the course of the appearance of several types of the official materials and documents were also analysed.
On the basis of primary sources the following problems were traced:
- the changes of the title; the status of the state; the character of its political regime depending on the objective and subjective factors which have social-political, economical, military and international traits;
- the formation, the structure and the effective functions of the Supreme Legislative Organ - the Ukrainian National Rada (UNR), the Supreme Executive Agency, Rada of the State Secretaries, the Collegiate Organ which had the status of the head of the State - the Department of UNR;
- the formation and the establishing the nomal-legal base of the functions of the regional organs of the State Power and Management , Courts, Police and Army.
In the process of the investigation it was picked out the problem of the Analysis of the documents which gave an opportunity to explain the causes and pre-conditions of the transformation to such form in WUPR as dictatorship. It is also elucidated the changes in the structure, functional peculiarities of some State Institutions.
Learning of the complex of sources of the history of the state constru-ction in WUPR allowed to elaborate the conception and periods of its development, its cooperation and influence on the National Liberation Movement in Western Ukraine during the Ukrainian Revolution of 1917-1920.

Key words: Westernukrainian People’s Republic (WUPR), state constru-ction, state legal institutions, source base, type-and-form classification.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking