Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
Номера от 730 грн.
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Номера от 490 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Номера от 450 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Номера от 350 грн.
Есть номера
-2% онлайн заказ
Зачарованные Карпаты
Зачарованные Карпаты
Закарпатье, Воловец
Коттеджи от 400 грн.
Есть номера


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Касаційне провадження в господарському судочинстві України

 

БІДА Катерина Михайлівна

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.04 - господарське право;
господарсько - процесуальне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права
юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент
Винокурова Людмила Федорівна,
доцент кафедри господарського права
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: Притика Дмитро Микитович
доктор юридичних наук, академік
Академії правових наук України,
Голова Вищого господарського суду України;

Сліпачук Тетяна Володимирівна
кандидат юридичних наук,
провідний науковий співробітник
Науково-дослідного інституту приватного права
і підприємництва при Академії правових наук
України.

Провідна установа: Донецький національний університет МОН
України (м. Донецьк).

 

Захист відбудеться 23 червня 2005 р. о 10 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 у Київському національному
університеті імені Тараса Шевченка за адресою:
01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:
(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
.

Автореферат розісланий 17 травня 2005 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук, доцент Боднар Т.В.

Загальна характеристика роботи
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Здійснювана в Україні судово-правова реформа започаткувала принципові зміни у процесуальному законодавстві України, які призвели до кардинальних змін у господарському процесуальному праві. Серед цих змін особливе місце займає запровадження до Господарського процесуального кодексу України (далі скорочено -ГПК) інституту касаційного провадження. Згідно з Законом України від 21 червня 2001 р. ГПК України було доповнено новим розділом XII “Перегляд судових рішень у касаційному порядку”, в якому визначено загальні правові засади касаційного провадження у господарському процесі. Реалізацію судової реформи було продовжено Законом України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р., згідно з яким було удосконалено систему господарських судів, серед яких Вищий господарський суд України (далі скорочено - ВГСУ) набув статусу касаційного суду.
Поступово інститут касаційного провадження в Україні став дієвим механізмом захисту прав господарюючих суб’єктів. Однак, багато положень ГПК України виявилися такими, що не відповідають, повною мірою, сучасним вимогам касаційного розгляду. У цивільному процесуальному праві низку подібних проблем вирішено шляхом прийняття нового Цивільного процесуального кодексу. Наразі постає нагальна проблема кардинального оновлення господарського процесуального законодавства. Вже нині на цьому шляху зроблено значні кроки. Так, на розгляд Верховної Ради України було подано три проекти нового ГПК України, з яких, поданий 11.02.2004 р. Кабінетом Міністрів України, вже прийнято у першому читанні і буде доопрацьовано з урахуванням положень двох інших проектів. Подані три законопроекти містять значні новели, порівняно з чинним ГПК України і, водночас, розбіжності у вирішенні одних і тих же питань. Тому нині надзвичайно важливо здійснити ретельний і глибокий науковий аналіз положень цих законопроектів, нового Цивільного процесуального кодексу України (далі скорочено - ЦПК), щоб сприяти закріпленню у новому ГПК України найбільш оптимальних, високоефективних і раціональних процесуальних норм. Необхідно також врахувати світовий досвід у створенні інституту касаційного провадження.
Поспішне формування інститутів апеляційного та касаційного провадження в господарському судочинстві України та прийняття інших нових законодавчих процесуальних рішень призвело до суперечностей у застосуванні процесуальних норм у практичній діяльності господарських судів, що не сприяє належному захисту прав та законних інтересів як юридичних, так і, в певних випадках, фізичних осіб. У зв’язку з цим важко переоцінити значення наукових досліджень, у тому числі монографічних. Однак, на жаль, нині майже відсутні монографічні праці, присвячені інституту касаційного провадження. Ці питання досліджувалися переважно у науково-навчальній літературі та в окремих журнальних статтях в контексті загальних проблем організації діяльності господарських судів, як це має місце у монографії Д.М.Притики “Організація діяльності господарських судів в Україні” та його дисертаційній роботі. Тому, з наведених міркувань, це дослідження проблем інституту касаційного провадження є актуальним і практично необхідним.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з державною бюджетною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми: 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U 007725 –2001-2004 р.р. ).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз правових засад касаційного провадження в господарському процесуальному праві; виявлення проблем у здійсненні господарського судочинства, а також розробка науково-теоретичних і практичних рекомендацій щодо поняття інституту касації, його призначення, повноважень господарського касаційного суду та вдосконалення чинного процесуального законодавства.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження :
- визначення передумов формування інституту касації у господарському судочинстві і наукове обґрунтування доцільності його запровадження в українській судово-господарській системі;
- виявлення правової природи касаційного оскарження та його змісту;
- здійснення порівняльного аналізу касаційного провадження за законодавством України та інших країн;
- виявлення кола осіб, які можуть звертатися з касаційними скаргами;
- визначення порядку реалізації права на касаційне оскарження;
- визначення повноважень суду касаційної інстанції;
- визначення підстав для скасування судових актів у касаційній інстанції;
- розробка і обґрунтування рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання та механізму застосування касаційного перегляду судових актів.
Об’єктом дослідження є суспільні правовідносини, які виникають у зв’язку з поданням касаційної скарги на судовий акт місцевого господарського чи апеляційного суду, її розглядом господарським судом касаційної інстанції та ухваленням нового судового акту у формі постанови (ухвали) про скасування чи зміну оскаржуваних судових актів та ухвалення нового судового рішення або зміну його, про відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового акту без змін, про повне чи часткове скасування судового акту та передачу справи на новий розгляд.
Предметом дослідження є система законодавчих актів, що регулюють господарське судочинство взагалі та здійснення касаційного оскарження, зокрема, практика його застосування, літературні джерела.
Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічну основу дисертації складають діалектичний метод пізнання, а також інші загальні та спеціальні наукові методи, зокрема, формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний. Застосування зазначених та інших методів наукового пізнання дозволило здійснити комплексний аналіз інституту касації, зробити науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають ознаки наукової новизни.
Так, системно-комплексний метод дозволив визначити місце норм про касаційне провадження у господарському процесуальному праві, його взаємодію з іншими інститутами, у тому числі з апеляційним провадженням.
За допомогою формально-логічного методу виявлено принципи застосування норм про касаційне провадження у тих випадках, коли вони не прямо, а опосередковано регулюють ті чи інші відносини, наприклад, щодо визначення кола осіб, що мають право на касаційне оскарження, порядку подання та повернення касаційної скарги.
Застосування історичного способу сприяло встановленню основних етапів формування господарського судочинства та об’єктивних передумов введення до нього інститутів апеляції та касації.
Використання порівняльно-правового методу забезпечувалося порівняльним аналізом норм чинного ГПК України і законопроектів нового ГПК, які перебувають на розгляді Верховної Ради України, чинного ЦПК України 1963 р. і нового ЦПК України 2004 р., що дало можливість запропонувати найбільш оптимальні пропозиції щодо вдосконалення процесуального законодавства.
Теоретичну основу дисертації складають, насамперед, праці вчених-процесуалістів України та інших країн, зокрема, Т.Є. Абової, Є.А. Борисової, Й.Т. Богдана, Ю.М. Грошового, А.О. Добровольського, С.Ю. Каца, В.В., Комарова, М.М. Міхєєнка, А.Й. Осетинського, Д.М. Притики, І.Г. Побірченка, Ю.С. Червоного, Н.А. Чечіної, В.І. Тертишнікова, М.Й. Штефана, а також вчених-господарників, зокрема, О.А. Беляневич, В.Е. Беляневич, О.М. Вінник, К.А. Граве, В.В. Луця, Г.В. Пронської, О.О. Чувпило, В.С.Щербини та ін.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням інституту касації у господарському процесуальному праві України.
Наукова новизна дослідження сформульована в наступних положеннях, що виносяться на захист:
1.Вперше дається визначення поняття інституту касаційного провадження в господарському судочинстві, як сукупності правових норм і принципів, які визначають зміст процесуальних дій і документів, вчинюваних на стадії касаційного перегляду судових актів ( передумови касаційного оскарження, зміст касаційної скарги, порядок її подання та порядок її розгляду, прийняття по ній відповідних рішень).
2.Визначено основні етапи виникнення і розвитку інституту касації, формування якого в Україні розпочалося лише з 21 червня 2001 р. Передумовами реформування арбітражних судів у господарські та створення нового за формою та змістом господарського судочинства стали наступні негативні реалії у діяльності арбітражних судів та арбітражному процесі: а) арбітражні суди України різних ланок становили самостійну і незалежну від загальної судової системи судову структуру, що призвело до утвердження різних підходів у застосуванні одних і тих же положень матеріального і процесуального права; б) нерівність у захисті прав юридичних і фізичних осіб; в) антагонізм між правовими засадами арбітражного і цивільного процесуального судочинства, оскільки АПК України і ЦПК України в багатьох випадках базувалися на різних принципах; г) відсутність інститутів апеляційного та касаційного провадження. Наявність таких принципових вад у системі господарського судочинства та його невідповідність положенням Конституції України про правосуддя обумовили його радикальні зміни, у тому числі привели до утворення інститутів апеляційного та касаційного оскарження.
3.Вперше визначено систему засад побудови інституту касації в законодавстві України, якими, зокрема, є: 1) самостійність дволанкової системи касаційного провадження як стадії господарського процесу; 2) обмеженість кола осіб, що мають право на касаційне оскарження; 3) імперативність переліку судових актів господарського суду, що можуть бути об’єктом касаційного оскарження; 4) обмеженість повноважень суду касаційної інстанції переглядом судових актів лише з позицій відповідності їх законодавству України без права виявлення ступеню їх обґрунтованості; 5) імперативна вичерпність переліку повноважень суду касаційної інстанції.
4.Підтримана сформована у процесуальній науці концепція поділу принципів процесуального права на організаційні і функціональні (процесуальні), але з застереженням: по-перше, про умовність такого поділу, адже окремі з них можуть вважатися як організаційними, так і функціональними одночасно (наприклад, принципи законності, обов’язковості судових актів); по-друге, про відсутність у деяких принципів достатніх ознак загально-правової дії в господарському судочинстві (наприклад, принципів оперативності, солідарності, сприяння господарській діяльності), оскільки вони стосуються незначної сфери процесуальної діяльності або не мають загально зобов’язуючого характеру.
5.Обґрунтовано висновок, що у касаційному провадженні, як і на інших стадіях господарського процесу, реально проявляється дія загальновизнаних процесуальних принципів (гласності, диспозитивності, змагальності, рівноправності). Оскільки принцип гласності не досить адекватно відображає сутність відкритості, доступності господарського процесу, він міг би бути доповнений принципом публічності, зміст якого полягає у введенні обов’язковості оприлюднення в засобах масової інформації та спеціальних виданнях (у тому числі електронних) інформації про призначення розгляду касаційних скарг та ухвалених касаційною інстанцією судових актів.
6. Вперше обґрунтовано висновок про те, що касаційні скарги громадян, які не є суб’єктами підприємництва, мають розглядатися у ВГСУ за правилами господарського процесуального законодавства, а у разі необхідності – з субсидіарним застосуванням відповідних норм цивільного процесуального законодавства, оскільки ГПК України не розрахований повною мірою на участь у господарському судочинстві громадян.
7.За ст. 107 чинного ГПК України право на касаційне оскарження до Вищого господарського суду України мають сторони, прокурор, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов’язків. Обґрунтовано висновок про необхідність розширення кола суб’єктів права на касаційне оскарження шляхом надання такого права також третім особам (їхнім представникам), й іншим уповноваженим органам та посадовим особам у випадках, передбачених законом.
8.За змістом ст. 108 ГПК України можливим є розгляд в касаційному порядку рішень місцевого господарського суду, не розглянутих в апеляційному порядку, але не визначений механізм поза апеляційного касаційного оскарження, тому більш перспективним є шлях утвердження принципу розгляду касаційних скарг лише на ті судові акти, які були предметом розгляду в апеляційному порядку.
9. Обґрунтовано висновок, що у господарському судочинстві оптимальним строком касаційного оскарження може бути 30-денний строк. При цьому поденне визначення строку полегшить його обчислення, порівняно з встановленим нині місячним.
10.Вперше проаналізовані прогалини у врегулюванні чинним ГПК умов здійснення права на касаційне оскарження (зміст, форма і порядок подання касаційної скарги, оплата мита, оформлення повноважень представника), зроблено висновок про доцільність застереження у довіреності права представника на апеляційне та касаційне оскарження, зменшення розміру мита за подання касаційної скарги, надання скаржнику права на власний розсуд подавати касаційну скаргу безпосередньо до суду касаційної інстанції, розширення кола осіб, яким має направлятися копія касаційної скарги.
11.У чинному ГПК України відсутній термін, в межах якого можливе відновлення пропущеного місячного строку на касаційне оскарження. Обґрунтовано висновок про доцільність введення для цих цілей тримісячного строку. В ГПК не визначаються наслідки повернення касаційною інстанцією касаційної скарги після пропуску встановленого касаційного строку за відсутності клопотання про його відновлення. Дисертантка підтримує позицію ВГСУ щодо можливості повторного подання касаційної скарги, але вважає, що це має здійснюватися в межах загального тримісячного строку, і має бути закріплено в новому ГПК.
12.Обґрунтовано висновок, що суд не повинен бути обмежений доводами касаційної скарги і йому необхідно надати право перевіряти рішення суду першої інстанції, якщо ним порушені права осіб, які не брали участь у справі, або якщо буде виявлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які в силу припису закону є обов’язковою підставою для скасування судового акта. Цього вимагає дія принципу законності судочинства.
13.Обґрунтовано термінологічну суперечливість змісту ст. 111-9 “Повноваження касаційної інстанції”, яка надає касаційній інстанції лише право вчиняти перераховані в ній повноваження. Однак, насправді, доводить дисертантка, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги зобов’язана реалізувати одне з перерахованих у ст. 111-9 ГПК повноважень. Усунення такої суперечності можливе шляхом заміни терміну “право” на термін “повноваження”.
14.Вперше обґрунтовано висновок про можливість скасування судового акта з передачею справи на новий розгляд у разі порушення законодавства про мови, якщо мала місце відмова суду у задоволенні клопотання сторони (третіх осіб) про забезпечення їх мовних прав.
15.Обґрунтовано висновок про те, що межі перегляду справи в касаційній інстанції повинні полягати у перевірці законності та правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а не просто “перевірці” застосування цих норм, як це записано у ч. 1 ст. 111-7 ГПК .
16.Обґрунтовано висновок про можливість надання суду касаційної інстанції права перевіряти відповідність висновків суду першої чи апеляційної інстанції встановленим цими інстанціями доказам, чого не закріплено у ГПК України.
17.Ні в чинному ГПК, ні в проекті ГПК (№ 4157) безпосередньо не передбачається можливість затвердження мирової угоди в стадії касаційного провадження. Обґрунтовано доцільність визнання за сторонами права на укладення мирової угоди в касаційному провадженні та його законодавчого закріплення.
18.Доведено, що норми чинного ГПК України, які регулюють забезпечення позову, спрямовані на захист прав і охоронюваних інтересів лише позивача і не враховують того, що з касаційною скаргою можуть звертатися особи, які не є позивачами, але вимоги яких також вимагають забезпечення на той випадок, коли їх скарга буде задоволена.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у тому, що у дослідженні міститься комплексний аналіз усіх складових елементів стадії касаційного провадження, їх значення, ознак, співвідношення між ними, правових наслідків наявності вад у них тощо, що дає можливість для подальших наукових досліджень та прискорення формування дієвого інституту касації. Практичне значення полягає, насамперед, у тому, що результати дослідження, зроблені висновки сприятимуть більш ефективному розгляду справ у касаційній інстанції, можуть бути використані для вдосконалення чинного ГПК України, а також проекту нового ГПК. Вони можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій для студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів, а також можуть бути корисними для адвокатів, працівників судових органів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( 17 вересня 2003 р., м. Київ), були оприлюднені на науково-практичній конференції студентів та аспірантів “ Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” ( 11-12 квітня 2002 р., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ), на науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” ( 23-24 квітня 2004 р., Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, м. Київ).
Публікації. Результати дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження та підходом авторки до дослідження основних проблем теми, і складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 стор., з них 12 стор. займає список використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації та ступінь дослідження проблеми касаційного оскарження, визначається мета та основні завдання дослідження, обґрунтовується теоретичне і практичне значення роботи, розкривається наукова новизна одержаних результатів, формулюються основні положення та рекомендації, що виносяться на захист.
Розділ 1 “Загально-правові засади касаційного провадження” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “ Розвиток інституту касації в господарському судочинстві” розкриваються основні етапи становлення інституту з часів Стародавнього Риму до нинішніх днів, визначається сутність та завдання касаційного провадження.
Аналізуючи наукові дослідження щодо становлення інституту касації, дисертантка поділяє позицію тих авторів, які вважають, що фактично система перегляду судових актів зародилася ще у Стародавньому Римі у вигляді апеляційного провадження, хоча первісно рішення римського суду не піддавалися оскарженню. Спершу прообразами апеляційного перегляду судових рішень стали системи реституції і вето, які були складовою частиною так званого “формулярного процесу”. У період функціонування формулярного процесу не існувало поділу судів на нижчі і вищі. Але згодом відбувається процес становлення інстанційної системи судів, сутність якої полягає у можливості перегляду рішення нижчої судової інстанції вищестоящою, а відтак у кінці III століття сформувався інститут апеляції, який в результаті рецепції був сприйнятий, насамперед, у Франції, а згодом і в багатьох інших країнах Західної Європи.
Інститут касації в його класичному вигляді характеризується двома найголовнішими рисами. По-перше, даний інститут властивий інстанційній системі судочинства, при якій процедуру касації, порушувану за скаргою заінтересованої особи, здійснює спеціальний судовий орган, який виконує виключно функцію перегляду, і який є вищою і кінцевою інстанцією, судові акти якої не можуть бути переглянуті в майбутньому. По-друге, суд касаційної інстанції концентрує свої зусилля виключно на перевірці відповідності судового рішення правовим нормам, не досліджуючи судові докази, які були встановлені нижчестоящими судовими інстанціями.
Одночасно з касаційним формувався також ревізійний спосіб перегляду судових актів, який традиційно відноситься до судочинства Німеччини та Австрії. Ревізійне провадження по німецькому та австрійському статутах, подібно касаційному провадженню, мало на меті перевірку законності рішення, однак допускало не тільки скасування незаконного рішення, але і можливість його виправлення без передачі справи до нижчестоящого суду для нового провадження. Таким чином, суттєва відмінність ревізії від касації полягає в наділенні вищої судової інстанції повноваженнями приймати рішення по суті спору , якщо порушення судів нижчестоящих інстанцій були незначними.
Формування інституту касації в українській правовій системі здійснювалося суперечливо, непослідовно, і відбувалося в силу історично-політичних передумов в межах правової системи спершу Російської імперії, а згодом – Союзу РСР; в період СРСР інститут касації отримав деякий розвиток лише в цивільному процесуальному праві. Інституту касації в господарському ( арбітражному) судочинстві в радянський період не існувало, оскільки законодавство його не передбачало.
Впродовж багатьох десятиліть радянського періоду переважна частина господарських спорів між державними підприємствами і організаціями розглядалася державними посадовими особами за позасудовими процедурами наглядового провадження. І лише у 1991 р. Законом України “Про арбітражний суд” була ліквідована система державних арбітражів і передбачено утворення арбітражних судів як юрисдикційних судових органів, які стали розглядати спори між господарюючими суб’єктами за правилами Арбітражного процесуального кодексу від 6 листопада 1991 р.
АПК України мав свої як позитивні, так і негативні риси. Серед основних вад АПК України 1991 р. визначено відсутність апеляційного та касаційного провадження, антагонізм положень АПК і ЦПК України. Тому в дисертації обґрунтовано висновок про започаткування в Україні інституту касації з внесенням змін Законом України від 21 червня 2001 р. до ГПК України, який отримав нову назву - Господарський процесуальний кодекс України, шляхом доповнення його новим розділом XII “Перегляд судових рішень у касаційному порядку“, положення якого замінили інститут перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду, що не мав аналогів у світовій правовій системі.
Правова природа касаційного провадження має певні особливості. По-перше, воно є самостійною стадією господарського судочинства, незважаючи на існування повторної касації. По-друге, касаційне провадження визнається інститутом господарського судочинства, яким є сукупність правових норм і принципів, які визначають зміст процесуальних дій і документів, вчинюваних на стадії касаційного перегляду судових актів (передумови касаційного оскарження, зміст касаційної скарги, порядок її подання та порядок її розгляду, прийняття по ній відповідних рішень).
Сформульована ідея максимального зближення правових засад нового ГПК і нового ЦПК України відповідно до вимог Конституції України.
У підрозділі 1.2. “Принципи касаційного провадження в господарському судочинстві України” дається загальна характеристика принципів, на яких має базуватися як цивільне, так і господарське процесуальне право.
Дисертанткою відзначається, що в ГПК України не визначаються безпосередньо принципи касаційного провадження. Однак ця обставина не означає, що тут взагалі не діють певні процесуальні принципи, оскільки на касаційне провадження поширюється дія значної частини загально-процесуальних принципів господарського судочинства, які знайшли своє пряме закріплення у внесених до ГПК нових статтях, зокрема 42, 43, 44, 45, якими закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, гласності розгляду справ, обов’язковості судових рішень. У підрозділі проаналізовано організаційні і функціональні принципи, і зроблено два узагальнюючих висновки. По-перше, запропонований в юридичній науці поділ принципів на організаційні та функціональні (процесуальні) є певною мірою умовним, адже окремі з них можуть вважатися як організаційними, так і функціональними одночасно (наприклад, принцип законності, обов’язковості судових актів). По-друге, деякі із зазначених принципів не мають достатніх ознак загально-процесуальних правових засад для господарського судочинства (наприклад, принцип оперативності, солідарності, активної дії на покращення діяльності господарюючих суб’єктів), оскільки стосуються незначної частини сфери процесуальності або не мають загально зобов’язуючого характеру.
Не можна, однак, заперечувати той факт, що переважна частина принципів господарського процесу, особливо тих, що прямо визначені в ст. 129 Конституції України і ГПК, з тим чи іншим ступенем функціонування притаманна і касаційному провадженню. Дія принципів господарського судочинства тут має певні особливості. Якщо звернути увагу на особливості касаційного провадження в господарському суді, то, порівняно з першою та апеляційною інстанціями, тут, як правило, різко знижується необхідність у відкритості процесу для сторонніх осіб, а тим більше в громадському контролі за судовим розглядом. Принцип гласності не досить адекватно відображає сутність відкритості, доступності господарського процесу. Тому він міг би бути доповнений принципом публічності, зміст якого полягає у введенні обов’язковості оприлюднення в засобах масової інформації та спеціальних виданнях (у тому числі електронних) інформації про призначення розгляду касаційних скарг та ухвалених касаційною інстанцією судових актів.
В касаційному судочинстві, порівняно з першою та апеляційною стадіями процесу, дія принципу диспозитивності суттєво обмежена. Це пояснюється контрольним характером розгляду касаційних скарг, де особи, які беруть участь у справі, мають менше можливостей реалізовувати своє право по розпорядженню предметом спору. В касаційному провадженні в господарському суді, також помітно переважає змагальність у вигляді полеміки за існуючими вже доказами.
В касаційному судочинстві істина по господарському спору найбільш чітко виражає свою подвійну природу. Відносно фактичних обставин спору вона проявляється з формальної сторони, а відносно прийнятого по спору судового рішення, на яке подана скарга - як істина об’єктивна.
Отже в касаційному провадженні цілком реально, але у звуженому форматі, проявляється дія загальновизнаних принципів господарського процесуального права (принципів гласності, диспозитивності, змагальності, рівноправності).
Система та зміст принципів господарського процесуального права має розвиватися в напрямі максимального зближення з принципами цивільного процесуального права, оскільки вони формують процесуальні засади діяльності судів загальної юрисдикції, відповідно до вимог Конституції України.
Розділ 2 “Перегляд судових рішень у касаційному порядку” складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Суб’єкти права на касаційне оскарження “ визначається коло осіб, які мають право звертатися з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції.
Згідно з ст. 107 ГПК України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор-касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Крім цих осіб касаційну скаргу мають право подати також особи, які не залучалися до участі у справі, якщо прийняті судом рішення чи постанова стосуються їх прав і обов’язків. Власне такий висновок підтверджується певною мірою і роз’ясненнями президії ВГСУ від 28.03.2002 р. в якому є застереження про те, що право на касаційне оскарження мають також громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов’язків. Безумовно, в принципі таке роз’яснення правильне, оскільки такі громадяни не можуть бути позбавлені свого конституційного права на захист порушених прав. Але з правової точки зору наведене роз’яснення є юридично некоректним, адже в ГПК відсутні норми, які б це прямо передбачали, а також таким, що не визначає механізм захисту прав громадян та їхнє процесуальне становище, обумовлене особливостями чинного господарського судочинства, яке поки що не передбачає повноцінної участі у ньому громадян, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Тому у такій ситуації більш доцільним уявляється розгляд касаційних скарг у ВГСУ за правилами ГПК з субсидіарним застосуванням правил ЦПК України.
Аналізуючи коло суб’єктів права на касаційне оскарження, встановлене чинним ГПК, позиції науковців, судову практику, дисертантка доходить висновку про необхідність його певного розширення, але таким чином, щоб у касаційний процес не втручалися ті учасники судового процесу, які не мають власного або делегованого інтересу до господарського спору. З урахуванням викладеного, у майбутньому новому ГПК України доцільно було б передбачити правило про те, що право на касаційне оскарження у справах позовного провадження мають не лише сторони та прокурор, але і треті особи, державні й інші органи та посадові особи, яким законом безпосередньо надано право захищати права та законні інтереси інших осіб. Таке право повинні мати особи, які не брали участь у процесі, але права чи інтереси яких були порушені оскаржуваними у касаційному порядку судовими актами. (За ст. 107 ГПК України таке право мають особи, якщо прийняті судом рішення чи постанова стосуються їх прав та обов’язків).
У підрозділі 2.2. “Об’єкт та строк касаційного оскарження” визначені передумови реалізації права на касаційне оскарження, якими є оскаржуваний судовий акт та строк, у межах якого можливе касаційне оскарження.
За ст. 108 ГПК ВГСУ переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду. Якщо ж звернутися до змісту ст. 111-13 ГПК, то можна дійти висновку, що можуть оскаржуватися у касаційному порядку також ухвали місцевого або апеляційного господарського суду, але лише у випадках, передбачених законом. Тобто процесуальне законодавство обмежує можливість касаційного оскарження ухвал господарських судів. В законі прямо не передбачається можливість касаційного оскарження лише певних частин рішень, постанов та ухвал господарського суду. Однак, на погляд дисертантки, правових перешкод для цього не існує.
В новому ЦПК України передбачається лише дві форми судових рішень: 1) ухвали; 2) рішення. Тобто відсутні судові рішення у формі постанов. Введення двох форм судових актів навпаки може створити додаткові незручності у розмежуванні судових актів судів першої та наступних інстанцій. Тому дисертантка вважає за доцільне у новому ГПК України зберегти три форми судових актів: рішення, постанову, ухвалу.
За чинним ГПК України можливе касаційне оскарження рішення суду першої інстанції без апеляційного перегляду. Обґрунтовано висновок про недоцільність касаційного оскарження судових актів без дотримання апеляційного порядку. Це можливе лише у виняткових випадках, передбачених законом. На думку дисертантки, рішення суду першої інстанції повинні підлягати касаційному оскарженню лише після їх апеляційного перегляду. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду оскаржуються у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Для касаційного оскарження, як і для апеляційного оскарження, встановлюється відповідний строк, який має бути оптимальним і водночас реальним для сторін.
В новому ЦПК України встановлений двомісячний строк на касаційне оскарження. Дисертантка вважає такий строк надто тривалим і неприйнятним для господарського судочинства, і пропонує передбачити у новому ГПК не місячний, як це має місце в чинному ГПК, а 30-денний строк для касаційного оскарження, який має обчислюватися з дня набрання законної сили судовим актом.
Згідно з п. 5 ст.111-3 ГПК України, якщо скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання без клопотання про відновлення цього строку, касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом. Однак, у цій статті конкретно не визначається строк, в межах якого можливе таке відновлення касаційного строку. Обґрунтовано висновок про необхідність встановлення для цих цілей тримісячного строку (90 днів).
У підрозділі 2.3. “Порядок здійснення права на касаційне оскарження” висвітлюються питання організаційно-правового характеру, які забезпечують динаміку (рух) касаційної скарги для її розгляду судом касаційної інстанції по суті (зокрема, зміст, форма і порядок подання касаційної скарги). У разі недотримання цих умов касаційна скарга підлягає поверненню відповідно до вимог ст.111-3 ГПК .
Касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо вона підписана особою, яка не мала права її підписувати або особою, посадове становище якої не зазначено. Однак, в ГПК чітко не визначено зміст належного підпису. Автор доходить висновку про необхідність закріплення в новому ГПК норми про те, що касаційна скарга підписується фізичною особою, яка подає скаргу, а від імені юридичної особи-її керівником (іншою уповноваженою особою) або їх представником, або прокурором відповідно до його компетенції. У довіреність представників сторін, на думку дисертантки, доцільно передбачати право представника на апеляційне та касаційне оскарження.
Як зазначається у ст. 108 ГПК України, касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до ВГСУ через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Недотримання встановленого порядку є підставою для повернення касаційної скарги. Процесуальне законодавство повинно сприяти прискоренню руху і розгляду касаційних скарг. Тому було б доцільно у новому ГПК передбачити можливість подання касаційної скарги за розсудом заявника або через господарський суд, який ухвалив оскаржуваний судовий акт, або безпосередньо до касаційного суду.
Заявник повинен підтверджувати факт надсилання іншим особам касаційної скарги відповідними доказами. Зазвичай найбільш поширеними доказами, що підтверджують цей факт, є поштові документи. Однак було б доцільно у ГПК України закріпити їх орієнтовний перелік. До них можна було б віднести розписки, скріплені печаткою повідомленого учасника спору, акт про вручення касаційної скарги, повідомлення про отримання копії касаційної скарги засобами електронного зв’язку, опис поштового вкладення, а також реєстр поштових відправлень.
Важливою умовою порушення касаційного провадження є сплата державного мита та надання доказів про його сплату, адже відсутність яких є підставою для повернення касаційної скарги. Неврегульованими належним чином є відносини, пов’язані з наданням відстрочки чи розстрочки у сплаті державного мита. Можливість її надання лише опосередковано випливає із змісту ч. 3 ст. 46 ГПК, згідно з якою до заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати державного мита, відстрочки або розстрочки його сплати. Тому у новому ГПК України має бути обов’язково передбачена норма, яка б чітко закріплювала інститут відстрочки та розстрочки сплати державного мита та інших судових витрат. Варто було б також за подання касаційних скарг зменшити розмір державного мита з 50 % до 25% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяв для розгляду спорів у суді першої інстанції.
Касаційна скарга може бути також повернута, якщо вона подана після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або якщо таке клопотання відхилено (п. 5 ст. 1113 ГПК України). У ГПК не визначається форма такого клопотання, тобто чи воно має бути викладене безпосередньо у касаційній скарзі, чи у вигляді окремого процесуального документа. Більш прийнятним і ефективним уявляється клопотання, викладене окремим процесуальним документом, оскільки воно більш наочно підтверджує намір скаржника вимагати відновлення строку подання касаційної скарги та сприяє поліпшенню обґрунтування підстав для відновлення такого строку.
Однією з найважливіших умов, що може бути об’єктом неоднозначного тлумачення, є вимога п. 4 ст.111 ГПК України про те, що касаційна скарга має містити посилання щодо суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Наведену норму не можна тлумачити широко, оскільки мова в ній не йде про ступінь обґрунтованості заявником вимог, сформульованих у касаційній скарзі, адже визначити це є завданням касаційної інстанції. Тому заявнику для того, щоб касаційна скарга була прийнята до розгляду, достатньо зазначити на свій суб’єктивний погляд суть порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, зокрема, шляхом наведення конкретної правової норми, яка була порушена попередньою судовою інстанцією. За таких обставин касаційна скарга не повинна бути повернена скаржникові.
Положення як урядового Проекту, так і ст. 111 чинного ГПК дають підстави для довільного використання механізму повернення касаційних скарг. Тому варто було б у ГПК передбачити мінімум вимог, які мають бути викладені скаржником у касаційній скарзі щодо необґрунтованості прийнятого судового акту. Зокрема, що касаційна скарга повинна містити посилання на конкретну норму матеріального чи процесуального права, яка була порушена або неправильно застосована господарським судом першої інстанції чи апеляційним господарським судом.
В ст. 111 чинного ГПК міститься заборона посилатися у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи. У сформульованій редакції зазначена норма є алогічною і зайвою, адже ст. 1113 не встановлює правових наслідків у вигляді повернення касаційної скарги у разі включення до неї посилань на недоведеність обставин справи.
Розділ 3 “Розгляд справ у касаційній інстанції” складається з двох підрозділів.
У підрозділі 3.1. “Межі перегляду справи у касаційній інстанції” висвітлюється питання обсягу судового дослідження оскаржуваного судового акту та його відповідності загальновизнаному принципу інституту касації: “скільки скарги - стільки судового рішення”.
За чинним ГПК України (ст. 111-7) касаційна інстанція, по-перше, на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. По-друге, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. По-третє, у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Отже, за чинним ГПК значно звужені межі перевірки касаційною інстанцією судових актів, порівняно з системою перегляду за АПК України 1991 р., оскільки перевірка законності оскаржуваного судового акта можлива лише на підставі встановлених судом першої та апеляційної інстанції фактичних обставин та лише в межах обсягу вимог касаційної скарги. Касаційна інстанція не повинна: по-перше, розглядати вимоги касаційної скарги, що не були предметом розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції, по-друге, оцінювати встановлені в попередніх судових інстанціях докази. Касаційна інстанція не позбавлена і не може бути позбавлена права оцінювати докази з позиції обґрунтованості судового рішення та правильності застосування судами першої та апеляційної інстанціях норм матеріального чи процесуального права. Однак ні чинне, ні перспективне господарсько-процесуальне законодавство не враховують цієї обставини. Тому у новому ГПК України має бути стаття “Межі розгляду справи судом касаційної інстанції” зміст якої запропоновано автором. Така пропозиція спрямована на певне розширення меж розгляду касаційною інстанцією касаційної скарги, яке не скасовує дії принципу касаційного провадження “скільки скарги – стільки судового рішення”, а лише оптимізує його та надає господарському суду касаційної інстанції право більш активно сприяти встановленню законності та обґрунтованості оскаржуваного акту, а також виходити за межі вимог касаційної скарги у виняткових випадках.
У підрозділі 3.2. “Повноваження касаційної інстанції” аналізуються питання щодо комплексу прав касаційної інстанції, передбачених ст.111-9 ГПК України, які вона використовує в стадії касаційного провадження.
Перераховані повноваження становлять вичерпний їх перелік. Наведений перелік повноважень є усталеним і стандартним, сприйнятим судовою практикою. Аналогічні повноваження передбачені у відповідних положеннях нового ЦПК України і урядового проекту нового ГПК України. Якщо ж оцінювати критично наведені в них положення, то необхідно все-таки дійти висновку, що в процесуальному законодавстві мають визначатися повноваження господарського суду, а не права, а відтак конструкція ст. 111-9 ГПК , ст. 292 урядового проекту ГПК України має бути побудована таким чином, щоб закріплені повноваження суд касаційної інстанції зобов’язаний був реалізовувати. Це можна зробити шляхом заміни в ч. 1 ст. 111-9 ГПК терміну “право” на термін “повноваження”.
Розглядаючи окремі повноваження касаційної інстанції, насамперед, необхідно зупинитися на її праві залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення. ГПК не наводить аргументації, яка може слугувати підставою для реалізації цього повноваження. Тому за таких умов необхідно виходити з положень ст. 111-7 ГПК у тій частині, в якій стверджується, що касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Іншими словами, касаційна інстанція залишає рішення суду першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення у тому разі, коли не було здійснено порушень попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.111-9 ГПК касаційна інстанція має право скасувати рішення або постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції за наявності порушень, передбачених частиною другою ст. 111-10 ГПК. У цій статті записано, що порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду. Перераховані у цій статті порушення є організаційно-процесуальними і мають безумовний характер, тобто встановлення судом касаційної інстанції їх наявності зобов’язує суд скасувати оскаржуваний судовий акт, незважаючи на те, що вже наведеною статтею 111-9 ГПК України касаційній інстанції надається “право”, а не встановлюється “обов’язок” реалізувати надані повноваження. Саме так необхідно тлумачити і зміст ст. 111-10 ГПК України. Звичайно такі правові наслідки можливі лише тоді, коли касаційна інстанція встановить вищезгадані процесуальні порушення.
В ст. 3 ГПК встановлено, що мова судочинства визначається статтею 21 Закону України “Про мови в Українській РСР”, відповідно ж до ст. 7 нового ЦПК України цивільне судочинство здійснюється державною мовою і судові документи складаються державною мовою. Однак на випадок порушення такої норми ніяких правових наслідків не встановлено ні в чинному ГПК, ні в новому ЦПК України. Тому, на погляд дисертантки, була б доцільною норма про те, що судовий акт обов’язково підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо, зокрема, було порушено законодавство про мови, що проявилося у відмові судом клопотань осіб, які беруть участь у справі, забезпечити дотримання вимог законодавства про мови.
У ГПК не розкривається зміст законності і обґрунтованості судового акту. Автор вважає, що ці поняття не є тотожними, але і не є антагоністичними. Інша справа, що обґрунтованість є більш практично значимою при розгляді справ у судах першої та апеляційної інстанції. Водночас можна стверджувати, що законне чи правильне рішення є також обґрунтованим, але не кожне обґрунтоване рішення може бути у кінцевому випадку законним чи правильним.
В чинному ГПК України (статті 101,104,111-7,111-10) не простежується логічності у застосуванні категорій законності, правильності та обґрунтованості судових актів у апеляційній та касаційній інстанціях. З огляду на вищевикладене, стає очевидною необхідність доповнення ч. 1 ст. 111-7 ГПК України посиланням на те, що касаційна інстанція перевіряє “законність та правильність” застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а не просто “перевіряє” застосування цих норм.
Автором досліджена доцільність надання касаційній інстанції права оцінювати оскаржуваний судовий акт з позицій його обґрунтованості, як це має місце в АПК РФ, згідно з яким касаційна інстанція перевіряє, чи відповідають висновки арбітражного суду першої і апеляційної інстанції про застосування норм права встановленим ними у справі обставинам та наявним у справі доказам (ст. 286). Правових перешкод для втілення такої норми у господарському процесуальному законодавстві України немає. Вона могла б бути сформульована у ст. 111-7 чинного ГПК та у відповідній статті нового ГПК наступним чином: “Касаційна інстанція має також право перевірити відповідність висновків суду першої чи апеляційної інстанції встановленим цими інстанціями доказам”. Така пропозиція не руйнує правових засад інституту касації, оскільки вона не надає касаційному суду право встановлювати нові докази чи відхиляти вже встановлені.
Статтею 22 ГПК України визначаються права сторін, у тому числі право заявляти до прийняття рішення по справі про зміну підстави або предмету позову, про збільшення розміру позовних вимог, про відмову від позову або про зменшення розміру позовних вимог. Але в ГПК не визначається перелік процесуальних вимог сторони, які не може задовольняти касаційна інстанція. За чинним ГПК вона не має повноважень задовольняти клопотання позивача про зміну підстави чи предмету позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, оскільки у іншому випадку касаційній інстанції необхідно було б надати можливість встановлювати нові докази, оцінювати їх, що було б невластивим завданням інституту касації і чого зараз не має касаційна інстанція, на що зверталася увага в юридичній науці.
Що ж до можливості задоволення касаційним судом відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем, затвердження мирової угоди, то в окремих випадках відсутні процесуальні перешкоди для задоволення клопотань сторін про вчинення зазначених дій. Так, якщо відповідач визнає позов без наведення матеріально-правових обґрунтувань, відмінних від встановлених в оскаржуваному судовому акті, то не виникає потреби у дослідженні певних обставин та доказів.
Ні в чинному ГПК, ні в одному з трьох проектів нового ГПК України не міститься конкретна норма, яка б безпосередньо закріплювала право сторін на укладення мирової угоди в стадії касаційного провадження та враховувала її особливості. За таких обставин вважаємо за доцільне визнати право сторін на укладення мирової угоди у касаційному провадженні, а відтак у майбутньому новому ГПК могла б знайти своє місце норма про те, що “сторони та треті особи з самостійними вимогами мають право укласти мирову угоду на будь-якій стадії господарського процесу з додержанням встановлених законом правил та за умови, що вона не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб”.
Автором здійснено аналіз статистичних матеріалів розгляду касаційних скарг Верховним Судом України, який свідчить про необхідність прийняття нового ГПК України та здійснення певного організаційного реформування у системі господарських судів України.
Підсумки наукового дослідження сформульовані у Висновках, які відображають основні наукові та науково-практичні результати аналізу правового регулювання відносин в стадії касаційного провадження в господарському судочинстві. До таких можна віднести, зокрема, наступні:
1.Визначено основні етапи розвитку інституту касації в світовій правовій системі та в Україні.
2.Узагальнено основні фундаментальні засади побудови інституту касації в господарському процесуальному праві України.
3.Підтримана в процесуальній науці концепція поділу принципів на організаційні і функціональні, дія яких проявляється тією чи іншою мірою у касаційному провадженні, але у обмеженому форматі.
4.За чинним ГПК України право на касаційне оскарження мають сторони, прокурор, а також особи, не залучені до участі у справі, але права яких порушені прийнятим судовим актом. Коло цих суб’єктів має бути розширене, зокрема, третіми особами.
5.В новому ГПК України має бути виключена можливість касаційного оскарження судових актів, що не були предметом апеляційного оскарження.
6.В процесуальному праві має передбачатися не місячний строк касаційного оскарження, а 30-денний, оскільки це полегшить порядок його обчислення.
7.В чинному ГПК України відсутній термін поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Доцільним може бути тримісячний (90-денний) строк.
8.Повноваження касаційної інстанції мають розглядатися як обов’язкові для застосування.
9.В ГПК України мають бути визначені правові підстави забезпечення касаційної скарги.
10.Внесені конкретні пропозиції щодо вдосконалення проекту нового ГПК України, прийнятого Верховною Радою України в першому читанні.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.Біда К.М. Принципи касаційного провадження в господарському судочинстві України // Актуальні проблеми міжнародних відносин.-2003.-№ 41 ч. 2.-С.186-191.
2.Біда К.М. Виникнення і розвиток касації // Вісник Хмельницького інституту регіонального управляння та права. – 2004.- № 3.- С. 112-121.
3.Біда К.М. Суб’єкти права на касаційне оскарження в господарському судочинстві України (сучасність та перспективи) // Вісник господарського судочинства. – 2004.- № 4.-С. 180-187.
4. Біда К.М. Положення господарсько-процесуального законодавства про об’єкт та строк касаційного оскарження вимагають удосконалення. // Юридична Україна.-№ 2.-2005.- С. 46-52.

АНОТАЦІЯ
Біда К.М. Касаційне провадження в господарському судочинстві України. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – Господарське право; господарсько-процесуальне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню правових засад інституту касації у господарському судочинстві. Проаналізовано історичний розвиток інституту касації в світовій правовій системі та в Україні, визначено функції касаційного провадження у цивільному та господарському судочинстві. Висвітлена сутність принципів господарського судочинства та особливості їх дії в касаційному провадженні.
Визначено коло суб’єктів, які мають право звертатися з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, а також об’єкт та строк касаційного оскарження.
Висвітлено питання, пов’язані з розглядом справ у касаційній інстанції. Обґрунтовано необхідність розширення меж розгляду касаційною інстанцією касаційної скарги. Встановлено підстави для скасування оскаржуваних судових актів. Розкрито умови та порядок подання касаційної скарги.
Обґрунтовані науково-теоретичні висновки щодо правової природи касаційного оскарження, передумов реалізації права на касаційне оскарження. Сформульовані рекомендації щодо вдосконалення господарського процесуального законодавства, зокрема, про особливості розгляду справ за участю громадян, про встановлення 30-денного строку для касаційного оскарження, про зменшення розміру державного мита, про правові наслідки порушення судом законодавства про мову та ін.
Ключові слова: касація, інститут касації, касаційне провадження, касаційна інстанція, касаційна скарга.

АННОТАЦИЯ
Бида Е.М. Кассационное производство в хозяйственном судопроизводстве Украины. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – Хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка, Киев, 2005.
Диссертация содержит комплексный анализ теоретических и практических вопросов, посвященных кассационному производству в хозяйственном процессуальном праве Украины, анализу судебной практики рассмотрения хозяйственных споров судом кассационной инстанции.
Диссертация состоит из вступления, трех разделов, выводов и списка используемых литературных и нормативных источников.
Раздел 1 “Общеправовые основы кассационного производства”, состоящий из двух подразделов, посвящен истории развития института кассации в мировой правовой системе, а также в гражданском и хозяйственном судопроизводстве Украины. Отмечены основные черты кассационного производства, введенного в хозяйственный процессуальный кодекс Украины в 2001 г., относительно его процессуального назначения субъектов и объектов кассационного обжалования, подвергнута критика двухзвенная система кассации в Высшем хозяйственном суде Украины и в Верховном Суде Украины. Проанализированы общеправовые и процессуальные принципы хозяйственного судопроизводства. В ХПК Украины прямо не предусмотрено их действие в кассационном производстве. Обосновывается вывод, что они и здесь действуют, но в ограниченном формате.
Во втором разделе “Пересмотр судебных решений в кассационном порядке” рассмотрены вопросы о субъектах права на кассационное обжалование, об объекте и сроке кассационного обжалования. Сделаны выводы о расширении круга субъектов кассационного обжалования, о введении 30-дневного срока на кассационное обжалование и 90-дневного срока для возобновления пропущенного срока кассационного обжалования. Проанализированы вопросы организационно-правового характера, которые обеспечивают движение кассационной жалобы для ее рассмотрения судом кассационной инстанции.
В разделе 3 “Рассмотрение дел в кассационной инстанции” проанализированы вопросы судебного исследования обжалуемого судебного акта и полномочий суда кассационной инстанции. Сделаны выводы о том, что суд кассационной инстанции не вправе, а обязан реализовывать предоставленные ему законом полномочия о необходимости судебной проверки законности и правильности применения судами первой и апелляционной инстанций норм материального и процессуального права, а не простой проверке этих норм, как это предусмотрено в действующем ХПК Украины.
Внесены соответствующие предложения в ХПК Украины и проект нового ХПК Украины.
Ключевые слова: кассация, институт кассации, кассационное производство, кассационная инстанция, кассационная жалоба.

SUMMARY
Bida Kateryna M .Cassation proceeding in Ukrainian economic just cement.– Manuscript.
Dissertation for gaining the scientific degree of Candidate of Legal Studies in specialization 12.00.04 – Economic Law; Business- Procedural Law. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2005.
Dissertation is devoted to complex research of cassation institute legal principle in economic just cement. Merit of economic just cement principle and peculiarities of their force in cassation proceeding are shown.
The range of person, who have right to appeal directly to the cassation court and also the matter and the term of appeal is determined.
The question about investigating cases in cassation authority is covered. The necessity of extension of cassation appeal limit has been justified. The justification for abolition of challenged legal act has been determined.
Practical – science conclusions concerning legal nature of cassation appeal, precondition of the right to cassation appeal realization has been made.
The recommendations concerning the improvement of economic procedural legislation has been formulated.
Key words: cassation, cassation institute, cassation proceeding, cassation authority, cassation appeal.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking