Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Компроміс як засіб вирішення кримінально-правового конфлікту

 

УСАТИЙ Григорій Олександрович

КОМПРОМІС ЯК ЗАСІБ ВИРІШЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО КОНФЛІКТУ

Спецiальнiсть: 12.00.08 - кримiнальне право та кримiнологiя;
кримiнально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертацiї на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ -1999



Дисертацiєю є рукопис.

Робота виконана на кафедрi кримiнального права Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України.

Науковий керiвник - доктор юридичних наук, професор Смітієнко Віктор Миколайович, Нацiональна академiя внутрiшнiх справ України, професор кафедри кримiнального права.
Офiцiйнi опоненти:
­ доктор юридичних наук, професор Коржанський Микола Йосипович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри розкриття злочинів;
­ кандидат юридичних наук, доцент Шапченко Сергій Дмитрович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри кримінального права.
Провiдна установа - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (м.Київ).




Захист вiдбудеться “ 20 '' жовтня 1999 р. о 14-00 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д 26.007.03 при Нацiональнiй академiї внутрiшнiх справ України (252035, м. Київ - 35, Солом'янська пл., 1).



З дисертацiєю можна ознайомитися в бiблiотецi Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України (252035, м. Київ - 35, Солом'янська пл., 1).

Автореферат розiсланий “ 17 вересня “ 1999 р.


Вчений секретар спецiалiзованої
вченої ради,
доктор юридичних наук А.В Iщенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В Україні подальша розбудова демократичної правової держави значно обтяжена складною криміногенною ситуацією та зростанням злочинності. За відносно короткий час злочинність вийшла на принципово нові, ще більш небезпечні рівні, охоплюючи різні сфери суспільного життя. Вона перетворилась у реальну загрозу нашому руху на шляху до створення української державності, бо одним тільки фактом свого існування порушує основні права людини, ставить під сумнів саму ідею української правової демократичної держави, підриває авторитет Основного Закону - Конституції та значно знижує повагу громадян до правоохоронних органів.
Однією з головних причин подальшого загострення криміногенної обстановки є зміна нормативно-правової ідеології і замовчування або фактична відмова від ідеологічних догм, у свій час гальмувавших дійсну боротьбу зі злочинністю. Як приклад можна назвати ідеологічний постулат, згідно з яким держава покликана вести безкомпромісну боротьбу з усіма видами злочинів на власній території. Офіційна кримінально-правова доктрина проголошує принципи невідворотності кримінальної відповідальності, але у той же час чинний Кримінальний кодекс України вміщує певні положення, які звільняють порушників закону від кримінально-правової відповідальності (у порядку амністії та помилування, внаслідок зміни обстановки, коли вчинене особою діяння втратило характер суспільно-небезпечного або ця особа перестала бути суспільно-небезпечною та багато інших).
Аналіз судово-слідчої практики та юридичної літератури свідчить про те, що працівники правоохоронних органів відчувають серйозні складнощі у боротьбі із сучасною злочинністю, пов’язані з недосконалістю чинного кримінального законодавства та протиріччями у тлумаченні закону, яке викликає недоліки щодо розуміння окремих його понять, а також з відсутністю деяких необхідних для ефективної боротьби норм, однією з яких міг би бути інститут кримінально-правового компромісу, належним чином закріплений у законі.
Слід зазначити, що, не дивлячись на нагальну потребу нашої держави у гуманізації національного законодавства (насамперед, кримінального), проблема компромісу не піддавалася окремому комплексному дослідженню. До недавнього часу юридична наука віддавала перевагу розгляду і розробці карально-репресивних мір. Інтерес до проблеми кримінально-правового компромісу ніколи не згасав, а недостатнє вивчення та слабка розробка компромісних норм відбувалися через те, що запропонований нетрадиційний інститут дуже часто ототожнювався з величезним розмаїттям заохочувальних норм. Або "розмивався" суміжними кримінально-правовими інститутами, які звільняють винну особу від кримінальної відповідальності чи пом’якшують їй покарання (наприклад, добровільна відмова, діяльне каяття, давність притягнення до кримінальної відповідальності та багато інших), чи називався спеціальним видом звільнення від кримінальної відповідальності.
Враховуючи те, що всі ці питання прямо чи опосередковано стосуються предмету дослідження, автор звертався до праць багатьох відомих вчених криміналістів та кримінологів, які в різний час розглядали певні аспекти запропонованої теми, серед них: Х.Д. Алікперов, В.М. Баранов, І.Е. Звечаровський, А.Ф. Зелінський, С.Г. Кєліна, В.А. Клименко, М.Й. Коржанський, О.М. Красиков, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, О.І. Марцев, М.І. Мельник, А.В. Наумов, С.І. Нікулін, А.А. Піонтковський, В.М. Рябчук, Р.О. Сабітов, В.В. Скибицький, В.М. Смітієнко, О.О. Тер-Акопов, М.С. Таганцев, В.І. Шакун та інші.
Ідея компромісу – непроста та спірна проблема. Вона викликає цілий ряд дискусій, передусім тому, що має як мінімум два критерії: юридичний і моральний. Розглядаючи комплекс питань, які пов’язані з нею, зайвий раз переконуєшся, що не мають рації ті, хто стверджує, що у кримінальному праві нема недосліджених проблем. Перекресливши всі сумніви стосовно "заїзженості" та розробленості теми, зазначимо, що кримінально-правовий компроміс новим здається лише на перший погляд, насправді це ствердження справедливе лише стосовно теорії юридичної науки. Бо практика постійно стикається з даними питаннями і по-своєму вирішує їх. І хоча така практика обумовлена об’єктивними обставинами, вона багато в чому суперечить закону, бо часто виходить за його межі. Практична актуальність обраної теми дослідження полягає ще й у тому, що крім суто кримінально-правового значення, вона має деякі процесуальні аспекти, а також відіграє певну профілактичну роль у боротьбі зі злочинністю. Крім того, за умови реформування чинного кримінального законодавства, компроміс як спосіб вирішення кримінально-правового конфлікту, повинен знайти своє відображення у нових правових нормах, ставши одним з приоритетних напрямків розбудови національної кримінально-правової політики України.
Виходячи з наведеного, автор вважає, що вибір даної теми дисертаційного дослідження є достатньо актуальним у теоретичному і практичному значенні.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 - 2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 року, планах наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та її кафедри кримінального права.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка і конкретизація загальнотеоретичних положень щодо сутності кримінально-правового компромісу та обгрунтування його практичного значення і формулювання на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення кримінального законодавства і правозастосовчої практики.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблена спроба вирішити наступні вузлові завдання:
? висвітлити історичний аспект появи та розвитку кримінально-правового компромісу;
? проаналізувати стан наукового розроблення проблеми в теорії кримінального права та кримінології;
? визначити поняття кримінально-правового компромісу та компромісної норми в кримінальному праві;
? дослідити сутність інституту кримінально-правового компромісу (зміст,склад,структуру) та інші його властивості і характеристики;
? розглянути соціально-правові наслідки застосування кримінально-правового компромісу та умови його реалізації;
? розкрити питання про відокремлення компромісу від суміжних кримінально-правових інститутів;
? сформулювати пропозиції щодо втілення у правозастосовчу практику інституту кримінально-правового компромісу та розширення меж його використання, усунення деяких перешкод на шляху реалізації компромісних норм;
? розробити рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства України і профілактичної діяльності по боротьбі зі злочинністю за допомогою компромісних норм.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед об’єктом дослідження. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій науці на монографічному рівні з урахуванням її новітніх досягнень розглядається нетрадиційний інститут кримінально-правового компромісу. В дисертації по новому аргументуються наступні положення:
? вперше у вітчизняній юридичній літературі пропонується визначення поняття кримінально-правового компромісу;
? обгрунтовується необхідність теоретичної розробки і подальшого практичного вдосконалення компромісних норм;
? отримали своєї конкретизації і подальшої розробки питання змісту, структури, сенсу, можливостей та інших аспектів інституту кримінально-правового компромісу;
? розкривається сутність відокремлення компромісу від суміжних кримінально-правових інститутів;
? грунтовно розглядається практичне значення кримінально-правового компромісу для діяльності правоохоронних органів на сучасному етапі;
? даються рекомендації та конкретні пропозиції щодо удосконалення вітчизняного кримінального законодавства та практики його застосування з урахуванням подальшої розробки компромісних норм.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки і пропозиції мають як загальнотеоретичне, так і спеціально - галузеве значення для науки кримінального права, кримінального процесу та кримінології, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про сутність і значення кримінально-правового компромісу та застосування компромісних норм в практичній діяльності правоохоронних органів і суду.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що зроблені в ньому узагальнення, висновки і пропозиції можуть вважатися певним внеском в теорію кримінального права і кримінології, особливо це стосується таких важливих інститутів як звільнення від кримінальної відповідальності, призначення покарання, наслідки злочину, особа злочинця тощо.
Теоретичні висновки, практичні рекомендації, в тому числі законотворчі ініціативи, спрямовані на підвищення ефективності роботи правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю.
Основні положення та результати дослідження можуть бути також використані:
? для написання відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінального права, кримінології та спеціальних курсів з цих дисциплін;
? при підготовці та читанні лекцій за темою "Суб'єктивна сторона складу злочину" з кримінального права і за темою "Причини та умови вчинення конкретного злочину" з кримінології, а також суміжних з ними тем;
? у науково - дослідній роботі слухачів і курсантів навчальних закладів системи МВС України;
? при доопрацюванні та прийнятті проекту нового Кримінального кодексу України й інших законодавчих актів, які регулюють сферу боротьби зі злочинністю;
? при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України щодо питань призначення покарання та звільнення особи від кримінальної відповідальності;
? з метою подальшого удосконалення діяльності слідчих і судових органів;
? під час розробки комплексних загальнодержавних, регіональних та локальних спеціальних програм і заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності у різних формах її прояву;
? для підвищення рівня правових знань серед населення.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації допоповідались і обговорювались: на засіданнях кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ України; у виступах на міжнародній науковій конференції з нагоди 50 - річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини "Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи" (грудень, 1998 рік), а також на п’ятій щорічній науковій конференції "Україна: людина, суспільство, природа" (Дні науки НаУКМА) у Національному університеті "Києво - Могилянська академія" (лютий, 1999 рік), що знайшло своє втілення у підсумкових висновках і пропозиціях; міжнародній конференції "Україна на порозі третього тисячоліття: духовність, наука, освіта, культура" (листопад, 1998 р.); науково-практичній конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економіки (м. Конотоп, листопад 1998 р.); четвертій міжнародній науково-практичній конференції з проблем боротьби з корупцією та організованою злочинністю (червень, 1998 р.); п’ятій міжнародній науково-практичній конференції "Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини", (березень, 1999 р.).
Питання, що складають основу дисертаційного дослідження, були висвітлені автором у двох виступах по Національному радіо України (програма Національної академії внутрішніх справ України "Громадянин") у 1998 році.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені у діяльність Верховної Ради України та Верховного Суду України.
Окремі матеріали дисертаційного дослідження використовуються:
? у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України та Київського інституту внутрішніх справ під час проведення семінарських і практичних занять з кримінального права і кримінології, а також при читанні лекцій з цих курсів ("Обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність", "Призначення покарання" та "Звільнення особи від кримінальної відповідальності та покарання" з кримінального права і за темою "Поняття, методи та засоби попередження злочинності, основні напрямки і форми попереджувальної діяльності ОВС" з кримінології тощо);
? у навчальному процесі Національного університету "Києво-Могилянська академія" під час проведення семінарських і практичних занять з кримінального права, а також при читанні окремих лекцій з цього курсу ("Звільнення особи від кримінальної відповідальності та покарання").
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, опубліковані автором у семи наукових статтях.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається з вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і пропозицій, списку використаних літературних джерел (153 найменування) і одного додатку на чотирьох сторінках. Повний обсяг дисертації становить 167 сторінок.
Основний зміст роботи.
У вступі обгрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, ступінь її наукового розроблення, визначено мету і завдання дисертації, показана наукова новизна, яка обумовлює основні положення, що виносяться на захист, розкривається теоретична та практична значимість одержаних результатів та їх апробація.
У першому розділі "Поняття, зміст та можливості кримінально-правового компромісу", який включає три підрозділи, висвітлюється історія розвитку та становлення кримінально-правового компромісу з найдавніших часів до сьогодення, розглядається його сутність та можливості, дається правова характеристика компромісної норми.
У першому підрозділі "Генезис появи та розвитку компромісу" розглядається історія виникнення, становлення та розвитку інституту компромісу. Автор, за допомогою історичного аспекту досліджуваної проблеми, переконує у тому, що: співставлення та вивчення історичних текстів дає можливість глибше зрозуміти і трохи інакше осмислити інститут кримінально-правового компромісу; передбачене дослідження дозволяє уникнути законодавчих прорахунків у подальшому, адже аналізується історичний досвід попередників.
Дисертант, дотримуючись хронологічної послідовності, дає розгорнуту характеристику історичного розвитку кримінально-правового компромісу. У роботі наводяться окремі положення та приклади з Біблії (Старий Заповіт), з Договору Русі з Візантією (911 р.); аналізуються два варіанти Руської Правди (Правда Ярослава і Правда Ярославичів), Судебник 1497 р. (часу правління Івана VII) та Софійський перший літопис. Не залишились поза увагою також закони післяреволюційного радянського періоду нашої держави, часи Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) і новітній етап вітчизняної історії.
На основі проведеного аналізу пропонується висновок, що позиція, яку займає держава, погоджуючись на компроміс з винною особою, обумовлюється не тільки гуманними спонуканнями кримінально-правової політики, а й крайньою необхідністю, яка викликана сучасною реальністю і подальшим зростанням злочинності.
У другому підрозділі "Сутність кримінально-правового компромісу та його можливості" подаються базові положення, що розкривають юридичний зміст досліджуваного інституту, пропонується типологія кримінально-правових компромісів в залежності від можливих причин їх укладання, дається визначення компромісних норм.
Оскільки кримінально-правові конфлікти (злочини) є передумовою виникнення і реалізації компромісних норм, дисертант висвітлює юридичну сутність і дає правове визначення досліджуваного поняття через призму кримінально-правового конфлікту.
Протиріччя між особою та суспільством, а точніше між їхніми інтересами, досліджували відомі вчені-правники, серед яких Н.Ф. Кузнєцова, І.І. Карпець, В.М. Кудрявцев, О.І. Марцев. Погоджуючись з тим, що сутність кримінально-правових конфліктів - зіткнення з узаконеними суспільством ідеологічно-моральними приписами і певними правовими нормами, автор наголошує на тому, що держава (у особі правоохоронних органів) не завжди обирає оптимальний варіант їх розв’язання. Маючи величезний арсенал прийомів і засобів для цього, вона частіше обмежується лише притягненням до кримінальної відповідальності, забуваючи про інші нетрадиційні шляхи врегулювання конфліктів, які інколи можуть або могли б бути більш ефективними, ніж класичні. Підтвердженням сказаному є необгрунтовано обмежений перелік статей Кримінального кодексу України, який передбачає компромісне рішення (наприклад, ч.2 ст.56; ч.3 ст.57; ч.3 ст.170; ч.5 ст.1876; ч.2 ст.222; ст.229-10 КК України).
Вважаючи, на підставі проведених досліджень, що кримінально-правовий компроміс - це взаємна домовленість, яка встановлює певні умови звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які зобов’язуються виконати передбачені кримінальним законом нормативно-правові настанови, дисертант аргументовано доводить, що компроміс - не примирення між правоохоронцями і злочинцями, а певна угода на підставі взаємовигідних поступок.
Автор, погоджуючись з Б.А. Толчинським, пропонує систематизовану типологію кримінально-правових компромісів в залежності від причин та умов їх укладання: 1) рятівна альтернатива; 2) оптимальне рішення; 3) можлива альтернатива (варіант розв’язання проблеми); 4) тактичний прийом; 5) засіб тимчасового призупинення протиріч; 6) інші комбіновані варіанти.
На думку дисертанта, найбільш вдалим є таке теоретичне визначення вихідного поняття:
Компромісні норми - це норми, що гарантують особі, яка вчинила злочин, звільнення від кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання за умови виконання нею визначених законом позитивних посткримінальних вчинків, які сприяють реалізації основних завдань кримінально-правової боротьби зі злочинністю.
У третьому підрозділі "Правова характеристика кримінально-правового компромісу" аналізується і конкретизується структура компромісної норми, дається характеристика об’єктивних та суб’єктивних ознак кримінально-правового компромісу.
Автор стверджує, що будь-яка компромісна норма повинна вміщувати три обов’язкових елементи: 1) умови реалізації (гіпотеза); 2) позитивну посткримінальну поведінку, завдяки якій укладається компромісна угода (диспозиція); 3) сприятливі наслідки для особи, яка скоїла злочин, у разі виконання нею умов, передбачених диспозицією (поступки). Санкція не є структурним елементом компромісної норми, але будь-яка компромісна норма забезпечується санкційним захистом - мірами державного примусу, які містяться у інших нормах права.
За допомогою методу системно-структурного аналізу досліджується об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона кримінально-правового компромісу.
Об’єкт кримінально-правового компромісу - це те, на що спрямовані дії винної особи, ті суспільні відносини, яким вона спричиняє шкоду і котрі в подальшому нею відновлюються.
Об’єктивна сторона кримінально-правового компромісу - це сукупність дій, які скоює особа , що вчинила злочин, спрямованих на відшкодування спричиненої шкоди (фізичної, матеріальної та моральної), попередження шкідливих наслідків злочину, які ще не настали, а також активне сприяння розкриттю злочину (повідомлення відомостей про підготовлювані злочини, надання цінної інформації про лідерів організованих злочинних груп та ін.).
Суб’єкт кримінально-правового компромісу - це особа, яка вчинила каране діяння, яка розкаялася (а в деяких випадках і не розкаялась) у своїй протиправній поведінці і намагається активною діяльністю попередити, відшкодувати чи усунути настання шкоди від злочину.
Суб’єктивна сторона кримінально-правового компромісу характеризується тільки таким психічним відношенням індивіда до своїх дій, при якому він усвідомлює характер скоюваних дій і бажає, щоб вони призвели до виконання вимог, передбачених у певній компромісній нормі.
У другому розділі "Соціально-правова природа інституту компромісу та його місце у національній кримінально-правовій політиці", який включає два підрозділи, дисертант розглядає місце і роль компромісу у кримінально-правовій політиці держави та досліджує соціально-правові наслідки застосування компромісних норм для сторін кримінально-правового конфлікту.
У першому підрозділі "Компроміс і кримінально-правова політика України” йдеться про основні напрямки і тенденції розвитку сучасної злочинності та робиться спроба відшукання ефективних чинників оздоровлення криміногенної обстановки.
За статистичними даними правоохоронних органів України, кількість зареєстрованих злочинів поступово зменшується, а питома вага їх розкриття постійно зростає (вона складає 74,1%, у тому числі по лінії карного розшуку - 70%). Збільшується, зокрема, показник розкриття резонансних вбивств (якщо у 1995 році він складав 16%, 1996 році - 26%, то у 1997 році - 50%). Але, згадуючи про те, що у країні щорічно реєструється близько 600 тис. злочинів і майже 40% із них - тяжкі, робиться обгрунтований висновок, що загальна криміногенна ситуація, все ж таки, залишається складною.
Автором розглядається Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 р., який є одним з найважливіших нормативних актів по визначенню головних напрямків загальнодержавної кримінально-правової політики. Зазначається, що цим законом практично вперше на державному рівні передбачається можливість співробітництва правоохоронних органів із злочинцями. Важливим моментом є також те, що державні органи контактують не лише з так званими "випадковими" злочинцями, а також з найбільш небезпечною категорією представників злочинного світу - учасниками організованих злочинних груп.
Аналізується також Постанова Верховної Ради України "Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України" від 16 січня 1997 р. і акцентується увага на тому, що одним з основних принципів забезпечення національної безпеки, до завдань якої входить також ефективна боротьба з сучасною злочинністю, є пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів та додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави і їх взаємна відповідальність.
Одним з пріоритетних напрямків вироблення кримінально-правової політики, на думку автора, є створення концепції компромісу, правове регулювання та розширення подальшого використання інституту компромісу у боротьбі зі злочинністю (організованою, економічною і т.д.). Адже за допомогою лише карально-репресивних мір не завжди можливо покращити криміногенну ситуацію і через це фахівці правоохоронних органів (МВС, СБУ, податкової міліції при ДПА) намагаються відшукувати нові компромісні форми, прийоми та засоби роботи у протистоянні криміналітету, часто використовуючи при цьому протиріччя, які виникають на грунті його ж протиправної діяльності. Крім прикладів з вітчизняної практики, аналізується також досвід зарубіжних колег ФБР, який відображає основні принципи та методи їх роботи по протидії злочинності і багато у чому пояснює високі результати у боротьбі з цим злом.
У другому підрозділі "Соціально-правові наслідки застосування компромісних норм для сторін кримінально-правового конфлікту" проводиться чітке відмежування сторін, які приймають участь в ньому (винний, потерпілий, держава) та приділяється увага деяким особливостям механізму реалізації компромісних норм.
Автор доводить, що застосування кримінально-правового компромісу повинно бути не правом, а обов’язком для правозастосовувача при наявності відповідних на те підстав та умов. Причому виконання покладеного на державний орган обов’язку застосування кримінально-правового компромісу повинно підтримуватись певною системою правових гарантій, про які в свій час згадував В.Д. Елеонський.
У роботі проводиться розподіл компромісних норм на дві групи в залежності від того, кому було спричинено шкоду злочином (а значить, хто потерпілий): "злочинець - особа" і "злочинець - держава". Розглядаються детально також питання, які стосуються згоди потерпілого на компроміс і співвідношення приватних та публічних інтересів при його укладанні.
Підсумком другого підрозділу є пропозиція про включення до Загальної частини Кримінального Кодексу України окремої статті, яка викладається у наступній редакції:
Стаття __. "Кримінально-правовий компроміс" або "Компроміс між потерпілим та особою, яка вчинила злочин".
Кримінально-правовий компроміс є добровільною угодою між особою, яка вчинила злочин, і потерпілим (державою), що дав згоду на відмову від кримінального переслідування винної особи, за умови, що вона зобов’язується у визначений термін відшкодувати завдані втрати та усунути заподіяну шкоду, а також виконати інші вимоги закону.
Третій розділ "Проблеми реалізації інституту кримінально-правового компромісу у правозастосовчій діяльності" має практичну спрямованість і присвячений межам чинності кримінально-правового компромісу, різноманітним питанням, які пов’язані з відокремленням компромісу від суміжних кримінально-правових інститутів, а також кримінально-процесуальним та кримінологічним аспектам компромісного вирішення кримінально-правового конфлікту.
У першому підрозділі "Межі чинності кримінально-правового компромісу" розглядаються ті межі, в яких буде можливим законне застосування цього нетрадиційного інституту, а також умови, за яких його реалізація є неприпустимою.
На думку автора, основні критерії допустимості кримінально-правового компромісу включають:
1? перелік злочинів, на які він поширюється;
2? коло винних осіб, які підпадають під його дію;
3? закріплені в законі вимоги, в обмін на виконання котрих особа звільняється від кримінальної відповідальності (або їй пом’якшується покарання).
І якщо компромісна угода не поширюється на осіб, що мають підвищений рівень суспільної небезпеки (особливо небезпечних рецидивістів, осіб, що вчинили злочини, за які законом передбачено виключну міру покарання – смертну кару, на таких, що мають дві та більше судимості за вчинення тяжких злочинів, організаторів банд, вбивць, розбійників, осіб, щодо яких потерпілий перебуває у матеріальній, службовій чи іншій залежності, а також осіб, винних у посяганні на життя суддів і співробітників правоохоронних органів при виконанні ними службових обов’язків тощо) то, на наш погляд, було б доцільно використовувати компромісні норми по відношенню до так званих "випадкових злочинців" і особливо це стосується автотранспортних злочинів.
У дисертації також зазначається, що інститут кримінально-правового компромісу повинен знаходити своє відображення у нормах права лише при відповідності його морально-етичним поглядам, які існують в суспільстві. Без взаємозв’язку моралі та закону не може бути мови про реальну дієвість інституту компромісу, бо при цьому грубо порушується ряд найважливіших принципів кримінального права, серед яких – гуманність, справедливість, доцільність тощо.
Дисертант доводить, що чітке встановлення меж допустимості компромісної угоди у боротьбі зі злочинністю стане важливою гарантією дотримання прав громадян та дасть змогу виключити різноманітні зловживання з боку правоохоронних органів.
У другому підрозділі "Відокремлення компромісу від суміжних кримінально-правових інститутів" визначається, що кримінально-правовий компроміс - самостійний інститут вітчизняного кримінального права. Він має власну неповторну правову природу, виконує специфічні функції і займає особливе місце у правозастосовчій діяльності органів, покликаних вести боротьбу із злочинністю. Правові норми, вміщуючі і припускаючі компроміс, повинні складати єдину логічно побудовану за певними чітко визначеними критеріями систему, яка б охоплювала великий спектр варіантів соціально-схвалюваної поведінки.
Сучасна наука кримінального права, як одна з фундаментальних галузей права, поділяє юридичні норми на чотири різновиди: забороняючі, зобов’язуючі, уповноважуючі та заохочувальні. Однак запропонована теоретиками класифікація правових норм не є вичерпною (повною), а тому не може бути достатньо об’єктивною. І тому доводиться констатувати той факт, що, не дивлячись на нагальну потребу нашої держави у гуманізації національного законодавства (насамперед, кримінального), юристи-науковці не виділяють у окрему групу компромісні норми. Останні ж, в силу принципових відмежувальних ознак, не можна вміщувати ні до одного з різновидів у вищезазначеній класифікації, хоча вони і мають деяку схожість із заохочувальними нормами. Тенденція, яка склалась з класифікацією правових норм, відбувається насамперед тому, що запропонований кримінально-правовий компроміс дуже часто ототожнюється з величезним розмаїттям заохочувальних норм. Або "розмивається" суміжними кримінально-правовими інститутами, які звільняють винну особу від кримінальної відповідальності чи пом’якшують їй покарання (наприклад, добровільна відмова, діяльне каяття, давність притягнення до кримінальної відповідальності та багато ін.), чи називається спеціальним видом звільнення від кримінальної відповідальності.
Тому, щоб надалі не відбувалося підміни понять, автором розглядається правова природа та проводиться відмежування компромісу від схожих кримінально-правових норм та інститутів, шляхом детального порівняльного аналізу його основних відокремлюючих ознак.
Дослідник виявив, що основні риси кримінально-правового компромісу це:
1? власні специфічні цілі та завдання;
2? застосовується до широкого спектру як умисних, так і необережних злочинів;
3? більшість складів злочинів, на які поширюється його дія - це злочини з формальним складом;
4? передбачається за закінчені делікти;
5? винна особа, яка погоджується на компроміс, не завжди втрачає суспільну небезпечність, так як і злочинне діяння, скоєне нею;
6? нетрадиційна форма юридичної конституції;
7? застосовується на будь-якій стадії кримінального процесу, але не пізніше судового розгляду;
8? реалізація кримінально-правового компромісу є виключно компетенцією правозастосовчих органів, більш того це їх обов’язок при наявності достатніх на те підстав;
9? застосування до особи компромісної норми є остаточним, а тому не може бути переглянуто і відмінено при неухильному дотриманні сторонами умов кримінально-правового компромісу;
10? чітко визначений об’єм благ (звільнення від кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання; відсутність судимості) для особи, яка скоїла злочин;
11? підставою до звільнення винної особи від кримінальної відповідальності є виконання нею визначених у законі позитивних посткримінальних вчинків;
12? можливість застосування кримінально-правового компромісу у комплексі з іншими інститутами.
У третьому підрозділі "Кримінально-процесуальні та кримінологічні аспекти компромісного вирішення кримінально-правового конфлікту" аналізується чинне кримінально-процесуальне законодавство на предмет регулювання ним масиву важливих питань, які виникають у зв’язку з укладанням добровільної угоди між особою, яка вчинила злочинне діяння та потерпілим. Автором робляться принаймні два висновки: по-перше, кримінально-процесуальне законодавство має ряд суттєвих вад та недоліків, які потребують найшвидшого усунення; по-друге, деякі його норми не відповідають реальним вимогам часу, а тому - це унеможливлює практичне застосування компромісних норм, або значно ускладнює його.
Не можна погодитись також і з чинною редакцією ч.2 ст.27 КПК України, яка вказує, що "справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 117 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої, але закривати їх за примиренням потерпілої з обвинуваченим не можна". Останній елемент даної норми бачиться явно алогічним, бо не приймається до уваги небажання потерпілої продовжувати кримінальне переслідування винного. Така, далеко не безспірна, позиція системи кримінальної юстиції створює ряд складнощів у слідчо-судовій практиці.
Досліджуються також питання про час (момент) укладання компромісної угоди; умови її дійсності (законності); можливість розірвання компромісних відносин; суб’єктів правозастосування та оформлення кримінально-правового компромісу.
В кінці підрозділу автором робляться аргументовані висновки, що інститут кримінально-правового компромісу:
1? полегшує виявлення і розкриття злочину та сприяє більш швидкому і повному його розслідуванню;
2? сприяє попередженню злочинів, адже при його застосуванні створюється реальна можливість виявлення умов, що полегшили вчинення даного діяння і їх усунення;
3? допомагає встановити обставини вчинення інших соціально-небезпечних діянь, пов’язаних з інкримінованим винному, попередити або прискорити їх розкриття.
Таким чином, більш широке застосування інституту кримінально-правового компромісу за вчинені злочини, у зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою особи відповідає гуманним засадам національного законодавства України і буде, на наш погляд, сприяти підвищенню дієвості профілактичної роботи правоохоронних органів, боротьбі з цілим рядом злочинів і попередженню їх шкідливих наслідків.
У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення та практичні рекомендації, що випливають із результатів дисертаційного дослідження, пропозиції щодо вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства, зокрема:
1? у спеціальній статті Загальної частини Кримінального кодексу України або його проекту необхідно визначити загальне поняття кримінально-правового компромісу і встановити, що застосування компромісної норми, при наявності достатніх на те підстав, є не правом, а обов’язком правоохоронних органів;
2? доповнити ч. 1 ст. 27 Кримінально-процесуального кодексу України, а ч. 2 цієї ж норми виключити.
Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора:
1? Усатий Г.О. Компроміс з "п’ятою владою" як засіб боротьби з нею // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Т.7. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. – Київ; – 1997. – С. 355-362.
2? Смітієнко В.М., Усатий Г.О., Сийплоки М.І. Боротьба з організованою злочинністю як чинник забезпечення національної безпеки України // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Т.7. Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників. – Київ; – 1997. – С. 86-88.
3? Усатий Г.О. Боротьба з контрабандою: сутність кримінально-правового компромісу та його можливості // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Т.10. Боротьба з контрабандою: проблеми та шляхи їх вирішення. – Київ; – 1998. – С. 459-472.
4? Усатий Г.О. Компроміс як засіб вирішення кримінально-правового конфлікту // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1998. – № 1. – С. 91-96.
5? Усатий Г.О. Кримінально-правові передумови появи та існування компромісу // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ.
– 1998. – № 2. – С. 131-146.
6? Усатий Г.О. Структура та юридична природа кримінально-правового компромісу // Вісник запорізького юридичного інституту. – 1998. – № 3. – С. 148-156.
7? Усатий Г.О. Компроміс і кримінально-правова політика України // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Т.12. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. – Київ; – 1999. – С. 519-532.

Усатий Г.О. Компроміс як засіб вирішення кримінально-правового конфлікту. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 1999.
Дисертація містить комплекс теоретичних і практичних питань, пов’язаних з дослідженням поняття, змісту, сутності та юридичної природи інституту кримінально-правового компромісу. Приділяється значна увага висвітленню історичних моментів появи та розвитку компромісу. Розглядаються соціально-правові наслідки застосування компромісних норм для сторін кримінально-правового конфлікту та значення концепції компромісу для національної кримінально-правової політики України.
Особлива увага приділяється проблемам реалізації інституту кримінально-правового компромісу у правозастосовчій діяльності та аналізу кримінально-процесуальних та кримінологічних аспектів компромісного вирішення кримінально-правового конфлікту. Вносяться пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.
Ключові слова: кримінально-правовий компроміс, кримінально-правовий конфлікт, компромісна угода, компромісна норма.

Усатый Г.О. Компромисс как средство разрешения уголовно-правового конфликта. - Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 1999.
Диссертация содержит комплекс вопросов теоретического и практического характера, посвященных проблеме уголовно-правового компромисса.
На основе комплексного анализа юридической литературы диссертантом дается определение понятий уголовно-правового компромисса и компромиссных норм. Автором исследуется содержание, сущность, возможности, структура, типология и другие аспекты уголовно-правового компромисса. Значительное внимание уделяется историческому аспекту исследуемой проблемы. Рассматривается практическое значение уголовно-правового компромисса, его последствия и значение для сторон уголовно-правового конфликта, анализируются условия компромисса при выполнении которых лицо освобождается от уголовной ответственности (либо ему смягчается наказание).
Диссертант подчеркивает, что государство (в лице правоохранительных органов) располагает большим арсеналом приемов и способов для борьбы с современной преступностью, но чаще всего оно ограничивается карательно-репресивными мерами, не уделяя достаточного внимания иным нетрадиционным способам разрешения уголовно-правовых конфликтов (среди которых выделяется компромисс). Такой односторонний подход, по мнению автора, не способствует эффективной реализации основных задач уголовно-правовой борьбы с преступностью, часто сопровождается нарушением прав и законных интересов граждан.
В диссертационном исследовании констатируется, что уголовно-правовой компромисс - самостоятельный институт уголовного права, который имеет собственную неповторимую правовую природу, выполняет специфические функции и занимает особое место в правоприменительной деятельности органов, ведущих борьбу с преступностью. Утверждается, что правовые нормы, которые предусматривают уголовно-правовой компромисс, должны составлять единую логически построенную по четко определенным критериям систему, которая охватывала бы большой спектр вариантов социально-одобряемого поведения. Автор перечисляет отличительные признаки уголовно-правового компромисса, которые позволяют отграничить его от смежных институтов.
В работе предпринимается попытка выделить основные критерии допустимости уголовно-правового компромисса, среди них: 1) перечень преступлений, на которые он распространяется; 2) круг виновных лиц, которые подпадают под его действие; 3) требования, закрепленные в законе, в обмен на исполнение которых лицо освобождается от уголовной ответственности (либо ему смягчается наказание). В связи с этим подчеркивается, что, несмотря на универсальность института уголовно-правового компромисса, не всегда возможна его реализация в правоприменительной практике органов ведущих борьбу с преступностью.
Особое внимание уделяется раскрытию практического значения уголовно-правового компромисса, его применению в судебно-следственной практике и в деятельности органов внутренних дел. В работе также формулируются основные предложения и рекомендации, направленные на совершенствование уголовного законодательства и улучшение правоприменительной практики правоохранительных органов и судов.

Ключевые слова: уголовно-правовой компромисс, уголовно-правовой конфликт, компромиссное соглашение, компромиссная норма.

Usatyj G. О. Compromise as settlement method of criminal-legal conflict. - Manuscript.
Candidate dissertation on juridical sciences, speciality 12.00.08 - a criminal right and criminology; criminal-executive right. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 1999.
Dissertation contains a complex of theoretical and practical problems, associated with research of notion, maintenance, essence, juridical institute nature of criminal-legal compromise. Considerable attention is paid to the analyses and deskription of historycal facts of the appearance and development of compromise as a criminal-legal fact. The socially-legal application of compromise norms for sides of criminal-legal conflict, and significances of compromise for national Ukrainian criminal-legal policy are considered.
Special attention is paid the problems to realization of criminal-legal compromise in low activity and the to analysis of criminal-judicial and criminological aspects of compromise settlement of criminal-legal conflict. The suggestions as to the improvement of legislation and practical application are suggested.

Key words: criminal-legal compromise, criminal-legal conflict, compromise agreement, compromise norm.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking