Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Комунікативна діяльність в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект

 

ДРАГОМИРЕЦЬКА Наталія Михайлівна

КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Київ - 2007


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор
ГАНСОВА Емма Августівна,
Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України,
професор кафедри філософських та соціально-політичних наук.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, професор
ЧУКУТ Світлана Анатоліївна,
Національна академія державного управління при Президентові України,
завідувач кафедри інформаційної політики;

доктор наук з державного управління, професор
РОМАТ Євгеній Вікторович,
Київський національний торговельно-економічний університет,
професор кафедри маркетингу і комерційної діяльності;

доктор психологічних наук, професор
ЧЕПЕЛЄВА Наталія Василівна,
Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України,
заступник директора з наукової роботи.

Захист відбудеться 5жовтня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).
Автореферат розісланий 4 вересня 2007 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради В.О.Чмига

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах розвитку демократичного українського суспільства, у процесі приєднання до Європейської спільноти, актуальними постають питання прозорості й відкритості діяльності органів державної влади, формування до них довіри. Це вимагає інноваційних методів у побудові взаємовідносин держави та суспільства, удосконалення стилю державно-управлінської діяльності у вирішенні суспільних проблем, зміцнення довіри громадянського суспільства до влади, підвищення ефективності функціонування органів влади, підтримки їх єдності. У цьому контексті цілеспрямований вплив держави на розвиток суспільних процесів та відносин має відбуватися не тільки через виконавчу і розпорядчу діяльність. Важливе місце посідає комунікативна діяльність, яка здійснює формуючий вплив на процеси суспільного розвитку для регулювання суспільних відносин, а також взаємовідносин держави та суспільства.
Дане дослідження розширює і конкретизує розуміння комунікацій у теорії державного управління як формуючого впливу з метою досягнення цілей і реалізації функцій держави, з урахуванням цілей та інтересів суспільства. Наголошується на відході від інституційності в сенсі впливу. Характеристика комунікацій як діяльності дає можливість вирішити низку практичних питань щодо формуючого впливу на громадянське суспільство в процесі реалізації функцій держави. Запропонований теоретичний підхід до комунікативної діяльності в практичному вимірі виступає системою комунікативних дій, що об’єднують найбільш ефективні для державного управління методи, прийоми, техніки та технології побудови взаємовідносин влади і суспільства. У методологічному плані актуальність дослідження зумовлена тим, що дозволяє: організовувати заходи, які дають можливість забезпечити прозорість діяльності суб’єктів державного управління; адекватно регулювати процеси обміну думками й ідеями; використовувати інноваційні методи налагодження взаємовідносин; відійти від традиційності й стереотипності в комунікаціях; регулювати процеси впливів на культурні та соціальні цінності.
Теоретичним та методологічним підґрунтям дослідження були наукові розробки з актуальних проблем комунікацій у сферах державного управління, менеджменту, політології, психології, соціальних технологій (зв’язки з громадськістю, реклама, маніпуляція). На вироблення авторського підходу до визначеної проблематики справили вплив наукові праці та результати практичних досліджень українських і зарубіжних авторів. У галузі державного управління дане дослідження спирається на роботи багатьох фахівців: В.Д.Бакуменка, І.А.Василенка, В.М.Князєва, О.Ю.Лебединської, А.Ф.Мельник, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, Г.Райта, С.М.Серьогіна, С.В.Сьоміна, А.М.Ткаченка, В.О.Шамрая, в яких дається характеристика комунікативних зв’язків у системі державного управління; І.А.Грицяка, В.С.Куйбіди, В.В.Токовенко щодо процесів взаємодії політичного керівництва з державним управлінням, правового регулювання відносин; В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, Г.П.Ситника, Л.Є.Шкляра – в аспекті оцінювання ефективності діяльності суб’єктів державного управління; М.М.Білинської, В.І.Лугового, Я.Ф.Радиша, В.В.Юрчишина – стосовно проблем організації підготовки фахівців у галузі державного управління, та багатьох інших.
Роботи М.Альберта, М.Х.Мескона, Ф.Хедоурі, Л.Н.Албастової, Ю.К.Баженова, І.Н.Гречкової, Дж.В Ньострома, К.Девіс, Г.В.Осовської та багатьох інших авторів у галузі менеджменту дають ґрунтовні описання внутрішньоорганізаційних і зовнішніх комунікацій. Політичним комунікаціям, їх ролі у формуванні громадської думки, політичній боротьбі та управлінню масами присвячені роботи В.М.Бебика, О.В.Бабкіної, М.Ф.Головатого, І.М.Кривогуза, Т.В.Ляпіної, В.І.Полуріза та інших авторів.
Тлумаченню впливової функції комунікацій, а також ролі останніх у формуванні певних відносин і взаємодії приділено увагу в працях фахівців у галузі психології: Г.М.Андреєвої, А.А.Бодальова, Ж.Годфруа, А.А.Деркача, С.Д.Максименка, Л.В.Петровського, Н.В.Чепелєвої, Т.К.Чмут та інших.
Спеціалісти у сфері зв’язків з громадськістю: С.Блек, Д.Доті, Г.Г.Почепцов, С.А.Чукут та інші здебільшого надають значення різним аспектам функціонування інформації в суспільстві, формуванню інформаційної політики та розвитку вітчизняного інформаційного простору.
Праці Л.В.Балабанової, І.Л.Вікентьєва, А.Дайян, Б.А.Обритька, Ф.Г.Панкратова, Т.А.Примак, Є.В.Ромата, У.Уеллса, А.Феофанова та багатьох інших фахівців у рекламній сфері розглядають комунікації як форму людської взаємодії, вплив на суспільство тощо.
Теоретичні концепції вітчизняних та зарубіжних вчених щодо даної проблематики, практика впровадження різних підходів і програм зумовлюють необхідність аналізу такого досвіду, враховуючи особливості діяльності суб’єктів державного управління і специфіку розвитку України та виступають певним методологічним підґрунтям подальших розвідок. Втім, незважаючи на широкі наукові дослідження комунікацій у кожній науковій галузі та соціальних технологіях, спостерігається спрямованість визначення ролі комунікацій, виходячи з вузької сфери діяльності. Комплексного дослідження комунікативної діяльності як системи, складовими якої виступають різні види комунікацій, ще не проводилось. Зокрема, в науці державного управління комунікативна діяльність не розглядалась як формуючий вплив у процесах побудови взаємовідносин держави і суспільства, формування довіри до влади, відкритості й прозорості діяльності суб’єктів державного управління. Недостатньо окреслені категоріальний апарат, що характеризує комунікативну діяльність, рівень її впливу на суспільство, критерії визначення її ефективності, форми організації комунікативної діяльності зумовлюють необхідність подальшої розробки теоретичних та методологічних засад комунікативної діяльності в державному управлінні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах: планового комплексного наукового проекту Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України „Економіко-правовий механізм розвитку державного управління і місцевого самоврядування”, номер державної реєстрації 0104U004195 (результати дисертаційного дослідження відображені в розділі 1 та висновках проміжного звіту); розробки проблем управління кризами та ризиками суспільного розвитку для курсів дистанційного навчання вищого керівного складу; плану підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців у сфері мистецтва ділового спілкування. Дисертаційне дослідження зорієнтоване на наукове забезпечення процесу формуючого впливу держави на стан і розвиток суспільних процесів та відносин, поведінку й діяльність особи з метою досягнення цілей і реалізації функцій держави.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції комунікативної діяльності в державному управлінні як науково-теоретичної основи для побудови системи методів, технік, технологій практичного використання отриманих наукових результатів суб’єктами державного управління.
Досягнення мети передбачає вирішення комплексу взаємопов’язаних проблемних питань, зміст і актуальність яких визначаються як зовнішніми чинниками, так і внутрішніми особливостями розвитку державного управління, діяльністю його суб’єктів. З урахуванням цього, а також спираючись на аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних та інформаційних джерел, у дисертації були визначені основні напрями дослідження, в межах яких поставлені та вирішуються такі завдання:
- проаналізувати сучасні науково-теоретичні підходи до розуміння комунікацій з позиції формуючого впливу на взаємовідносини держави та суспільства для визначення межі комунікативної діяльності в державному управлінні;
- обґрунтувати доцільність використання терміна „комунікативна діяльність” як підґрунтя для побудови системи формуючих комунікативних дій, спрямованих на розвиток суспільних процесів;
- виявити критерії ефективності комунікативної діяльності в державному управлінні для уникнення маніпулятивних впливів;
- удосконалити технологію оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління для регулювання процесів впливу на суспільство;
- визначити складові комунікативної діяльності для структурування робочих процесів при організації заходів щодо забезпечення прозорості діяльності суб’єктів державного управління;
- побудувати модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій для формування нового стилю управління при вирішенні суспільних проблем;
- розробити методологію підготовки суб’єктів управління до формуючої комунікативної діяльності у побудові взаємовідносин держави та суспільства;
- охарактеризувати особливості проектування комунікативної діяльності як формуючого впливу на суспільні процеси та відносини.
Об’єктом дослідження є комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив на стан і розвиток суспільних процесів з метою досягнення цілей державної політики.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти комунікативної діяльності в державному управлінні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що комунікативна діяльність у державному управлінні має розглядатись як формуючий вплив на стан і розвиток суспільних процесів та відносин для забезпечення відкритості й прозорості діяльності суб’єктів державного управління, формування довіри до влади, впровадження інноваційних методів побудови взаємовідносин влади і суспільства, удосконалення стилю державно-управлінської діяльності.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані методи як загальнонаукові, так і спеціальні: метод загальнонаукового аналізу (для аналізу наукових джерел та державних документів, що регламентують діяльність суб’єктів державного управління); метод систематизації (для характеристики визначень комунікації в різних галузях науки та їх структуризації); метод співвіднесення і зіставлення (для визначення трактувань комунікацій з позиції їх спрямованості в наукових категоріях); метод системного аналізу (для визначення критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності та континууму комунікативної діяльності суб’єктів управління в аспекті практичної реалізації); метод контент-аналізу (для аналізу визначень комунікації в різних галузях науки, в державних документах, що регламентують діяльність суб’єктів державного управління і визначення їх семантичного значення); метод Розенцвейга (для проведення аналізу методів і прийомів комунікацій з позиції їх впливу на громадянське суспільство); метод порівняльного аналізу здобутих даних (для встановлення взаємозв’язків і визначення елементів теоретичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні); метод кореляційного аналізу (для побудови моделі комунікативної діяльності суб’єктів державного управління та зменшення рівня суб’єктивізму у висновках); метод моделювання (для побудови моделей комунікацій у різних галузях науки); метод Гуттмана (для побудови моделі комунікативної діяльності суб’єктів державного управління у вимірі методів, технік, технологій); метод узагальнення (для формування напрямів підготовки суб’єктів державного управління в аспекті комунікативної діяльності); метод проектування (для демонстрації побудови комунікативних проектів і доцільності зміни структури підрозділів органів державного управління, спрямованих на зовнішні комунікації); методи статистики та обробки даних (для зниження суб’єктивізму у висновках).
У дисертації проаналізовані та використані нормативні документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографії, довідкова література, численні публікації, офіційні публікації дослідницьких, статистичних інститутів та організацій.
Зважаючи на результати аналізу, який доводить, що у вітчизняній науці державного управління вивчаються окремі аспекти комунікацій, не приділяється достатньої уваги функції впливу комунікацій, не розглядається формуючий вплив на громадянське суспільство за допомогою комунікативної діяльності, в дослідженні пропонується новий концептуальний підхід до комунікативної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
вперше:
- запропоновано розглядати комунікативну діяльність у державному управлінні як систему, сутність якої полягає в рівновазі між змістовними (сенс комунікації), виконавчими (управлінські дії з обміну інформацією), особистісними (потреби, мотиви суб’єктів управління) компонентами та очікуваними результатами від комунікативної діяльності, яка забезпечує формуючий вплив на побудову взаємовідносин між державою та суспільством;
- визначено та класифіковано критерії (обов’язкові елементи поведінки суб’єктів державного управління) за ознаками спрямованості комунікативної діяльності суб’єктів державного управління (зовнішня спрямованість як відображення стилю державно-управлінської діяльності та внутрішня спрямованість як відображення аналізу результату впливів на суспільство) в процесі побудови взаємовідносин держави та суспільства, що вимірюють ефективність комунікативної діяльності;
- розроблено технологію оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління, яка ґрунтується на інформаційних процесах взаємодії між державою та суспільством, вимогах до вхідної і вихідної інформації суб’єктів державного управління, формалізованих формах та способах проведення вимірювання комунікативної діяльності та залежить від частотності встановлення взаємодії між владою і суспільством щодо прозорості процесів у сфері державного управління, формування довіри до суб’єктів державного управління;
- сформульована методологія проектування комунікативної діяльності в практичному вимірі, яка виступає інструментом організації комунікативної діяльності суб’єктів державного управління і спрямована на конкретний результат у побудові взаємовідносин держави та суспільства: формування довіри; забезпечення прозорості та відповідальності суб’єктів державного управління; допомога громадянському суспільству в усвідомленні причетності до процесів державотворення;
- запропоновано доповнити структурно-організаційний підхід до зовнішніх комунікацій суб’єктів державного управління проектним, який сприяє досягненню конкретних результатів у процесі формуючих впливів на стан і розвиток суспільних процесів;
удосконалено:
- теоретико-методологічні підходи до розуміння комунікації в державному управлінні, зокрема в аспекті трактування її як діяльності, що дозволяє розробляти конкретні довгострокові програми формуючих впливів на суспільні процеси для досягнення очікуваних результатів;
- напрями підготовки суб’єктів управління до комунікативної діяльності, зокрема формування навичок застосування сучасних методів комунікацій з метою формування нового стилю управління, спрямованого на формування довіри до влади і роз’яснення базових цінностей демократичного суспільства;
- структуру та технології комунікативної діяльності в державному управлінні (інформування, переконування, впливу, уселяння, стимулювання, просування, пропаганди, переговорів) для забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів державного управління: розуміння широкими верствами населення політики держави, формування позитивного іміджу суб’єктів державного управління, забезпечення прав і свобод громадян, формування у населення демократичного світогляду;
набули подальшого розвитку:
- теорія і методологія державного управління в контексті концепції комунікативної діяльності в державному управлінні шляхом доповнення її змісту комунікативною парадигмою, що дозволяє використовувати більший набір методів при формуючому впливі на суспільні процеси через діяльність органів державної влади;
- методи моніторингу засобів масової інформації (контент-аналізу, семантичного аналізу, моделювання) щодо формуючих впливів на суспільство через висвітлення діяльності органів державної влади для підвищення відповідальності суб’єктів державного управління щодо відкритості та прозорості їх діяльності та формування довіри до влади;
- методи прямого та опосередкованого аналізу аналітико-прогностичної, інформаційної та координаційної діяльності в державному управлінні, доповнення їх методами семантичного, проективного, кореляційного аналізів, шкалування, контент-аналізу для розробки і коригування комунікативних програм.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони сприяють упровадженню в діяльність органів державної влади основних методологічних підходів щодо організації комунікативної діяльності суб’єктів державного управління, що дає можливість удосконалити процеси побудови взаємовідносин держави та суспільства.
Використання розробок щодо методології проектування та управління культурно-комунікативними проектами Іллічівським міськвиконкомом Одеської області дозволило сформувати стиль управління державних службовців, спрямований на побудову взаємодії з громадськістю, формування позитивного іміджу державних службовців та громадської думки щодо української мови (довідка про впровадження від 19.10.2006 р. № 26-70 Л).
Запропонована модель формуючої комунікативної діяльності суб’єктів державного управління запроваджена: Управлінням у справах сім’ї та молоді Донецької обласної державної адміністрації, Донецьким обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, при розробці й реалізації комунікативних програм, що значно підвищило ефективність програм та проектів, які реалізуються спільно з громадськими організаціями, що покращило процес побудови взаємодії з громадськістю на принципах взаєморозуміння та організації зворотного зв’язку, а також взаємодії з установами і підприємствами (довідка про впровадження від 12.01.2007 р. № 2/1-10); Управлінням у справах молоді та спорту Одеської обласної державної адміністрації при розробці інформаційних матеріалів та проведенні заходів дала можливість запровадити новий стиль управління в регулюванні процесів впливів на культурні та соціальні цінності (акт про впровадження від 14.09.2006 р. № 6.02 - 777 М); Кривоозерською районною державною адміністрацією Миколаївської області, через комунікативний проект – сприяла вдосконаленню процесів взаємодії з молодіжними організаціями та налагодженню зворотного зв’язку (довідка про впровадження від 29.01.2007 р. № 50/18-5/02).
Результати дослідження щодо підвищення ефективності комунікативної діяльності, визначені критерії ефективності такої діяльності, що стосуються виконання професійних дій та рівня впливу на громадськість, його оцінку, використовувались управлінням виконавчої дирекції в Одеській області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України при розробці методичних рекомендацій для поліпшення якості особистого прийому громадян, удосконалення методів роботи із зверненнями громадян, що покращило процеси прозорості в роботі управління та підвищення його авторитету (акт про впровадження від 11.09.2006 р. № 07/703).
Основні методологічні підходи щодо організації зовнішньо і внутрішньо спрямованої комунікативної діяльності стосовно забезпечення прозорості діяльності суб’єктів державного управління, сформовані при вивченні розробленого і впровадженого навчального курсу „Мистецтво ділового спілкування” в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, використовувались у процесі організації прийому громадян, підготовки відповідей на звернення громадян у Головному управлінні державної служби України (акт про впровадження від 29.11.2006 р. № 10189/30-06) та в процесі ведення кадрової роботи у Вінницькій обласній державній адміністрації (акти про впровадження від 27.11.2006 р. № 01-1-40-6437, від 01.02.2007 р. № 01-1-36-487), що дало можливість удосконалювати стиль взаємодії державного службовця у колективі та з громадськістю, спрямований на формування довіри до влади.
Теоретичні положення та наукові результати дослідження використані та впроваджені при розробці й викладанні навчальних курсів „Мистецтво ділового спілкування” (акт про впровадження від 27.06.2006 р. № 01/13/493), „Управління проектами в сфері культури” (довідка про впровадження від 15.01.2007 р. № 01/13/23), при проведенні практичних занять та тренінгів з мистецтва ділового спілкування на курсах підвищення кваліфікації державних службовців (акт про впровадження від 27.06.2006 р. № 01/13/492) в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, в системі дистанційного навчання при створенні мультимедійного посібника „Управління кризами та ризиками” у Національній академії державного управління при Президентові України (акт про впровадження від 03.11.2005 р. № 1/15-34-943).
Результати дослідження і зроблені на їх основі висновки створюють основу щодо подальшого формування нового теоретико-методологічного і практичного підходу до організації комунікативної діяльності суб’єктів державного управління в таких площинах реалізації державної політики: формування взаємовідносин держави та суспільства, досягнення цілей державної політики, формуючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів та відносин, стиль державно-управлінської діяльності, методи державного управління, формування довіри до влади.
Запропоновані в дисертаційному дослідженні наукові положення, висновки й рекомендації можуть бути використані центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування при розробці програм формування взаємовідносин держави та суспільства і довіри до влади, роз’яснення політики держави, виховання, проведення громадських слухань, обговорень, проведення консультацій, вдосконалення процесів прозорості діяльності суб’єктів державного управління. Методологічні розробки можуть бути використані також у закладах освіти при розробці навчальних курсів „Мистецтво ділового спілкування”, „Управління комунікативними (культурними) проектами”, „Управління кризами і ризиками суспільного розвитку”, „Динамічне лідерство”, „Психологія управління”, а також у системі навчальних закладів з підготовки та перепідготовки державних службовців.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Здобувачем запропонований новий підхід до розуміння комунікацій у державному управлінні як виду управлінської діяльності, що є спеціальним засобом формування взаємовідносин держави та суспільства; побудовані теоретичні та практичні моделі комунікативної діяльності; визначені критерії – ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління, якими є обов’язкові елементи їх поведінки, що утворюють стиль державно-управлінської діяльності, необхідний для здійснення формуючого впливу на суспільство; удосконалена технологія оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління, яка дозволяє визначити рівень очікування громадян та їх емоційні реакції на взаємодію і спілкування з владою щодо прозорості процесів у сфері державного управління; сформульована методологія проектування комунікативної діяльності в практичному вимірі, що сприяє структуруванню робочих процесів у побудові взаємовідносин держави та суспільства; розширені можливості існуючих управлінських структур шляхом використання проектування; розроблена методологія підготовки суб’єктів управління до організації комунікативної діяльності.
Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження апробовані на наукових і науково-практичних конференціях, в інформаційно-методичних вісниках, на презентаціях навчальної дисципліни. Найбільш вагомі з них: щорічна загальноінститутська науково-практична конференція „Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (Одеса, 2003); науково-практична конференція „Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону” (Одеса, 2003); щорічна загальноінститутська науково-практична конференція „Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004); науково-методична конференція „Упровадження сучасних освітніх технологій навчання у контексті Болонського процесу” (Одеса, 2005); науково-практична конференція Одеського державного економічного університету, академічних та вищих навчальних закладів України (Одеса, 2005); науково-практична конференція „Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського союзу” (Одеса, 2005); щорічна міжнародна науково-практична конференція „Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку” (Одеса, 2005); презентація дисципліни „Мистецтво ділового спілкування” (Одеса, 22.12.2005 р., протокол № 6); шостий міжнародний науковий конгрес „Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2006); дисертація заслухана на засіданні кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (Одеса, 20.03.2006 р., протокол № 13) та на міжкафедральному засіданні кафедр філософії та методології державного управління, державного управління і менеджменту, управління суспільним розвитком, права і законотворчого процесу (Київ, 17.02.2007 р., протокол № 2).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції опубліковані автором у 37 працях, в тому числі у 2 авторських монографіях та 23 статтях у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 516 сторінок, із них основного тексту – 433 сторінки. Дисертація містить 29 таблиць, 56 рисунків, 10 додатків. Список використаних джерел складається із 358 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі до дисертації обґрунтовано актуальність дослідження поставленої проблеми, визначені його предмет, об’єкт, мета, гіпотеза та завдання, розкриваються новизна, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, наведені дані про апробацію роботи.
Перший розділ – „Комунікативна парадигма в сучасному дискурсі” – висвітлює комунікативні теорії-моделі як підґрунтя формуючої комунікативної діяльності, розуміння комунікацій і комунікативної діяльності в системі категорій державного управління, тлумачення функції впливу комунікацій у процесі державного управління, правовий аспект комунікативної діяльності суб’єктів державного управління.
У дослідженні продемонстровано, що проблемі комунікацій і комунікативної діяльності найбільша увага приділяється в таких наукових галузях, як політологія, психологія, менеджмент, та в соціальних технологіях (зв’язки з громадськістю, реклама, маніпуляція). У всіх цих сферах комунікації і комунікативна діяльність розглядаються з кількох позицій: наводиться визначення комунікації і формулюються концептуальні підходи до їх визначення; комунікації трактуються в контексті діяльнісного підходу і розглядаються виокремлено, як діяльність; визначаються інтерактивність і перцептивність комунікацій; комунікації характеризуються з позицій їх впливовості, розглядаються як методи, техніки, технології.
Емпіричний аналіз зібраних матеріалів свідчить, що визначальним у сучасному трактуванні комунікацій є процес встановлення залежності між характеристиками комунікацій і тим, як виробляються дії комунікатора на всіх напрямах його життєдіяльності. Виокремлюються певні групи характеристик. Розвідки в даному напрямі дали можливість класифікувати характеристики комунікацій за їх спрямованістю на одержувача комунікації.
Так, у менеджменті (Герлігер, М.Мейган, В.С.Лозниця, М.Х.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедоурі, Дж.В.Ньюстром, К.Девіс, Г.В.Осовська, Л.Г.Почебут, В.А.Чикер, інші автори) загальними характеристиками для визначення комунікацій стали такі: інформаційний обмін, функціональне спілкування, елемент управління, вплив на діяльність організацій, побудова відносин, взаємозв’язків, взаємодія, психологічний контроль за поведінкою, організація спільної діяльності. У галузі політології можна відзначити найбільш широкий перелік трактувань ролі комунікацій (В.В.Басалюков, М.С.Вершинін, М.Ф.Головатий, інші автори). Узагальнено їх можна розглядати за групами: як процес передавання інформації, обміну політичною інформацією, структурування політичної діяльності, формування громадської думки, забезпечення процесу політичної соціалізації громадян, соціальної й індивідуальної ідентифікації; як засіб активізації членів суспільства на визначені психологічні аналогії, формування певного іміджу, політичної боротьби та управління масами, тиску на будь-який керівний орган з метою одержання якихось поступок, формування поведінки; як функцію освіти, соціалізації, мобілізації; як фактор взаємодії у процесі здійснення політики; як вид політичних відносин.
У психологічній галузі (Г.М.Андреєва, С.Занюк, Ф.Зимбардо, М.Ляйппе, В.А.Казаков, К.Левін, Д.Майерс, С.Д.Максименко, В.В.Різун, Леон Фестингер, Р.Чалдіні, Н.В.Чепелєва, Т.К.Чмут, Г.Л.Чайка, інші автори) комунікації розглядаються досить структуровано й практично, їх розуміють як діяльність, контакти, взаєморозуміння, вплив, взаємодію, відносини. В системі зв’язків з громадськістю концептуальні характеристики комунікації ґрунтуються на таких термінах, як спілкування, функція управління, власне комунікація, діяльність, стосунки, побудова відносин (С.Блек, С.В.Куніцин, В.В.Лісничий, В.О.Грищенко, А.В.Лукашов, А.В.Понеділко, Г.Почепцов, С.Чукут, інші автори). У рекламі комунікація – це одна з форм людської взаємодії, процес передавання й сприйняття інформації, засіб зв’язку, спілкування, вплив на суспільство, непряма форма переконування, професійна діяльність, частина ділової активності (Л.В.Балабанова, Раджив Батра, Джон Дж.Майерс, Давид А.Аакер, Р.І.Мокшанцев, Н.І.Норіцина, Б.А.Обритько, Є.А.Овєчкіна, Т.О.Примак, Є.В.Ромат, У.Уєллс, Дж.Бернет, С.Моріарті). У маніпуляції – вплив, вид комунікації, дії, засоби, прийоми, частина життя індивідів, психологічний феномен, спілкування, примус особистості, насильницьке обмеження контактів, придушення, володарювання, панування.
Аналіз літературних джерел у державному управлінні та нормативно-законодавчої бази виконувався з позицій трактування комунікацій як формуючого впливу на побудову взаємовідносин держави і суспільства з метою реалізації функцій держави. Продемонстровано, що в науці державного управління здебільшого вивчаються комунікативні зв’язки в системі державного управління, які характеризуються наступними категоріями: інформація, комунікація, інформаційні системи, повідомлення, відомості, спілкування, управлінський вплив, вплив на підсвідомість і свідомість, налагодження ділових контактів (О.В.Бабкіна, В.В.Басалюков, В.М.Бебик, В.Д.Бакуменко, І.А.Василенко, А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко, О.Ю.Лебединська, І.Ф.Надольний, Н.Р.Нижник, О.А.Машков, Г.Райт, С.М.Серьогін, С.В.Сьомін, А.М.Ткаченко, В.О.Шамрай, інші автори). Ці категорії розглядаються як процеси. Аналіз довів, що виділені категорії стосуються керуючих і керованих компонентів систем державного управління в аспекті організаційних та інформаційних цілей.
При цьому комунікаціям відводиться роль внутрішньоорганізаційних процесів, громадянському суспільству – позиція розуміння і спілкування як процес побудови взаємовідносин держави та суспільства. Виділені поняття демонструють більшу увагу до форми, аніж до розбіжностей змісту категорій, та спрямовані на забезпечення функціонування інформаційних потоків, способів передавання інформації, формалізації комунікативного поля, що вміщується в зміст зворотних зв’язків у системі державного управління. Узагальнення результатів аналізу показує, що в державному управлінні домінує підхід до комунікацій та інформації, який ґрунтується на традиціях галузі менеджменту: в аспекті внутрішньоорганізаційних комунікацій – це зв’язки між структурними елементами і прийняття рішень; у зовнішніх комунікаціях – це інформування про внутрішню діяльність. Зроблений аналіз показує, що в розумінні комунікацій, як процесу, та їх ролі в діяльності спостерігаються певні протиріччя. Недостатньо чітко ставляться наголоси на ролі комунікацій як формуючого впливу на громадянське суспільство при реалізації політики держави, не виокремлюються певні критерії визначення ефективності комунікацій (рис.1).

Рис. 1. Схема розподілення характеристик комунікацій
у державному управлінні

У дослідженні розмежовуються поняття процесів і діяльності. Процеси – це послідовна зміна станів, тісні зв’язки послідовних стадій розвитку, що являють собою безперервне єдине просування. Діяльність – це мотивований процес використання тих або інших засобів для досягнення мети. Категорія „діяльність” у науці державного управління, як доводить аналіз джерел, має широке трактування (В.Д.Бакуменко, Д.О.Безносенко, І.М.Варзар, В.М.Князєв та інші): діяльність як аналітична робота, аналітичне забезпечення державного управління, нормотворча діяльність, складова частина системи адміністративної діяльності тощо. Втім, діяльність не співвідноситься з комунікаціями.
Аналіз наукових джерел демонструє розмаїття поглядів щодо впливів на громадянське суспільство, формування громадської думки, гармонізації взаємодії органів державного управління з громадянським суспільством, правового регулювання діяльності суб’єктів державного управління (О.В.Бабкіна, Е.А.Гансова, І.А.Грицяк, Гі Джек, Гілдерс Карла, В.О.Дзоз, В.С.Куйбіда, В.А.Мойсєєв, Г.Г.Почепцов, В.В.Токовенко, інші автори).
Загалом парадигма впливу комунікацій у державному управлінні стосується чотирьох напрямів: сприйняття громадськістю; задоволення потреб; соціального захисту; забезпечення прав і свобод громадян.
Узагальнення результатів емпіричного аналізу демонструють певну єдність у розумінні комунікації; синонімічні заміщення термінів; емоційний акцент на змісті комунікації; спорідненість категорій „комунікації” і „комунікативна діяльність”. Це вказує на багатовекторну природу комунікації, яка окреслюється в різних формах: засіб, процес, функція, спосіб, дії, діяльність, потреби, взаємодія, спільна діяльність, процес суспільного життя. Аналіз дозволив визначити емпіричні взаємозв’язки між трактуваннями комунікації в державному управлінні та інших галузях науки і соціальних технологій з позицій формуючого впливу на громадянське суспільство.
Зроблений аналіз вітчизняної нормативно-законодавчої бази з позицій відкритості та прозорості влади в умовах формування довіри до влади довів, що комунікації суб’єктів державного управління розміщуються в кількох площинах: права громадян вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; порядку всебічного та об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації; форм підготовки та оприлюднення інформації; забезпечення прав і свобод громадян у сфері організації певних об’єднань; підвищення авторитету державної служби та інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців; правових аспектів взаємодії державної влади і громадськості; виховання громадян у дусі моральності, зміцнення духовно-морального розвитку населення; просвіти широких верств населення з питань державного будівництва, державного управління, державної служби; порядку надання державних послуг. Це все стосується побудови взаємовідносин держави та громадянського суспільства.
Аналіз міжнародного законодавства та досвіду побудови взаємовідносин між державою і суспільством окреслив кілька напрямів: забезпечення кожному членові групи відчуття перебування в центрі подій, допомоги в процесі усвідомлення власної причетності і відповідальності, солідарності з іншими членами групи; зорієнтованість на довіру тих, кому спрямована інформація; забезпечення психологічних та інтелектуальних умов для діалогу, врахування інтересів всіх учасників, уникнення непорозумінь; визначення відповідальності офіційних осіб, які мають виявляти стриманість у виголошенні заяв, у першу чергу перед засобами масової інформації, що можуть сприйматися як розпалювання ненависті або як висловлювання, здатні впливати в інтересах легітимізації, поширення або стимулювання расової ненависті, ксенофобії, антисемізму чи іншої форми дискримінації; забезпечення вираження свободи думок; надання гарантій незалежності суспільного мовлення, його прозорості; розробка стандартів і професійних норм для національної політики в побудові взаємовідносин держави і суспільства.
Результати аналізу літературних джерел і нормативно-законодавчої бази обґрунтовують доцільність розуміння комунікацій у державному управлінні як системи, що вміщує мотивований процес використання тих або інших засобів для досягнення цілей, зміст цілей, суб’єкт та об’єкт, на який вона спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, цілі, установки), а головне – результат діяльності. Все це варто розуміти як зміст терміна „комунікативна діяльність”. Остання має відображати стиль державного управління. Аналіз досліджень свідчить, що теоретичне й практичне розуміння комунікацій у державному управлінні перебувають у зоні перетину різних видів комунікацій і соціальних технологій.
Другий розділ – „Теоретичне моделювання комунікативної діяльності в державному управлінні” – спрямований на виокремлення компонентів комунікативної діяльності суб’єктів управління, розгляд видів комунікацій як елементів комунікативної діяльності в державному управлінні, виділення питомої ваги видів комунікацій у комунікативній діяльності, побудову семантичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні.
Підґрунтям для виявлення компонентів комунікативної діяльності суб’єктів державного управління став контент-аналіз трактування комунікативної діяльності в нормативно-законодавчих актах, що регламентують внутрішньоорганізаційні та зовнішньоорганізаційні комунікації суб’єктів державного управління. При цьому враховувалось, що кінцева мета комунікацій – формуючий вплив на громадянське суспільство з метою побудови визначених взаємовідносин. Результати контент-аналізу довели, що всі основні компоненти комунікативної діяльності в державному управлінні мають різну питому вагу в загальній кількості компонентів, на яких зосереджується увага в нормативно-законодавчих актах: інформаційна діяльність, управління, відомості, повідомлення, обговорення, наради, розвиток, поведінка, виховання, виступи, відповідальність, правила, взаємодія, відкритість, реалізація тощо.
Отримані дані стали підставою для аргументації того, що комунікативна діяльність у державному управлінні включена в усі види діяльності й виступає як засіб, що її обслуговує. Це цілісна система. Її складовими виступають різні види комунікацій, які є елементами системи. Характеристика цих елементів ґрунтувалась на припущенні, що як у державному управлінні, так і в інших напрямах науки та практики комунікації спрямовані на особу, групу, масу тощо і мають множину компонентів, які є спільними й виступають як діяльність.
Методи аналізу, систематизації, співвіднесення і зіставлення, контент-аналізу, семантичного аналізу, описової статистики дали можливість побудувати теоретичні моделі комунікацій у різних галузях науки і соціальних технологій. Так, у політичній комунікації виокремлені наступні компоненти: вплив, діяльність, сприйняття, процес. Домінуючим компонентом у політичній комунікації є впливова діяльність. Нівелюється процес установлення контактів. Процеси, сприйняття, функції, символи – це засоби забезпечення впливової діяльності. В менеджменті, на відміну від політичної комунікації, процеси сприйняття, реакцій, вирішення, ролі, задоволення посідають найменший відсоток. Вони вважаються незначними. Провідними компонентами підсистеми є управління, взаємодія, організація, мобілізація, формування, діяльність, норми, правила, поведінка, контакти, зв’язки, висловлювання. Результати дослідження доводять, що комунікації спрямовані на забезпечення функціонування організації. У психології домінує такий компонент, як діяльність. Вагоме місце посідають дії, вчинки, вплив, інформація, процеси, поведінка, дотримання правил, розуміння, взаєморозуміння, контакти, спілкування. До компонентів процесу зв’язків з громадськістю було зараховано наступне: взаєморозуміння, вирішення конфліктів, вплив, встановлення контактів, гармонізація відносин, допомога, дослідження, досягнення мети, інформація, комунікації, спілкування, управління, установлення взаємовідносин (наведено в алфавітному порядку). Узагальнені компоненти реклами розміщені таким чином: вплив, інформація, просування послуг, зміна стану, частина життєдіяльності, засіб, стимул, формування (будь-чого). Дослідження маніпуляції, як виду соціального контролю, дозволило виокремити велику кількість компонентів: вплив, примушування, обробка, культивування, насильство, тиск, нав’язування, підпорядкування, придушення, поведінка, сприйняття, керування, інформація, інтереси, повідомлення, діяльність тощо. Нівелюється значення відносин, взаємодії, виховання. Ці підсистеми розглядались як складові теоретичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні.
В дослідженні теоретична модель комунікативної діяльності в державному управлінні розглядається як система, складовими якої є елементи моделей комунікацій різних наукових галузей і соціальних технологій. Тип моделювання – діяльнісний, згідно з теорією систем. Методом зіставлення компонентів різних моделей комунікацій з компонентами моделі комунікації державного управління на рівні частотності їх використання визначено питому вагу кожного з них, а кореляція отриманих даних показала, що у всіх предметних областях кореляція висока. Загальна кореляція за категоріями у кожній предметній області також позитивна. Найбільш висока кореляція простежується з моделлю політичної комунікації. Доволі висока кореляція – з моделлю комунікацій у менеджменті. Кореляція з рекламною комунікацією має досить вагомий показник. Кореляція з моделлю маніпулятивної комунікації продемонструвала негативний показник. Це свідчить про зворотну залежність. Кореляція з моделлю ПР також дала негативний результат. Такі результати демонструють, що в державному управлінні простежується тенденція заміщення змісту комунікацій ПР іншими компонентами та складовими інших моделей. Заміщення відбувається на ґрунті того, що категоріальний апарат, який характеризує політичні комунікації, менеджмент, психологічні комунікації, рекламу більш звичний і стереотипний. Кореляційний аналіз продемонстрував, що категоріальний апарат наук і соціальних технологій щодо комунікативної діяльності має подібні семантичні значення. Синонімічність у розумінні дає певну подібність дій у процесі комунікативної діяльності (рис. 2).


Рис. 2. Гістограма співвіднесення понять
у різних моделях комунікації

Методи наукового дослідження дозволили побудувати теоретичну модель комунікативної діяльності в державному управлінні як формуючого впливу на діяльність та поведінку особи. Показано, що елементами моделі є різні види комунікацій, а комунікативна діяльність суб’єктів державного управління є системою, яка поєднує в собі категорії різних наукових галузей і практичні дії певних соціальних технологій (рис. 3).

Рис. 3. Діаграма питомої ваги компонентів моделі комунікацій
у різних галузях науки і в державному управлінні
Теоретична модель комунікативної діяльності суб’єктів державного управління характеризується наступними категоріями: діяльність, спілкування, управління, організація, вплив, інформація, комунікація, розуміння, мовні одиниці. Запропонована теоретична модель обґрунтовує доцільність використання в практичній діяльності технологій вимірювання впливів комунікативної діяльності суб’єктів державного управління на громадянське суспільство, а також розширює можливості для більшої прозорості дій виконавчих і владних структур, підвищення їх відповідальності. Виділені компоненти теоретичної моделі реалізуються через систему методів, технік, технологій комунікативної діяльності.
Третій розділ – „Вимірювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління” – спрямований на виокремлення і дефініцію критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності, моделювання технології оцінювання комунікативної діяльності як формуючого впливу, формулювання континууму комунікативної діяльності в державному управлінні.
У дослідженні пропонується оцінювати ефективність комунікативної діяльності суб’єктів управління як формуючого впливу на побудову взаємовідносин держави і суспільства не тільки адміністративно-правовими, політичними, організаційно-функціональними складовими, економічними (В.Г.Бодров, В.М.Рижих, Г.О.Глазунов, А.Ф.Мельник, О.Ю.Оболенський, А.Ю.Васіна, Л.Ю.Гордієнко, Л.Є.Шкляр) та особистісними показниками (І.В.Розпутенко, Г.П.Ситник та ін.), але й соціально-психологічними факторами, зокрема рівнем емоційної оцінки. Для цього в першу чергу були виокремлені критерії вимірювання ефективності комунікативної діяльності. Емоційну оцінку розуміють як ознаку, на ґрунті якої відбувається оцінка, співвіднесення альтернатив, класифікація об’єктів управління. Критерії було поділено на дві групи: декларативні (такі, що не можуть бути виміряні кількісними показниками, а вимагають моделювання за методом шкалування: опису напрямків дій, визначення стратегій або тактики дій, констатації необхідності будь-якої якості, властивості, характеристики тощо) і практичні (такі, що вимагають реальних дій). Основою для вибору критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління в дослідженні вважається їх вплив на рівень людського розвитку. Враховувалось, що комунікативну діяльність, як і взаємодію, здебільшого вимірюють емоційним ставленням громадян до діяльності суб’єктів державного управління та взаємодії з ними.
Критерії ефективності комунікативної діяльності виділені на таких напрямах діяльності суб’єктів державного управління: забезпечення прозорості діяльності, високого рівня відповідальності та звітності за підготовку й виконання управлінських рішень; взаємовідносини суб’єктів державного управління та громадянського суспільства; інформування; кадрове забезпечення, визначення результативності діяльності; при вирішенні завдань щодо реалізації державної політики. Пропонується класифікація таких критеріїв за двома ознаками спрямованості комунікативної діяльності суб’єктів державного управління в процесі побудови взаємовідносин держави та суспільства: менеджмент, внутрішнє середовище і вплив на громадянське суспільство, формування ставлення громадян. У першому випадку критерії вимірювання стосуються наступного: рівня знань, умінь і навичок суб’єктів управління щодо форм, методів, технік, технологій внутрішньоорганізаційних комунікацій; практичного досвіду комунікативної діяльності; стилю поведінки при вирішенні питань, проведенні переговорів, бесід тощо та аналізу їх формуючого впливу; контролю за діями, вчинками та порушеннями; розуміння інформації, її змісту, тексту, контексту тощо; сприйняття інформації; організації цілеспрямованої діяльності. У другому – це реальні конкретні дії суб’єктів управління; виконання обіцянок, завдань; культура спілкування; політична нейтральність при виконанні обов’язків; шанобливе ставлення; рівень довіри; рівень особистісної відповідальності суб’єктів державного управління; уміння і навички реалізації методів, технік, технологій цілеспрямованого впливу: роз’яснення, переконування, демонстрація, феномен авторитету тощо та аналіз їх впливовості; уміння і навички різних видів комунікацій, що сприяють формуванню позитивного ставлення одержувача комунікації; уміння і навички самостійної підготовки матеріалів, які б повністю і яскраво відображали діяльність суб’єктів державного управління у сфері реалізації державної політики, для ЗМІ; уміння проводити публічні обговорення, звіти та інше і формувати ставлення одержувачів комунікації тощо.
Дослідження демонструє, що критерії вимірювання комунікативної діяльності стосуються рівня впливу на одержувача комунікації і, відповідно, його рівня емоційної оцінки результатів комунікації (що певним чином позначається на громадській думці). Підґрунтям для ефективної комунікативної діяльності стають уміння і навички суб’єктів державного управління. Вимірювання ефективності спиралось у дослідженні на розуміння ефективності праці в гуманітарних спеціальностях і розглядалося з двох позицій: виконання професійних дій і формування будь-чого. Ефективність комунікативної діяльності розглядається як залежність між очікуваннями громадян і результатами реалізації цих очікувань на практиці. Вказується на систему оцінок для такого виду діяльності: якщо фактичний результат в основному відповідає очікуванням, то можна говорити про ефективний процес, якщо відповідає повністю – оптимальний, якщо відповідає частково – малоефективний, якщо не відповідає – неефективний. Головним показником ефективності комунікативної діяльності було визначено рівень емоційної оцінки. Для його вимірювання пропонується розроблений формалізований апарат, за допомогою якого вимірювались наступні показники: рівень очікування громадян; рівень емоційного очікування громадян; рівень емоційного впливу на громадян у процесі взаємодії з суб’єктами управління; рівень впливу залежно від частотності встановлення взаємодії між громадянами і суб’єктами управління. При цьому можна вирахувати значення рівня впливу і, як наслідок, спрогнозувати його рівень на той час, коли очікування здійсняться.
У дослідженні обґрунтовується, що комунікативна діяльність обслуговує загальну професійну діяльність як засіб, який прямо впливає на емоційну оцінку діяльності суб’єктів державного управління і переноситься на оцінку влади. Основою в цьому процесі виступає мета комунікативної діяльності, яка має відображати результат, що в свою чергу піддається оцінюванню. Під технологією вимірювання ефективності комунікативної діяльності в дослідженні розуміємо наступне: засоби і способи проведення вимірювання, які ґрунтуються на інформаційних процесах організації зворотного зв’язку (рис. 4).

 

Рис. 4. Технологія вимірювання ефективності комунікативної
діяльності, що ґрунтується на інформаційних
процесах організації зворотного зв’язку

У дослідженні під континуумом розуміємо певний інтервал часу від початку діяльності до її результату. Цей відтинок наповнений певними елементами діяльності, котрі впливають на результат. Визначення континууму комунікативної діяльності, використання статистичних методів дослідження (зокрема методу шкалування) продемонстрували наступне.
Уведені в організаційну структуру підрозділи, які зорієнтовані на взаємодію, більшою мірою виконують функції контролю, документообігу та оприлюднення інформації. Такий континуум комунікативної діяльності має однобічну спрямованість. Одна межа континууму – організаційна діяльність, а інша – оприлюднення інформації щодо організаційної діяльності. В цьому випадку ретрансляційні ресурси використовуються без врахування зворотної реакції одержувачів комунікації.
Так, за даними звіту щодо виконання у 2005 р. „Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004–2007 роки” найбільшу кількість інформації подано на веб-сайтах, у телевізійних передачах та в газетах. Усього використано 286 видів ретрансляційних ресурсів (табл. 1).
Таблиця1
Ресурси для інформування громадськості з питань європейської інтеграції в процесі виконання „Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 роки”
(за даними звіту 2005 р.)
Інформаційний ресурс Кількість
Газети 39
Журнали 9
Тижневики 5
Інформаційні та Інтернет агенції 23
Веб-сайти 105
Телеканали 13
Телевізійні передачі 57
Радіопередачі 35
Всього: 286

За кількісною характеристикою основні методи такої комунікативної діяльності ранжуються наступним чином: публікації і повідомлення (2878 одиниць), прайс-листи (286), виступи (123). Всього – 3287 заходів. При цьому, відсутні дані щодо зворотної реакції одержувачів комунікацій і результативності такого виду комунікативної діяльності.
Впливові можливості з використанням ретрансляційних ресурсів збільшуються. Так, результати економічного і соціального розвитку України в 2006 р. демонструють, що на 57 одиниць зросла кількість телерадіомовних організацій. Це в чотири рази більше, ніж за попередній рік. Станом на 1 листопада 2006 р. в Україні зареєстровано 1268 телерадіоорганізацій: 647 – телемовних, 524 – радіомовних, 97 – телерадіомовних. За даними Міністерства юстиції України, станом на 1 грудня 2006 р. в Україні зареєстровано близько 25 тисяч газет і журналів, загальний річний тираж книжкової продукції за прогнозами на кінець 2006 року мав досягти 54 200 тис. примірників.
Водночас, у дослідженні обґрунтовується, що процес побудови взаємовідносин держави і суспільства вимагає не тільки використання ресурсу і подання інформації, а й широкого спектру методів, технік і технологій побудови взаємовідносин. У такому випадку межа континууму – від спілкування до взаємодії (як налагодження позитивного контакту, взаєморозуміння, спільної діяльності, формування довіри тощо).
Розвідки в цьому напрямі вказують на доцільність розгляду континууму з позицій діяльнісного підходу. З одного боку – це організація комунікативної діяльності. З другого боку – результат комунікативної діяльності. Між ними знаходиться інтервал, який вміщує: постановку мети на ґрунті потреб і мотивів; розроблення плану; визначення і вироблення установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; порівняння ходу діяльності й проміжних результатів з метою, що поставлена; внесення коректив; вимоги щодо такого виду діяльності; методи, техніки, технології; аналіз діяльності (аналіз внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, вивчення результатів впливу, засобів діяльності, результатів діяльності, зовнішніх умов, одержувача комунікації); методи проектування комунікативної діяльності. Континуум комунікативної діяльності суб’єктів державного управління розміщується у двох незалежних площинах: оприлюднення інформації і комунікації для забезпечення діяльності самої організації.
Дослідження існуючого континууму за допомогою методу співвіднесення дало можливість визначити конкретні комунікативні дії і розподілити ці дії за певними площинами: організаційна діяльність, оприлюднення інформації, спілкування, взаємодія. Виходячи з цієї схеми, організація сама вирішує, що висвітлювати, а що ні, і таким чином має вирішувати, на які констатуючі складові нормативно-правових документів повинні бути спрямовані методи і, головне, зміст інформації, що оприлюднюється. Підґрунтям розвідок у цьому напрямі став підхід, за яким через ЗМІ простежується відображення сутності та змісту діяльності суб’єктів державного управління, стилю їх управління в процесі побудови взаємовідносин з суспільством. Це дало підстави говорити про процеси перенесення внутрішньоорганізаційних комунікацій на зовнішнє середовище, яке живе за іншими законами. Здебільшого передається інформація, яка турбує суб’єктів державного управління, а не громадянське суспільство.
Результати моніторингу певних видань продемонстрували, що інформування стосовно діяльності суб’єктів державного управління має форму відображення внутрішньоорганізаційних комунікацій. Регіональна комунікативна діяльність суб’єктів державного управління зосереджує увагу на власній організаційній діяльності, яка існує на сьогодні. Вона відрізняється від висвітлення діяльності в центральній пресі. Це свідчить про відсутність цілісної політики в комунікативній діяльності суб’єктів державного управління, яка може змінюватися при зміні політики держави. В дослідженні обґрунтовується, що зовнішня комунікативна діяльність повинна ґрунтуватися на зовсім інших принципах та характеристиках і враховувати зацікавленість громадян у вирішенні проблем.
Результати розвідок свідчать, що комунікативна діяльність суб’єктів державного управління залежить від низки факторів: державних нормативно-законодавчих актів; результатів досліджень, які певним чином відображають прагнення і потреби громадянського суспільства у спілкуванні та побудові певних взаємовідносин із владою; конкретних дій суб’єктів державного управління щодо реалізації політики держави; умінь і навичок надавати інформацію, яку б сприймали одержувачі інформації; арсеналу методів, технік і технологій зовнішньої комунікативної діяльності та рівня її відокремленості від внутрішньої; структури організації, її підрозділів; мети діяльності підрозділів, що спрямовані на побудову взаємовідносин з суспільством, які мають визначати стратегію комунікативної діяльності, розробляти тактичні заходи щодо її реалізації, спрямовувати, контролювати її результативність, корегувати тощо.
Такий підхід показує можливості комунікативної діяльності в її практичному вимірі в аспекті зовнішньо спрямованої комунікативної діяльності суб’єктів державного управління.
У четвертому розділі – „Комунікативна діяльність суб’єктів управління у практичному вимірі” – пропонуються структура, методи, техніки, технології комунікативної діяльності в процесі управління, методологія підготовки суб’єктів управління до комунікативної діяльності в державному управлінні, демонструються можливості переходу суб’єктів державного управління до проектування комунікативної діяльності як формуючого впливу.
Пропозиції щодо структури, методів, технік і технологій у державному управлінні ґрунтувались на положенні, що головна мета комунікативної діяльності – результат. Методом шкалування були класифіковані методи, техніки, технології за ознакою їх впливовості в різних площинах діяльності суб’єктів державного управління. Під методами в дослідженні розуміємо систему технік (прийомів) для досягнення поставленої мети. Техніка – це сукупність технологій, які спрямовані на досягнення поставленої мети. Технологія – це сукупність знань, умінь і навичок про засоби і способи здійснення певних дій для досягнення поставленої мети.
Спираючись на результати розвідок розроблена модель формуючої комунікативної діяльності суб’єктів державного управління у вимірі методів, технік, технологій. Підмоделями розглядаються завдання щодо реалізації державної політики: розуміння широкими верствами населення політики держави; формування позитивного іміджу суб’єктів державного управління; забезпечення прав і свобод громадян; формування у населення демократичного світогляду. Вони реалізуються в трьох площинах комунікативної діяльності: правова, внутрішньоорганізаційна комунікативна діяльність, як функція забезпечення зовнішньо спрямованої; організація зовнішньо спрямованої комунікативної діяльності. У дослідженні виділена загальна кількість методів для всіх площин: інформування, переконування, вплив, уселяння, стимулювання, просування, пропаганда, переговори. Термін „уселяння” використовується в значенні „викликати почуття, збуджувати думки” (Великий тлумачний словник сучасної української мови). Вживання такого терміна зумовлене відсутністю повної аналогії в українській мові терміна „внушение” (рос.), яка б точно відображувала впливи, котрі здійснюються без примушування. Термін використовується тоді, коли в процесі комунікативної діяльності одержувач інформації сам свідомо робить висновки і формує, відповідно, свою поведінку. Він використовується як противага терміну „навіювання”. Останній є впливом на підсвідомість, що приводить або до появи певного стану, почуття, ставлення, або до дій, що безпосередньо не випливають із прийнятих норм і принципів.
Відповідно співвіднесені техніки й технології комунікативної діяльності: техніки уникнення (технології уникнення створення ілюзії, цинізму, суперечок, негативного впливу, маніпуляції, припинення спроб тиску); встановлення прямого або опосередкованого контакту (встановлення емоційного контакту, формування позитивних емоцій, виклик почуттєвої реакції на комунікацію, виклик позитивних емоцій при зустрічах віч-на-віч, створення відчуття надійності, стабільності, впевненості, створення почуття значущості, уваги, підкреслення спільності й причетності до соціуму тощо); активізації зворотної реакції одержувачів комунікації (спрямованість на задоволення потреб одержувача інформації, використання рівня довіри до ініціатора комунікації, створення ефекту запам’ятовування інформації, створення ефектів сприйняття тощо); підсилення сприйняття інформації (введення еталону, гнучкість, зосередження уваги на сприятливих аргументах, звернення до критичного досвіду, використання аргументів, ілюстрації тощо); активізації мислення одержувача комунікації (метафори, мовні форми, ілюстрації змісту, зміст текстів тощо); активізації засвоєння комунікації (позиціонування ціннісних орієнтацій, активізація непрямої оцінки рівня ініціатора комунікації тощо); акцентування на процесі комунікації (підкреслення значеннєвої сторони інформації, підкреслення і підтвердження інформації, наголос на можливостях ініціатора комунікації тощо); активізації уяви одержувачів комунікації (демонстрація сильних сторін, демонстрація прикладів дій, діяльності та їх наслідків, демонстрація результатів діяльності тощо) (рис.5).

Рис. 5. Модель комунікативної діяльності суб’єктів державного
управління у вимірі методів, технік, технологій
Результати розвідок доводять, що запропонована модель сприятиме формуванню певних взаємовідносин держави і суспільства, більшій відкритості та прозорості діяльності суб’єктів управління, удосконаленню стилю державно-управлінських відносин. Вони також свідчать про доцільність розширення існуючих напрямів підготовки фахівців у галузі державного управління, засад організації систем професійного навчання, визначення якості освіти, характеристики професіоналізму, загальної культури і відповідальності управлінців, якості людського капіталу (М.М.Білинська, В.Ю.Биков, В.І.Луговий, Я.Ф.Радиш, В.В.Юрчишин).
У дослідженні пропонується методологія професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності та володіння її методами, техніками, технологіями. В основу підготовки покладено взаємодію чотирьох елементів: надання основ знань з комунікацій, комунікативної діяльності, спілкування > розвиток умінь щодо використання теоретико-методичних основ спілкування в практичній діяльності > формування навичок практичного застосування сучасних методів та прийомів ділового спілкування як у внутрішньоорганізаційних комунікаціях, так і зовнішньоорганізаційних > формування навичок практичного впровадження результативних методів, технік і технологій ділового спілкування у сфері державного управління.
Демонструються результати підготовки до комунікативної діяльності, які поєднують традиційні академічні форми навчання і сучасні інтерактивні форми (тренінги, ділові й рольові ігри тощо). Підготовлений і впроваджений у практику авторський навчальний курс продемонстрував, що в процесі навчання зміни у розумінні ролі комунікативної діяльності відбулися у сімдесяти восьми відсотків реципієнтів (за визначенням рівня суб’єктивного контролю).
Результати розвідок свідчать про те, що зміни в теоретико-методологічних підходах до комунікативної діяльності відповідно викликають необхідність зрушень в організаційній системі. Зазначається, що це стосується пропозицій щодо проектування комунікативної діяльності суб’єктів державного управління. Дослідження доводить, що проект у комунікативній діяльності повинен являти собою інтелектуальну модель, реалізація якої на практиці приводить до створення певної інтелектуальної, емоційної, поведінкової конструкції в одержувача комунікації
Головні переваги проектування – досягнення результатів, які можна виміряти за певними критеріями. Крім того, проектування дає можливість окреслити конкретні види дій, визначити кількість виконавців, а також витрати. Показано, що в організації і реалізації комунікативної діяльності проект виступає певним інструментом, що дає можливість організувати комунікативну діяльність суб’єктів державного управління на новому рівні.
В дослідженні пропонується методологія такого виду діяльності через визначення складових, від яких залежить успішне завершення проекту. По-перше, – це визначення вимог до проекту, які складаються з наступних завдань: визначення можливостей одержувачів комунікативної діяльності; визначення ресурсів проекту; визначення бюджету проекту; організація внутрішньої і зовнішньої комунікативної діяльності; визначення бажання досягти поставленої мети з найменшим рівнем відторгнення; визначення організаційної доцільності; виявлення структурної адекватності; визначення соціальної обґрунтованості; визначення феноменів подання і прийняття інформації; визначення методів, технік, технологій ефективної комунікативної діяльності.
По-друге, – це підготовка вербальної складової реалізації проекту щодо розробки пакетів інформаційних матеріалів для роз’яснення дій ініціаторів комунікативної діяльності. По-третє, – це визначення вимог до текстів. У першу чергу все це стосується процесів сприйняття, розуміння, прийняття інформації і відеорядів, а також існуючих стереотипів, особливостей „гала-ефекту”, „фактору справедливості”, домінанти, когнітивного дисонансу, масової свідомості, перебігу психічних процесів, особливостей репрезентативних систем людини, переконливості текстів, доступності текстів. По-четверте, – це вимоги до ініціаторів комунікативної діяльності: реальні досягнення ініціаторів комунікативної діяльності; рівень володіння методами, техніками, технологіями комунікативної діяльності; рівень володіння методами переконування. По-п’яте, – це добір команди для реалізації проекту, що вимагає визначення рівня професіоналізму та відповідальності за результати роботи. По-шосте, – це організація спільної діяльності з ретрансляторами.
Пропонується такі інновації супроводжувати структурними змінами в організації. Вказується на необхідність відійти від лінійної структури організації і перейти на дворівневу. Остання передбачає наступні рівні. Перший – формальне адміністрування. Він включає всі види діяльності, які притаманні управлінській діяльності і бюрократії. Другий – проектний (соціальне проектування). Він включає тимчасові й сталі проектні групи, які можуть бути як штатними працівниками, так і позаштатними. Його головна особливість – обмеженість у часі. Головне завдання – конкретний результат.
У дослідженні обґрунтовується, що такі проектні групи повинні мати певні напрямки роботи, які розробляються і пов’язані з комунікативною діяльністю суб’єктів державного управління. З одного боку, вони є складовою структури і знають її особливості та специфіку. З другого боку, їх головне завдання своєчасно та у відведений термін якісно виконати завдання, яке має забезпечити конкретні результати. Таким чином, створюється ситуація постійного звіту, а позиції проектних груп – це опосередкований контроль за діяльністю суб’єктів державного управління. Оскільки будь-який проект вимагає аналізу результатів, корегування і прогнозування результатів, то результатами такого контролю мають стати аналітичні звіти проектних груп про виконану ними роботу. В дослідженні демонструється, що не порушуючи різкими радикальними інноваціями структуру організації можна досягти більшої гнучкості й ефективності роботи у сфері впливів на поведінку та діяльність особи, взаємодії з громадськістю, формування зворотного зв’язку, довіри до влади, організації процесів відкритості та прозорості діяльності суб’єктів державного управління. У структурному вигляді пропонується використовувати зіркову структуру (рис. 6).

Рис. 6. Структура підрозділу, зорієнтованого на організацію
комунікативної діяльності

Центральну позицію займає управлінська команда. Для проектних груп – це багатозв’язкова система, в якій усі зв’язки рівноцінні, а швидкість і надійність зв’язків і дій максимальні.
В дослідженні констатується, що проектний вид комунікативної діяльності є одним з найскладніших як в управлінському плані, так і плані практичного впровадження завдань. Він вимагає креативності, працьовитості, гнучкості, вміння взаємодіяти з різними організаціями, вміння приймати нестандартні рішення, вміння знаходити найменш затратні шляхи вирішення проблеми тощо.
З іншого боку, він дає можливість реалізовувати завдання діяльності суб’єктів державного управління у формуванні зв’язків з громадськістю, реалізації державної політики і формування нового стилю управління. Крім того, проектування комунікативної діяльності свідчить про доцільність вироблення стандартів такого виду діяльності.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та є вирішення актуальної наукової проблеми щодо комунікативної діяльності в державному управлінні. Здійснено розробку теоретико-методологічних підходів, методів, форм і моделей, що забезпечують теоретичне й практичне використання отриманих наукових результатів. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають підстави зробити основні висновки й запропонувати рекомендації.
1. Теоретичний аналіз підходів і розуміння комунікації в різних галузях науки та соціальних технологіях довів, що загалом дослідження спрямовані на: характеристику та розуміння комунікацій, формування концептуальних підходів до визначень, опису і трактування комунікації як діяльності, визначення ступеня інтерактивності й перцептивності комунікативної діяльності, опису впливовості комунікацій (і комунікативної діяльності), формування практичних методів, технік і технологій комунікативної діяльності. Показано, що в кожній сучасній науковій галузі та соціальній технології комунікації розглядаються крізь призму основної сфери діяльності людини. Продемонстровано, що всі трактування комунікацій можна звести до певного континууму, який є загальним для всіх галузей наук. Теоретичний аналіз виявив загальне та розбіжності в різних трактуваннях комунікації, що впливає на практичну реалізацію комунікативної діяльності, добір методів, технік, технологій, а також на результат комунікативної діяльності.
2. Продемонстровано звуженість погляду на комунікації в державному управлінні. Зокрема, комунікації в системі впливів і взаємодій державного управління не відіграють провідної ролі. Їм відводиться роль внутрішньо-системних взаємозв’язків. Їх не сприймають, не трактують і не використовують як засоби реалізації функції впливу держави на побудову взаємовідносин держави та суспільства і розуміють як подавання інформації, що має формувати взаємозв’язки. Показано, що впливи в науці та практиці державного управління розглядаються як директивне регулювання і регламентація, як інформаційно-правова діяльність, як регулюючі правила та норми для соціально-економічного розвитку. Обґрунтовано, що комунікативна діяльність (як діяльність, у першу чергу) має відігравати провідну роль при формуючому впливі в процесі побудови взаємовідносин держави і суспільства. Це, зокрема, розширює можливості суб’єктів державного управління при формуванні довіри до влади.
3. Побудована теоретична модель комунікативної діяльності в контексті формуючого впливу продемонструвала, що комунікативна діяльність у державному управлінні перебуває в зоні перетину кількох напрямів комунікацій, притаманних іншим галузям науки і практиці. Відповідно до цього комунікативна діяльність суб’єктів державного управління розглядається як система, що зумовлює розширення категоріального апарату. Це, у свою чергу, створює широкі можливості для добору й використання найбільш результативних методів, спрямованих на зниження тиску на органи влади.
4. Доведено, що комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив є мотивованим процесом використання тих або інших комунікативних засобів для досягнення цілей. Вона має визначений зміст цілей, об’єкт, на який спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, сенси, цілі, установки), результати діяльності. Показано, що такий вид діяльності по суті виконує впливову функцію і має свої складові: постановку мети на ґрунті потреб, мотивів та усвідомлення поставленої мети; вироблення плану; визначення і вироблення установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; здійснення предметних дій; використання певних засобів і прийомів; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів з поставленою метою; внесення коректив. Це сприяє організації ефективних взаємовідносин з громадянським суспільством, заснованих на зворотних зв’язках та інформаційних процесах.
5. Обґрунтовано, що аналіз комунікативної діяльності має відбуватися за схемами, притаманними будь-якій діяльності. В даному контексті – це вивчення зовнішніх умов діяльності, об’єкта, на який спрямована діяльність, засобів діяльності, результатів діяльності, впливу результатів діяльності, внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, а також засобів регуляції діяльності. Для комунікативної діяльності найважливішими умовами успішності виділено творчий підхід, здійснення діяльності із знанням справи та перспективи, рівень теоретичного знання, творче мислення, що виступає підґрунтям для залучення громадян до процесів прийняття державних рішень комунікативними методами.
6. Виявлено, що модель комунікативної діяльності в державному управлінні у контексті формуючого впливу може застосовуватися в процесі реалізації державної політики як практичний вид загальної діяльності, як складова процесу взаємовідносин державної влади й суспільства, як система, що об’єднує методи та прийоми, техніки й технології комунікативної діяльності, як зовнішньо спрямована діяльність, що певним чином оцінюється, як потреба або результат розвитку відносин. Показано, що таке розуміння комунікативної діяльності дає можливість вирішити низку практичних завдань відносно формуючого впливу на громадянське суспільство: формування поглядів, цінностей, реальних взаємовідносин, розуміння дій суб’єктів державного управління.
7. Доведено, що комунікативна діяльність відрізняється від комунікацій своїм змістом і спрямованістю. Комунікації – це обмін інформацією. Сам такий обмін не має функції впливу. Комунікативна діяльність виступає інструментом соціального обміну. Наведено визначення комунікативної діяльності як динамічної системи, що включена в усі види діяльності суб’єктів державного управління і виступає засобом, що обслуговує її. Обґрунтовано, що її функції полягають у тому, щоб вирішувати й попереджати ситуації невдоволеності діями влади, непорозуміння, конфліктів тощо. Вона має не тільки суб’єктивні, але й об’єктивні критерії виміру ефективності. Комунікативна діяльність – це один із процесів суспільного життя. Вона виступає або як потреба, або як результат розвитку відносин між суб’єктами державного управління і громадянським суспільством у межах побудови взаємовідносин. Вона спрямована на формування сприйняття громадянами процесів державотворення, на формування певної думки. Комунікативна діяльність виступає одним із критеріїв визначення ефективності діяльності суб’єктів державного управління.
8. Обґрунтовано, що виокремлення критеріїв вимірювання комунікативної діяльності у державному управлінні співвідноситься з розумінням терміна „ефективність соціальних технологій”, оскільки комунікативна діяльність може виступати і як соціальна технологія. Показано, що не існує методів визначення ефективності комунікативної діяльності, які б мали прямі, конкретні показники. Доведено, що такий вид діяльності не можна виміряти за допомогою економічних формул, адже немає прямих економічних показників. Виділено критерії у наступних напрямах діяльності суб’єктів державного управління: забезпечення прозорості діяльності; рівня відповідальності; взаємовідносин суб’єктів державного управління та громадянського суспільства.
9. Пропонується оцінювати ефективність комунікативної діяльності в контексті визначення показника рівня впливу. Останній демонструє ефективність використання тих чи інших комунікативних дій, або формуючої комунікативної діяльності. Ефективність комунікативної діяльності трактується як залежність між очікуваннями громадян і результатами реалізації цих очікувань у практиці, а також оцінювання розбіжностей між очікуваннями ініціаторів комунікацій, їх стереотипами та сприйняттям одержувачів комунікацій. Це, зокрема, розширює можливості визначення рівня довіри до влади і задоволеності її діями.
10. Окреслено континуум комунікативної діяльності в аспекті її практичної реалізації, який вміщує: постановку мети на ґрунті потреб і мотивів; розроблення плану; визначення і формулювання установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів із поставленою метою; внесення коректив; вимоги щодо такого виду діяльності; методи, техніки, технології; аналіз діяльності (аналіз внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, вивчення результатів впливу, вивчення засобів діяльності, вивчення результатів діяльності, вивчення зовнішніх умов, вивчення одержувача комунікації); методи проектування комунікативної діяльності. Такий підхід дає можливість запровадити технологію вимірювання ефективності комунікативної діяльності, що ґрунтується на інформаційних процесах організації зворотного зв’язку.
11. Конкретизація континууму комунікативної діяльності суб’єктів державного управління дає можливість формувати стратегії, програми, навички щодо зовнішніх комунікацій і досягнення завдань. Це в ситуаціях різких змін, криз, політичних змін тощо сприяє стабільності та продовженню діяльності щодо реалізації завдань держави.
12. Показано, що методи комунікативної діяльності суб’єктів державного управління об’єднують наступне: роз’яснення, переконування, формування поведінки, стимулювання, інформування, просування, переговори, вплив, пропаганду. Для використання цих методів визначені певні форми, які в свою чергу наповнюються техніками й технологіями. Обґрунтовано, що побудована модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій дає можливість планомірно і вмотивовано підходити до процесів формуючого впливу на громадянське суспільство при реалізації державної політики.
13. Доведено, що запропонована методологія професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності та володіння її методами, техніками, технологіями сприяє формуванню нового стилю управління, зокрема в аспекті побудови взаємовідносин з громадянським суспільством. Показано, що зміни в розумінні теоретико-методологічних підходів до комунікативної діяльності дають можливість вирішувати управлінські завдання в більш короткий термін, з попередженням конфліктних ситуацій, зі спрямованістю на стабілізацію суспільства.
14. Продемонстровано, що проектна форма організації комунікативної діяльності сприяє організації такої діяльності на новому рівні. Показано, що методологія такого виду діяльності має викликати певні структурні зміни: перший рівень – адміністрування; другий – проектування, що включає тимчасові й сталі проектні групи. Показано, що масштаби цих проектів мають враховувати мікроплощину (вплив на регіональному рівні) і макроплощину (вплив на державному рівні). Основним чинником у проектуванні комунікативної діяльності стає її адаптивність до ситуації, зміни умов, філософії держави, державного управління, змін структури, реорганізацій, реформ тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ
ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:
1. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. – О.: Астропринт, 2005. – 280 с.
2. Драгомирецька Н.М. Теоретико-методологічні основи вимірювання ефективності комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. – О.: „ВидавІнформ” ОНМА, 2006. – 184 с.

Статті в наукових фахових виданнях:
3. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в контексті професійної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4 (16). – С. 4–15.
4. Драгомирецька Н.М. PR-комунікація в контексті загальної комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2003. – Вип. 4 (14). – С. 198–207.
5. Драгомирецька Н.М. ПР у державному управлінні як чинник впливу на індивідуальну діяльність // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 2(18). – С. 19–31.
6. Драгомирецька Н.М. Аналіз позицій PR стосовно формування її моделі в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2004. – Вип. 2 (16). – С. 179–187.
7. Драгомирецька Н.М. Маніпуляція як суб’єктивний фактор комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2004. – Вип.1 (17). – С. 4–15.
8. Драгомирецька Н.М. Значення досліджень суб’єкт-суб’єктних відносин для формування моделі ПР у державному управлінні // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 1. – С. 104–111.
9. Драгомирецька Н.М. Модель паблік рілейшинз у комунікативній діяльності державного службовця // Ефективність державного управління: Зб. наук. пр. – Л.: Вид-во ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. – Вип. 6/7. – С. 173–179.
10. Драгомирецька Н.М. Елементи реклами в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 3 (21). – С. 206–215.
11. Драгомирецька Н.М. Категорія діяльності в аспекті комунікацій державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 2. – С. 111–117.
12. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність державного службовця в контексті контент-аналізу регламентуючих документів // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 3. – С. 140–146.
13. Драгомирецька Н.М. Теоретичні підходи до розуміння комунікації в державному управлінні // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 4 (22). – С. 56–64.
14. Драгомирецька Н.М. Модель комунікації в державному управлінні // Вісн. НАДУ. – 2005. – № 4. – С. 23–30.
15. Драгомирецька Н.М. Моделі комунікацій як елементи комунікативної діяльності державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: НАДУ, 2005. – Вип. 1/2005. – С. 82–93.
16. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз маніпулятивної комунікації як основа кореляційного аналізу з комунікаціями державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 4 (24). – С. 186-193.
17. Драгомирецька Н.М. Визначення питомої ваги маніпуляції в моделі комунікації державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2005. – Вип. 3 (23). – С. 182-195.
18. Драгомирецька Н.М. Модель комунікації менеджменту в діяльності державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 1. – С. 115–122.
19. Драгомирецька Н.М. Комунікації менеджменту як складова комунікативної діяльності державного службовця // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 2. – С. 109–116.
20. Драгомирецька Н.М. Контент-аналіз питомої ваги політичної комунікації в діяльності державного службовця // Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – Вип. 1/2006. – С. 60–69.
21. Драгомирецька Н.М. Психологічні аспекти в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во ДРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 2 (24). – С. 228–237.
22. Драгомирецька Н.М. Методи політичної комунікації та їх застосування в комунікативній діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: Вид-во ОРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (25). – С. 136–142.
23. Драгомирецька Н.М. Показники практичного вимірювання комунікативної діяльності державного службовця [Електронний ресурс] // Державне управління: теорія та практика: Електрон. наук. фах. вид. НАДУ при Президентові України. – 2006. – Вип. 2. – Режим доступу до видання: http://www.academy.kiev. ua/ej2/index.html.
24. Драгомирецька Н.М. Теоретична і практична підготовка державного службовця у контексті комунікативної діяльності // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць – Х.: Вид-во ХарРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (13). – С. 126–131.
25. Драгомирецька Н.М. Комунікативні процеси в державному управлінні: вплив на стереотипи і установки // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 3. – С. 321–326.

Тези доповідей:
26. Драгомирецкая Н.М. Современное направление профориентации в системе регулирования рынка труда // Демографічна ситуація, формування та підвищення якості трудового потенціалу області: Матеріали обл. наук.-практ. конф. – Кіровоград, 1994. – С. 105–108.
27. Драгомирецкая Н.М. Переговоры посредника как средство упорядочения отношений между коммерческими партнерами // Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: Матеріали тр. міжнар. наук.-практ. конф. – К. – Чернівці, 1995. – С. 262–263.
28. Драгомирецкая Н.М. Повышение результативности профессио- нальной деятельности с помощью социально-психологического тренинга // Психологическое обеспечение предпринимательства: Материалы междунар. симп. – О., 1995. – С. 105.
29. Драгомирецкая Н.М. Личностное развитие, как необходимое условие подготовки специалистов по PR // Отечественная реклама: технологии и перспективы: Материалы конф.-практ. – О., 1997. – С. 27–28.
30. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність як складова професійної діяльності державного службовця // Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: Матеріали щоріч. загальноінст. наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2003. – С. 107–112.
31. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність суб’єктів державного управління на регіональному рівні // Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону: Матеріали наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 118–125.
32. Драгомирецька Н.М. Комунікативна парадигма державного управління // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2004. – Т.1. – С. 21–23.
33. Драгомирецька Н.М. Концептуальні підходи щодо комунікативної діяльності суб’єктів державного управління // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. за міжн. уч. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Т. 2. – С. 375–376.
34. Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в контексті адаптації державної служби України до стандартів Європейського союзу // Державна служба України: сучасний стан та напрями адаптації до стандартів Європейського союзу: Матеріали наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 78–82.
35. Драгомирецька Н.М. Континуум комунікативної діяльності державного службовця // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. – О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. – С. 10–13.
36. Драгомирецька Н.М. Комунікативні аспекти проведення рольових ігор у процесі навчання // Упровадження сучасних освітніх технологій навчання у контексті Болонського процесу: Матеріали наук.-метод. конф. – О.: ОДЕУ, 2005. – С. 131–132.
37. Драгомирецька Н.М. Формування комунікативних навичок державного службовця як засобу створення його позитивного іміджу // Державне управління та місцеве самоврядування: Матеріали VI міжн. наук. конгр. – Х.: ХарРІДУ НАДУ, 2006. – С. 92.

АНОТАЦІЇ

Драгомирецька Н.М. Комунікативна діяльність в державному управлінні: теоретико-методологічний аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2007.

У дисертації розроблено і науково обґрунтовано новий концептуальний підхід до комунікативної діяльності в державному управлінні як формуючого впливу в процесі побудови взаємовідносин держави і суспільства. Побудовано теоретичну та семантичну моделі комунікативної діяльності в контексті формуючого впливу, продемонстровано їх системність. Запропоновано розширити категоріальний апарат. Дано визначення комунікативної діяльності як динамічної системи, що включена в усі види діяльності суб’єктів державного управління і виступає засобом, що обслуговує її. Класифіковано критерії та побудовано технологію вимірювання ефективності комунікативної діяльності в контексті визначення показника рівня впливу.
Доведено, що комунікативна діяльність у державному управлінні має застосовуватися як практичний вид загальної діяльності, як складова процесу взаємовідносин державної влади й суспільства. Побудовано модель комунікативної діяльності в практичному вимірі. Класифіковано методи, техніки, технології комунікативної діяльності та окреслено її континуум як певний інтервал часу від початку діяльності до кінцевого результату.
Запропоновано методологію професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності. Запропоновано проектну форму організації комунікативної діяльності.
Ключові слова: комунікативна діяльність, формуючий вплив, теоретична і семантична модель, взаємовідносини держави і суспільства, стиль управління, ефективність, критерії вимірювання ефективності, методи, техніки, методологія комунікативних проектів.

Драгомирецкая Н.М. Коммуникативная деятельность в государственном управлении: теоретико-методологический аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.01. – теория и история государственного управления. – Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. – Киев, 2007.

В диссертации разработан и научно обоснован новый концептуальный подход к коммуникативной деятельности в государственном управлении как формирующему влиянию в процессе построения взаимоотношений государства и общества. Смоделированные в диссертационном исследовании теоретическая и семантическая модели коммуникативной деятельности, рассматриваются в контексте формирующего влияния. Коммуникативная деятельность в государственном управлении характеризуется с позиций деятельностного подхода (исходя из теории систем).
Предложено расширить категориальный аппарат, характеризующий коммуникации в государственном управлении. Это дает возможность использовать более широкий спектр методов, техник и технологий, направленных на: построение взаимоотношений между органами власти и обществом, обеспечение открытости деятельности субъектов государственного управления, регулирование процессом влияния на культурные и социальные ценности. Коммуникативная деятельность определяется как динамическая система, которая включена во все виды деятельности субъектов государственного управления и выступает средством, обслуживающим ее.
Обосновано, что коммуникативная деятельность отличается от коммуникаций по своему содержанию, целям, задачам и направленности. Коммуникации – это обмен информацией. Коммуникативная деятельность выступает инструментом социального обмена. Она характеризуется как динамичная система, которая включена во все виды деятельности субъектов государственного управления и выступает обслуживающим ее средством.
Доказано, что функция коммуникативной деятельности заключается в том, чтобы предупреждать и разрешать ситуации недовольства действиями власти: непонимание, конфликты, противостояние и т.п. Такой вид деятельности имеет не только субъективные, но и объективные критерии. Предложена классификация критериев и технология измерения эффективности коммуникативной деятельности в контексте определения показателя уровня влияния: как зависимость между ожиданиями граждан и результатами реализации этих ожиданий в практике, как оценивание разницы между ожиданиями инициаторов коммуникаций, их стереотипами и восприятием получателей коммуникаций.
Доказано, что коммуникативная деятельность в государственном управлении, в контексте формирующего влияния, должна использоваться как: практический вид деятельности; составляющая процесса построения взаимоотношений субъектов управления и государства; система, которая объединяет методы и приемы, техники и технологии коммуникативной деятельности; внешне направленная деятельность, которая определенным образом оценивается; необходимость или результат развития отношений.
Классифицированы методы, техники, технологии коммуникативной деятельности в практическом измерении. Очерчен континуум коммуникативной деятельности, как определенный временной интервал от начала деятельности до ее конечного результата. Этот отрезок наполнен элементами, которые влияют на результат коммуникативной деятельности: постановка цели; выработка плана; построение моделей и схем; определение стереотипов и установок; внесение изменений в процесс деятельности; определение методов, техник, технологий; изучение результатов влияния; разработка коммуникативных проектов.
Построена модель коммуникативной деятельности в разрезе методов, техник, технологий. Продемонстрировано, что это дает возможность планомерно подходить к процессам формирующего влияния.
Предложена методология профессиональной подготовки к формирующей коммуникативной деятельности. Доказано, что владение её методами, техниками, технологиями способствует формированию нового стиля управления, в частности в аспекте построения взаимоотношений с гражданским обществом.
В диссертации рассматривается проектная форма организации коммуникативной деятельности. Показано, что методология такого вида деятельности требует определенных структурных изменений. Предлагается перейти от линейной структуры в организации коммуникаций субъектов государственного управления и гражданского общества к двухуровневой: первый уровень – администрирование; второй – проектирование, которое включает в себя временные и постоянные проектные группы. Продемонстрировано, что масштабы этих проектов должны учитывать влияния на региональном уровне и влияния на уровне государства. В качестве главного фактора в проектировании коммуникативной деятельности рассматривается её адаптивность к ситуации, смене условий, философии государственного управления, изменениям структуры, реорганизациям, реформам.
Ключевые слова: коммуникативная деятельность, формирующее влияние, теоретическая и семантическая модель, взаимоотношения государства и общества, стиль управления, эффективность, критерии измерения эффективности, методы, техники, методология коммуникативных проектов.

N. M. Dragomyretska. Communication activity in state management: theoretical and methodological aspect. – Manuscript.

Dissertation for obtaining scientific grade of Doctor of Science in State Management under speciality 25.00.01, Theory and History of State Management. – National Academy of State Management under President of Ukraine. – Kyiv, 2007.

New conceptual approach to communication activity in state management as forming impact in the process of relationship development between the state and society has been developed and scientifically grounded. Theoretical and semantic models of communication activity have been created. It was proposed to extend categorical classification. A definition of communication activity as a dynamic system, which is included in all types of activities of state management entities and represents a way to serve it, has been given. Criteria have been classified and measurement techniques for communication activity efficiency in the context of impact level indicator have been built. A communication activity model has been developed in the practical dimension. Activity methods, techniques, and technologies and its continuum as a certain interval of time from the start of activity till its end result have been defined. Methodology for professional training for forming communication activity has been proposed. Project form of state management entities’ communication activity organisation has been proposed.
Keywords: communication activity, forming impact, theoretical and semantic model, relationship between state and society, management style, efficiency, efficiency measurement criteria, methods, techniques, methodology of communication projects.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking