Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання

 

МАЛИШКО Володимир Миколайович

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СВІТОГЛЯДУ І ВІРОСПОВІДАННЯ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ – 2005


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України,
член-кореспондент НАН України
ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України, завідувач відділу конституційного
права і місцевого самоврядування, заступник
директора інституту (м. Київ)

Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
ФРИЦЬКИЙ Олег Федорович,
Юридична академія МВС України
професор кафедри конституційного права
(м. Дніпропетровськ)

кандидат юридичних наук, доцент
ФЕДОРЕНКО Владислав Леонідович
Національна академія Служби безпеки України
заступник начальника кафедри (м. Київ)

Провідна установа - Національна академія внутрішніх справ
України, кафедра конституційного права (м. Київ)

Захист відбудеться “21” жовтня 2005 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права
ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ,
вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано “20” вересня 2005 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Тарахонич Т.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Як свідчить історія розвитку людства, релігія упродовж багатьох тисячоліть істотно впливає на розвиток прав і свобод людини, держави і правових систем, на формування політичної, правової та релігійної культури населення.
Процес формування релігійних вірувань відбувався як за національною ознакою, так і під впливом світових релігій, таких як буддизм, християнство, іслам та ряд інших, які набули поширення в багатьох країнах, у тому числі на території України.
Усе це викликало необхідність створення відповідних умов щодо правового регулювання та забезпечення прав і свобод людини у сфері релігійних відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях.
У Конституції України 1996 р. людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, що повною мірою відповідає закріпленому праву кожної людини в Україні на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
За характером відносин держави і церкви, а також правовим регулюванням та забезпеченням прав і свобод людини в релігійній сфері в сучасний період Україну можна віднести до демократичних країн, в яких функціонують багато релігій та вірувань. Характерним є і процес зростання кількості релігійних організацій та громад за роки незалежності України, кількість яких досягла 30 тисяч.
Водночас слід зазначити, що до останнього часу конституційне право людини на свободу світогляду та віросповідання в нашій країні залишається найменш дослідженим. В українській юридичній та релігієзнавчій літературі їм надана переважно загальна характеристика. Українські конституціоналісти розглядають ці питання переважно в контексті конституційно-правового статусу людини поряд з іншими його елементами.
Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання є складовою системи конституційних прав і свобод людини і певною мірою формується як конституційно-правовий інститут, який у широкому розумінні у свою чергу можна розглядати як складову правової системи України в цілому.
Поряд з цим практичне дотримання прав людини в релігійній сфері, в тому числі права людини на свободу світогляду і віросповідання, є однією із глобальних проблем сучасного суспільного розвитку, що потребує вжиття заходів як на національному, так і на міжнародному рівнях.
На міжнародному рівні право на свободу совісті і віросповідання знайшло своє відображення насамперед в Загальній декларації прав людини та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, в яких передбачено, що кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.
Спеціальним міжнародним документом із цих питань є Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р., в якій передбачено обов’язок держави вживати заходів щодо запобігання і ліквідації дискримінації на основі релігії або переконань, приймати необхідне законодавство для застосування заходів щодо боротьби проти нетерпимості на основі релігії та інших переконань у цій сфері.
Виходячи з необхідності наукового забезпечення цього конституційно-правового інституту, виникає потреба проведення ґрунтовного наукового дисертаційного дослідження конституційно-правових проблем права людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні, які мають важливе теоретичне і практичне значення.
Незважаючи на те, що права людини на свободу совісті знаходили відображення і в попередніх конституціях України, правові проблеми їх встановлення, реалізації, охорони та захисту залишаються недостатньо вивченими і відтак потребують комплексного і системного дослідження.
В Україні найбільш грунтовні наукові дослідження законодавства про свободу совісті проведено В.П. Гаєвою, загальнотеоретичні проблеми юридичного забезпечення свободи віросповідання людини — Л.В. Ярмол. Адміністративно-правові проблеми регулювання свободи совісті дослідив у дисертаційній роботі І.М. Компанієць. Роль конституційно-правового регулювання відносин держави і релігійних організацій у гарантуванні свободи віросповідання досліджено Г.Л. Сергієнко. У цих дослідженнях частково розглядалися проблеми конституційних прав людини в релігійній сфері. Але комплексного наукового дослідження проблем конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання вченими-юристами не проводилося.
Це свідчить про те, що дослідження теоретичних питань конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання є актуальним напрямом сучасної юридичної науки, зокрема науки конституційного права.
При підготовні дисертації були враховані загальні положення робіт з конституційного права, теорії держави і права, історії держави і права України, історії політичних і правових учень, адміністративного права, міжнародного публічного права, кримінального, трудового та інших галузей права.
Теоретичну основу для проведення дисертаційного дослідження склали праці відомих вчених-юристів із теоретичних питань конституційного, адміністративного права та ряду інших галузей юридичної науки: В.Б. Авер’янова, С.С. Алексєєва, В.С. Журавського, В.В. Копєйчикова, В.Ф. Опришка, П.М. Рабіновича, В.Ф. Погорілка, О.Ф. Скакун, В.Ф. Сіренка, О.В. Скрипнюка, О.Ф. Фрицького, Ю.М. Тодики, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.
Основною базою дослідження є Конституція України 1996 р., міжнародно-правові договори та інші джерела. З метою порівняльно-правового аналізу природи конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання та гарантій їх дотримання в Україні досліджувались наукові джерела та законодавство Росії, країн СНД та інших зарубіжних країн..
У дисертаційній роботі використані матеріали наукових фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Парламентської бібліотеки України та бібліотеки Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводиться як складова тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика”(номер державної реєстрації РК 0101U005662).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є з’ясування теоретичних, законодавчих та практичних проблем організаційно-правового механізму конституційно-правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Визначена мета досягається розв’язанням таких завдань:
провести історико-правове і філософсько-релігієзнавче дослідження категорій “свобода совісті”, “свобода світогляду” і “свобода віросповідання” як прав людини та визначити особливості їх розвитку і закріплення на законодавчому рівні;
здійснити аналіз сучасного правового регулювання права людини на свободу світогляду і віросповідання в національному законодавстві та в міжнародно-правових актах з цих питань;
проаналізувати види та статус релігійних організацій в Україні, порядок їх формування та діяльності щодо здійсненню богослужінь, відправлення релігійних обрядів, інших культових потреб;
розглянути зміст і стан взаємовідносин держави і церкви по забезпеченню конституційного права людини на свободу світогляду та віросповідання, визначити коло теоретичних і практичних проблем, які потребують правового врегулювання;
дослідити і визначити поняття, систему і види організаційно-правових гарантій забезпечення прав людини на свободу світогляду і віросповідання та внести відповідні пропозиції щодо їх удосконалення в законодавстві України.
Об’єктом дисертаційного дослідження є конституційно-правовий статус людини і громадянина, який охоплює як складові систему конституційних прав і свобод людини, в тому числі в релігійній сфері.
Предметом наукового дослідження є конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання та конституційно-правові гарантії його забезпечення.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та розв’язання поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалися діалектичний, матеріалістичний та формально-логічний методи, а також методи порівняльно-правового, історико-правового, системного, статистичного аналізу та інші.
За допомогою діалектичного методу проведено дослідження прав людини в релігійній сфері у його взаємозв’язку з державними і релігійними інститутами в умовах єдності і боротьби протилежностей віри та інших світоглядних орієнтацій.
Застосування історико-правового методу дало змогу простежити розвиток релігійних прав людини з часу їх виникнення й існування в різні періоди історичного розвитку державно-церковних відносин і правових систем на території України.
Провести аналіз правової термінології і правових категорій у сфері прав людини в релігійних відносинах дозволило застосування формально-логічного методу дослідження.
Системний метод використовувався для найбільш повного визначення прав людини на свободу світогляду і віросповідання в системі інших прав, характеристики елементів для визначення структури, системи, видів окремих конституційно-правових інститутів, які мають безпосереднє відношення до релігійної сфери.
Порівняльно-правовий метод дав змогу визначити загальні риси конституційного розвитку і особливості державно-релігійних систем у різних країнах світу порівняно з досвідом України в цій сфері.
Із застосуванням статистичного методу дослідження визначались релігійна ситуація в Україні і особливість вжиття заходів забезпечення дотримання прав людини в релігійній сфері.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що запропонована дисертація є одним із перших в Україні досліджень, присвячених теоретичним і практичним проблемам конституційно-правового регулювання прав людини в релігійній сфері, в якому сформульована авторська концепція конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання.
В результаті проведеного автором дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну:
здійснений автором аналіз категорій “свобода світогляду”, “свобода совісті” та “свобода віросповідань” є першою спробою теоретичного визначення цих понять, що постали перед юридичною наукою після прийняття нової Конституції України, яка проголосила право людини на свободу світогляду і віросповідання на відміну від права людини на свободу совісті. Автор розрізняє релігійний світогляд як систему поглядів і уявлень людини, що ґрунтуються на релігійних вченнях і уявленнях та поняття атеїстичного світогляду або атеїзму, який характеризує такі світоглядні орієнтації людини, які пояснюють всі сторони її буття як вільного від надприродних сил;
сформульоване авторське визначення конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання як можливості людини мати світоглядні переконання, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, право відправляти релігійні культи, обряди та вести релігійну діяльність у межах і згідно з Конституцією та чинним законодавством України;
визначено місце конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання серед інших прав і свобод людини, що дає можливість віднести це право не тільки до особистих (природних) прав, а також і до культурних (духовних) прав людини;
проведений автором аналіз розвитку і становлення правових основ права людини на свободу совісті і віросповідання на території України з часів їх виникнення до сучасного стану є одним із перших узагальнень розвитку конституційно-правового статусу людини, що дає можливість виділити чотири основні періоди розвитку прав людини в релігійній сфері на території України: перший, найдавніший період з часу виникнення релігій і їх розвитку до кінця існування Київської держави (1240 р.); другий період становлення релігійних вірувань — з 1240 р. до початку ХХ ст.; третій період співіснування релігійних та атеїстичних поглядів за часи радянської доби з 1917 р. до кінця 90-х років і четвертий, сучасний період відродження релігій — з часу проголошення незалежності України;
автором визначено поняття релігійних організацій як добровільних громадських об’єднань в релігійній сфері, що створені на основі єдності поглядів для задоволення своїх релігійних потреб, спільної реалізації і захисту своїх релігійних інтересів, які діють відповідно до внутрішньої ієрархічної та інституційної структури;
проаналізовані правові основи державно-церковних відносин в Україні, визначено роль єдиної православної церкви як традиційної для України, а також визначені основні напрями вдосконалення цих відносин з метою забезпечення конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання. Автором обґрунтована необхідність прийняття Парламентом України Основ державної політики щодо церкви та релігійних організацій;
визначена система юридичних гарантій забезпечення свободи світогляду і віросповідання, яка включає національні нормативно-правові та міжнародно-правові заходи, механізм здійснення яких дасть змогу реалізувати права людини в релігійній сфері;
сформульовані пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства про свободу совісті та релігійні організації і можливості прийняття в новій редакції Закону України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації (об’єднання)”, який відповідав би вимогам ст. 35 Конституції України, а також запропоновані нові терміни і визначення в релігійній сфері, вдосконалення процесу легалізації релігійних громад шляхом їх реєстрації або повідомлення про створення та ряд інших;
внесено пропозиції щодо посилення відповідальності за порушення прав людини в релігійній сфері, в тому числі встановлення адміністративної відповідальності з цих питань.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень проблем встановлення та реалізації конституційних прав і свобод, а також можуть бути застосовані в правотворчій роботі органів державної влади. Ряд положень дисертації можуть бути використані під час підготовки законопроектів, які стосуються прав і свобод людини в релігійній сфері. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання конституційного права, основ релігієзнавства та відповідних спецкурсів у навчальних закладах, а також при проведенні наукових досліджень правових проблем у релігійній сфері.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення дисертації, проблемні питання прав і свобод людини і громадянина в Україні в релігійній сфері оголошувалися автором на конференціях та інших науково-практичних заходах.
Результати дослідження оприлюднені у доповідях і виступах на республіканських і міжнародних науково-практичних конференціях та інших наукових заходах, зокрема: “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (21—22 грудня 2001 року, м. Харків; тези опубліковано); “Україна і Росія: актуальні проблеми адаптації правових систем” (15 червня 2002 року, м. Одеса; матеріали опубліковано); “Права людини в Україні: проблеми і перспективи (10 грудня 2002 року, м. Київ; тези опубліковано); „Права і свободи людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи” (10 грудня 2004 року, м. Київ; тези опубліковано) та ряді інших.
Висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в наукових роботах, що опубліковані у фахових та інших юридичних виданнях.
Структура дисертації визначена метою і логікою наукового дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 205 сторінок, у тому числі список використаних джерел — 23 сторінки (273 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання, визначаються об’єкт і предмет, охарактеризуються використані в роботі методи, її наукова новизна та практичне значення, подано відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, його структуру та обсяг.
Перший розділ “Конституційне право людини на свободу совісті і віросповідання в системі прав і свобод людини та громадянина” присвячений розгляду теоретичних проблем понять права людини на свободу світогляду і віросповідання, його виникнення, розвиток і закріплення на конституційному рівні та в законодавстві України, визначається місце в системі інших конституційних прав і свобод людини й громадянина.
У першому підрозділі “Поняття права людини на свободу світогляду і віросповідання” визначається поняття і досліджуються сутнісні характеристики термінів “свобода світогляду”, “свобода совісті, “свобода віросповідання”, які знаходять своє відображення в законодавстві при визначенні прав людини в релігійній сфері.
Автор зазначає, що в концептуальному відношенні свобода совісті є однією з найцінніших свобод людини, з якою пов’язані світоглядні питання і на якій іноді базуються інші права і свободи людини.
Закріплення на конституційному рівні права людини на свободу світогляду і віросповідання, на відміну від права на свободу совісті, потребує визначення його поняття, з’ясування співвідношення з іншими термінами. На підставі проведеного аналізу зроблено узагальнюючий висновок про те, що конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання автор розуміє як можливість людини мати світоглядні переконання, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, можливість відправляти релігійні культи, обряди та вести релігійну діяльність у відповідності з Конституцією та законодавством України.
При характеристиці поняття конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання автор розглядає в двох значеннях: в суб’єктивному і нормативному (об’єктивному) і аналізує згідно з цим поділом конституційно-правовий статус людини в релігійній сфері та законодавство з цих питань.
На думку автора якщо надати більш загальну, об’єднуючу назву всіх норм і інститутів у релігійній сфері, то таке законодавство можна назвати “релігійним законодавством” на зразок “інформаційне законодавство” в сфері інформаційних відносин, законодавство про науку, освіту, культуру тощо. Саме “релігійне законодавство” може охопити своїм поняттям інші його складові: “законодавство про релігійні культи”, “законодавство про свободу совісті”, “законодавство про свободу совісті і релігійні організації” тощо.
Вступ України до Ради Європи та прийняття нової Конституції України у 1996 р. зумовлюють, на думку автора, необхідність приведення норм чинного законодавства у відповідність з конституційними вимогами та міжнародно-правовими нормами.
У зв’язку з закріпленням у ст. 35 Конституції України права людини на свободу світогляду і віросповідання, яке у попередніх конституціях визначалось як право людини на свободу совісті, було б логічним змінити і назву чинного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” на іншу, яка відповідала б конституційній нормі.
Автор вважає можливим запропонувати ряд варіантів назви цього закону в новій редакції: “Про свободу світогляду і віросповідання”, “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації (об’єднання)”, які повною мірою відповідали б конституційним вимогам і термінології.
Конституційне право людини на свободу світогляду і віросповідання органічно входить до системи конституційних прав і свобод людини та громадянина. Маючи самостійний характер, право людини на свободу світогляду і віросповідання також тісно взаємодіє з іншими конституційними правами і свободами.
У другому підрозділі “Становлення і розвиток права людини на свободу світогляду і віросповідання на території України” досліджується історія розвитку прав людини в релігійній сфері на території України з давніх часів до сучасного періоду їх розвитку.
З урахуванням обставин, пов’язаних з історією розвитку релігій та релігійних відносин на території України, а також розвитку конституційно-правових та державно-правових інститутів, на думку автора, розвиток прав людини в релігійній сфері на території України можна поділити на такі найважливіші періоди та етапи.
Виділяється перший, найдавніший період дохристиянських вірувань, який охоплює релігійні відносини від їх виникнення з найдавніших часів до запровадження християнства на Русі (988 р.) та часи їх розвитку на землях Київської держави до її занепаду (1240 р.). Другий період охоплює розвиток релігійних відносин на українських землях з 1240 р. до початку ХХ ст. Третій період – часи радянської доби на території України з 1917 р. до кінця 1990-х років. Четвертий, сучасний період розпочався в часу проголошення державного суверенітету і незалежності України і триває до цього часу.
Що стосується конституційного розвитку релігійних відносин на території України, то слід зазначити велику кількість конституційних проектів, починаючи з проекту Конституції Пилипа Орлика 1710 р. і українських конституцій часів радянської доби, в яких відображалися права і свободи людини, в тому числі в релігійній сфері, досвід існування яких заслуговує на увагу.
У другому розділі “Механізм реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання” досліджуються поняття, види та повноваження релігійних організацій, в яких найбільшою мірою реалізуються права людини в релігійній сфері, порядок їх формування, діяльності та взаємодії з органами державної влади та іншими суб’єктами суспільних відносин.
У першому підрозділі “Поняття і види релігійних організацій та порядок їх формування“ автор зазначає, що конкретною формою реалізації конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, яке передбачає можливість безперешкодно відправляти колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, є створення і діяльність організацій (об’єднань) у релігійній сфері (релігійних організацій, об’єднань).
На підставі проведеного аналізу автор надає визначення релігійних організацій як добровільних громадських об’єднань у релігійній сфері, які створені на основі єдності поглядів для задоволення своїх релігійних потреб, спільної реалізації і захисту своїх релігійних інтересів, які діють відповідно до внутрішньої ієрархічної та інституційної структури.
В роботі аналізується чинне законодавство, яке встановлює види релігійних організацій і визначає порядок формування релігійних громад, управлінь і центрів, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), духовних навчальних закладів, а також об'єднань, що складаються з вищезазначених релігійних організацій.
З метою вдосконалення статусу релігійної громади автор пропонує при вдосконаленні законодавства передбачити: 1) обов’язковість легалізації територіальною громадою своєї діяльності у формі реєстрації статуту (положення) або у формі повідомлення про своє утворення в місцеві органи державної влади або місцевого самоврядування; 2) проведення релігієзнавчої експертизи на предмет їх нешкідливості для здоров’я людини та відповідності релігійним правам і свободам людини, визнаним законодавством України та міжнародними актами з цих питань.
У зв’язку з цим для унормування порядку реєстрації релігійних організацій, зокрема монастирів, братств (сестринств), місій, релігійних навчальних закладів, вони повинні разом зі статутом (положенням) подавати як обов’язкові заяву про їх реєстрацію, а також відповідні рішення релігійної організації (управління, центру) про їх створення.
Такі пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства дадуть змогу значно поліпшити роботу по легалізації і діяльності релігійних організацій.
У підрозділі 2.2 ”Основні права релігійних організацій та їх членів” автор пропонує у процесі аналізу прав релігійних організацій та їх членів поділяти їх на три основних групи: 1) права по здійсненню богослужінь та відправленню інших релігійних культів; 2) майнові права релігійних організацій, пов’язані із користуванням культовими приміщеннями та використанням інших культових атрибутів; 3) права релігійних організацій та їх членів у трудовій та інших сферах. При цьому слід ураховувати, що поряд з правами і обов’язками, які передбачені в законодавчих та інших нормативно-правових актах, існують також права і обов’язки віруючих та релігійних організацій, які передбачаються канонами кожної релігії і становлять канонічне право.
Автор виділяє і аналізує найголовніші права віруючих громадян та релігійних організацій, пов’язані зі свободою віросповідання, здійснення богослужіння та відправлення інших релігійних культів, що регулюються законодавством України, здійснення релігійних обрядів і церемоній, користування релігійною літературою та іншими предметами релігійного призначення тощо.
При вирішенні питання щодо проведення різного роду релігійних заходів, на думку автора, слід було б узгодити й установити єдиний порядок проведення мирних заходів та інших акцій для всіх громадських організацій, що стосується проведення зборів, демонстрацій, мітингів, пікетувань, походів, у тому числі вуличних, інших мирних заходів та акцій, в тому числі релігійного характеру.
У третьому підрозділі ”Конституційно-правові основи взаємодії органів державної влади, релігійних організацій і громадян у сфері свободи світогляду і віросповідання” проведений автором аналіз конституційних та інших правових актів України та інших країн, дає підстави для висновку про те, що держави залежно від характеру їхнього зв’язку з церквою, можна поділити на декілька груп: країни, де є державна, офіційна або пануюча церква; країни, що мають світський характер; країни, де немає державної церкви, але найбільш традиційні релігії впливають на суспільне життя.
Аналіз досвіду діяльності регулювання державно-правових відносин у зарубіжних країнах дає змогу виявляти і формулювати як загальні вимоги, так і особливості ставлення держави до церкви та релігійних організацій, а також конституційно-правові основи їх взаємовідносин від часу проголошення незалежності України.
Згідно з Конституцією (ст. 35) та законодавством України взаємовідносини держави і церкви в Україні здійснюються в таких напрямах: 1) держава та органи державної влади не втручаються у внутрішні справи діяльності церкви та релігійних організацій; 2) церква та релігійні організації не втручаються в діяльність держави та державних органів; 3) взаємовідносини держави і церкви здійснюються на принципах рівності всіх церков перед законом і невизнання державою жодної релігії як обов’язкової.
Законодавством України передбачено, що релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати на рівні з громадськими об’єднаннями засоби масової інформації, а священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами” (ст. 5 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”). Із цього випливає, що взаємодія держави і церкви може проявлятися в участі релігійних організацій у соціально-культурній сфері, а також в участі священнослужителів у діяльності органів державної влади та в інших державно-політичних відносинах.
Відповідно до цього, на думку автора, держава повинна мати певну концепцію політики щодо церкви, надавати моральну та організаційно-політичну підтримку національним церквам, залучати їх до окремих політичних акцій.
У третьому розділі “Юридичні гарантії реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання” розглядаються поняття, система і види юридичних гарантій права людини на свободу світогляду і віросповідання, які автором поділяються на дві основні групи: нормативно-правові та організаційно-правові гарантії забезпечення прав і свобод людини, які безпосередньо стосуються права людини на свободу світогляду та віросповідання.
У першому підрозділі “Поняття і система нормативно-правових гарантій прав людини на свободу світогляду і віросповідання” автор зазначає, що вони є першою і визначальною групою гарантій права на свободу світогляду і віросповідання і включають в себе передбачену Конституцією та законами України сукупність правових норм, якими встановлюється порядок реалізації, охорони і захисту права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Залежно від свого призначення зазначені конституційно-правові гарантії нормативного характеру стосовно прав людини в релігійній сфері автор поділяє на три основні види: конституційні норми-принципи, конституційно-правові обов'язки та норми, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення законодавства в релігійній сфері. На думку автора заслуговує також на увагу і висловлений в юридичній літературі поділ конституційно-правових гарантій прав людини, що стосується і релігійної сфери, на державний захист, самозахист, судовий захист та міжнародно-правовий захист.
Серед спеціальних конституційних норм-принципів автор виділяє і аналізує: принцип відокремлення церков і релігійних організацій від держави; принцип відокремлення школи від церкви та принцип невизнання державою жодної релігії як обов’язкової.
Однією з суттєвих гарантій забезпечення прав і свобод людини в різних сферах загалом і в релігійних відносинах зокрема, на думку автора, є конституційні обов’язки держави, її органів та посадових осіб, які обумовлюють необхідність забезпечення прав і свобод людини, в тому числі релігійних, що гарантуються державою для її громадян.
Своєрідним конституційним обов’язком громадян України є проходження віруючим альтернативної (невійськової) служби замість військового обов’язку, якщо це суперечить його релігійним переконанням (ст. 35 Конституції України).
Одним із основних правових засобів (гарантій) забезпечення дотримання релігійних прав громадян і релігійних організацій, дотримання в державі і суспільстві належного правопорядку в релігійній сфері виступає юридична відповідальність, питання про вдосконалення якої випливає з проведеного в роботі аналізу чинного законодавства.
Найважливішими видами юридичної відповідальності за правопорушення в сфері релігійних правовідносин, особливості яких аналізуються в дисертаційній роботі, є кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальність, а також відшкодування збитків, завданих правопорушеннями в релігійній сфері.
Застосування засобів юридичної відповідальності дає змогу, як свідчить проведений у роботі їх аналіз, як захищати права людини на свободу світогляду і віросповідання, так і притягувати винних в їх порушенні до відповідальності.
У другому підрозділі “Організаційно-правові гарантії права людини на свободу світогляду і віросповідання” автор поділяє всі гарантії на дві великих групи: національні (внутрішньодержавні) та міжнародно-правові. У свою чергу національна система гарантій забезпечення прав і свобод людини включає такі види гарантій, як державні гарантії, судовий захист та самозахист людиною своїх прав і свобод в релігійній сфері.
У системі конституційно-правових гарантій організаційно-правового характеру в релігійній сфері автор виділяє і аналізує діяльність як органів державної влади загальної компетенції, так і спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в релігійній сфері, які покликані забезпечувати виконання законодавства в релігійній сфері, проведення державної політики щодо релігій і церкви, здійснювання реєстрації релігійних організацій та проведення релігієзнавчої експертизи, виконання ряду інших функцій по забезпеченню прав людини га свободу світогляду і віросповідання.
Поряд з організаційно-правовими гарантіями, які здійснюються органами державної влади по забезпеченню реалізації, охорони та захисту прав людини в релігійній сфері, в тому числі і органами судової влади, автор звертає увагу на важливість забезпечення передбаченого ст. 55 Конституції України права кожної людини захищати свої права і свободи, що стосується і релігійної сфери, від порушень і протиправних посягань буди якими не забороненими законом засобами. Право людини на звернення, яке передбачене Конституцією України та Законом України “Про звернення громадян”, є однією з основних організаційно-правових гарантій дотримання та захисту права людини на свободу світогляду та віросповідання.
Важливе значення в дисертаційній роботі приділяється також аналізу міжнародно-правових гарантій прав людини, що передбачені як Конституцією України (ст. 55), так і міжнародними правовими актами, визнаними Україною. Право кожної людини на звернення за захистом своїх прав, в тому числі і на свободу світогляду та віросповідання, до відповідних міжнародних органів, членом яких є Україна, настає після використання всіх національних засобів правового захисту.
У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, його місця і значення як конституційно-правового інституту, що дає змогу висловити ряд певних узагальнень і висновків.
Аналіз теоретичних джерел філософського та релігієзнавчого характеру свідчить про те, що одним із найважливіших суспільних феноменів, який невід’ємно пов’язаний зі світоглядними питаннями, є свобода совісті, але з поняттям свободи світогляду та рядом інших понять у цій сфері вона повною мірою не збігається. В концептуальному відношенні свобода совісті є однією із найцінніших свобод людини, з якою пов’язані, а іноді й базуються на ній інші права і свободи людини, їх честь і гідність та світоглядні орієнтири.
В 1996 р. у новій Конституції України термін “свобода совісті” був замінений на інший — “свобода світогляду і віросповідання”, хоча, на думку автора, достатнього обґрунтування необхідності цього не проводилось, а зміст цього терміна фактично залишився той самий, що був у попередньому Основному Законі.
Термін “світогляд” при проведенні дослідження проблем, пов’язаних із правом людини на свободу світогляду, здебільшого розглядається як світогляд людини в сфері релігійних відносин.
Аналіз законодавства в релігійній сфері і необхідність його узгодження з вимогами Конституції України та визнаними Україною міжнародними актами, зумовлює необхідність приведення норм чинного законодавства у відповідність з конституційними та міжнародно-правовими нормами. В роботі автором сформульовані конкретні пропозиції щодо окремих статей Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” та можливу зміну його назви в новій редакції як Закону України “Про свободу світогляду, віросповідання та релігійні організації (об’єднання)”.
На підставі аналізу висловлених у юридичній, історичній та релігієзнавчій літературі різних точок зору стосовно розвитку релігійних відносин у роботі запропонована авторська періодизація розвитку прав людини в релігійній сфері.
Новим в юридичній літературі є розгляд в роботі конституційного розвитку релігійних відносин на території України, аналіз значної кількості конституційних проектів, починаючи з проекту Конституції Пилипа Орлика 1710 р., перший пункт якого присвячений проголошенню єдиної православної віри, а також наступних проектів і прийнятих українських конституцій, в яких відображалися права і свободи людини, в тому числі в релігійній сфері.
З метою створення правових засад забезпечення права людини на свободу світогляду та віросповідання в діяльності релігійних організацій у дисертаційній роботі теоретично обґрунтовані і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства про свободу совісті та релігійні організації. Передусім це стосується заміни існуючої дозвільної системи на проведення релігійних заходів на систему повідомлення про ці заходи з установленням необхідних гарантій щодо забезпечення правопорядку.
Поглиблення напрямів взаємозв’язків державних органів з церквою та релігійними організаціями, на думку автора, має здійснюватися насамперед на конституційно-правовій основі, що потребує прийняття Верховною Радою України Основ державної політики щодо церкви та релігійних організацій в Україні.
Проведений у дисертаційній роботі аналіз теоретичних понять і особливостей застосування юридичних (правових) гарантій у релігійній сфері дав змогу сформулювати і обґрунтувати відповідну їх систему і особливості функціонування у сфері прав людини.
Одним із основних правових засобів (гарантій) забезпечення дотримання релігійних прав громадян і релігійних організацій, дотримання в державі й суспільстві належного правопорядку в релігійній сфері виступає юридична відповідальність, необхідність удосконалення якої випливає з проведеного в роботі аналізу чинного законодавства та практики його застосування. Особливо це стосується посилення адміністративної відповідальності, що потребує внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На підставі аналізу системи і функцій органів державної влади в релігійній сфері автор висловлює пропозиції щодо вдосконалення повноважень державного органу у справах релігій та його органів на місцях, надання їм права здійснювати контрольні функції та ряд інших повноважень по забезпеченню права людини на свободу світогляду і віросповідання.
На підставі проведеного дисертаційного дослідження проблем прав людини на свободу світогляду і віросповідання формулюється загальний висновок щодо актуальності і важливості розгляду як теоретичних, так і практичних питань, а також удосконалення конституційно-правових основ і гарантій дотримання конституційно-правового статусу людини в релігійній сфері.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях автора:

1. Малишко В.М. Політичні права людини та громадянина. * К.: УНА, 2000. — 16 с.
2. Малишко В.М. Конституційно-правові основи свободи світогляду і віросповідання в Україні. – К.: УНА, 2001. – 32 с.
3. Малишко В.М. Конституційне регулювання свободи віросповідання та релігійних відносин в зарубіжних країнах // Держава і право: Зб. наук. праць. — К., 2002. — Вип. 15. — С. 94—100.
4. Малишко В.М. Свобода совісті та віросповідання в правових системах України та Росії // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць (за матеріалами симпозіуму 15 червеня 2002 р., м. Одеса) — Одеса, 2002. — Вип. 15. — С. 377—380.
5. Малишко В.М. Розвиток і становлення права людини на свободу світогляду і віросповідання на території України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2004. — Вип. 15. — С. 446—454.
6. Малишко В.М. Регулювання релігійних вірувань або діяльності релігійних організацій // Юридична консультація. – К., 2001. — № 1. — С. 1, 15.
7. Малишко В.М. Право людини на свободу світогляду і віросповідання та його розвиток в Україні // Права людини в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали “круглого столу” 10 грудня 2002 р., м. Київ. — К.: Вид. центр НАУ, 2002. — С. 16—19.
8. Малишко В.М. Міжнародно-правові та конституційні основи свободи світогляду та віросповідання в Україні // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези наукових доповідей та повідомлень учасників наукової конференції молодих учених (м. Харків, 20—21 грудня 2001 р.). — Харків, 2002. — С. 194—197.
9. Малишко В.М. Науково-практична конференція “Право і культура України в ХХІ столітті” // Часопис Київського університету права. – К., 2002. — № 3. — С. 89—90.
10. Малишко В.М. Законодавство про свободу совісті та релігійні організації потребує вдосконалення // Права і свободи людини в правовій системі України: історія, стан і перспективи: Матеріали “круглого столу” 10 грудня 2004 р., м. Київ. – К.: Вид. центр ДУІКТ, 2004. — С. 18—21.

Малишко В.М. Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 — конституційне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — Київ, 2005.
В дисертації на підставі аналізу наукової літератури, текстів конституцій та інших нормативно-правових актів досліджуються проблеми конституційного права людини на свободу світогляду і віросповідання, механізми і гарантії його реалізації в Україні.
Визначаються поняття і зміст термінів у релігійній сфері, їх співвідношення і розвиток. Аналізується право людини на свободу світогляду і віросповідання, його складові елементи й історичні періоди та етапи розвитку до сучасного періоду, визначається місце цього права в системі конституційних прав і свобод людини.
Розглядаються механізм реалізації права людини на свободу світогляду і віросповідання в діяльності релігійних організацій. Визначається їх поняття, система і види, порядок створення і припинення діяльності. Аналізуються основні права релігійних організацій та їх членів, основні форми і напрями їх взаємодії з органами державної влади та іншими суб’єктами.
Значне місце в роботі присвячене аналізу системи і видів юридичних гарантій дотримання права людини на свободу світогляду і віросповідання.
Ключові слова: свобода світогляду і віросповідання, свобода совісті, релігійні організації, державно-церковні відносини, релігійна діяльність.

Малышко В.Н. Конституционное право человека на свободу мировоззрения и вероисповедания. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. — Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. — Киев, 2005.
В диссертации на основании анализа научной литературы, текстов конституций и других нормативно-правовых актов исследуются проблемы конституционного права человека на свободу мировоззрения и вероисповедания, механизмы и гарантии его реализации в Украине.
Определяется понятие терминов “свобода мировоззрения”, “свобода совести”, “свобода вероисповедания”, их соотношение и развитие в философском и юридическом значениях. Анализируется право человека на свободу совести, свободу мировоззрения и вероисповедания, их составные элементы и особенности в их субъективном и нормативном (объективном) значении.
В работе анализируются имеющиеся историко-правовые источники и определяются различные исторические периоды развития прав человека в религиозной сфере. Автор выделяет период возникновения и существования языческих религий на территории Украины до времени введения и распространения христианства в древнерусском Киевском государстве, период с 1240 г. до начала ХХ в., советский период и современный период в условиях развития независимой украинской государственности и правовой системы Украины.
Рассматриваются особенности законодательства в религиозной сфере, анализируются различные его названия и высказываются предложения по его совершенствованию. На основании анализа различных точек зрения ученых-юристов определяется место права человека на свободу мировоззрения и вероисповедания в общей системе конституционных прав и свобод человека и гражданина, а также рассматривается его соотношение и взаимосвязь с культурными, политическими и другими конституционными правами и свободами.
Рассматривается механизм реализации права человека на свободу мировоззрения и вероисповедания в деятельности религиозных организаций. Определяются их понятие, система и виды, порядок создания и легализации (регистрации и уведомления о создании), а также основания и порядок прекращения деятельности.
Анализируются основные права религиозных организаций и верующих их членов по отправлению религиозных культов, обрядов и других видов деятельности, права на владение и пользование церквами, монастырями и другим культовым имуществом.
Рассматриваются основные формы и направления взаимодействия церкви и религиозных организаций с органами государственной власти, местного самоуправления и другими субъектами общественных отношений, проводится сравнительно-правовой анализ особенностей государственно-церковных отношений в ряде зарубежных стран и особенности их проявления в Украине.
Значительное место в работе отводится анализу системы и видов юридических гарантий соблюдения права человека на свободу мировоззрения и вероисповедания, которые автором подразделяются на две основные группы: нормативно-правовые гарантии и организационно-правовые гарантии.
Среди основных видов юридических гарантий в работе рассматриваются основные конституционные гарантии: конституционные нормы-принципы, конституционные обязанности, а также нормы, устанавливающие различные виды юридической ответственности как виды нормативно-правовых гарантий, а также государственные, судебные, международные и другие организационно-правовые гарантии реализации, охраны и защиты конституционного права в религиозной сфере.
Ключевые слова: свобода мировоззрения и вероисповедания, свобода совести, религиозные организации, государственно-церковные отношения, религиозная деятельность, правовые гарантии обеспечения прав человека на свободу мировоззрения и вероисповедания.

Malyshko V.N. The constitutional right of the man on freedom of outlook and creed. — Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of candidate of sciences (Law), on the speciality 12.00.02 — constitutional law. V.М. Коretsky Institute of State and Law, National Academy of Sciences of Ukrain. — Kyiv, 2005.
The problems of the constitutional human right to freedom of thought, conscience and religion along with the ways and guarantees of realization are analyzed.
Concept of religious terms, their correlation and development are defined. Both elements compound parts of the human rights and periods of the historical development are examined in the thesis.
The ways of the human rights realization in activity of religious organization are considered. Their concept, system and kinds, order of legalization and cease of activity is determined as well.
Key words: freedom of outlook and creed, freedom of conscience, religious organizations, State and church relations, religious activity.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking