Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади України

 

Серьогін Віталій Олександрович

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Харків - 1999


Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі конституційного і міжнародного права
Університету внутрішніх справ
Науковий керівник - член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор Тодика Юрій Миколайович, завідувач кафеди конституційного права Украї-ни Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Офіційні опоненти:
1. Доктор юридичних наук, професор Фрицький Олег Федорович, професор кафедри кон-ституційного права Національної академії внутрішніх справ України;
2. Кандидат юридичних наук, доцент Яворський Володимир Дмитрович, доцент кафедри державного будівництва Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Провідна організація - Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, відділ конституційного права, проблем законотворчості і місцевого самоврядування, м.Київ.

 

Захист відбудеться “15” травня 1999 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (310024, м.Харків, вул.Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії Укра-їни імені Ярослава Мудрого (310024, м.Харків, вул.Пушкінська,77).

 

Автореферат розісланий “ 14 ” квітня 1999 р.

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Жигалкін П.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проголошення на конституційному рівні положення, що Україна є демократичною, правовою державою, вимагає досягнення ефективного функціону-вання узгодженої в усіх елементах правової системи. При цьому вкрай важливо, щоб у чинно-му законодавстві були закріплені основоположні юридичні принципи, що відповідають гума-ністичній природі національної державності, загальнолюдським цінностям і демократичним ідеалам, оскільки вони виступають ефективним системоутворюючим фактором усієї правової системи. Виходячи з провідної ролі конституційного права у національній правовій системі, з особливою ретельністю слід підходити до вивчення принципів цієї галузі, які є політико-правовими підвалинами запроваджуваних в Україні реформ і визначають напрями розвитку суспільних процесів, відносин між органами публічної влади і громадськістю.
Серед таких принципів велике значення має принцип гласності, оскільки демократія пе-редбачає активну участь громадян в управлінні державними справами, їх здатність реально впливати на зміст і спрямованість державно-владних рішень. Це є можливим лише за умов по-інформованості широкого загалу про суспільні справи, діяльності органів публічної влади в режимі постійного діалогу з населенням та високої довіри до владних структур з боку громад-ськості. У період становлення демократичних інститутів, слід особливу увагу приділити сис-темі гарантій, здатних захистити сус-пільство від негативних явищ авторитаризму: тотальної секретності, бюрократизації державного апарату, відриву владних рішень від потреб суспільс-тва і впливу громадської думки. За даних умов закріп-лення у законодавстві й реалізація на практиці принципу гласності є однією з ефективних гарантій демократії, оскільки дає можли-вість суспільству оперативно реагувати на тенденції свого розвику.
Становлення сучасної державності в Україні співпало в часі з переходом міжнародного співтовариства від індустріального до якісно нового стану суспільства - інформаційного, що базується на можливості безперешкодного інформаційного обміну на будь-якій відстані і створення єдиного інформаційного простору. Загальносвітові тенденції в інформаційній сфері, поряд із впровадженням демократичних принципів у суспільне життя України, відкритості ро-боти державних органів і суспільно-політичного плюралізму, знайшли нормативно-правове закріплення у Конституції України та ряді законодавчих актів, прийнятих в останні роки, зок-рема в законах “Про інформацію”, “Про інформаційні агентства”, “Про друковані засоби ма-сової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про порядок висвіт-лення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами ма-сової інформації в Україні”, “Про державну таємницю”, “Про звернення громадян” та ін. Цей нормативно-правовий масив підлягає ретельному науковому аналізу з точки зору закріплення в ньому принципу гласності, а також його реалізації в діяльності державних структур.
Певні аспекти забезпечення гласності розглядались ще за радянських часів, зокрема у дисертаційних роботах А.О.Безуглова, О.А.Костюченко, В.О.Кряжкова, А.Т.Лейзерова, Ф.А.Єржанової, Т.А.Костецької, А.Г.Кануннікова. Однак їх зміст, спрямованість, розуміння були обумовлені тогочасними державно-правовими реаліями, а тому значною мірою вже не відповідають вимогам сьогодення. Більше того, з поразкою політики перебудови і розпадом СРСР термін “гласність” був фактично виведений з наукового вжитку, і лише після прийняття Конституції України 1996 р. знову потрапив у поле зору науковців з огляду на потребу впро-вадження правових гарантій демократії.
Рівень наукового опрацювання проблем забезпечення принципу гласності у сучасній віт-чизняній юридичній літературі не відповідає завданням побудови відкритого суспільства та демократичної правової держави. Зважаючи на те, що насьогодні в незалежній Україні сфор-мована власна правова основа гласності, та й сам зміст цього принципу значно збагатився за рахунок сприйняття світових здобутків конституціоналізму і плюралістичної демократії, існує нагальна потреба наукового осмислення конституційно-правових норм і політико-правової практики в Україні з метою створення цілісної концепції принципу гласності. Необхідно з’ясувати місце і роль цього принципу у правовій матерії, особливості його прояву і закріп-лення щодо різних державних інститутів, виявити недоліки і сформулювати конкретні наукові рекомендації по вдосконаленню правового регулювання інформаційних відносин. Вказані фа-ктори визначають актуальність обраної теми дисертаційного дослідження і її важливість для державного будівництва в Україні.
Зв’язок праці з науковими програмами. Дисертація виконана у відповідності з планом наукових досліджень “Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень на-вчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.” згідно з пунктом 1.2.2 “Актуальні проблеми розвитку державності і права”, затверджених рішенням Колегії МВС України (4 КМ/2 від 28 лютого 1995 р.).
Головна мета дисертаційного дослідження полягає у розробці загальнотеоретичної кон-цепції принципу гласності, виявленні його сутності, змісту та особливостей прояву у консти-туційному законодавстві України, насамперед при регламентації діяльності органів державної влади. Для досягнення поставленої мети дисертант мав вирішити такі завдання:
? дослідити еволюцію принципу гласності в історії вітчизняної по-літико-правовій думки і державного будівництва, звернувши ува-гу на її зв’язок з процесами демократизації суспі-льства і держави;
? сформулювати визначення принципу гласності, узагальнивши сутність всіх його проявів;
? обгрунтувати місце і роль принципу гласності в конституційному праві України;
? проаналізувати особливості правового закріплення принципу гласності у чинному законо-давстві і визначити шляхи його оптимізації;
? розкрити зміст принципу гласності і особливості його прояву в діяльності органів держав-ної влади України у відповідності до їх функціонального призначення та компетенції;
? висвітлити основні проблеми реалізації принципу гласності у діяльності органів державної влади України і знайти нормативно-правові та організаційні шляхи їх вирішення.
Предметом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в проце-сі реалізації принципу гласності, зокрема інформаційні відносини між органами державної влади та громадянами й інститутами громадянського суспільства. Об’єктом дослідження є еволюція, юридична природа, зміст, нормативне регулювання та реалізація принципу гласнос-ті у вітчизняній конституційно-правовій практиці, насамперед у діяльності органів державної влади України.
Методологічну основу роботи складає загальнонауковий матеріалістично-діалектичний метод. У процесі дослідження також широко застосовувались історично-правовий, формаль-но-логічний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний, структурно- функціональ-ний та ряд інших загальнонаукових та спеціальних наукових методів.
Теоретичною основою дисертації стали наукові положення про сутність, систему та фо-рми нормативного закріплення правових принципів, про зміст та форми вияву принципу глас-ності, про еволюцію системи та організації діяльності державних органів, про характер інфор-маційних відносин у державному апараті та форми ралізації принципу гласності у відносинах органів державної влади з населенням та громадськими організаціями, що містяться у роботах класиків дореволюційної політико-правової думки М.М.Коркунова, С.А.Корфа, М.І.Палієнко, С.П.Покровського, А.М.Скабічевського, Б.М.Чичеріна, відомих дослідників вітчизняної істо-рії М.М.Карамзіна та Д.І.Яворницького, а також сучасних українських та російських державо-знавців Ю.М.Батуріна, А.О.Безуглова, Ю.М.Гнаткевича, Ф.А.Єржанової, А.Б.Кануннікова, А.М.Колодія, Т.А.Костецької, Ю.В.Корзунова, Л.Т.Кривенко, В.О.Кряжкова, А.Т.Лейзерова, Є.О.Лукашевої, В.Ф.Опришка, В.Ф.Погорілка, Н.А.Пухтинського, Р.А.Сафарова, С.В.Смирнова, Ю.М.Тодики, О.Ф.Фрицького, В.М.Шаповала, Л.С.Явича та інших.
Поряд з науковими розробками вітчизняних авторів у дисертації широко використовува-лись праці провідних зарубіжних державознавців К.Бідермана, Т.Брауна, В.Мормана, Т.Синклера, Д.Енглфілда, У.Олешека, Б.Хенессі та інших.
Дослідження здійснювалося на основі аналізу норм Консттуції України, законів України, підзаконних нормативно-правових актів, що регламентують інформаційні відносини в Україні, конституцій та законів ряду зарубіжних держав. Науковому аналізу піддавались як чинні нор-мативні акти, так і ті, що втратили чинність, але мають наукову цінність в історично-правовому аспекті.
Емпіричною базою роботи стали матеріали практики нормотворчої та правозастосовчої діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, мініс-терств і відомств, опубліковані в офіційних виданнях та періодичній пресі, а також матеріали щодо забезпечення відкритості органів державної влади, опубліковані у вітчизняній та зарубі-жній науковій літературі, особливо матеріали Програми сприяння Парламентові України.
Особливістю дисертації є комплексний аналіз проблем гласності з загальнодемократич-них позицій через призму інформаційних відносин, намагання залучити до вирішення постав-лених проблем передові досягнення науково-технічної думки, спроба врахувати новітні тенде-нції збільшення відкритості й демократизації функціонування державного апарату в умовах переходу до інформаційного суспільства.
Наукова новизна дисертації полягає, насамперед, у тому, що дана робота є першим дисе-ртаційним дослідженням питань нормативного закріплення й реалізації принципу гласності, здійсненим на основі наукового аналізу чинного законодавства і політико-правової практики суверенної Української держави. Вперше в українському державознавстві на теоретичному рівні розглянуто сутність і зміст принципу гласності, зроблено критичний аналіз його закріп-лення у вітчизняному конституційному законодавстві та практики реалізації у діяльності дер-жавного апарату, що дало змогу запропонувати цілісну концепцію принципу гласності як ор-ганічну складову засад конституційного ладу України.
На відміну від попередніх досліджень, аналіз проблем гласності здійснено не з класових, вузькоідейних, а загальнодемократичних позицій, з урахуванням позитивного досвіду право-вої регламентації інформаційних відносин у провідних зарубіжних країнах (у США, Канаді, Великобританії, ФРН, Швеції та ін.), державах Центральної Європи, СНД і Балтії. Вперше здійснено порівняльно-правовий аналіз відповідності вітчизняного законодавства вимогам Ради Європи щодо відкритості владних установ і забезпечення права громадян на інформацію.
Вперше у вітчизняній державознавчій літературі здійснено вихід за межі реалізації принципу гласності в роботі місцевих органів публічної влади, і основна увага приділена цьо-му принципу в роботі вищих органів державної влади. Специфіка наукового закладу, в якому виконувалася дисертація, позначилася на тому, що у поле наукового дослідження проблем гласності залучена діяльність правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ та Служби безпеки України.
На основі проведеного дослідження сформульовано ряд положень, узагальнень, виснов-ків і пропозицій, з числа яких виносяться на захист:
• дослідження еволюції принципу гласності у вітчизняній політико-правовій думці та державному будівництві;
• визначення поняття конституційного принципу гласності як одного з принципів основ конституційного ладу України, що полягає у визнанні необхідності й вимозі обов’язкового до-тримання безперешкодного руху інформаційних потоків про явища і процеси в державно-правовій сфері;
• визначення і характеристика основних функцій принципу гласності в механізмі захис-ту прав і свобод людини і громадянина - гносеологічної, правозахисної, комунікативної, стабі-лізуючої та контрольної;
• твердження про юридичні межі застосування принципу гласності, якими є, з одного боку, сфера національної безпеки (у широкому розумінні), а з іншого - сфера особистого життя людини;
• твердження про недостатній рівень правової регламентації принципу гласності у Кон-ституції та чинному законодавстві України; обгрунтування необхідності розробки і прийняття спеціального закону “Про відкритість публічної влади”;
• пропозиції щодо вдосконалення конституційного регулювання принципу гласності, зокрема положення про те, що ст.6 Конституції України слід доповнити ч.3 такого змісту: “Органи державної влади і місцевого самоврядування, посадові особи та об’єднання громадян діють на принципах законності, гласності та широкого залучення громадян до управління державними справами, систематично інформують громадян про свою роботу і прийняті рі-шення”;
• визначення основних вимог щодо регулювання інформаційних відносин і правил до-ступу громадян до урядової інформації, серед яких: презумпція відкритості будь-якої інфор-мації; виключно законодавче регулювання обмежень права на інформацію; заборона відочого тлумачення і деталізації секретності; обов’язковість письмового обгрунтування відмови нада-ти інформацію та ін.;
• теза про те, що кожному з видів інформації з обмеженим доступом має бути присвя-чений окремий закон з додатком у вигляді вичерпного переліку інформації даного виду;
• визначення основних засобів інституційного і особистого забезпечення гласності ор-ганів державної влади в залежності від їх функціонального призначення, компетенції та орга-нізаційного устрою; теза про інформатизацію органів державної влади як перспективний шлях розвитку гласності їхньої діяльності;
• положення про те, що гласність роботи парламенту має забезпечуватись не тільки че-рез трансляцю його пленарних засідань по телебаченню і радіо, але й шляхом публікації сте-нографічних звітів пленарних засідань, засідань парламентських комітетів та прийнятих рі-шень і правових актів у газеті “Голос України” та бюлетені “Відомості Верховної Ради Украї-ни”, передачі всіх стенографічних звітів і прийнятих правових актів через наявну комп’ютерну мережу;
• пропозиції щодо розвитку гласності урядової діяльності через зміни в структурі апа-рату органів виконавчої влади, впровадження парламентської “години запитань” та інших форм “паблик рілейшнз”;
• висновок про необхідність переходу від гласності судочинства до гласності діяльності судів, а також покращення координації між прес-службами правоохоронних органів.
Наукове і практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що сформульова-ні в дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані при вдосконаленні конституційного законодавства, у науково-дослідницькій роботі, поглиблять знання про принцип гласності як один з принципів основ конституційного ладу України, спри-ятимуть розбудові демократичної правової дежави. Положення дисертації можуть застосову-ватись в учбовому процесі при читанні лекційних курсів “Конституційне право України” та “Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні”.
Основні тези дисертації знайшли висвітлення у виступах автора на семінарі для молодих викладачів конституційного права “Нова Конституція України” (Київ, 26 січня -13 лютого 1998 р.) та на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми гармонізації законо-давства України з міжнародним правом” (Київ, 29-30 жовтня 1998 р.).
Публікації. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції викладені дисертантом у ше-сти статтях та тезах доповіді на науково-практичній конференції.
У відповідності до мети, завдань, предмету і логіки дослідження дисертація складається з вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновку та списку використаної літератури (171 на-йменування). Обсяг дисертації складає 179 сторінок.
Зміст дисертації
У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації та ступінь її наукової розроблено-сті, мета і завдання роботи, визначаються її методологічна основа та науковознавча база, а та-кож основні положення, які виносяться на захист, підкреслюється наукова новизна і практична значимість результатів дослідження.
Перший розділ “Принцип гласності: зміст, еволюція, та закріплення у конститу-ційному праві України” присвячений визначенню вихідних теоретичних положень щодо іс-торичного розвитку, юридичної природи, змісту, юридичних меж принципу гласності, а також проблем правової регламентації у чинному законодавстві України.
Принцип гласності - закономірний результат еволюції політико-правових уявлень про належний та справедливий устрій державного життя, а його доля у новітній історії нерозривно пов’язана з поширенням у суспільній свідомості ліберально-демократичних переконань. Заса-ди гласності у вітчизняній історії беруть свій початок від “громадоправства” стародавніх слов’ян, які через традиції вічового правління перейшли в епоху Козацької Республіки і, зба-гатившись демократичним досвідом західноєвропейських держав, перманентно були присутні у політичній свідомості українського народу як національна альтернатива абсолютистському ладові могутніх сусідів - Польщі та Росії.
На жаль, входження більшої частини українських земель до складу Російської держави призвело до придушення всіх козацьких вольностей, до централізації влади і переходу до ви-ключно авторитарних методів правління. Впродовж ХVIIІ - поч. ХІХ ст. межі гласності по-стійно змінювались в залежності від політичних уподобань імператора та його найближчого оточення на тлі бюрократизації державного апарату, свавілля цензури і порушення прав і сво-бод людини. Лише протягом недовгого періоду “великих реформ” імператора Олександра ІІ отримали розповсюдження ліберально-демократичні ідеї про необхідність впровадження гла-сності в суспільно-політичне життя Росії, що були втілені у двох тогочасних реформах - Судо-вій та Земській. Однак нова хвиля реакції скоро звела майже нанівець усі досягнуті здобутки, а цензурні утиски і бюрократизація державного апарату набули нових масштабів. Під впливом подій революції 1905 р. царський уряд був вимушений піти на формальне скасування цензури і проголошення демократичних прав і свобод. Однак їх реалізація стала можливою лише з по-валенням самодержавства і переходом влади до Тимчасового уряду, який так і не скористався нагодою для впровадження дійсної гласності у громадсько-політичне життя.
Після Жовтневої революції було покладено початок етапу “партійної гласності”, коли широка внутрипартійна дискусія з актуальних питань державного будівництва поєднувалась з жорстокою боротьбою проти політичної опозиції. Поступово, на терені монопольного стано-вища більшовицької партії з її традиціями конспіративності і партійної дисципліни, ще більш розвиненими в умовах воєнного стану, почала швидко формуватися нова, радянська бюрокра-тія, яка не була зацікавлена у розвитку гласності. Абсолютизація влади центральних органів за одночасної їх залежності від вузького кола осіб, які зосередили у своїх руках всю повноту по-літичної та адміністративної влади, сприяла формуванню адміністративно-командної системи. У подальшому виявилася значна розбіжність між закликами до “розширення” гласності, що лунали з трибун партійних з’їздів, і повсякденною реальністю суспільного життя. Прийняття у 1936 р. Конституції СРСР, більш демократичної аніж Конституція 1924 р. за характером де-кларованих принципів, співпало з розгортанням масових репресій, а бюрократизація держав-но-партійного апарату все більш зростала попри всі гасла про “єднання партії з народом”.
ХХ з’їзд КПРС викрив і засудив культ Сталіна і пов’язаний з ним стиль керівництва державою, відкривши шлях до демократизації радянського суспільства, однак “хрущовська відлига” була позбавлена правових гарантій і цілком залежала від політичних уподобань пар-тійних лідерів, тому виявилася нетривалою, а 70-ті роки були позначені новим витком зрос-тання бюрократизму, таємності у політичному житті країни, повсюдним згортанням гласності. Боротьба за перебудову і гласність, розпочата в середині 80-х років, теж перетворилася на по-літичну кампанію і була приречена на провал, залишивши після себе замість правових гаран-тій гласності лише негативне ставлення до всього, що було хоч якось пов’язане з курсом ре-форм. Тому незалежній Українській державі, що обрала демократичний шлях розвитку, при-йшлося починати розбудову правових засад відкритого суспільства майже з “чистого аркуша”. Сучасні зміни у державному механізмі та правовій системі спрямовані на зміцнення юридич-них механізмів забезпечення гласності всіх сфер суспільного життя, зокрема діяльності орга-нів публічної влади.
Політико-правові реалії сьогодення потребують нових підходів до визначення змісту та сутності принципу гласності, а також до механізмів його реалізації у діяльності органів держа-вної влади України. Це необхідно, оскільки правові принципи виражають найважливіші зако-номірності та підвалини суспільно-економічної формації, типу правової системи, складають її головний зміст, мають вищу імперативність та загальнозначущість. Принцип гласності поля-гає у визнанні необхідності і вимозі обов’язкового дотримання безперешкодного руху інфор-маційних потоків у політико-правовій системі. Він є стрижнем правового регулювання інфор-маційних відносин, відкидаючи будь-які перепони на шляху суспільно значущої інформації, за винятком лише мінімальних правообмежень, необхідних для забезпечення національної без-пеки та захисту основних прав людини. Водночас цей принцип вимагає від держави налаго-дження міцних, постійних зв’язків з громадськістю.
Принцип гласності є міжгалузевим, оскільки діє в усіх галузях публічного права, що рег-ламентують відносини між органами публічної влади та окремими громадянами й інститутами громадянського суспільства. Особливого значення він набуває у сучасному конституційному праві, оскільки його реалізація є необхідною умовою розбудови демократичної, правової дер-жави, втілення у політико-правову практику України світових конституційно-правових цінно-стей, дозволяє максимально широкому колу громадян самостійно і свідомо брати участь у фо-рмуванні державної політики та активно впливати на її реалізацію, робить всі ланки політич-ної системи “здатними на відгук” до змінюваних потреб суспільства.
З точки зору конституційного права принцип гласності виступає одночасно у трьох аспе-ктах: як принцип організації та діяльності органів публічної влади, як принцип взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, а також як прояв демократизму правового ста-тусу особи. Всі ці аспекти гласності жорстко поєднані між собою і можуть бути реалізовані на практиці лише разом, оскільки мають атрибутивний характер.
Конституційний принцип гласності є одним з фундаментальних політико-правових принципів, що складають основи конституційного ладу України, і полягає у визнанні необхід-ності й вимозі обов’язкового дотримання безперешкодного руху інформаційних потоків про явища і процеси політико-правової сфери. Аналіз різно-манітних його проявів дає підстави розділити їх на дві групи, які умовно можна назвати “приватними” і “публічними”. “Приватні” аспекти гласності стосуються персональних можливостей громадян, і їх реалізація залежить від суб’єктивної волі останніх, а “публічні” є загальними імперативами, спрямованими до ор-ганів публічної влади та посадових осіб, і їх реалізація не залежить від бажання виконавців. Юридичними межами дії принципу гласності є, з одного боку, сфера національної безпеки (у широкому розумінні цього терміну), а з другого - сфера особистого життя людини.
У чинній Конституції принцип гласності не отримав закріплення у вигляді спеціальної норми-принципу, що не означає його заперечення як основоположної політико-правової ідеї, оскільки деякі прояви гласності отримали відображення в тексті Основного Закону, а також у конституційному законодавстві. Водночас рівень правової регламентації принципу гласності (особливо публічних його аспектів) у вітчизняному конституційному праві далекий від опти-мального. Зокрема, деякі положення Конституції України містять потенційну загрозу тоталь-ного відчуження широких верств населення від реального впливу на владні структури, пере-творення державних органів у закриті установи і, як наслідок, відкривають шлях до поширен-ня авторитарних методів управління, кулуарного прийняття рішень і бюрократичного свавіл-ля, до заміни сили громадської думки силою фінансово-промислового чи іншого лоббі. Інфо-рмаційне законодавство значною мірою залишається декларативним, не отримуючи повноцін-ної реалізації, особливо у відносинах між органами публічної влади і пересічними громадяна-ми, що обумовлено недієвістю встановлених гарантій права особи на інформацію.
Приймаючи до уваги міцні корені бюрократизму та культу секретності, що мають місце в нашому суспільстві, треба максимально детально і чітко закріпити в чинному законодавстві механізм інформаційних стосунків між владою і суспільством, що спонукало б перейти від примітивних форм “пабліситі” до загальноприйнятих у цивілізованому суспільстві “паблик рілейшнз”. При цьому на перший план виходить необхідність перенесення “центру ваги” у цих відносинах з ініціативи окремої людини на ініціативу органів влади з урахуванням передового досвіду демократичних країн, переведення гласності з політико-ідеологічної у прагматично-фінансову та організаційну площину. Доцільно прийняти Закон “Про відкритість публічної влади”, в якому детально врегулювати всі сторони інформаційних відносин у сфері здійснення публічної влади. З метою недопущення необгрунтованої секретності кожному з видів інфор-мації з обмеженим доступом має бути присвячений окремий закон з додатком у вигляді виче-рпного переліку інформації даного виду.
Вітчизняна політико-правова практика переконливо свідчить про те, що серед сучасних проблем реалізації принципу гласності у конституційному праві України пріоритет має бути відданий забезпеченню належного рівня відкритості органів державної влади, налагодженню стійкого інформаційного обміну між владою і населенням з метою оперативного реагування на громадську думку і коригування державної політики відповідно до змінюваних потреб сус-пільства. Сьогодні до цих проблем влади прикута увага в усіх демократичних країнах, що ма-ють в цій сфері відповідні закони. Найбільш розвиненим є законодавство про відкритість вла-ди у США та країнах Скандинавії, де не тільки детально внормовано механізм реалізації права громадян на доступ до урядової інформації, але й нормативно забезпечується впровадження сучасних технологій у процес інформаційного обміну між владою і суспільством. Не стоїть осторонь від загальносвітових процесів й Україна, що отримало своє відображення у чинному законодавстві.
У другому розділі “Актуальні проблеми закріплення і реалізації конституційного принципу гласності в діяльності органів державної влади” досліджуються особливості правової регламентації та організаційно-правові форми здійснення принципу гласності стосо-вно різних “гілок влади” та окремих державних органів з урахуванням специфіки їх функцій, компетенції та структурної будови.
Найбільш відкритими для громадськості в усіх країнах світу є парламенти, що органічно випливає з їх сутності та порядку організації як органів народного представництва. При цьому виділяються два аспекти проблеми: інституційний та індивідуальний. Налагодити зв’язок з виборцями на інституційному рівні означає зробити роботу парламенту більш відкритою, його здатність реагувати на потреби громадян в інформації - кращою, і таким чином відкрити перед цими громадянами можливість участі у процесі вироблення політичного курсу. Зв’язок на ін-дивідуальному рівні - це особистий зв’язок парламентаря з різними групами, які усвідомлю-ють та організовано відстоюють власні інтереси, з пресою та окремими громадянами на регу-лярній основі.
Інституційний рівень відкритості Верховної Ради України реалізується шляхом: 1) на-дання права журналістам та пересічним громадянам бути присутніми на пленарних засіданнях парламенту; 2) забезпечення акредитованих представників ЗМІ оперативними інформаційни-ми та правовими матеріалами, що поширюються серед депутатів; 3) розповсюдження Прес-службою Верховної Ради України інформаційних матеріалів про діяльність парламенту у за-собах масової інформації; 4) оприлюднення прийнятих парламентом актів і рішень; 5) обов’язкового ведення протоколу, стенограми, видання стенографічного бюлетеня та стено-графічного звіту засідань Верховної Ради; 6) регулярної теле- та радіотрансляції пленарних засідань парламенту, а також випуску спеціальних теле- і радіопередач про статус та діяль-ність єдиного органу законодавчої влади; 7) проведення регулярних брифінгів та прес-конференцій для акредитованих журналістів. Значний внесок у збільшення відкритості парла-менту робить бібліотека Верховної Ради України. В останні роки все більшого значення набу-ває інформатизація парламенту як засіб забезпечення гласності.
Водночас ніякі технічні засоби комунікації не можуть замінити безпосереднє спілкуван-ня депутатів з виборцями, тобто індивідуальний рівень відкритості парламенту. Вітчизняне законодавство передбачає такі способи забезпечення індивідуального рівня відкритості Вер-ховної Ради: 1) інформування депутатами своїх виборців про власну роботу у Верховній Раді та її органах, про роботу парламенту в цілому, про виконання їх рішень; 2) вивчення громад-ської думки, потреб і запитів населення; 3) особистий прийом громадян у Верховній Раді та у депутатських приймальнях; 4) прийом і розгляд письмових звернень громадян; 5) контакти депутатів з виборцями та засобами масової інформації через своїх помічників-консультантів.
Значно менш відкритою для широкого загалу є законопроектна робота, у тому числі й робота комітетів, тимчасових та слідчих комісій парламенту. Протокол, стенограма засідання, що підтверджують процес обговорення і прийняття рішення, рекомендації або висновку комі-тету, доступні тільки народним депутатам України, та й то лише за їхнім особистим звернен-ням. Щодо планів засідань парламентських комітетів, то їх оприлюднення законодавством не передбачено. Взагалі, доступ громадян до процесу законотворення є в Україні задовільним лише на етапах прийняття закону у сесійному залі та доведення його тексту до громадськості; етап підготовки законопроектів є фактично закритим.
Діяльність глави держави, з огляду на специфіку його компетенції та монократичний ха-рактер, в Україні, як і в більшості зарубіжних країн, є значно більш закритою для широкого загалу порівняно з діяльністю парламенту. Однак це не виводить його за межі дії конституцій-ного пинципу гласності, а лише вимагає дещо інших форм його реалізації. Засоби забезпечен-ня гласності роботи Президента України досить різноманітні за своїм характером та переліком залучених до цього виконавців: 1) оприлюднення повних текстів правових актів, підписаних главою держави; 2) трансляції теле- та радіозвернень Президента до Українського народу; 3) публікація у пресі та оголошення по телебаченню і радіо послань Президента до народу Укра-їни; 4) публікація текстів щорічних та позачергових послань Президента до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 5) трансляція публічних виступів глави держави, а також публікація у пресі їх повного змісту; 6) брифінги і прес-конференції Прези-дента України та співробітників його Адміністрації для представників ЗМІ; 7) інтерв’ю Пре-зидента представникам ЗМІ; 8) прес-релізи про діяльність глави держави, що розповсюджу-ються Прес-службою Адміністрації Президента України; 9) статті співробітників Адміністра-ції та журналістів про статус і діяльність глави держави; 10) теле- і радіорепортажі з місця по-дій, в яких бере участь Президент України та ін.
Серед найактуальніших проблем забезпечення гласності роботи Президента України слід виділити питання оприлюднення підписаних ним законів, указів та розпоряджень, проблему “актів не для друку”, та вдосконалення діяльності Прес-служби Адміністрації Президента України. При цьому важливим напрямом покращення інформаційного обміну між Президен-том і громадськістю знов-таки є більш широке використання можливостей сучасних засобів комунікації, зокрема телебачення, радіо, телефонного зв’язку та комп’ютерних мереж.
Гласність виконавчих органів влади завжди була і залишається найбільш гострою про-блемою, оскільки вони найбільш схильні до надмірної закритості, бюрократизації та відриву від потреб населення. У сучасних демократичних державах доступ громадськості до інформа-ції державного значення забезпечується у два способи: забороною цензури і створенням меха-нізму отримання офіційних документів. Інформування широкого загалу про діяль-ність Кабі-нету Міністрів і прийняті ним рішення забезпечуються: 1) через Верховну Раду України (звіти, відповіді на депутатські запити та ін.); 2) через засоби масової інформації (тексти правових актів, статті, інтерв’ю, прес-релізи та ін.); 3) безпосереднім спілкуванням з громадянами (від-повіді на інформаційні запити, бесіди з громадянами під час робочих поїздок Прем’єр-міністра по країні та ін.). Саме поєднання всіх трьох шляхів дає змогу налагодити постійний інформаційний зв’язок між урядом і громадянами. Провідна роль у забезпеченні поінформо-ваності населення про діяльність урядових структур належить відповідним прес-службам, які мають забезпечувати прямі та зворотні інформаційні потоки між виконавчою владою і грома-дянами. Однак насьогодні належний зв’язок прес-служб міністерств і відомств з Прес-службою Кабінету Міністрів України майже повністю відсутній, а координація їх діяльності, незважаючи на відповідне розпорядження Президента України, не здійснюється. Головне за-вдання у цій сфері полягає в належній правовій регламентації статусу прес-служб на основі Типового положення, а також у структурній їх перебудові з урахуванням зарубіжного досвіду.
Значною специфікою позначена гласність судових та правоохоронних органів, оскільки їх діяльність має юрисдикційний характер. Конституція 1996 р. розповсюдила дію принципу гласності на всі стадії судового процесу, завдяки чому відбулось розширення об’єму консти-туційного принципу гласності судочинства і водночас - нормативне закріплення нових форм його реалізації. Однак рівень правової регламентації у даній сфері ще далекий від досконалос-ті: треба ще більше розширити дію принципу гласності по відношенню до судових органів, перетворивши його з гласності судочинства на гласність роботи судів. Треба зважати на те, що гласність у суді складається з кількох аспектів, основними з яких є відкритість судової діяль-ності, публічність усного слова в суді, оприлюднення прийнятих рішень і, нарешті, інформу-вання населення про роботу судових органів. На жаль, сьогодні судова влада замкнулась на собі, боячись інформаційного вторгнення громадськості у сферу своєї діяльності, що тради-ційно була закритою від широкого загалу.
Щодо діяльності правоохоронних органів простежується зворотня тенденція: гласність їх роботи значно зросла і набуває нових форм. Значний досвід забезпечення гласності правоохо-ронної діяльності накопичений підрозділами МВС та СБУ, де традиційна робота із звернення-ми громадян доповнюється соціологічними дослідженнями громадської думки, тісною спів-працею з друкованими та електронними засобами масової інформації та іншими формами зв’язків з громадськістю. Основний тягар відповідальності за налагодження співпраці із ЗМІ несуть прес-служби правоохоронних органів, які з’явились раніше, ніж у багатьох інших орга-нах влади.
Набільш “потужними” прес-посередницькими підрозділами є центри громадських зв’язків, що функціонують в системі МВС. За роки їх діяльності накопичений значний досвід використання різних форм “паблик рілейшнз”, серед яких найбільш вдалими виявились спіль-ні проекти з місцевими телекомпаніями щодо створення інформаційно-аналітичних програм. Репортажі з місця подій та оперативна статистична інформація про злочини та дорожньо-транс-портні пригоди, коментарі працівників правоохоронних органів привертають увагу гля-дацької аудиторії, відіграють значну попереджувальну і виховну роль, переконують громадсь-кість у дієвості правоохоронних органів. Водночас з метою розповсюдження передового до-свіду слід вдосконалювати координацію і співпрацю між інформаційно-аналітичними служ-бами правоохоронних органів.
У висновках узагальнюються основні результати дослідження, пропозиції щодо вдоско-налення правового регулювання конституційного принципу гласності у чинному законодавст-ві України, визначаються аспекти, дослідження яких може сприяти вирішенню зазначених проблем. Серед висновків виділяються такі:
? історичний досвід засвідчує, що запровадження гласності є необхідною передумовою демократизації держави, важливим елементом механізму забезпечення основних прав і свобод людини;
? органи державної влади України поступово розширюють гласність своєї діяльності, за-проваджують нові форми спілкування з громадськістю, але їх робота ще значною мірою базу-ється на засадах адміністративно-бюрократичного апарату минулих часів;
? найбільш “відкритою” для громадськості є діяльність Верховної Ради України, що під-тверджується розмаїттям способів інституціонального та індивідуального забезпечення глас-ності цього органу, однак законопроектна робота досі залишається фактично “закритою” для громадськості;
? особливості інституту глави держави як одноосібного державного органу потребують впровадження відповідних форм забезпечення гласності його роботи; являючись арбітром і координатором діяльності всіх гілок влади, Президент України має взяти на себе координацію їхніх зв’язків з громадськістю;
? органи виконавчої влади залишаються досить “закритими” установами, що обумовлено як небажанням чиновників робити інформацію про свою діяльність надбанням громадськості, так і вадами організаційно-правового характеру;
? обмеження гласності роботи судових органів виключно гласністю судочинства призвело до самоізоляції судової гілки влади; такий стан є несприйнятним і потребує виправлення шля-хом розповсюдження гласності на всі аспекти діяльності судів;
? правоохоронні органи постійно розширюють гласність своєї діяльності, ними накопиче-но корисний досвід використання різноманітних засобів підтримання діалогу з населенням, однак їм бракує узгодженості дій для більш ефективної боротьби із злочинністю і отримання підтримки громадян.
? рівень правової регламентації інформаційних відносин у сфері діяльності органів держа-вної влади є недостатнім і потребує вдосконалення шляхом прийняття низки законодавчих ак-тів, які б чітко й детально врегулювали доступ громадськості до урядової інформації, критерії засекречування відомостей та відповідальність посадових осіб за порушення права особи на інформацію.

За темою дисертації опубліковані такі роботи:

1.Тодика Ю., Серьогін В. Конституційний принцип гласності: поняття та сутність // Віс-ник Академії правових наук України. - 1998. - №1 (12). - С.50-58.
2.Тодика Ю., Серьогін В. Конституційний принцип гласності як гарантія основних прав і свобод громадян // Право України. - 1998. - №6. - С.22-24,29.
3.Серьогін В.О. Принцип гласності у Конституції України // Актуальні проблеми сучас-ної науки в дослідженнях молодих учених. Вип.2. - Х.: Ун-т внутр.справ, 1997. - С.123-127.
4.Серьогін В.О. Гласність в історії вітчизняної політико-правової думки та державного будівництва // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Вип.3-4. - Х.: Ун-т внутр.справ, 1997. - С.167-174.
5.Серёгин В. Конституция и общественное мнение // Бизнес Информ. - 1996. - №23. - С.9-11.
6.Серёгин В. Информатизация парламентов: перспективное направление развития глас-ности законодательных органов // Бизнес Информ. - 1998. - №20. - С.13-15.
7.Серьогін В.О. Гласність роботи українського парламенту з точки зору стандартів Ради Європи // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом / Матеріали науково-практичної конференції. Жовтень 1998 року. - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. - С.213-216.

АНОТАЦІЇ
Серьогін В.О. Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. Національна юридична академія України імені Ярослава Муд-рого, Харків, 1999 р.
Дисертацію присвячено вивченню сутності та змісту конституційного принципу гласнос-ті, еволюції та сучасних проблем правової регламентації цього принципу відносно різних ор-ганів державної влади України. Сформульовано визначення принципу гласності, обгрунтовано його місце і роль у конституційному праві України. Досліджено основні функції принципу гласності в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та юридичні межі його за-стосування.
Здійснено комплексний критичний аналіз особливостей правового закріплення принципу гласності у чинному конституційному законодавстві України, а також форм реалізації цього принципу у діяльності Верховної Ради України та її комітетів, Президента України, Кабінету Міністрів України і центральних органів виконавчої влади, судових та правоохоронних орга-нів. Cформульовано пропозиції щодо вдосконалення Конституції і чинного законодавства, спрямовані на підвищення гласності в роботі державних органів.
Ключові слова: принцип гласності, засади конституційного ладу, права людини, право на інформацію, відкритість влади, органи державної влади.

Серёгин В.А. Конституционный принцип гласности в деятельности органов госу-дарственной власти Украины. - Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юри-дических наук по специально-сти 12.00.02 - конституционное право. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 1999 г.
Исследованы сущность и содержание конституционного принципа гласности, эолюция и современные проблемы правовой регламентации этого принципа относительно различных ор-ганов государственной власти Украины.
Делается вывод о том, что принцип гласности стал закономерным результатом эволюции политико-правовых представлений о должном и справедливом устройстве государственной жизни, а его судьба в новейшей истории неразрывно связана с распространекнием в общест-венном сознаниии либерально-демократических убеждений. Указывается, что принцип глас-ности является стержнем правового регулирования информационных отношений, отбрасывая любые преграды на пути общественно значимой информации (за исключением лишь минима-льных правоограничений, необходимых для обеспечения национальной безопасности и защи-ты основных прав человека) и одновременно требуя от государства налаживания прочных, по-стоянных связей с общественностью.
Конституционный принцип гласности определяется как один из фундаментальных поли-тико-правовых принципов, составляющих основы конституционного строя Украины, заклю-чающийся в признании необходимости и требовании обязательного соблюдения беспрепятст-венного движения информационных потоков о явлениях и процессах политико-правовой сис-темы.
Указывается, что с точки зрения конституционного права принцип гласности выступает одновременно в трех аспектах: как принцип организации и деятельности органов государст-венной власти и местного самоуправления; как принцип взаимоотношений между государст-вом и гражданским обществом; как проявление демократизма правового статуса личности.
Определены основные функции принципа гласности в механизме защиты прав и свобод человека и гражданина: гносеологическая, правозащитная, коммуникативная и стабилизи-рующая. Указываются юридические пределы его применения: с одной стороны - сфера нацио-нальной безопасности (в широком смысле слова), а с другой - сфера личной жизни человека.
Осуществлен комплексный критический анализ особенностей правового закрепления принципа гласности в действующем конституционном законодательстве Украины, а также форм реализации данного принципа в деятельности Верховной Рады Украины и ее комитетов, Президента Украины, Кабинета Министров Украины и центральных органов исполнительной власти, судебных и правоохранительных органов. Основное внимание уделено реализации принципа гласности на высшем, политическом уровне государственной организации. Делается вывод о том, что принцип гласности не получил должного отражения в Конституции Украи-ны, однако закреплен в большинстве нормативных актов, регламентирующих отношения ме-жду органами публичной власти, отдельными гражданами и институтами гражданского обще-ства.
Освещены основные проблемы реализации принципа гласности в деятельности органов государственной власти Украины, определены основные нормативно-правовые и организаци-онные пути их разрешения. Делается вывод о том, что проблема “открытости” органов госу-дарственной власти является одной из наиболее острых, поскольку их деятельность до сих пор основывается преимущественно на принципах административно-бюрократического аппарата советских времен. Подчеркивается необходимость переведения гласности из политико-идеологической в прагматически-финансовую и организационную плоскость. Сформулирова-ны предложения по совершенствованию Конституции и действующего законодательства, на-правленные на повышение гласности в работе государственных органов. В частности, обосно-вывается необходимость разработки и принятия закона “Об открытости публичной власти”, предлагается перечень требований к правовой регламентации информационных отношений, касающихся правил доступа граждан к правительственной информации.
Выделяются два аспекта проблемы обеспечения гласности работы органов публичной власти - институциональный и индивидуальный, исследуются особенности реализации кон-ституционного принципа гласности в деятельности различных органов государственной влас-ти Украины.
Ключевые слова: принцип гласности, основы конституцион-ного строя, права человека, право на информацию, открытость публичной власти, организация работы, органы государст-венной власти.
Seryogin V.A. Constitutional principle of glasnost in activities of state power bodies in Ukraine. - Manuscript.
Thesis for a competition for academic degree of the candidate of jurisprudence by specialty 12.00.02. - constitutional law. - National juridical academy of Ukraine named for Yaroslav Mudriy, Kharkiv, 1999.
The paper is devoted to study of the nature and contents of the constitutional principle of glasnost, its evolution and modern problems of legal regulation relatively to various state power bodies in Ukraine. The definition of the principle of glasnost has been formulated, its place and role in the constitutional law of Ukraine has been substantiated. The main functions of the constitutional principle of glasnost in the mechanism of protection human rights and freedoms, the legal limits of this principle implementation has been analyzed in the research.
A comprehensive critical analysis has been made relating to legal regulation the principle of glasnost at law in force, its realization in deeds of Supreme Rada of Ukraine and its committees, President of Ukraine, Cabinet of Ministers of Ukraine and central executive authorities, courts and law-enforcement agencies. Some propositions are offered in the field of improvement of the Constitution and laws in force having in mind an increase in glasnost of operation of state bodies.
Keywords: principle of glasnost, fundamentals of constitutional order, rights of human, right of being informed, glasnost of authority, organization of work, state power bodies.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking