Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конституційні делікти в Україні: проблеми теорії та практики

 

БАТАНОВА Наталія Миколаївна

КОНСТИТУЦІЙНІ ДЕЛІКТИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2007



Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у відділі конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Наукові керівники: доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
ПОГОРІЛКО Віктор Федорович;

доктор юридичних наук, професор,
академік НАН України
ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, директор, завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування;
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ФРИЦЬКИЙ Олег Федорович,
Юридична академія МВС України (м. Дніпропетровськ), професор кафедри конституційного права;
кандидат юридичних наук, доцент
ФЕДОРЕНКО Владислав Леонідович,
Національна академія Служби безпеки України (м. Київ), заступник начальника кафедри;

Провідна установа – Київський національний університет внутрішніх справ, кафедра конституційного права (м. Київ).

Захист відбудеться 23 березня 2007 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.
Автореферат розіслано 21 лютого 2007 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах формування України як демократичної соціально-правової держави актуалізується проблематика конституційно-правової відповідальності, оскільки вона є однією з важливих та ефективних гарантій охорони Конституції України, правопорядку, суспільних і особистих інтересів.
Конституційно-правова відповідальність – це перш за все відповідальність органів публічної влади та їх посадових осіб перед народом за неналежну реалізацію тих владних повноважень, які народ як єдине джерело влади їм передав, реальна гарантія проти надмірної концентрації влади та зловживання нею.
Незважаючи на те, що в Україні проведені та проводяться теоретичні дослідження конституційно-правової відповідальності, а чинним законодавством встановлюються її окремі підстави та передбачаються специфічні конституційно­правові санкції, цього ще недостатньо для становлення конституційної законності, реального забезпечення прав і свобод людини і громадянина. На жаль, конституційно­правова відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності не визнана на законодавчому рівні, що негативно впливає на її реалізацію на практиці. Через відсутність достатньої нормативно-правової основи та дієвого механізму реалізації конституційно-правової відповідальності велика кількість порушень Конституції та законів України органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами залишається без відповідного реагування.
Тому перед наукою конституційного права стоїть нагальна потреба подолати ці прогалини та сформувати цілісну теорію конституційно-правової відповідальності та, насамперед, її підстави – конституційного делікту.
В Україні конституційні делікти ще не були предметом спеціального наукового дослідження. Не опрацьований у достатній мірі понятійний апарат, в загальних рисах характеризуються лише окремі види конституційних деліктів, недостатньо розроблені питання щодо їх сутнісних та змістовних особливостей, досі немає чіткої уяви щодо критеріїв розмежування їх з іншими правопорушеннями тощо. Більше того, дуже часто конституційні делікти навіть не виділяються як самостійний вид правопорушень.
Отже, актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні зумовлена, з одного боку, необхідністю створення цілісної теорії конституційного делікту як самостійного виду правопорушення та підстави конституційно-правової відповідальності, з іншого – потребою вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства, а також – орієнтацією України на світові досягнення розвинутих демократій з метою врахування позитивного досвіду щодо інституту конституційно-правової відповідальності. Саме тому дослідження теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки. Сукупність означених факторів й зумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Теоретичні аспекти правопорушень досліджували такі вчені, як С.С. Алексєєв, С.М. Братусь, Ю.А. Денисов, В.М. Кудрявцев, О.Е. Лейст, Д.А. Липинський, М.С. Малеїн, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшин та ін. Проблемам окремих видів правопорушень: злочинів, адміністративних проступків, цивільних деліктів, дисциплінарних, трудових правопорушень тощо та їх особливостям присвячені праці Я.М. Брайніна, М.Д. Дурманова, А.А. Піонтковського, А.Н. Трайніна, М.С. Строговича, А.Б. Агапова, Д.М. Бахраха, Є.В. Додіна, Б.М. Лазарєва, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, Д.М. Лук’янця, О.С. Літошенко, О.Є. Лунєва, О.С. Іоффе, Г.К. Матвєєва, В.О. Тархова, Н.М. Хуторян та ін.
Проблеми конституційно-правової відповідальності та її підстави – конституційного делікту досліджувались у працях таких зарубіжних вчених як С.А. Авак’ян, М.П. Авдєєнкова, А.О. Безуглов, Н.А. Боброва, В.О. Виноградов, Ю.А. Дмитрієв, Ю.П. Єрьоменко, Л.В. Забровська, Т.Д. Зражевська, Ф.М. Рудінський, С.О. Солдатов, А.О. Кондрашев, Н.М. Колосова, Є.І. Колюшин, М.О. Краснов, О.О. Кутафін, В.Й. Лучін, Ф.С. Скіфський, Д.Т. Шон та ін.
В Україні також зроблені певні кроки щодо досліджень як загальних (В.М. Кампо, В.В. Кравченко, В.Ф. Мелащенко, О.О. Майданник, Л.Р. Наливайко, В.Ф. Погорілко, П.Б. Стецюк, Ю.М. Тодика, В.Л. Федоренко, О.Ф. Фрицький, А.О. Червяцова, В.М. Шаповал та ін.), так і інституціональних (С.В. Балан, О.В. Батанов, Н.В. Ганжа, Н.Г. Григорук, І.О. Кресіна, Л.Т. Кривенко, О.В. Краснікова, О.В. Мельник, В.І. Полевий, П.А. Трачук та ін.) проблем конституційних деліктів.
У роботі використовувались праці дореволюційних вчених О.О. Алексєєва, О.С. Алексєєва, В.М. Гессена, М.Б. Горенберга, О.О. Жиліна, С.А. Котляревського, М.І. Лазаревського, К.М. Соколова, Л.А. Шалланда та ін., а також конституційні проекти Г.Л. Андрузького, М.П. Драгоманова, М.І. Міхновського, С.С. Дністрянського.
Варто зазначити, що за останні роки в Україні захищено ряд дисертацій, присвячених проблемам конституційно-правової відповідальності та її підстав. Однак, ці роботи не містять комплексного наукового аналізу інституту конституційного делікту, тому дане дисертаційне дослідження органічно доповнює їх, а наявність означених праць не позбавляє його актуальності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми “Конституційно-правові основи політичної системи України” (номер державної реєстрації 0102U001599).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає у створенні наукової концепції конституційних деліктів в Україні та розробці практичних пропозицій щодо вдосконалення законодавства про конституційно-правову відповідальність.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань:
з’ясувати правову природу конституційного делікту та виявити його основні ознаки;
узагальнити розповсюджені дефініції конституційного делікту та сформулювати авторське визначення конституційного делікту за сутністю, змістом та формою;
з’ясувати місце конституційного делікту в системі правопорушень;
дослідити основні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні;
розкрити елементи юридичного складу конституційного делікту (об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону);
здійснити класифікацію конституційних деліктів та надати характеристику окремих їх видів;
проаналізувати чинне конституційно-деліктне законодавство України, практику його застосування та розробити пропозиції та рекомендації щодо його вдосконалення.
Об’єктом дослідження є інститут конституційно-правової відповідальності в Україні.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційні делікти в Україні.
Методологічною основою дисертації є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об’єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, яким є конституційний делікт. Дисертант комплексно використовує принципи та засоби філософського та теоретико-правового підходів, виходить з єдності соціально-правового та гносеологічного аналізу, об’єктивності, конкретності істини; використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання; методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо.
В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні методи, принципи та підходи для визначення поняття конституційного делікту в Україні, його змісту, місця та ролі в системі правопорушень та механізмі конституційно-правової відповідальності в Україні, а саме: метод діалектичної логіки – для розкриття необхідного взаємозв’язку між конституційно-правовою відповідальністю та конституційним деліктом як її підставою; формально-логічний метод – для визначення основних понять, юридичних конструкцій, правових засад інституту конституційного делікту, вирішення колізій конституційно-деліктного законодавства України; порівняльно-правовий метод – при аналізі та співвідношенні вітчизняного та зарубіжного досвіду регламентації конституційно-правової відповідальності та її підстав; системно-функціональний метод – як засіб з’ясування місця конституційного делікту в системі правопорушень та механізмі конституційно-правової відповідальності, а також його функціонального призначення; структурно-функціональний метод – під час дослідження елементів юридичного складу конституційного делікту та з’ясування їх функціональної ролі; порівняльно-ретроспективний при аналізі становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства; аналогії – при визначенні загальних та специфічних ознак конституційного делікту з іншими видами правопорушень.
Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив усебічно розглянути актуальні проблеми конституційних деліктів в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням монографічного характеру, в якому з позицій конституційно-правової науки сформульовано концепцію конституційних деліктів в Україні.
Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора становлять наступні теоретичні висновки та наукові пропозиції:
сформульовано авторське визначення конституційного делікту як суспільно небезпечного, протиправного, винного діяння (дії або бездіяльності), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність;
доведено, що конституційний делікт є самостійним видом правопорушення та підставою конституційно-правової відповідальності;
обґрунтовано, що об’єктом конституційного делікту є суспільно-політичні цінності, що охороняються нормами конституційного права: народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо, проти яких спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду;
визначено, що специфікою об’єктивної сторони конституційного делікту є те, що її обов’язковою ознакою є лише діяння, а встановлення наслідків діяння, причинного зв’язку між діянням та наслідками, способу, часу, місця та інших ознак – факультативними, оскільки переважна більшість складів конституційних деліктів є формальними;
обґрунтовано, що суб’єктом конституційного делікту можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин (за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів), які відповідно до конституційно-правових норм зобов’язані та здатні нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіють конституційною деліктоздатністю;
визначено, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони конституційного делікту є вина, а мотив і мета є факультативними ознаками, та доведено, що вину колективних суб’єктів конституційних деліктів: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, об’єднань громадян, виборчих комісій та ін. слід розуміти як ставлення колективу, яке виражається у його домінуючій функціональній волі, до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків; а вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів: громадян, громадян іноземних держав, осіб без громадянства, біженців, депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб – за загальним правилом як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків;
запропоновано класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями: 1) об’єктами конституційних деліктів; 2) суб’єктами конституційних деліктів; 3) об’єктивною стороною конституційних деліктів; 4) суб’єктивною стороною конституційних деліктів; 5) способом вчинення конституційних деліктів; 6) ступенем суспільної небезпечності конституційних деліктів; 7) за джерелом закріплення складів конституційних деліктів; 8) інстанцією конституційно-правової відповідальності;
на підставі аналізу чинного конституційно-деліктного законодавства України зроблено висновок про те, що воно потребує суттєвого реформування в напрямку чіткої регламентації юридичних складів конституційних деліктів, конституційно-правових санкцій, механізму реалізації конституційно-правової відповідальності. Запропоновано напрями та форми його поетапного удосконалення, зокрема: 1) легалізувати конституційно-правову відповідальність на конституційному рівні шляхом внесення доповнень до Конституції України. У зв’язку з цим пропонується викласти п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України у такій редакції: “Виключно законами України визначаються: ... засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”; 2) прийняти закон про конституційно-правову відповідальність;
зроблено висновок про те, що вивчення теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки – конституційною деліктологією.
Практичне значення одержаних результатів визначається їх орієнтацією на розв’язання актуальних проблем конституційного делікту як підстави конституційно-правової відповідальності. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі подальшої розробки загальнотеоретичних проблем конституційно-правової відповідальності та її підстав. Висновки, концептуальні підходи, що містяться у дисертації, можуть бути використані в законотворчій діяльності Верховної Ради України, її комітетів для вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства. Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі, а саме – при викладанні курсів конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, а також спецкурсу “Конституційно-правова відповідальність”.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, розглядалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження оприлюднені у доповідях на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах, зокрема, на міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (м. Запоріжжя, 30 червня – 2 липня 2003 р., тези опубліковано); круглому столі “Проблеми реалізації прав людини у контексті міжнародних конвенцій” (м. Київ, 19 вересня 2003 р.); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14­15 листопада 2003 р., тези опубліковано); всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України” (м. Київ, 25 лютого 2005 р., тези опубліковано); всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 28-29 квітня 2005 р., тези опубліковано), міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії і практики”(м. Київ, 9-10 червня 2005 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Вибори народних депутатів 2006 року: відповідальність за порушення виборчого законодавства та шляхи вдосконалення суміжного законодавства” (м. Київ, 24 листопада 2005 р., тези опубліковано), науково-практичній конференції “Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики (до 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України)” (м. Київ, 26 червня 2006 р., тези опубліковано).
Основні положення дослідження пройшли апробацію у розроблених здобувачем навчально-методичних матеріалах та навчальних програмах з дисциплін “Конституційне право України” та “Конституційне право зарубіжних країн”, а також під час читання лекцій в Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій.
Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 10 статтях, з них 6 – у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та у 8 тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, три розділи, які об’єднують десять підрозділів, висновки та список використаних джерел, який нараховує 450 позицій та займає 40 сторінок. Загальний обсяг дисертації – 238 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, ступінь наукового опрацювання проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, характеризуються методологічна основа, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ перший “Загальна характеристика конституційного делікту” складається з двох підрозділів і присвячений визначенню поняття та ознак конституційного делікту, з’ясуванню його місця в системі правопорушень, становленню та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні.
Підрозділ 1.1. “Поняття конституційного делікту” присвячений з’ясуванню правової природи конституційного делікту.
Доведено, що конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. Таким чином між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником (деліквентом) виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності. Це правовідношення нерівноправних сторін – владовідношення, яке засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі, елементами якого виступають взаємно кореспондуючі права і обов’язки.
Обґрунтовано, що конституційному делікту властиві усі загальні ознаки правопорушення, які характерні й для інших видів правопорушень: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене деліктоздатним суб’єктом. Проте дані ознаки у конституційному делікті мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду правопорушення.
Ступінь суспільної небезпечності правопорушень визначається соціальними цінностями, на які вони посягають. Оскільки конституційний делікт посягає на цінності, які знаходяться у сфері організації та здійснення публічної влади та у сфері взаємовідносин держави і особи, а загальним об’єктом конституційної деліктності є конституційний лад України, ступінь його суспільної небезпечності є досить великим. Конституційні делікти посягають на порядок організації і функціонування публічної влади, права і свободи людини і громадянина тощо та можуть призвести до серйозних порушень окремих моментів життєдіяльності держави та суспільства. Тому не слід недооцінювати їх суспільну небезпечність, адже деякі з них навіть можуть трансформуватися у склади злочинів. Разом з тим ступінь суспільної небезпечності різних видів конституційних деліктів відрізняється між собою і залежить від об’єкту посягання конкретного конституційного делікту.
Протиправність конституційного делікту виражається в порушенні конституційно-правових норм. Юридичні склади конституційних деліктів закріплюються як нормами Конституції України та законів України, так і нормативно-правовими актами різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Вина є необхідною ознакою конституційних деліктів і може виступати як у формі умислу, так і необережності. Без вини не може бути і конституційно-правової відповідальності. Особливістю конституційного делікту є специфіка встановлення вини індивідуальних та колективних суб’єктів.
Ознака караності конституційних деліктів полягає у застосуванні до правопорушників специфічних конституційно-правових санкцій, які притаманні тільки конституційно-правовій відповідальності (відкликання депутата місцевої ради, усунення Президента України з поста у порядку імпічменту, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, втрата громадянства тощо).
Особливістю конституційних деліктів є те, що в законодавстві відсутній чітко сформульований склад багатьох правопорушень. Відсутність чітких підстав і порядку притягнення до конституційно-правової відповідальності залишають надто велике поле для власного розсуду суб’єкта, який застосовує міри відповідальності, створює ґрунт для зловживань, нівелює найважливіший принцип невідворотності настання юридичної відповідальності. Процесуальний порядок притягнення до конституційно-правової відповідальності теж відрізняється фрагментарністю та розрізненістю нормативного оформлення, великою кількістю прогалин. Так, наприклад, відсутній строк давності притягнення до конституційно-правової відповідальності, відсутня процедура оскарження застосування мір конституційно-правової відповідальності та відміни неправомірних рішень.
Це є суттєвими прогалинами чинного конституційного законодавства, які необхідно ліквідувати шляхом прийняття закону про конституційно-правову відповідальність, а в перспективі, можливо, – і Конституційно-деліктного кодексу України. Адже для ефективної реалізації конституційно-правової відповідальності норми, які її регламентують, мають бути викладені в нормативному акті, який містить поняття, ознаки того чи іншого конституційного делікту, передбачає конкретні конституційно-правові санкції за їх вчинення, механізм реалізації конституційно-правової відповідальності тощо.
Реалізації конституційно-правової відповідальності заважає і той факт, що вона до цього часу не легалізована на конституційному рівні. Вважаємо, що в Україні слід використати позитивний досвід зарубіжних країн, зокрема Польщі, та закріпити конституційно-правову відповідальність в Конституції України. У зв’язку з цим пропонується шляхом внесення доповнень до п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України, викласти його у такій редакції: “Виключно законами України визначаються: ... засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”. Наступним етапом буде прийняття закону про конституційно-правову відповідальність.
У роботі робиться висновок, що за сутністю конституційний делікт є суспільно небезпечним посяганням на цінності, що охороняються конституційним правом, шляхом спричинення або загрози спричинення їм шкоди. За змістом він є винним діянням суб’єкта конституційно-правової відповідальності, що посягає на конституційний лад та його інститути. За формою конституційний делікт є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена конституційно-правова відповідальність. Це дозволило визначити конституційний делікт як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність. Таке розуміння конституційного делікту розкриває його правову природу як самостійного виду правопорушення та підстави конституційно-правової відповідальності.
У підрозділі 1.2. “Становлення та розвиток теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні” досліджено еволюцію теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні.
На думку автора, слід розрізняти наступні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні:
Перший етап (Х-ХІ ст. – початок XVIIІ ст.) – етап зародження конституційно-правової відповідальності;
Другий етап (початок ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.) – етап становлення конституційно-правової відповідальності;
Третій етап (початок ХХ ст. (1919 р.) – 16 липня 1990 р.) – радянський етап державно-правової відповідальності;
Четвертий етап (16 липня 1990 р. – до цього часу) – сучасний етап конституційно-правової відповідальності.
Аналіз цих етапів свідчить, що інститут конституційного делікту як підстава конституційно-правової відповідальності в Україні запроваджується з появою перших конституційних актів та перших конституцій і протягом декількох століть проходить тривалий шлях еволюції, поступово перетворюючись з суто політичної міри в урегульований законом інститут конституційно-правової відповідальності, стає невід’ємною складовою системи “стримувань і противаг”, ефективною гарантією конституційного ладу та невід’ємним елементом українського конституціоналізму.
Результати проведеного дослідження також доводять перспективність подальших досліджень даної проблематики задля створення теорії конституційного делікту та конституційно-правової відповідальності в цілому.
Зроблено висновок, що вивчення теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки – конституційною деліктологією.
Розділ другий “Склад конституційного делікту” містить чотири підрозділи, в яких з метою виявлення специфічних ознак конституційного делікту досліджуються елементи його юридичного складу: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.
Підрозділ 2.1. “Об’єкт конституційного делікту” присвячений з’ясуванню особливостей об’єкта конституційного делікту. Автор доводить, що визначення об’єкта конституційного делікту як сукупності суспільних відносин є надто загальним і може виступати лише загальним об’єктом конституційної деліктності як сукупності усіх конституційних деліктів. Об’єкт як елемент складу конкретного конституційного делікту значно вужчий. Ним є те, на що посягає суб’єкт конституційно-правової відповідальності, вчиняючи конституційний делікт, і чому спричиняється або може бути спричинена шкода в результаті делікту, тобто конкретні цінності того чи іншого виду. Концепція “об’єкт – відповідна цінність” узгоджується і з чинним конституційним законодавством, оскільки законом охороняються саме конкретні цінності. З урахуванням їх характеру, особливостей та важливості, законодавець створює ту чи іншу конституційно-правову норму, а при посяганні на ті чи інші цінності, вони дозволяють встановити ступінь суспільної небезпечності конкретного посягання та значною мірою визначають вид і розмір конституційно-правових санкцій, передбачених за його вчинення.
Об’єктом конституційного делікту є цінності, що охороняються нормами конституційного права, проти яких спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Об’єкти конституційних деліктів знаходяться у сфері організації та здійснення публічної влади та у сфері взаємовідносин держави і особи. Ними є суспільно-політичні цінності, такі як народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо. Загальним об’єктом конституційного делікту – є конституційний лад України як система найважливіших конституційно-правових відносин, які пов’язані з організацію та діяльністю держави та суспільства. На нього прямо чи опосередковано посягають усі конституційні делікти, тобто конституційний лад України є об’єктом конституційної деліктності в цілому.
У підрозділі 2.2. “Об’єктивна сторона конституційного делікту” доводиться, що специфікою об’єктивної сторони конституційних деліктів є те, що її обов’язковою ознакою є лише діяння, встановлення ж наслідків діяння, причинного зв’язку між діянням та наслідками, способу, часу, місця та інших ознак є факультативними ознаками. Ці ознаки стають обов’язковими лише в тому випадку, коли вони зазначені у диспозиції конкретної конституційно-правової норми, яка встановлює конституційно-правову відповідальність за вчинення того чи іншого конституційного делікту.
Більшість складів конституційних деліктів є формальними. Це пов’язано з тим, що самі діяння, які визнаються конституційними деліктами, незалежно від конкретизації їх наслідків мають досить велику суспільну небезпечність, адже прямо чи опосередковано посягають на конституційний лад України. Тому для кваліфікації діяння як конституційного делікту встановлення наслідків та причинного зв’язку не є обов’язковим.
Проаналізувавши чинне конституційне законодавство України, норми якого встановлюють підстави для настання конституційно-правової відповідальності, слід зазначити, що за об’єктивною стороною умовно усі конституційні делікти можна поділити на конституційні делікти, об’єктивна сторона яких виражається в прямому порушенні конституційно-правових норм; невиконанні або неналежному виконанні суб’єктом конституційного делікту своїх обов’язків; а також у зловживанні суб’єктами конституційного делікту своїми правами.
У підрозділі 2.3. “Суб’єкт конституційного делікту” досліджуються особливості суб’єктного складу конституційного делікту.
Суб’єктом конституційного делікту є учасник конституційно-правових відносин, який відповідно до конституційно-правових норм зобов’язаний та здатний нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіє конституційною деліктоздатністю. Для кожного виду конституційного делікту характерний свій суб’єкт, який закріплений в диспозиції конституційно-правової норми.
В роботі досліджено дискусійні питання конституційно-правової деліктоздатності людини і громадянина, народу, нації, держави та зроблено висновок, що суб’єктами конституційних деліктів можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів.
Підрозділ 2.4. “Суб’єктивна сторона конституційного делікту” присвячений дослідженню особливостей суб’єктивної сторони конституційного делікту. Автором доводиться, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони конституційного делікту є вина, а мотив і мета є факультативними ознаками.
Сутність вини індивідуальних і колективних суб’єктів конституційних деліктів є різною, їх не можна ототожнювати та автоматично переносити характеристики вини індивідуальних суб’єктів на колективні. Вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів (громадян, громадян іноземних держав, осіб без громадянства, біженців, депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб) слід розуміти за загальним правилом як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків. Вона може виражатися як у формі умислу, так і необережності.
Вину колективних суб’єктів конституційних деліктів (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, об’єднань громадян, виборчих комісій та ін.) слід розуміти як суб’єктивне ставлення колективу, яке виражається у його домінуючій функціональній волі, до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків.
Розділ третій “Класифікація конституційних деліктів та особливості окремих їх видів” складається з чотирьох підрозділів, у яких проводиться класифікація конституційних деліктів, досліджуються теоретичні та практичні проблеми конституційних деліктів у сферах організації та функціонування державної влади, місцевого самоврядування та безпосередньої демократії.
У підрозділі 3.1. “Критерії класифікації конституційних деліктів” на підставі аналізу як загальних ознак конституційного делікту, так і специфічних ознак складу конституційного делікту, проведеного у попередніх розділах роботи, запропоновано класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями: 1) об’єктами конституційних деліктів – на конституційні делікти в сфері основ конституційного ладу України; в сфері прав і свобод людини і громадянина; в сфері безпосередньої демократії; в сфері організації та функціонування державної влади; в сфері місцевого самоврядування; 2) суб’єктами конституційних деліктів – на конституційні делікти: держави; органів державної влади; органів місцевого самоврядування; об’єднань громадян; виборчих комісій; посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування; депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування; кандидатів на пост Президента України, кандидатів в народні депутати, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад; офіційних спостерігачів; представників засобів масової інформації; людини і громадянина та ін.; 3) об’єктивною стороною конституційних деліктів – на активні, пасивні та змішані конституційні делікти; 4) суб’єктивною стороною конституційних деліктів – на умисні, необережні та змішані конституційні делікти; 5) способом вчинення конституційних деліктів – на конституційні делікти, вчинені шляхом порушення конституційно-правової норми; невиконання або неналежного виконання обов’язку; зловживання правом; 6) ступенем суспільної небезпечності конституційних деліктів – на конституційні делікти з більшим і меншим ступенем суспільної небезпечності; 7) за джерелом закріплення складів конституційних деліктів – на конституційні делікти, склади яких закріплені Конституцією України; законами України; нормативно-правовими актами органів і посадових осіб державної влади; нормативно-правовими актами місцевого самоврядування; 8) інстанцією конституційно-правової відповідальності – конституційні делікти, справи про вчинення яких розглядають: Президент України; Верховна Рада України; місцеві ради; суди; виборці; територіальна громада; Міністерство юстиції України; виборчі комісії; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції та ін.
Найбільше значення для з’ясування правової природи конституційних деліктів та їх систематизації в конституційному законодавстві, на нашу думку, мають класифікації конституційних деліктів за їх об’єктним і суб’єктним складом.
Наведена класифікація конституційних деліктів може бути доповнена й іншими критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи. Коло класифікаційних рядів можна розширювати, але обрані критерії видаються оптимальними для того, щоб дослідити конституційні делікти в усій їх повноті й багатоманітності.
Підрозділ 3.2. “Конституційні делікти у сфері організації та функціонування державної влади” присвячений характеристиці конституційних деліктів, вчинених органами державної влади та їх посадовими особами. Автором зазначається, що для удосконалення конституційного законодавства України у цій сфері слід звернутися до досвіду зарубіжних країн, конституції яких досить широко закріплюють підстави конституційно-правової відповідальності органів державної влади та їх посадових осіб.
Зокрема, необхідно розширити підстави конституційно-правової відповідальності парламенту, закріпивши у ст. 90 Конституції України конституційно-правову відповідальність Верховної Ради України у формі дострокового припинення її повноважень у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України.
Пропонується на конституційному рівні закріпити конституційно-правову відповідальність Президента України у вигляді усунення його з поста в порядку імпічменту за порушення присяги. Порушення главою держави присяги є комплексною підставою конституційно-правової відповідальності, адже вона включає конституційно-правову відповідальність Президента України за порушення Конституції та законів України, прав і свобод громадян та невиконання інших обов’язків, які він зобов’язався виконувати шляхом складення присяги.
На думку автора, необхідно передбачити в Конституції України та в Законі України “Про Кабінет Міністрів України” конституційно-правову відповідальність Прем’єр-міністра України та членів Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України у формі відставки у разі невиконання або неналежного виконання ними своїх повноважень, а також порушення під час їх здійснення Конституції та законів України.
У підрозділі 3.3. “Конституційні делікти у сфері місцевого самоврядування” досліджуються підстави конституційно-правової відповідальності суб’єктів місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, депутатів місцевих рад, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів самоорганізації населення).
На підставі аналізу чинного муніципального законодавства України слід констатувати відсутність чіткої законодавчої регламентації складів конституційних деліктів. Виходом з цієї ситуації є внесення необхідних змін і доповнень до чинного муніципального законодавства України в напрямку вдосконалення підстав конституційно-правової відповідальності та механізму її реалізації.
Підрозділ 3.4. “Конституційні делікти у сфері безпосередньої демократії” присвячений проблемам законодавчої регламентації складів конституційних деліктів у сфері виборів та референдумів та реалізації конституційно-правової відповідальності у цій сфері на практиці.
Оскільки ступінь суспільної небезпечності конституційних деліктів, за які частиною третьою ст. 56 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. та частиною четвертою ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р. передбачено оголошення попередження відповідному кандидату або ж партії (блоку) є досить великим, – за їх вчинення слід передбачити більш сувору конституційно­правову санкцію, таку як скасування рішення про реєстрацію відповідного кандидата. Оголошення попередження необхідно закріпити за вчинення кандидатом на пост Президента України, кандидатом у народні депутати України, партією (блоком) конституційних деліктів, які є менш суспільно небезпечними. Це може бути, наприклад, порушення вимог виборчого законодавства, за вчинення яких не передбачено іншого виду юридичної відповідальності. Також варто було б запровадити цю конституційно-правову санкцію і до інших суб’єктів виборчого процесу.
Окрім цього необхідно доповнити Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 р. нормою, яка б передбачала застосування до кандидата на пост глави держави такої конституційно-правової санкції як скасування рішення про його реєстрацію у разі повторного вчинення кандидатом діяння, за яке йому було оголошено попередження, як це передбачено у частині першій ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р.
Потребує вдосконалення законодавча регламентація підстав конституційно-правової відповідальності за порушення референдного законодавства. Вважаємо, що виходом з ситуації є прийняття двох окремих законів “Про всеукраїнський референдум” та “Про місцеві референдуми”, а в перспективі і Кодексу про вибори та референдуми, в яких слід детально врегулювати підстави конституційно-правової відповідальності за вчинення конституційних деліктів на всіх етапах референдного процесу, механізм реалізації відповідальності тощо.
У висновках формулюються найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення, які складають цілісну концепцію конституційних деліктів в Україні як підстави конституційно-правової відповідальності та самостійного виду правопорушення:
Конституційний делікт – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність. За сутністю конституційний делікт є суспільно небезпечним посяганням на цінності, що охороняються конституційним правом, шляхом спричинення або загрози спричинення їм шкоди. За змістом він є винним діянням суб’єкта конституційно-правової відповідальності, що посягає на конституційний лад та його інститути. За формою конституційний делікт є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена конституційно-правова відповідальність.
Для конституційного делікту властиві усі загальні ознаки правопорушення, які характерні й для інших видів правопорушень: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене деліктоздатним суб’єктом. Проте дані ознаки у конституційному делікті мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду правопорушення.
Конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. Таким чином між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником (деліквентом) виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності. Це правовідношення нерівноправних сторін – владовідношення, яке засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі, елементами якого виступають взаємно кореспондуючі права і обов’язки.
На думку автора, слід розрізняти наступні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні:
Перший етап (Х-ХІ ст. – початок XVIIІ ст.) – етап зародження конституційно-правової відповідальності;
Другий етап (початок ХVІІІ ст. – початок ХХ ст.) – етап становлення конституційно-правової відповідальності;
Третій етап (початок ХХ ст. (1919 р.) – 16 липня 1990 р.) – радянський етап державно-правової відповідальності;
Четвертий етап (16 липня 1990 р. – до цього часу) – сучасний етап конституційно-правової відповідальності.
Аналіз цих етапів свідчить, що інститут конституційного делікту як підстава конституційно-правової відповідальності в Україні запроваджується з появою перших конституційних актів та перших конституцій і протягом декількох століть проходить тривалий шлях еволюції, поступово перетворюючись з суто політичної міри в урегульований законом інститут конституційно-правової відповідальності, стає невід’ємною складовою системи “стримувань і противаг”, ефективною гарантією конституційного ладу та невід’ємним елементом українського конституціоналізму.
Специфічні ознаки, притаманні лише конституційному делікту як самостійному виду правопорушення та підставі конституційно-правової відповідальності, можна виявити під час аналізу елементів його юридичного складу (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта та суб’єктивної сторони).
Об’єктом конституційного делікту є суспільно-політичні цінності, що охороняються нормами конституційного права: народовладдя, організація державної влади та місцевого самоврядування, права і свободи людини і громадянина тощо, проти яких спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду. Загальним об’єктом конституційного делікту – є конституційний лад України як система найважливіших конституційно-правових відносин, які пов’язані з організацію та діяльністю держави та суспільства. На нього прямо чи опосередковано посягають усі конституційні делікти, тобто конституційний лад України є об’єктом конституційної деліктності в цілому.
Специфікою об’єктивної сторони конституційного делікту є те, що її обов’язковою ознакою є лише діяння, а встановлення наслідків діяння, причинного зв’язку між діянням та наслідками, способу, часу, місця та інших ознак – факультативними, оскільки переважна більшість складів конституційних деліктів є формальними. Це пов’язано з тим, що самі діяння, які визнаються конституційними деліктами, незалежно від конкретизації їх наслідків мають досить велику суспільну небезпечність, адже прямо чи опосередковано посягають на конституційний лад України. Тому для кваліфікації діяння як конституційного делікту встановлення наслідків та причинного зв’язку не є обов’язковим.
Суб’єктом конституційного делікту є учасник конституційно-правових відносин, який відповідно до конституційно-правових норм зобов’язаний та здатний нести конституційно-правову відповідальність за вчинені протиправні діяння, тобто володіє конституційною деліктоздатністю. В роботі досліджено дискусійні питання конституційно-правової деліктоздатності людини і громадянина, народу, нації, держави, та зроблено висновок, що суб’єктами конституційних деліктів можуть бути усі суб’єкти конституційно-правових відносин за винятком народу, нації, національних меншин і корінних народів.
Визначено, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони конституційного делікту є вина, а мотив і мета є факультативними ознаками. Сутність вини індивідуальних і колективних суб’єктів конституційних деліктів є різною, їх не можна ототожнювати та автоматично переносити характеристики вини індивідуальних суб’єктів на колективні. Доведено, що вину колективних суб’єктів конституційних деліктів: Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, об’єднань громадян, виборчих комісій та ін. слід розуміти як ставлення колективу, яке виражається у його домінуючій функціональній волі, до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків; а вину індивідуальних суб’єктів конституційних деліктів: громадян, громадян іноземних держав, осіб без громадянства, біженців, депутатів представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб – за загальним правилом як психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння, яке нею вчиняється, та його наслідків.
Запропоновано класифікувати конституційні делікти за наступними критеріями: 1) об’єктами конституційних деліктів; 2) суб’єктами конституційних деліктів; 3) об’єктивною стороною конституційних деліктів; 4) суб’єктивною стороною конституційних деліктів; 5) способом вчинення конституційних деліктів; 6) ступенем суспільної небезпечності конституційних деліктів; 7) за джерелом закріплення складів конституційних деліктів; 8) інстанцією конституційно-правової відповідальності.
На підставі аналізу чинного конституційно-деліктного законодавства України, автор не лише констатує необхідність його суттєвого реформування в напрямку чіткої регламентації юридичних складів конституційних деліктів, конституційно-правових санкцій, механізму реалізації конституційно-правової відповідальності тощо, а й пропонує власне бачення напрямів та форм його поетапного удосконалення, а саме: 1) легалізувати конституційно-правову відповідальність на конституційному рівні шляхом внесення доповнень до Конституції України. У зв’язку з цим пропонується викласти п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України у такій редакції: “Виключно законами України визначаються: ... засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, конституційними деліктами та відповідальність за них”; 2) прийняти закон про конституційно-правову відповідальність.
Зроблено висновок, що вивчення теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні є актуальним напрямом сучасної конституційно-правової науки – конституційною деліктологією. У зв’язку з цим потребують дослідження конституційна деліктність, її класифікація, стан, динаміка, причини та умови, які сприяють її існуванню, ефективність застосування конституційно-правових санкцій за конституційні делікти тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Слободян Н.М. Конституційно­правова відповідальність людини і громадянина в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С. 170-175.
2. Слободян Н.М. Теоретичні проблеми конституційного делікту // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 15. – К., 2004. – С. 395-404.
3. Слободян Н.М. Суб’єкти конституційно-правової відповідальності в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 159-164.
4. Слободян Н.М. Об’єкти конституційних деліктів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 16. – К., 2005. – С. 601-610.
5. Слободян Н.М. Співвідношення конституційного делікту з іншими видами правопорушень // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 27. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – С. 202-208.
6. Слободян Н.М. Теоретичні проблеми суб’єктивної сторони конституційних деліктів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип.17. – К., 2006. – С. 140-148.
7. Слободян Н.М. Делікт конституційний // Юридична енциклопедія. – Т.6. Т–Я. – К.: Вид-во “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана, 2004. – С. 568-569.
8. Слободян Н.М. Система суб’єктів конституційно-правової відповідальності // Влада. Людина. Закон. – 2004. – №3. – С. 96-99.
9. Слободян Н.М. Проблеми конституційно-правової відповідальності за порушення законодавства про вибори Президента України // Право вибору. – 2005. – №1. – С. 49-54.
10. Слободян Н. Проблеми конституційно-правової відповідальності за порушення законодавства про вибори народних депутатів України // Вісник Центральної виборчої комісії. – 2006. – №1(3). – С. 77-82.
11. Слободян Н.М. Особа як суб’єкт конституційно-правової відповідальності // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (14­15 листопада 2003 р.). – Хмельницький: В­во ХІУП, 2003. – С. 63-64.
12. Слободян Н.М. Конституційний делікт як самостійний вид правопорушень // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5-6 листопада 2004 р.). – Хмельницький, 2004. – С. 95-97.
13. Слободян Н.М. Теоретичні проблеми конституційного делікту як підстави конституційно-правової відповідальності // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004 . – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. 127-129.
14. Слободян Н.М. Проблеми конституційно-правової відповідальності за порушення законодавства про вибори Президента України // Вибори Президента України – 2004: проблеми забезпечення та захисту виборчих прав громадян України: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. – К.: “Фонд сприяння демократичним виборам”, 2005. – С. 187-196.
15. Слободян Н.М. Конституційні делікти у сфері виборів Президента України // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні: Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-29 квітня 2005 р.). – Острог: правничий факультет Національного університету “Острозька академія”, 2005. – С. 132-133.
16. Слободян Н.М. Конституційні делікти у сфері виборів // “Вибори Президента України – 2004: проблеми теорії і практики”: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 9-10 червня 2005 року. – К.: Атіка, 2005. – С. 336-347.
17. Слободян Н.М. Конституційно-правова відповідальність за порушення законодавства про вибори народних депутатів України // Відповідальність за порушення виборчого законодавства та шляхи вдосконалення суміжного законодавства: Матеріали науково-практичної конференції. – К.: ПЦ “Фоліант”, 2005. – С. 167-176.
18. Слободян Н.М. До питання про підстави конституційно-правової відповідальності // Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики: До 10-річчя Конституції України і 15-ї річниці незалежності України. Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 199-202.

 

Батанова Н.М. Конституційні делікти в Україні: проблеми теорії та практики. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2007.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних та практичних проблем конституційних деліктів в Україні. Досліджується правова природа конституційного делікту як підстави конституційно-правової відповідальності та самостійного виду правопорушень, здійснена його дефінітивна характеристика за сутністю, змістом і формою. Виділено основні етапи становлення та розвитку теорії конституційного делікту та конституційно-деліктного законодавства в Україні. Проаналізовано особливості елементів юридичного складу конституційного делікту (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони). Проведена класифікація конституційних деліктів за різними критеріями. Досліджено особливості конституційних деліктів у сферах організації та функціонування державної влади, місцевого самоврядування та безпосередньої демократії. На підставі вивчення позитивного світового досвіду регламентації підстав конституційно-правової відповідальності, розроблено пропозиції щодо вдосконалення чинного конституційно-деліктного законодавства України.
Ключові слова: конституційний делікт, конституційно-правова відповідальність, склад конституційного делікту, правопорушення, підстава конституційно-правової відповідальності, конституційна деліктність, конституційна деліктологія.

Батанова Н.Н. Конституционные деликты в Украине: проблемы теории и практики. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. – Киев, 2007.
Диссертация посвящена исследованию проблем теории и практики конституционных деликтов в Украине. Создана авторская концепция конституционных деликтов как основания конституционно-правовой ответственности и самостоятельного вида правонарушений. Дана дефинитивная характеристика конституционного деликта по сущности, содержанию и форме. Автор определяет конституционный деликт как общественно опасное, противоправное, виновное деяние (действие или бездействие), которое посягает на конституционный строй и его институты, за совершение которого предусмотрена конституционно-правовая ответственность.
Исследовано становление и развитие теории конституционного деликта и конституционно-деликтного законодательства в Украине и предложена соответствующая периодизация.
В диссертации раскрываются особенности элементов юридического состава конституционного деликта (объекта, объективной стороны, субъекта, субъективной стороны) и вносятся предложения относительно оптимизации их законодательной регламентации.
Проведена классификация конституционных деликтов по: 1) объектам конституционных деликтов; 2) субъектам конституционных деликтов; 3) объективной стороне конституционных деликтов; 4) субъективной стороне конституционных деликтов; 5) способу совершения конституционных деликтов; 6) степени общественной опасности конституционных деликтов; 7) закреплению составов конституционных деликтов в конституционном законодательстве Украины; 8) инстанции конституционно-правовой ответственности.
Исследованы конституционные деликты в сферах организации и функционирования государственной власти, местного самоуправления, непосредственной демократии. С учетом зарубежного опыта законодательного регулирования и практики реализации оснований конституционно-правовой ответственности внесены предложения относительно усовершенствования действующего конституционно-деликтного законодательства.
Также автором предложены следующие направления и формы поэтапного усовершенствования института конституционно-правовой ответственности: 1) легализация конституционно-правовой ответственности на конституционном уровне; 2) принятие закона о конституционно-правовой ответственности.
Ключевые слова: конституционный деликт, конституционно-правовая ответственность, состав конституционного деликта, правонарушение, основание конституционно-правовой ответственности, конституционная деликтность, конституционная деликтология.

Batanova N.M. Constitutional delicts in Ukraine: problems of theory and practice. – Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of the Sciences (Law) on the speciality 12.00.02 – constitutional law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2007.
The thesis is devoted to the investigation of the theoretical and practical problems of constitutional delicts in Ukraine. The constitutional delict legal nature as a ground of constitutional and legal responsibility and independent kind of offence is researched; its definitive characteristic on essence, content and form is given. The constitutional delicts place in the system of offences is researched. The main stages of formation and development of constitutional delict theory and constitutional-delictual legislation are researched. In the thesis the peculiarities of the elements of constitutional delict composition (object, objective side, subject, subjective side) are analyzed. The constitutional delicts classification on others criterions is made. The peculiarities of the constitutional delicts in the spheres of the organization and functioning of state power, local self-government and direct democracy are researched. On the basis of the investigation of positive world experience of regulation of constitutional and legal responsibility grounds, the proposals on improvement of valid constitutional-delictual legislation of Ukraine are made.
Key words: constitutional delict, constitutional and legal responsibility, constitutional delict composition, offence, ground of constitutional and legal responsibility, constitutional deliction, constitutional delictology.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking