Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конституційно-правовий статус громадських організацій України

 

ВАЩУК ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2004



Дисертацією є рукопис
Роботу виконано у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

Науковий керівник –

 

 

Офіційні опоненти:

 

 

 

 

 

Провідна установа – Київський національний університет
ім. Тараса Шевченка, кафедра конституцій-
ного та адміністративного права

 

Захист відбудеться 4 червня 2004 р. о 17.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 3 травня 2004 року

 

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Усенко І.Б.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підписано до друку 30.04. 2004 р. Формат 60х901/16. Папір офсетний.
Друк офсетний. Автор. арк. 0,8. Тираж 100 екз. Замовлення №50.

Видавництво та друк – ТОВ “Видавництво “Знання України”..
03150, м. Київ-150, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська), 57/3, к.314.
Тел. 227-41-45, 227-30-97.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Наприкінці XX століття Україна стала на шлях демократичного реформування суспільства і держави. Фундаментальні соціально-політичні реформи, перехід до ринкових відносин в економіці, створення демократичних інститутів сприяли зростанню громадської активності українців та змінили характер розвитку громадянського суспільства в Україні. Становлення останнього тісно пов’язано з інституціоналізацією об’єднань громадян, які дають змогу оптимального забезпечення реалізації та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Зважаючи на те, що саме за допомогою об’єднань громадян людина може реалізувати значну частину своїх прав, захистити свої інтереси, соціальна роль зазначених об’єднань стрімко зростає.
На сучасному етапі розвитку громадянського суспільства в Україні головним завданням громадських організацій має стати налагодження постійної взаємодії, комунікації між суспільством і державою. Саме громадські організації можуть стати реальними каналами представництва всього спектра суспільних інтересів, посередниками між їх носіями і владою.
Сучасна тенденція до надмірної політизації права на об’єднання відбивається на законодавчій базі та може призводити до негативних наслідків у практиці реалізації даного права. Тому необхідним є вдосконалення нормативно-правової бази функціонування об'єднань громадян, зокрема в частині розмежування їх політичної активності та діяльності, спрямованої на розв'язання неполітичних проблем. Діючі в даній сфері правові норми видані в різний час, не складають узгодженої системи і не вирішують багато проблем, які виникають при легалізації та функціонуванні громадських організацій.
При підготовці дисертації були використані дослідження в галузі конституційного права та теорії держави і права вітчизняних вчених: Буроменського М.В., Копейчикова В.В., Опришка В.Ф., Орзіха М.П., Погорілка В.Ф., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Хавронюка М.І., Шемшученка Ю.С.; та зарубіжних вчених: Авакьяна С.А., Баглая М.В., Колосової Н.М., Лазарєва Б.М., Нерсесянца В.С., Чіркіна В.Є., Чудакова М.Ф., а також роботи, безпосередньо звернені до проблем правового регулювання статусу громадських організацій: Алієва А.А., Алімова Д.А., Гаєвої Н.П., Данченка М.І., Даркова А.А., Додіної Є.Є. Кравченка В.В., Рожка І.М., Солдатова С.А., Усенка І.Б., Юрьєва С.С., Ямпольської Ц.А.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Конституційно-правовий статус громадських організацій України” узгоджується із “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки”, затвердженими Загальним зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р. і виконане відповідно до загальних напрямів наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України у рамках теми “Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні” (№ державної реєстрації 0101U00377).
Мета і завдання дослідженнь. Мета дисертаційного дослідження – визначити конституційно-правовий статус громадських організацій, обґрунтувати раціональні та ефективні шляхи його набуття і реалізації громадськими організаціями.
Завдання наукового дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у тому, щоб:
розкрити юридичну природу права людини на свободу об’єднання;
дати наукове визначення конституційно-правовому статусу громадських організацій, його структурним елементам;
визначити засади та перспективи розвитку відносин між громадськими організаціями та іншими суб’єктами системи суспільного ладу;
розкрити механізм юридичних гарантій діяльності громадських організацій та визначити шляхи його оптимізації;
обґрунтувати місце і роль юридичної відповідальності при застосуванні стягнень за порушення законодавства про об’єднання громадян;
сформулювати пропозиції і рекомендації по вдосконаленню законодавства щодо оптимізації конституційно-правового статусу громадських організацій.
Об’єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації громадянами України права на свободу об’єднання.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правові основи створення, функціонування та припинення діяльності громадських організацій України.
Методи дослідження. Комплексність даного дисертаційного дослідження зумовила необхідність застосування методологічного апарату правових наук з урахуванням принципів всебічного та повного дослідження державотворчих процесів та явищ, цілісності та єдності дослідження, поєднання історизму та порівняння. Основним з використаних методів є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дозволив досліджувати стан законодавства України і країн Європи про громадські організації. Крім того, були використані: порівняльно-правовий метод – для вивчення існуючих видів та організаційно-правових форм громадських організацій, визначення критеріїв їх класифікації; історико-правовий метод – для дослідження генезису національного законодавства про громадські організації; формально-юридичний метод – для аналізу змісту нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання порядку створення і діяльності громадських організацій; статистичний – як засіб аналізу соціально-політичного стану громадських організацій в Україні.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формулюванні концепції конституційно-правового статусу громадських організацій в Україні, встановленні характеру, причин і особливостей його еволюції. Зокрема, комплексно досліджено національне законодавство про громадські організації, його відповідність міжнародним нормам і стандартам в частині здійснення права на об’єднання.
Наукова новизна роботи виражена насамперед у наступних основних положеннях:
1. Правом громадян на об’єднання в громадські організації є їх можливість створювати громадські організації, вступати в існуючі громадські організації або утримуватися від вступу, брати участь у їх діяльності, виходити з них. Громадська організація – це недержавне, некомерційне, добровільне об’єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об’єднань.
2. Конституційно-правовий статус громадських організацій визначає місце і роль цих організацій в суспільстві і державі відповідно до Конституції і законів України. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій є їх правоздатність, дієздатність, права і обов’язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність.
3. Критеріями класифікації громадських організацій виступають їх базові характеристики, а саме: порядок здійснення легалізації; організаційна структура та характер членства; статус та територія дії; суб’єкти діяльності; вид організаційно-правової форми; мотиваційні аспекти створення; сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація; тип та спрямованість діяльності організації. Відповідно до цих критеріїв пропонується розрізняти наступні основні види громадських організацій: за суб’єктом діяльності – молодіжні, дитячі, жіночі організації, об’єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців та ін.; за видом організаційно-правової форми – громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація (фундація, місія, ліга тощо); за сферою суспільного життя – культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.; за типом та спрямованістю діяльності організації щодо суб’єкту, який її утворив – професійні спілки, благодійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.
4. Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій за основними елементами їх діяльності – об’єктами, суб’єктами, способами, засобами діяльності (С.10 автореферату).
5. Конституційно-правова відповідальність громадських організацій – це виконання ними передбачених чинним законодавством обов’язків (позитивна відповідальність) або застосування щодо них санкцій в разі порушення ними Конституції і законодавства України (ретроспективна відповідальність).
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані:
у науково-дослідницьких цілях – для поглиблення наукових знань у сфері засад конституційного ладу та його гарантій, у сфері забезпечення права громадян на об’єднання, створення для цього необхідної теоретичної бази;
у правотворчий роботі – при підготовці законодавчих актів України з питань реалізації права на об’єднання; при розробці та укладенні установчих документів громадських організацій;
у правозастосуванні – в удосконаленні та розширенні форм реалізації права громадян на об’єднання, оптимізації правовідносин з органами державної влади та місцевого самоврядування; при легалізації та здійсненні контролю за діяльністю громадських організацій;
у навчальному процесі – при підготовці фахівців з напряму “право”, перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних і муніципальних службовців.
Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Сніна, Словаччина, 2001); “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Сніна, Словаччина, 2002); “Проблеми права в європейських країнах” (Дебрецен, Угорщина, 2002); а також на всеукраїнських конференціях: “Проблеми вищої юридичної освіти” (Харків, 2001), “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002). Тези всіх доповідей опубліковані.
Основні положення дисертації викладені у восьми статтях, з яких сім опубліковано у фахових юридичних виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (217 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи – 207 сторінки, у т.ч. список джерел і літератури – 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дослідження, характеризуються методи дослідження, його наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, а також подана інформація про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.
Перший розділ “Загальна характеристика громадських організацій в Україні та їх конституційно-правового статусу” присвячено дослідженню різноманітних підходів до визначення понять “об’єднання громадян”, “громадська організація”, місця і ролі цих організацій в системі суб’єктів суспільного ладу; визначається поняття конституційно-правового статусу, його структура; аналізується генезис національного законодавства про громадські організації.
У підрозділі 1.1. “Поняття громадської організації” правовою підставою створення і діяльності громадських організацій визначається право на свободу об’єднання, зміст якого містить наступні можливості суб’єкта: створювати різноманітні об’єднання громадян; вступати до будь-якого об’єднання; брати участь у їх діяльності; утримуватися від вступу; вільно виходити в будь-який час з об’єднання. Особливістю права на об’єднання є його добровільна реалізація в колективній формі.
Громадська організація визначається як недержавне, некомерційне, добровільне об’єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об’єднань. Її основні ознаки є підставою для відмежування громадських організацій від інших колективних утворень громадян, а саме: неурядовість (незалежність громадської організації від держави, заборона втручання держави у діяльність громадських організацій і навпаки), добровільність об’єднання членів (виникнення організації не в результаті будь-яких зобов’язань законодавчого характеру, а внаслідок добровільного об’єднання громадян), неприбутковість (статутна діяльність організації не може бути спрямована на отримання прибутку), організаційна єдність (наявність стабільного складу, структури і зв’язків між членами організації), самоврядність (полягає у самостійному вирішенні членами організації напрямків статутної її діяльності, виборності керівних органів).
Аналізується доцільність вживання поряд з родовим поняттям “громадська організація” термінів “неурядова організація”, “непідприємницька організація”, “неприбуткова організація”. Підкреслюється необхідність контекстуальної зумовленості застосування термінології, узгодження термінів між собою та в нормативно-правових актах, невиправданість їх синонімічного вживання.
У підрозділі 1.2. “Конституційно-правовий статус громадських організацій: поняття та структура” розглянута концепція конституційно-правового статусу громадських організацій, що визначає їх місце і роль в суспільстві й державі відповідно до Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів. Визначається структура конституційно-правового статусу громадських організацій, до елементів котрої віднесено: правоздатність, дієздатність, права і обов’язки організацій; гарантії їх діяльності; юридична відповідальність. Пропонується розрізняти наступні види конституційно-правового статусу організацій: загальний статус, закріплений Конституцією України та Законом України від 16 червня 1992 р. “Про об’єднання громадян”, який є однаковим для всіх легалізованих громадських організацій, характеризується стабільністю та визначеністю; спеціальний – доповнює загальний статус, розуміється як сукупність елементів, що відображають особливості положення місця та ролі окремих категорій громадських організацій, наділення їх спеціальними, додатковими правами та обов’язками; індивідуальний – фіксує конкретику окремої організації, представляє її персоніфіковані права і обов’язки, є динамічним.
Специфіка конституційної правосуб’єктності громадських організацій полягає у можливості організації вступати в правовідносини тільки після її легалізації. При здійсненні державної реєстрації одночасно відбувається реєстрація організації як юридичної особи. Таку громадську організацію слід розглядати як юридичну особу приватного права, що здійснює ряд публічних функцій, створюється на добровільних засадах, забезпечує представництво і реалізацію прав та інтересів приватних осіб, носить громадський характер. Її специфікою є некомерційний (неприбутковий) та корпоративний характер.
У підрозділі 1.3. “Взаємовідносини громадських організацій з органами державної влади та іншими суб’єктами суспільного ладу” визначаються підстави дослідження громадських організацій як суб’єктів системи суспільного ладу України, основними складовими котрого є політична, економічна, соціальна і культурна (духовна, ідеологічна) системи суспільства. Питання про віднесення громадських організацій до елементів політичної системи суспільства є спірним. На думку дисертанта, такими можуть вважатися тільки об’єднання, головною функцією котрих є здійснення політичної діяльності, тобто політичні партії. Внаслідок неприбуткового характеру громадських організацій та права ведення господарської діяльності тільки з метою забезпечення статутної діяльності, громадські організації не є характерним системотворним елементом і економічної системи суспільства. Громадські організації слід розглядати як провідні елементи соціальної та культурної (духовної) систем.
Охарактеризована взаємодія громадських організацій з іншими суб’єктами системи суспільного ладу як зв’язок двох сторін, які мають взаємні обов’язки правового характеру. Конкретна форма взаємодії, ступінь її інтенсивності залежить від виду об’єднання та напряму його діяльності. Основними формами взаємодії є: представництво і захист прав та інтересів членів організацій у органах державної влади та місцевого самоврядування; участь у нормотворчості; громадський контроль; “соціальне партнерство”.
Особливої уваги заслуговує розгляд питання взаємодії між власне громадськими організаціями, основними формами яких є співпраця та взаємопідтримка у спільному виконанні державних замовлень та програм.
У підрозділі 1.4. “Нормативні основи організації і діяльності громадських організацій в Україні” проаналізовано становлення та еволюцію законодавства України про громадські організації. Чинниками ефективності правового регулювання є встановлення чітких меж втручання держави у функціонування цих організацій. Правове регулювання діяльності громадських організацій має комплексний характер і здійснюється нормами різних галузей права.
Запропонована наступна періодизація становлення та розвитку національного законодавства про громадські організації: 1991-1995 рр. – етап становлення національного законодавства про громадські організації, прийняття рамкового закону від 16 червня 1992 р. “Про об’єднання громадян”; 1996-1997 рр. – етап конституціоналізації громадських організацій, закріплення на конституційному рівні основних принципів їх правового статусу; 1998-2001 рр. – етап корегування національного законодавства шляхом прийняття ряду законів, які регулюють правове положення окремих видів громадських організацій; з 2002 р. (сучасний етап) – гармонізація національного законодавства з європейськими та світовими стандартами; розроблення законопроектів з метою врегулювання правового положення громадських організацій (законопроекти “Про громадські організації”, “Про непідприємницькі організації” тощо).
Систему джерел права, які складають нормативну основу регулювання правового статусу громадських організацій, утворюють: міжнародні договори та інші міжнародні документи, які є чинними на території України; Конституція і закони України; рішення Конституційного Суду України та акти судової влади; Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти. До даної системи слід віднести і корпоративні норми, правова природа яких полягає у встановленні змісту прав і обов’язків членів організації, порушення яких тягне за собою негативні наслідки. Специфікою корпоративних норм є локальний характер їх дії.
У другому розділі “Система громадських організацій в Україні та їх функції” розглянуті актуальні проблеми формування сучасної системи громадських організацій та їх класифікація, пропонуються шляхи оптимізації легалізації громадських організацій, визначається система функцій цих організацій та механізм їх реалізації, характеризується система правових гарантій забезпечення діяльності громадських організацій.
У підрозділі 2.1. “Правове регулювання порядку створення та діяльності громадських організацій” розглядається процес створення та легалізації громадських організацій. Правовою підставою створення організацій є ст. 36, 37 Конституції України, Закон України від 16 червня 1992 р. “Про об’єднання громадян”; фактичною – юридичні дії фізичних осіб, якими ініціюється створення громадської організації, а саме скликання установчих зборів, розроблення та затвердження статуту та ін. Громадська організація виникає нормативно-явочним порядком.
Легалізація (офіційне визнання факту утворення) громадських організацій є обов’язковою і здійснюється шляхом державної реєстрації або шляхом письмового повідомлення про заснування. Діяльність громадських організацій, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Громадські організації, що були легалізовані шляхом державної реєстрації, отримують статус юридичної особи. Реєстрацію громадської організації слід розглядати не лише як засіб державного контролю, а і як механізм всебічного захисту їх прав.
На умови та порядок легалізації громадських організацій впливають наступні фактори: територіальна сфера дії та статус організації; вид, специфіка статутної діяльності. Дисертантом досліджуються питання фіксованого та нефіксованого індивідуального членства в громадських організаціях, висуваються пропозиції щодо вирішення питання участі у діяльності організацій колективних членів.
Підрозділ 2.2. “Система та класифікація громадських організацій в Україні” присвячено аналізу сучасної національної системи громадських організацій. Така система є достатньо складною і розгалуженою мережею внутрішніх організаційних зв’язків. При аналізі системи громадських організацій значна увага приділялася системоутворюючим зв’язкам, які забезпечують її цілісність та єдність, насамперед, правовим та зв’язкам державного управління.
Призначенням класифікації громадських організацій є впорядкування та кваліфікований облік останніх. Класифікація дає загальну картину існуючої мережі громадських організацій, визначає найбільш розвинені форми суспільної активності. В роботі аналізується радянський досвід опису та класифікації громадських організацій (класифікації Ямпольської Ц.А, Кравченка В.В., Рожка І.М.).
Різноманітність прав та інтересів громадян, з метою реалізації яких створюються громадські організації, зумовлює значну кількість базових характеристик, які виступають критеріями класифікації, зокрема: 1) наявність / відсутність легалізації; 2) порядок її здійснення; 3) організаційна структура та характер членства; 4) статус та територія дії; 5) суб’єкти діяльності; 6) організаційно-правова форма та її найменування; 7) мета створення; 8) сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація; 9) тип та напрям діяльності організації.
Відповідно до визначених критеріїв розрізняють кілька видів громадських організацій, а саме: за суб’єктом діяльності: молодіжні, дитячі, жіночі організації, об’єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців; за сферою суспільного життя, в якій діє відповідна організація: культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.; за типом та напрямом діяльності організації: професійні спілки, благодійні організації, правозахисні, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.; за визначенням організаційно-правової форми та її найменування: громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація. У зв’язку з відсутністю нормативно регламентованого переліку та чіткого визначення організаційно-правових форм, особлива увага приділялася аналізу саме останній класифікації.
Підрозділ 2.3. “Конституційно-правовий статус окремих видів та організаційно-правових форм громадських організацій”. Поряд із загальним конституційно-правовим статусом будь-яких громадських організацій можна виділити особливості, які притаманні окремим видам громадських організацій та регулюються окремими законами.
До особливостей конституційно-правового статусу окремих видів громадських організацій віднесемо: специфіку правового регулювання створення і діяльності громадських організацій, специфічні права і обов’язки організацій, відмінний від інших правовий статус членів останніх, особливості організаційної структури. Чинниками, які зумовлюють зазначену специфіку, є конституційне право, на реалізацію та захист котрого спрямована діяльність організації; мета і завдання організації. Найбільшими особливостями у порівнянні з іншими організаціями характеризується конституційно-правовий статус професійних спілок. Дана специфіка спостерігається як в міжнародних нормах (зокрема у Конвенції Міжнародній організації праці № 87 від 9 липня 1948 р.), так і в національному законодавстві. На зміст правового статусу професійних спілок суттєво впливає їх основна мета – захист права на працю і правовідносини, що виникають у зв’язку з реалізацією цього права.
В Україні поряд із Законом України “Про об’єднання громадян” діє ряд спеціальних законів про конкретні громадські організації, на які не поширюються його загальні принципи, що видається не завжди виправданим.
Підрозділ 2.4. “Функції громадських організацій”. Функції громадських організацій це головні напрями і види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями організацій та мають недержавну природу. Функції не слід ототожнювати з такими категоріями, як “завдання”, “принципи”, “компетенція”.
Основними критеріями класифікацій функцій громадських організацій, на думку автора, є основні елементи їх діяльності: 1) об’єкти; 2) суб’єкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер діяльності громадських організацій слід розрізняти наступні об’єктні функції: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні. Залежно від напряму діяльності організації об’єктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За суб’єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, визначено функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Ще одним критерієм класифікації функцій є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх видів громадських організацій та тісно пов’язані з об’єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій.
Механізм здійснення функцій громадськими організаціями – це сукупність правових, організаційних, матеріально-фінансових та інших засобів, необхідних для їх реалізації. Ефективність даного механізму залежить від організаційно-правового забезпечення діяльності організації, її складовими є наступні елементи: установчі документи (статут, положення); найменування та символіка; атрибути (печатка, штампи, бланки); місце знаходження; самостійний бухгалтерський баланс; організаційна структура; матеріально-фінансове забезпечення.
Підрозділ 2.5. “Гарантії діяльності громадських організацій та їх юридична відповідальність” присвячено аналізу юридичних гарантій діяльності громадських організацій, які є передбаченою Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами системою правових норм, організаційних засобів і способів, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав та інтересів громадських організацій. Правові гарантії діяльності громадських організацій поділяються на дві групи: 1) нормативно-правові гарантії; 2) організаційно-правові гарантії.
Систему нормативно-правових гарантій діяльності громадських організацій складають: 1) норми-принципи – спеціалізовані норми, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру і які відносяться до всіх або більшості інститутів і норм права; норми-принципи – визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення діяльності громадських організацій; 2) процесуальні норми – складають передбачену законодавством систему умов і засобів організаційно-правового характеру, що регламентують порядок, форми і методи реалізації права на об’єднання; 3) юридична відповідальність – встановлені державою заходи впливу державно-владного характеру, закріплені Конституцією і іншими нормативно-правовими актами, в силу яких правопорушник зазнає несприятливі наслідки особистого, організаційного і майнового характеру за скоєне правопорушення з метою покарання і профілактики подальших правопорушень. Однією із найважливіших нормативно-правових гарантій діяльності громадських організацій виступає інститут конституційно-правової відповідальності.
Систему організаційно-правових гарантій громадських організацій, утворюють: 1) органи державної влади загальної компетенції, до функцій яких разом з іншими входить забезпечення гарантій (Верховна Рада України, Президент України, Конституційний Суд України та ін.); 2) органи спеціальної компетенції, метою створення яких є забезпечення гарантій (суди загальної юрисдикції). Особливого значення набуває механізм організаційно-правового забезпечення діяльності громадських організацій.
У висновках дисертації підбиваються підсумки дослідження, визначаються основні результати, що зумовили самостійність та значимість роботи. Сформульовані загальні теоретичні положення концепції конституційно-правового статусу громадських організацій України, які полягають у наступному:
1. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій є їх правоздатність, дієздатність, права і обов’язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність. На теоретичному рівні пропонується розрізняти загальний, спеціальний та індивідуальний конституційно-правовий статус громадських організацій. Правове регулювання діяльності громадських організацій має комплексний характер і здійснюється нормами різних галузей права, пріоритетними та визначальними серед яких є конституційно-правові норми.
2. Правовою основою створення і діяльності громадських організацій є право на свободу об’єднання, гарантоване громадянам Конституцією України (ст. 36, 37). Зміст права на свободу об’єднання містить наступні можливості суб’єкта: створювати різноманітні об’єднання громадян; вступати до будь-якого об’єднання громадян; утримуватися від вступу; вільно виходити в будь-який час з об’єднання. Особливістю права на об’єднання є його реалізація в колективній формі, здійснення в громадськості, асоціації. Фактичною підставою виникнення правовідносин зі створення громадської організації є юридичні дії фізичних осіб, якими ініціюється створення організації, зокрема зібрання установчих зборів, складення статуту та ін.
3. Громадська організація – це недержавне, некомерційне, добровільне об’єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об’єднань.
4. Легалізація громадських організацій є обов’язковою і здійснюється шляхом державної реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність громадських організацій, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Специфіка конституційної правосуб’єктності громадських організацій, що легалізовані шляхом державної реєстрації, полягає в тому, що організація вступає в правовідносини тільки після реєстрації її як юридичної особи. Громадську організацію слід розглядати як юридичну особу приватного права, яка здійснює ряд публічних функцій, створюється на добровільних засадах та носить громадський характер. Її специфікою є некомерційний (неприбутковий) та корпоративний характер.
5. Сучасна система громадських організацій має достатньо потужну та розгалужену структуру, факторами її формування є: ефективне правове регулювання порядку створення та діяльності організацій; становлення та розвиток громадянського суспільства; розвиток місцевого самоврядування. Призначення класифікації громадських організацій полягає у необхідності їх впорядкування та кваліфікованого обліку. Багатоплановість прав та інтересів громадян, з метою реалізації яких створюються громадські організації, різноманітність їх видів визначає значну кількість базових характеристик, які виступають критеріями класифікації.
6. Суть та соціальне призначення громадських організацій розкриваються через систему їх функцій, причому кожна із організацій має свою особливу природу та своєрідний механізм реалізації функцій, який є сукупністю правових, організаційних, матеріально-фінансових та інших засобів, необхідних для їх реалізації. Ефективність механізму здійснення функцій організації залежить від організаційно-правового забезпечення її діяльності, складовими якого є: установчі документи (статут, положення); найменування та символіка; атрибути (печатка, штампи, бланки); місце знаходження; самостійний бухгалтерський баланс; організаційна структура; матеріально-фінансове забезпечення.
7. Правові гарантії забезпечення діяльності громадських організацій є одним із специфічних засобів, що забезпечує кожній організації можливість користуватися належними їм основними правами та обов’язками. Система правових гарантій діяльності громадських організацій складається з організаційно-правових та нормативно-правових гарантій. Однією із найважливіших гарантій діяльності громадських організацій виступає інститут конституційно-правової відповідальності, який характеризується:
необхідністю відмежування конституційної відповідальності громадської організації від цивільно-правової і адміністративної відповідальності, а також від відповідальності керівних органів і первинних організацій, індивідуальної відповідальності учасників і керівників організацій;
визначенням в законодавстві усіх випадків притягнення громадської організації до конституційної відповідальності;
застосуванням наступних конституційних санкцій: попередження, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, примусовий розпуск (ліквідація) організації;
можливістю застосування таких санкцій, як ліквідація або призупинення діяльності громадської організації тільки судом після прийняття рішення про неконституційність даної організації;
8. У роботі наводяться аргументи на користь необхідності перегляду деяких положень та внесення змін до чинного законодавства України, а саме пропонується:
прийняти базовий закон, який встановлює загальні правила утворення, реєстрації, діяльності та ліквідації різних типів та форм недержавних організацій, діяльність яких не спрямована на отримання прибутку і орієнтована на вирішення суспільно значущих проблем (законопроект “Про громадські організації”);
внесети зміни і доповнення до Закону України “Про об’єднання громадян” з метою чіткого врегулювання порядку легалізації громадських організацій і питань членства;
закріпити на законодавчому рівні можливості суб’єктів, які внесені в Реєстр неприбуткових організацій, займатися господарською діяльністю в рамках їх основної діяльності, як вона визначена в законі;
встановити пільговий режим оподаткування не для окремих типів неприбуткових організацій, а для певних соціально значущих видів їх діяльності;
узгодити правові норми та термінологію чинного законодавства, що регулює діяльність та оподаткування громадських організацій;
прийняти закон, сферою регулювання якого будуть порядок заснування та державна реєстрація непідприємницьких організацій; їх організаційно-правові форми; вимоги до внутрішнього регулювання та структури; господарська та фінансова діяльність; засади щодо одержання певних податкових пільг; порядок доступу зазначених організацій до бюджетного фінансування.

Основні положення дисертації викладені у наступних публікаціях здобувача:
1. Правове забезпечення діяльності громадських організацій національних меншин України // Правова держава: Щорічник наук.праць. – Вип.12. – К.: ІДП НАН, 2001.– С.682-690.
2. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наук.праць. – Вип.13. – К.: ІДП НАН, 2002.– С.484-488.
3. Правові основи регулювання джерел фінансування громадських організацій як засіб забезпечення їх статутної діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.16. – К.: ІДП НАН, 2002.– С.84-89.
4. До проблеми конституційно-правової відповідальності громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.17. – К.: ІДП НАН, 2002.– С.142-147.
5. Громадські організації як суб’єкт правовідносин у сфері інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб.наук.статей. – К.: ІДП НАН, 2002.– С.177-198.
6. Визначення та класифікація функцій громадських організацій України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. – № 3-4 (7-8). – Хмельницький, 2003. – С.191-195.
7. Конституційно-правовий статус громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.22. – К.: ІДП НАН, 2003.– С.320-326.
8. A nemzeti kissebsegi tarsadalmi szervezetek mukodesenek jogi kerdesei Ukrajanaban // Debrecen Egyetem – 2002. – № 3. – P.9–16.
9. Громадські організації як суб’єкти некомерційного сектора суспільного виробництва // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технічний аспекти. – Ужгород, 2001. – С.109-117.
10. Правова освіта і громадські організації України // Проблеми вищої юридичної освіти. – Харків, 2002. – С.48-50.
11. Формування інституту конституційно-правововї відповідавльності громадських організацій в Україні // Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міфжнародному ринку вищої освіти і науки. – Ужгород, 2003. – С.10-13.
12. Захист прав споживачів як напрямок діяльності громадських організацій // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технічний аспекти. – Ужгород, 2002. – С.120-125.
13. Становлення та розвиток інститутут законодавства України про громадські організації // Становлення і розвиток правової системи України. – К., 2002. – С.45-47.

Ващук О.М. Конституційно-правовий статус громадських організацій України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. – конституційне право. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Київ, 2004.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню конституційно-правового статусу громадських організацій, аналізу механізму набуття та реалізації громадськими організаціями конституційно-правового статусу, його оптимізації. У дисертації визначається специфіка конституційної правосуб’єктності громадської організації. Аналізуються правові аспекти взаємовідносин громадських організацій з іншими суб’єктами суспільного ладу, висуваються пропозиції щодо їх оптимізації.
Розглядається сучасна система громадських організацій, наводяться чинники її формування. Здійснена спроба класифікації видів громадських організацій. Особлива увага приділяється функціям громадських організацій як основним напрямам і видам діяльності останніх, що характеризують їх суть та соціальне призначення. Аналізується система гарантій діяльності громадських організацій, обгрунтовується концепція державно-правової (конституційної) відповідальності громадських організацій. Результати роботи можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях, у правотворчій і правозастосовчій роботі органів державної влади та місцевого самоврядування, діяльності громадських організацій.
Ключові слова: громадські організації, конституційно-правовий статус, громадянське суспільство, організаційно-правові форми, конституційно-правова відповідальність.

Ващук О.М. Конституционно-правовой статус общественных организаций. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. – конституционное право. – Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. – Киев, 2004.
Работа посвящена комплексному исследованию конституционно-правового статуса общественных организаций, анализу механизма приобретения та реализации данными организациями конституционно-правового статусу, вопросам его оптимизации. Определяется структура конституционно-правового статуса, характеризуются его элементы: правоспособность и дееспособность организаций, права и обязанности, гарантии их обеспечения, юридическая ответственность. Выделяются общий, специальный и индивидуальный виды конституционно-правового статуса организаций. Автор исследует вопросы терминологии, рассматривая понятия “объединение граждан”, “общественная организация”, “неприбыльная”, “непредпринимательская” организации в сопоставлении с терминами законодательных актов Украины и зарубежных стран. Определяется специфика конституционной правосубъектности общественной организации. Анализируются правовые аспекты взаимодействия общественных организаций с иными субъектами общественного строя, рассматриваются их основные формы.
Анализируется процесс становления национального законодательства про общественные организации, предложена периодизация данного процесса. Анализируется система источников правовых норм, составляющих нормативную основу регулирования деятельности общественных организаций: международные договора та др. международные документы, которые являются действительными на территории Украины; Конституция и законы Украины; решения Конституционного Суда Украины и акты судовой власти; подзаконные нормативно-правовые акты. К данной системе автором относятся и корпоративные нормы, правовая природа которых заключается в определении содержания прав и обязанностей общественных организаций.
Исследуется современная система общественных организаций Украины, факторы, влияющие на ее формирование. Предлагается классификация организационно-правовых форм и видов общественных организаций. Диссертантом обосновывается необходимость закрепления на законодательном уровне следующих организационно-правовых форм: общественный фонд, общественное движение, ассоциация, общественное учреждение, союз общественных организаций. Особенное внимание в работе уделяется исследованию функций общественных организаций как основным направлениям и видам деятельности последних, которые характеризуют их сущность и социальное назначение в обществе. Анализируется система гарантий деятельности общественных организаций, обосновывается концепция государственно-правовой (конституционной) ответственности общественных организаций. Рассматривается механизм организационно-правового обеспечения деятельности общественных организаций, составными частями которого являются учредительные документы организации (устав, положения); наименование и символика; атрибуты (печать, штампы, бланки); место нахождения организации; самостоятельный бухгалтерский баланс; организационная структура; материально-финансовое обеспечение организации. Исследуются проблемы финансирования уставной деятельности организаций.
Диссертантом обосновывается необходимость принятия закона “Об общественных организациях”, предметом регулирования которого выступали бы общественные отношения, возникающие в связи с реализацией гражданами права на объединение в общественные организации. Кроме того, целесообразным представляется принятие закона “О непредпринимательских организациях” с целью усовершенствования процесса налогообложения деятельности юридических лиц, не ведущих прибыльной деятельности.
Ключевые слова: общественные организации, конституционно-правовой статус, гражданское общество, организационно-правовые формы, конституционно-правовая ответственность, льготное налогообложение

Vaschuk O.M. The constitutional and legal status of public organizations of Ukraine. – Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of the Сandidate of the Sciences (Law) on the speciality 12.00.02. – Constitutional Law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law of the National Ukrainian Academy of Sciences. – Kyiv, 2004.
The mentioned thesis touches upon the integrated research of the constitutional and legal status of public organizations as well as the analysis of the forms and means of obtaining and enjoying by public organizations of the constitutional and legal status and its optimization. The specific character of the legal personality of a public organization has been defined in the thesis. There have been analysed the legal aspects of interrelations of public organizations and other subjects of the social system.
The author of the thesis has investigated a modern system of public organizations and singled out the reasons for its formation. An attempt has been made to classify various kinds and organizational legal forms of public organizations. Particular attention has been paid to public organizations’ functions as the main directions and kinds of organizations, which characterise their essence and social role. The system of guarantees of public organizations’ activity has been analysed. The results of the work can be employed in further research investigation, work of rule-making bodies of the state authorities and autonomous bodies, activity of public organizations.
Key words: public organizations, constitutional and legal status, organizational legal forms, civil society, political-legal responsibility.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking