Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конституційно-правовий статус парламентарів України та Грузії (порівняльний аналіз)

 

УБЕРІ Тамара Петрівна

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПАРЛАМЕНТАРІВ УКРАЇНИ ТА ГРУЗІЇ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ — 2005

Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.
Науковий керівник — доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України,
ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,
Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України, завідувач відділу конституційного
права і місцевого самоврядування, заступник
директора Інституту

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ФРИЦЬКИЙ Олег Федорович,
Юридична академія МВС України,
(м. Дніпропетровськ) професор кафедри
конституційного права;

кандидат юридичних наук, доцент
МЯЛОВИЦЬКА Ніна Анатоліївна,
Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, доцент кафедри конституційного та
адміністративного права

Провідна установа — Одеська національна юридична академія,
кафедра конституційного права, м. Одеса

Захист відбудеться „8 ” липня 2005 р. о 12.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4
Автореферат розіслано „7” червня 2005 року
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.І. Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Визначальну роль у процесі здійснення завдань і функцій держави, взаємодії між суспільством і державою, громадянами і владою в демократичних країнах відіграє парламент. Безпосередня і представницька демократія в Україні та в Грузії останніми роками зробила значний крок у своєму розвитку. В найбільш концентрованому вигляді досягнення демократії в цих країнах знаходить свій вияв у статусі народних депутатів України і статусі парламентарів Грузії.
Як у Конституції України, так і в Конституції Грузії на найвищому правовому рівні закріплено конституційно-правовий статус парламенту кожної з держав, виходячи з якого, і Верховна Рада України, і Парламент Грузії займають особливе становище серед органів державної влади як вищі органи державної влади, основною формою діяльності яких є законодавча діяльність.
Водночас усвідомлення того, що парламентаризм є найвищою формою прояву представницької демократії, проблеми становлення та вдосконалення зазначеного інституту вимагають поглибленого дослідження, яке можливе передусім шляхом порівняльного аналізу конституцій і законів України та Грузії. Сучасні умови розвитку обох держав — України та Грузії, реалізація конституційного принципу підпорядкування державної влади інтересам народу та її реалізація заради людини, суспільства та держави потребують передусім посилення ролі парламенту в процесі вирішення цих завдань, які багато в чому залежать від чіткого визначення конституційно-правового статусу народних депутатів України та членів Парламенту Грузії, який у порівняльно-правовому аспекті до останнього часу не був предметом наукового дослідження. У світлі цього завдання — реформування парламентської діяльності, вдосконалення статусу членів парламентів, дослідження питань парламентської дисципліни, депутатської недоторканності, дострокового припинення їх повноважень, є складовими демократичного розвитку суспільства і держави України та Грузії та є вельми актуальним для обох держав на сучасному етапі розвитку демократії.
Недостатня науково-теоретична розробленість такого інституту, як конституційно-правовий статус члена парламенту, важливість проблеми правового регулювання конституційно-правового статусу народного депутата України і члена Парламенту Грузії, зокрема, необхідність формулювання науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню законодавства обох країн визначають актуальність даної роботи і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Теоретичною базою дослідження загального правового статусу парламентарів є праці вчених у галузі теорії держави і права С.С. Алексєєва, Р.О. Халфіної, В.С. Нерсесянца.
Базою для дисертаційної роботи послугували наукові праці у галузі конституційного права провідних вчених України та Грузії: М.О. Баймуратова, А.З. Георгіци, Р.К. Давидова, З.В. Джинджолава, А.П. Зайця, В.С. Журавського, І.В. Кампа, В.Ф. Кузнєцової, Л.Т. Кривенко, О.В. Мелкадзе, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, В.Я. Тація, Є.А. Тихонової, Ю.М. Тодики, В.В. Тордія, М.Ф. Селівона, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, П.Г. Цнобіладзе.
В роботі також використані праці російських вчених, а саме Д.Н. Бахраха, М.В. Баглая, А.О. Безуглова, Н.О. Богданової, Н.В. Вітрука, О.В. Зинов’єва, М.О. Краснова, О.Є. Кутафіна, В.О. Лучіна, В.В. Маклакова, В.О. Сивова, Б.О. Страшуна, Ю.О. Тихомирова, В.Є. Чиркіна, А.Я. Ярматова та інші.
Дисертаційне дослідження також спирається на наукові праці іноземних дослідників, зокрема М. Амеллера, М. Прело, К. Хессе.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як частина тематики досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України з теми „Система органів державної влади України” (номер державної реєстрації 0101U001009).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає в проведенні комплексного порівняльного аналізу такого інституту, як конституційно-правовий статус членів парламентів України і Грузії; визначенні особливостей статусу, розробці аргументованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства України та Грузії про статус народних депутатів.
Досягнення поставленої мети пов’язується з вирішенням таких завдань:
- розкрити історико-правову основу парламентаризму;
- провести порівняльний аналіз правового статусу Верховної Ради України і Парламенту Грузії;
- визначити правову природу конституційно-правового статусу члена парламенту, провести аналіз його елементів;
- здійснити порівняльно-правовий аналіз конституційно-правового статусу народного депутата України та члена Парламенту Грузії та їх елементів згідно з чинним законодавством;
- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України та Грузії щодо статусу народного депутата України та члена Парламенту Грузії.
Об’єктом дисертаційного дослідження є організація діяльності парламентів України і Грузії.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правовий статус народного депутата України та члена Парламенту Грузії.
Методи дослідження. У дисертації використовуються загальнонаукові та спеціальнонаукові методи, які забезпечують об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. Як загальнонауковий використовується порівняльно-правовий метод, який передбачає аналіз нормативно-правового регулювання конституційно-правового статусу народного депутата України і члена Парламенту Грузії. Методом, який забезпечує досягнення поставленої перед автором мети, є діалектико-матеріалістичний метод дослідження, який передбачає розгляд усіх явищ у їх взаємозв’язку та єдності, розвитку і взаємному впливі. Він дав змогу здобувачеві дослідити зміст і особливості конституційно-правового статусу членів парламентів, а також існуючі проблеми в законодавстві України та Грузії, яке регулює відповідні правовідносини. Використовуючи історичний метод, автор досліджував багатий досвід правової науки України та Грузії, відображений у науковій літературі, яка присвячена історії розвитку парламентаризму, статусу парламентарів. Формально-юридичний метод дав змогу автору проаналізувати систему правових норм, які використовуються при правовому регулюванні конституційно-правового статусу парламентарів у двох державах. З використанням методу логічного аналізу вивчалась і формулювалась модель конституційно-правового статусу народного депутата України та члена Парламенту Грузії.
Емпіричною основою дослідження є аналітичні матеріали дослідницьких служб українського та грузинського парламентів, нормативно-правові акти у сфері регулювання конституційно-правового статусу депутатів, чинне законодавство України та Грузії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у конституційно-правовій науці України та Грузії здійсненна спроба системного комплексного порівняльно-правового дослідження інституту конституційно-правового статусу народного депутата України та члена Парламенту Грузії й визначення шляхів його вдосконалення на підставі використання як способу постановки завдань, так і міри обґрунтування кінцевих результатів дослідження.
Наукову новизну роботи та особистий внесок автора у дослідження проблеми складають такі висновки, положення та рекомендації:
— сформульовано авторське визначення поняття конституційно-правового статусу члена парламенту як встановлене законом політико-правове становище члена парламенту, яке охоплює права, обов’язки, форми і методи діяльності, відповідальність і гарантії його діяльності. При цьому конституційно-правовий статус члена парламенту у вузькому, тобто у власному значенні, розуміється як сукупність прав і обов’язків, гарантій діяльності та відповідальності парламентарів, встановлених чинним законодавством. У широкому значенні конституційно-правовий статус парламентарів — це сукупність його елементів до яких, на думку автора, належать повноваження парламентарів, форми і методи їх діяльності за допомогою яких реалізуються установчі, законодавчі та контрольні функції парламенту, сесійні та позасесійні форми роботи, гарантії та відповідальність парламентарів;
— запропоновано визначення прав і обов’язків членів парламенту а саме, права парламентарів — це юридично гарантовані можливості, за допомогою яких парламентар реалізує функції парламенту і має можливість представляти інтереси та волю виборців; обов’язки члена парламенту – це встановлена та гарантована державою міра необхідної поведінки члена парламенту в процесі здійснення ним визначеної законодавством діяльності;
— визначено поняття конституційно-правової відповідальності в контексті юридичної відповідальності парламентарів як особливий вид юридичної відповідальності, що спрямована на охорону Конституції та застосовується за неправомірні дії в конституційно-правовій сфері, тобто за невиконання або неналежне виконання депутатами своїх повноважень, встановлених Конституцією та чинним законодавством. На сьогодні і народні депутати України, і члени Парламенту Грузії, виходячи з чинного обсягу повноважень та гарантій здійснення депутатської діяльності, несуть символічну відповідальність. Автор пропонує зміни до чинного законодавства України та Грузії щодо встановлення відповідальності парламентарів;
— сформульовано авторське визначення гарантій депутатської діяльності як сукупності умов, механізмів ефективної реалізації народними депутатами своїх прав, обов’язків та інших повноважень, пов’язаних з реалізацією їх основної функції представників народу в законодавчому органі держави. Відмічено, що гарантії діяльності парламентарів — це не пільги та привілеї, а необхідні умови, які забезпечують максимально ефективне виконання парламентарями їхніх повноважень;
— доведено наявність досить широкої за обсягом недоторканності членів парламентів України та Грузії та обгрунтована об’єктивна необхідність його обмеження; зокрема, запропоновано передбачити у законодавстві України норму, відповідно до якої народний депутат України може бути затриманий на місці скоєння злочину без отримання згоди Верховної Ради України. Крім того, запропоновано привести Закон України „Про статус народного депутата України” у відповідність до Конституції України в частині норм, що регулюють недоторканність народних депутатів України;
— обгрунтовано правову природу депутатського запиту на основі аналізу нормативних актів та практики їх застосування в Україні та в Грузії, внесено ряд пропозицій щодо подальшого розвитку та вдосконалення інституту депутатського запиту. Зокрема, в законодавстві Грузії пропонується більш чітко визначити можливості та межі права на запит для членів Парламенту Грузії, оскільки існують випадки використання відповідного права не тільки для здійснення депутатської діяльності;
— у зв’язку з тим, що з питань, пов’язаних з виконанням своїх повноважень, члени Парламенту Грузії іноді вимушені звертатися до відповідних державних органів, підприємств, установ, було б доцільним у законодавстві Грузії передбачити таке поняття, як депутатське звернення.
Практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації можуть бути використані в процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, при викладанні курсу “Конституційне право” та спецкурсу “Парламентське право”, а також у практичній діяльності народних депутатів України і членів Парламенту Грузії, у правотворчій діяльності з метою вдосконалення законодавства двох держав. Теоретичні висновки і положення можуть використовуватися в подальших наукових розробках.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою працею, комплексним дослідженням конституційно-правового статусу парламентарів України і Грузії. Сформульовані в ній положення, висновки, пропозиції одержані автором особисто, достатньо обгрунтовані і достовірні.
Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена та виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення дослідження знайшли своє відображення та доповідались на міжнародної науково-практичній конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (м. Київ, 13—15 листопада 2002р.; тези опубліковані).
Публікації. Основні теоретичні положення дослідження знайшли відображення в трьох самостійних авторських публікаціях у збірниках наукових праць, які входять до переліку фахових видань, затвердженому ВАК України, а також у тезах доповіді на науково-практичній конференції.
Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (181 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 184 сторінок, у тому числі список використаних джерел 24 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначені об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, характеризуються методи дослідження, наукова новизна та практичне значення, подані відомості про апробацію одержаних результатів, структура дисертації та її обсяг.
Розділ перший “Теоретичні проблеми конституційно-правового статусу парламентарів України та Грузії” складається з трьох підрозділів: методологічні засади порівняльного аналізу дослідження, поняття конституційно-правового статусу членів парламентів; загальна характеристика конституційно-правового статусу парламентарів України та Грузії. Він присвячується визначенню поняття конституційно-правового статусу члена парламенту, його структурних елементів та особливостей. Крім того, визначається поняття єдиного органу законодавчої влади держави — парламенту.
Підрозділ 1.1. "Методологічні засади порівняльного аналізу дослідження конституційно-правового статусу парламентарів України і Грузії” присвячений визначенню методологічних засад і принципів порівняльного аналізу, які використовуються в дисертації, зокрема, принципам функціоналізму, додержання різноманітності правових систем, синтезу і множинності гіпотез, віддання переваги універсальним гіпотезам.
У підрозділі 1.2. "Поняття конституційно-правового статусу парламентарів”, спираючись на розглянуті в дисертації тлумачення поняття “парламент”, автор робить висновок про типові елементи характеристики парламенту. Відзначається, що парламент – це постійно діючий, колегіальний, єдиний законодавчий та загальнонаціональний представницький орган, який визначає основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики держави у встановлених державою межах. На думку автора, такий підхід у визначенні дає можливість відобразити основні структурні та функціональні складові в розумінні політико-правової природи, місця в конституційному механізмі та призначенні парламенту. По-перше, таке визначення демонструє інституційні характеристики даного органу як суб’єкта публічної, державної влади та елементу політичної системи суспільства, який має право здійснювати виключно законодавчу функцію. По-друге, цей орган орієнтує на досягнення встановленої мети – вирішення загальноважливих питань внутрішньої та зовнішньої політики, дозволяючи функціонально видокремити зазначений орган у державному механізмі. По-третє, таке визначення є вирішальною категорією, яка дає змогу сконструювати теоретико-конституційну модель статусу парламенту. Крім того, парламент виступає як теоретичний універсум для автора, що робить можливим формувати теоретико-прикладні моделі статусів інших складових парламентської демократії, насамперед члена парламенту.
Статус народного депутата є відображенням статусу парламенту, демократизму держави та суспільства, стану безпосередньої та представницької демократії. Саме характер та обсяг повноважень парламенту як органу державної влади, його положення та авторитет у порівнянні з іншими органами державної влади переважно визначають правові засади статусу окремого члена парламенту.
У дисертації розмежовується та розглядається конституційно-правовий статус члена парламенту в широкому та вузькому розуміннях. Зокрема, в широкому значенні конституційно-правовий статус парламентарів розуміють як сукупність його елементів, до яких, на думку автора, належать повноваження народних депутатів, форми і методи їхньої діяльності, за допомогою яких реалізуються установчі, законодавчі та контрольні функції парламенту, сесійні та позасесійні форми роботи, гарантії та відповідальність парламентарів. У вузькому значенні, на думку автора, це сукупність таких структурних елементів статусу парламентаря, як його права, обов’язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність. При цьому під гарантіями депутатської діяльності розуміють сукупність об’єктивних умов, механізмів, які забезпечують ефективне здійснення парламентарями своєї діяльності, визначеної чинним законодавством. Юридична ж відповідальність парламентарів розглядається в дисертації як передбачений нормами конституційного права вид відповідальності, що полягає в установленні санкцій за протиправне діяння зобов’язаного суб’єкта, конкретним видом якої є конституційна відповідальність, притаманна лише парламентарям.
У підрозділі 1.3. “Загальна характеристика конституційно-правового статусу парламентарів України та Грузії” досліджуються особливості статусу парламентарів України та Грузії та пропонуються шляхи вдосконалення законодавства, яке регулює конституційно-правовий статус народних депутатів. При цьому приділяється увага відмінностям у визначенні парламенту згідно з законодавством України та Грузії. Наприклад, на відміну від ст. 48 Конституції Грузії, якою передбачено, що “Парламент Грузії є вищим представницьким органом держави, який здійснює законодавчу владу...”, ст. 75 Конституції України закріплює статус Верховної Ради України лише як єдиного органу законодавчої влади в Україні, незважаючи на те, що парламент є загальнодержавним представницьким органом. Тим більше, що характерною ознакою парламенту, відображеною в багатьох його конституційних дефініціях та наукових визначеннях, є його представницький характер. Існує багато концепцій про те, кого саме представляють члени парламенту після отримання на виборах “представницького мандата”, але серед усіх підходів є щось загальне – члени парламентів повинні виражати суспільні інтереси, які забезпечують виконання функцій парламенту.
Закріплене в Конституції Грузії визначення парламенту, на думку автора, також потребує уточнення в частині визначення Парламенту Грузії як єдиного органу законодавчої влади, а не тільки як органу, який здійснює законодавчу владу, як це зазначено в Основному Законі держави. Крім того, зважаючи на те, що парламентарі України та Грузії здійснюють повноваження на постійній основі та не можуть мати іншого представницького мандата, вважаємо за доцільне у визначенні парламенту також передбачити, що він є постійно діючим органом.
Народний депутат залежно від сфер діяльності розглядається як політичний та суспільний діяч, як державний діяч, уповноважений представник народу, державної влади та член колегіального органу – парламенту держави. При цьому відмічено, що в усіх випадках депутат керується загальнодержавними та загальносуспільними інтересами та діє у відповідності із Конституцією та чинним законодавством держави.
Незважаючи на те, що аналіз положень Конституції України і Закону України “Про статус народного депутата України” підтверджує наявність у народних депутатів вільного мандата, автор пропонує доповнити Конституцію України положенням, аналогічним зі ст. 52 Конституції Грузії, яке безпосередньо закріплює вільний мандат або забороняє імперативний мандат. Деякі вчені вважають, що вільний мандат парламентарів порушує принцип демократії, принцип народовладдя, оскільки у виборців відсутня можливість вплинути на їх роботу. Однак, з іншого боку, за наявності імперативного мандата парламентар постійно перебував би під впливом різноманітних груп виборців та був би вимушений постійно працювати над виконанням їх побажань, при цьому не завжди встигав би реалізовувати необхідні для розвитку держави, але не завжди популярні серед виборців програми.
Автором запропоновано вдосконалити законодавство Грузії в частині вимог до кандидатів у члени Парламенту Грузії, а саме: нормативного закріплення в Конституції Грузії як обов’язкових вимог до кандидатів у депутати — проживання на території Грузії протягом останніх п'яти років перед виборами, обмеження участі у виборах для осіб, які мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість. Зазначені положення необхідні для ефективного та належного виконання парламентарями своїх повноважень.
Розглянуто підстави припинення повноважень народних депутатів України і Грузії, в тому числі відмічено такий важливий елемент статусу парламентарів, як вимога щодо несумісності. Зазначена вимога не є обов’язком парламентаря, а є скоріше забороною, за порушення якої в законодавствах України та Грузії передбачена відповідальність у вигляді дострокового припинення повноважень народного депутата, що, по суті, є достроковою втратою депутатського мандата.
Практично універсальною є практика, за якої член парламенту, погоджуючись зайняти посаду в складі уряду або взагалі на державний службі, втрачає депутатський мандат. Тому майже унікальним є положення Конституції України, відповідно до якого у випадку невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі рішення суду. Згідно з законодавством Грузії питання щодо визнання чи дострокового припинення повноважень члена парламенту Парламент Грузії вирішує самостійно, але при цьому рішення Парламенту може бути оскаржено до Конституційного Суду Грузії.
Розділ другий „Права і обов’язки парламентарів України та Грузії” складається з двох підрозділів, в яких пропонується авторське визначення і класифікація прав та обов’язків парламентарів; на підставі порівняльного аналізу досліджуються права та обов’язки парламентарів України та Грузії.
У підрозділі 2.1. „Визначення та класифікація прав і обов’язків парламентарів” пропонується авторське визначення прав та обов’язків. Зазначається, що права парламентарів – це юридично гарантовані можливості, за допомогою яких парламентар реалізує функції парламенту, за допомогою яких він має можливість представляти інтереси та волю виборців. У свою чергу обов’язки члена парламенту – це встановлена та гарантована державою міра обов’язкової поведінки члена парламенту в процесі здійснення ним визначеної законодавством діяльності. Сукупність прав і обов’язків, гарантій та відповідальності парламентарів, які передбачені чинним законодавством, у своїй сукупності складають його повноваження.
В дисертації також розглядаються джерела закріплення повноважень парламентарів України та Грузії. Автор пропонує класифікацію прав і обов’язків парламентарів залежно від сфер їх діяльності: тобто права й обов’язки депутата в єдиному законодавчому органі держави; права й обов’язки депутата у відносинах з організаціями, підприємствами, установами всіх форм власності, їх посадовими особами і виборцями.
Підрозділ 2.2. „Права і обов’язки парламентарів України та Грузії” присвячений аналізу прав і обов’язків парламентарів України та Грузії в порівняльному аспекті. В дисертації наголошується на тому, що повноваження членів парламенту є одним із найважливіших елементів їх статусу. Чітко визначені повноваження парламентарів є основою ефективного функціонування законодавчого органу держави та реалізації волі виборців. Автор досліджує такі права й обов’язки парламентарів, як право законодавчої ініціативи з акцентуванням уваги на деяких особливостях реалізації цього права в кожній із держав. Розглядається таке право депутатів, як право обирати та бути обраним на посади в законодавчому органі держави. Важливим є і конституційне право контрольного характеру — право звертатися з запитом до підприємств, організацій та установ усіх форм власності. На підставі аналізу чинного законодавства України, в тому числі декількох рішень Конституційного Суду України, можна зробити висновок, що запит народного депутата України – це результат його особистого волевиявлення, форма реалізації наданих йому повноважень. На відміну від права на запит народного депутата України член Парламенту Грузії має право звертатися з запитанням, при цьому рішення про направлення запитання члена Парламенту Грузії приймається ним самостійно та не потребує додаткового погодження з боку Парламенту Грузії, як це передбачено чинним законодавством України. Автор у дисертаційній роботі розглядає природу депутатського звернення та пропонує з метою більш ефективного здійснення парламентарями Грузії своїх повноважень передбачити таке право для парламентарів і в законодавстві Грузії. Право на депутатське звернення надає можливість народному депутату реагувати у випадку порушення прав, свобод та інтересів людини і громадянина, які захищаються законом, звертатися з вимогою припинити такі порушення до відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників організацій, підприємств та установ. При цьому доцільно звернути увагу на необхідність чіткого визначення меж повноважень народного депутата при реалізації права на депутатське звернення для того, щоб його дії не були спрямовані на втручання в діяльність суб’єктів, до яких може бути адресоване звернення.
В роботі аналізується таке право народних депутатів, як право об’єднання в депутатські фракції (групи) та групи. Зокрема, з’ясовуються особливості реалізації зазначеного права народними депутатами України і членами Парламенту Грузії. Розглядаються порядок їх формування, повноваження, організаційна робота і водночас виявляються суперечності в законодавстві, яке регулює їх функціонування. Крім того, в дисертації досліджується право народних депутатів України мати помічників-консультантів. При цьому відмічено, що кількість помічників-консультантів, які працюють на постійній основі, обмежена Законом України „Про статус народного депутата України” на відміну від законодавства Грузії, згідно з яким останні працюють на постійній основі та входять до штату апарату Парламенту Грузії. На думку автора, практика організації та діяльності помічників члена Парламенту Грузії більше відповідає функціональному призначенню консультативних та допоміжних служб у парламенті, вносить в їх діяльність певну стабільність. Розглядається також право депутатів на одержання необхідної інформації при здійсненні в процесі діяльності їх повноваження у відносинах із засобами масової інформації, а також порядок та умови розповсюдження інформації народними депутатами в засобах масової інформації.
Автор здійснює порівняльний аналіз обов’язків народних депутатів України і Грузії. Функції та повноваження парламентарів реалізуються в певних правових та організаційних формах. Форми діяльності визначені з метою сприяння парламентарям у здійсненні їх законотворчої діяльності. Основні обов’язки парламентарів, що розглядались у роботі, реалізуються у формі діяльності в органах парламенту, роботі з виборцями, відносинах з державними та іншими органами в порядку, передбаченому чинним законодавством України та Грузії. Одним із важливих обов’язків народних депутатів, який гарантує права та інтереси виборців, є спілкування з виборцями, їх інформування про депутатську діяльність, розгляд звернень виборців, їх особистий прийом. При цьому автор зазначає про необхідність встановлення в чинному законодавстві і України, і Грузії відповідальності за порушення зазначеного обов’язку парламентаря.
Розділ третій “Гарантії діяльності парламентарів України та Грузії” складається з двох підрозділів, у яких досліджуються поняття, види гарантій діяльності та система діяльності парламентарів України та Грузії.
В підрозділі 3.1. “Поняття і види гарантій діяльності парламентарів” зазначено, що система гарантій діяльності парламентарів дає змогу кожному депутату повніше оцінювати свої можливості, послідовно та принципово обстоювати інтереси виборців, успішно виконувати свій обов’язок перед народом. Одні гарантії діяльності парламентарів пов’язані з забезпеченням їх конкретних прав і обов’язків, інші – є загальними та спрямовані на забезпечення депутатської діяльності в повному обсязі. Як правило, кожному із прав депутата відповідають обов’язки державних органів та посадових осіб.
Враховуючи важливість визначення об’єкта депутатських гарантій, оскільки саме об’єкт визначає предмет дослідження та його зміст, автор зазначає, що найбільш вдалим визначенням об’єкта депутатських гарантій, який точно виражає їх обсяг та зміст, є депутатська діяльність. У дисертації піддаються аналізу різні підходи вчених щодо поняття “гарантії депутатської діяльності”.
Запропоновано авторське визначення поняття гарантій діяльності народного депутата як сукупності умов, механізмів ефективного використання народними депутатами своїх прав та обов’язків, пов’язаних з реалізацією їх основної функції представників народу в законодавчому органі держави.
Множинність гарантій депутатської діяльності зумовила наявність різних класифікацій у теорії конституційного права. В роботі проаналізовані різноманітні погляди вчених щодо класифікацій гарантій діяльності парламентарів. На думку автора, класифікація гарантій діяльності депутатів повинна бути як теоретично обґрунтованою, так і максимально зручною для практичного використання. Узагальнюючи гарантії діяльності депутатів, які передбачені законодавством України та Грузії, в дисертаційній роботі пропонується їх класифікація.
Автор розкриває поняття кожного з видів гарантій, а саме організаційні гарантії розглядаються як сукупність обов’язків державних органів, організацій, підприємств, установ усіх форм власності, їх посадових осіб по створенню та забезпеченню необхідних умов для ефективного здійснення парламентарями своєї діяльності. Зазначені гарантії включають забезпечення парламентарів інформаційними матеріалами та юридичною допомогою, використання засобів масової інформації та технічних засобів, право на помічників-консультантів. Під трудовими гарантіями розуміють важливі умови, які гарантують безперешкодне здійснення парламентарями своїх повноважень, забезпечують їх трудові права протягом здійснення депутатської діяльності та після завершення строку депутатських повноважень, створюють парламентарям упевненість у тому, що їх права та інтереси не порушуватимуться під час депутатської діяльності, та, як правило, передбачають закріплення за депутатом попереднього місця роботи на час депутатської діяльності, питання загального безперервного стажу роботи та інше. У свою чергу матеріальні гарантії включають забезпечення парламентарів необхідною матеріальною базою для здійснення депутатських повноважень без шкоди для їх інтересів. Правові гарантії передбачають захист прав членів парламенту та включають у себе захист прав парламентаря, депутатську недоторканність (імунітет та індемнітет).
У дисертації багато уваги приділяється такій правовій гарантії діяльності парламентарів, як їх недоторканність. При цьому зазначається, що недоторканність є одним з важливих елементів статусу парламентаря, яка за своєю природою є більш високого рівня, ніж конституційні гарантії недоторканності особи. Проаналізовано відмінності інституту депутатського імунітету відповідно до таких ознак: коло дій, на які поширюється імунітет; строк та місце депутатського імунітету; порядок процедури застосування депутатського імунітету. Зазначається, що, незважаючи на те, що майже в усіх країнах існує інститут недоторканності в різних формах та обсягах, спостерігається тенденція послаблення інституту депутатської недоторканності, його лібералізації в процесі еволюції в економічно розвинутих країнах.
Стосовно депутатської недоторканності в науковій літературі висловлюються різні думки, але, незважаючи на дискусійний характер розуміння її обсягу, в дисертації зазначено про необхідність уточнення та вдосконалення цього інституту, її обсягу та приведення її у відповідність до існуючих умов розвитку суспільства і державності України та Грузії.
Підрозділ 3.2. "Система гарантій діяльності парламентарів України та Грузії” присвячений порівняльному аналізу законодавства, яке регулює гарантії діяльності депутатів двох держав. Передусім піддається аналізу законодавство України та Грузії, яке закріплює інститут недоторканності парламентарів, на підставі чого робиться висновок, що недоторканність парламентаря пов’язана з представницькою функцією парламенту, все інше, що стосується порушень закону поза виконанням парламентарем своїх професійних обов’язків, може зазнавати покарання відповідно до норм чинного законодавства. Розглянуті особливості притягнення до кримінальної відповідальності народних депутатів України та Грузії, у зв’язку з чим детально проаналізовані відповідні рішення Конституційного Суду України. Законодавство Грузії, як і законодавство України, передбачає обов’язкову згоду парламенту на затримання або арешт парламентаря, але Конституція Грузії допускає виняток з цього правила у випадку затримання депутата на місці скоєння злочину. При цьому негайно повідомляється парламент для отримання його згоди та у випадку, якщо парламент не надав своєї згоди, затриманий або заарештований член парламенту повинен бути негайно звільнений. На нашу думку, можливість затримання члена Парламенту Грузії на місці скоєння злочину ще раз підтверджує рівність усіх громадян перед законом.
Щодо обсягу імунітету слід звернути увагу на те, що Конституція Грузії встановлює весь обсяг імунітету члена Парламенту Грузії, тобто які саме процесуальні дії не можуть бути здійснені стосовно депутата. На відміну від законодавства Грузії Закон України „Про статус народного депутата України” та Конституція України встановлюють можливість притягнення народного депутата України до адміністративної відповідальності за умови, якщо необхідні дії не пов’язані з його затриманням або арештом.
У парламентській практиці Грузії неодноразово виникало питання, чи є поняття імунітету єдиним, чи треба його розглядати окремо щодо кожної процесуальної дії, тобто парламент при знятті імунітету з депутата дає згоду на здійснення стосовно нього всіх дій, які передбачені Конституцією Грузії, чи парламент повинен надавати згоду на арешт, обшук тощо? Уявляється, що термін „імунітет” не є єдиним поняттям, оскільки ні Конституція Грузії, ні Конституція України не знає терміна „імунітет”, а в Грузії він використовується лише в політико-правовій доктрині. Автор вважає, що вимагати зняття імунітету з депутата не можна, оскільки не визначено, які самі дії дозволено здійснювати стосовно нього.
У роботі також розглянуто питання щодо строку, на який поширюється недоторканність. Виходячи з законодавства України та Грузії, недоторканністю парламентар користується з моменту підтвердження своїх повноважень і до їх завершення.
Незважаючи на те, що однією з найважливіших можливостей обмеження імунітету є затримання народного депутата на місці скоєння злочину, можливі ситуації, за яких член парламенту може бути заарештований помилково, за діяння, яке є правопорушенням, а не злочином. З метою недопущення таких випадків вважаємо за доцільне встановити перелік випадків, за яких можливе затримання парламентаря.
Проаналізована також така гарантія депутатської діяльності, як індемнітет, визначено його обсяги та відмінності в його закріпленні у законодавстві України та Грузії.
На підставі аналізу інституту недоторканності парламентарів автором зроблені пропозиції щодо вдосконалення законодавства двох держав у напрямі зміни існуючого обсягу депутатського імунітету. Зокрема, в законодавстві України доцільно передбачити можливість притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності у випадку його затримання на місці скоєння злочину або за скоєння злочину, відповідальність за який передбачає позбавлення волі або іншу відповідальність, визначену в законодавстві держави. Останнє також необхідно передбачити і в законодавстві Грузії.
Здійснено порівняльний аналіз організаційних гарантій парламентарів. З метою підвищення ефективності діяльності Парламенту Грузії, загального освітнього рівня членів парламенту, отримання додаткових знань можна в законодавстві Грузії передбачити таке саме положення, як і в законодавстві України щодо створення народному депутату за рахунок бюджетних коштів умов для підвищення професійного рівня, а саме: підвищення кваліфікації, навчання у магістратурі та аспірантурі та інше.
В роботі також аналізовано трудові та матеріальні гарантії діяльності членів парламенту. Більшість трудових та організаційних гарантій тісно пов’язані з матеріальними гарантіями і одночасно є матеріальними гарантіями.
Особливе місце в системі гарантій діяльності парламентарів займає юридична відповідальність. Однією з різновидів юридичної відповідальності є конституційна відповідальність, яка, по суті, вужча, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права, та передбачає відповідальність не тільки за порушення конституційно-правових норм. У дисертації запропоновано авторське визначення конституційно-правової відповідальності як особливого виду юридичної відповідальності, яка спрямована на охорону Конституції та застосовується за неправомірне діяння в конституційно-правовій сфері, тобто за невиконання чи неналежне виконання народними депутатами своїх повноважень, встановлених Конституцією та чинним законодавством.

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, яка полягає в проведенні порівняльного аналізу та дослідженні конституційно-правового статусу парламентарів України та Грузії, питання його вдосконалення та подальшого розвитку.
Враховуючи, що парламент як виразник законодавчої влади виступає в ролі основоположного органу державної влади, а також те, що парламент є необхідним атрибутом кожної демократичної держави і рівень розвитку парламентаризму відображає рівень розвитку цивілізованості та демократії в суспільстві, автором в основу дисертаційного дослідження покладено визначення органу законодавчої влади, зроблені пропозиції щодо вдосконалення визначення парламенту в законодавстві України та Грузії. Крім того, в роботі визначені типові елементи характеристики інституту парламенту.
Важливим інститутом парламентської демократії є член парламенту, політико-правове становище якого визначається його статусом. У дисертації досліджується конституційно-правовий статус члена парламенту, шляхи його вдосконалення, а також приведення статусу парламентаря двох держав у відповідність до сьогодення та потреб держави і суспільства. Конституційно-правовий статус парламентаря пропонується розглядати в широкому та вузькому значеннях. При цьому безпосередньо в дисертації статус парламентаря аналізується у вузькому значенні, тобто складовими елементами статусу розглядаються права, обов’язки, гарантії діяльності парламентарів та їх відповідальність. Пропонується авторське визначення поняття прав та обов’язків членів парламенту, гарантій діяльності парламентарів, конституційно-правової відповідальності.
Зроблений висновок про те, що з метою вдосконалення способу формування та підвищення рівня парламентів України та Грузії, підвищення ефективності їх діяльності доцільно в законодавстві Грузії закріпити положення щодо цензу проживання в країні не менше п'яти років для кандидатів у члени парламенту; вимогу щодо неможливості бути обраними до парламенту осіб, які мають судимість за скоєння умисного злочину, якщо судимість не погашена чи не знята в установленому законом порядку.
Важливим уявляється вирішення в законодавстві Грузії питання щодо права парламентаря на запит. Пропонується ввести такий інститут, як депутатське звернення з визначенням меж реалізації цього права та встановленням окремих обмежень з метою недопущення зловживання членами парламенту своїми повноваженнями.
Запропоновано в законодавстві України та Грузії ввести положення щодо відповідальності членів парламенту за неналежне виконання їх обов’язку щодо постійного підтримання зв’язку з виборцями. На думку автора, це стимулюватиме народних депутатів добросовісно виконувати свої обов’язки та змінить традицію безвідповідальності народних депутатів, яка склалася на даний час.
При визначенні поняття гарантії депутатської діяльності здійснена спроба надати визначення всіх видів гарантій депутатської діяльності згідно з запропонованою автором класифікацією, які в сукупності визначають зміст самих гарантій діяльності народних депутатів.
У дисертації особлива увага приділена такій гарантії депутатської діяльності, як недоторканність, включаючи імунітет та індемнітет. Внесено пропозиції щодо необхідності вдосконалення законодавства України та Грузії в напрямі обмеження майже абсолютного імунітету членів парламенту. Зокрема, запропоновано в законодавстві України передбачити можливість затримання народного депутата на місці скоєння злочину, але з метою недопущення помилкового затримання або арешту парламентаря за діяння, які є правопорушенням, а не злочином, необхідно визначити умови, за яких можливий арешт або затримання члена парламенту. Водночас зазначається, що в законодавстві Грузії не визначений час, протягом якого про арешт або затримання депутата повідомляється Парламент Грузії.
У результаті проведеного дослідження автором зроблено висновок про необхідність вдосконалення законодавства України та Грузії з метою підвищення ефективності діяльності парламенту і створення сприятливих умов для членів парламенту для забезпечення реалізації та захисту інтересів виборців у законодавчому органі держави.

 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Убері Т.П. Поняття статусу парламентарів України та Грузії (рос. мовою) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. – 2001. – Вип. 11. – С. 198—202.
2. Убері Т.П. Порівняльна характеристика інституту недоторканності парламентарів України та Грузії (рос. мовою) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. – 2001. – Вип. 14. – С.298—304.
3. Убері Т.П. Порівняльний аналіз прав і обов’язків парламентарів України та Грузії (рос. мовою) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні та політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. – 2002. – Вип. 17. – С. 110—117.
4. Убері Т.П. Доповідь на підсумковій дискусії на міжнародній науково-практичній конференції „Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. Київ, 13—15 листопада 2002 року (доповіді, виступи, рекомендації). – К.: Нора-друк, 2003. – С.487—488.

Убері Т.П. Конституційно-правовий статус парламентарів України та Грузії (порівняльний аналіз). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.
Дисертацію присвячено проведенню порівняльного аналізу статусу парламентарів України та Грузії на підставі конституцій та законів двох держав.
Аналізується історія становлення інституту парламентаризму, визначені та проаналізовані складові елементи статусу парламентарів. У роботі зроблена спроба визначення поняття парламенту, конституційно-правового статусу парламентаря, прав і обов’язків, гарантій діяльності та конституційно-правової відповідальності народного депутата. Здійснена класифікація прав і обов’язків та гарантій діяльності членів парламенту.
Внесено пропозиції щодо змін та доповнень до чинного законодавства України та Грузії, яке регулює конституційно-правовий статус парламентарів.
Результати роботи можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях, при викладанні курсів „Конституційне право” та „Парламентське право”, а також у законотворчій діяльності щодо вдосконалення чинного законодавства України та Грузії, що регулює статус парламентарів.
Ключові слова: парламентар, народний депутат України, член Парламенту Грузії, парламент, парламентаризм, конституційно-правовий статус парламентаря, законодавчий орган, гарантії діяльності парламентаря, конституційно-правова відповідальність.

Убери Т.П. Конституционно-правовой статус парламентариев Украины и Грузии (сравнительный анализ). – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. – Институт государства и права им. В.М.Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.
Диссертация посвящена проведению сравнительного анализа конституционно-правового статуса парламентариев Украины и Грузии на основе конституций и законов двух государств.
Анализируется история становления института парламентаризма, определены и проанализированы элементы конституционно-правового статуса парламентариев. В работе предпринята попытка определения понятия парламент, конституционно-правового статуса парламентария, прав и обязанностей, гарантий деятельности и конституционно-правовой ответственности народного депутата. Предложена классификация прав, обязанностей и гарантий деятельности членов парламента.
Автором внесены предложения по усовершенствованию действующего законодательства Украины и Грузии, которое регулирует конституционно-правовой статус парламентариев.
Проведенный анализ структуры конституционно-правового статуса парламентариев дает возможность выделить его элементы при узком и широком толковании указанного понятия. В работе рассматривается статус парламентариев в узком толковании и, следовательно, выделяются следующие элементы: права и обязанности парламентариев, гарантии деятельности и ответственность народного депутата. Рассмотрен и проанализирован каждый из элементов статуса и предложены авторские определения каждого из них. Права парламентариев – это юридически гарантированные возможности, с помощью которых парламентарий реализует возложенные на него законодательством обязанности и с помощью которых представляет интересы и волю избирателей. Обязанности парламентариев – это установленная и гарантированная государством мера обязательного поведения члена парламента, в процессе осуществления им определенной законодательством деятельности. Гарантии депутатской деятельности — это совокупность условий, механизмов, эффективной реализации народными депутатами своих прав, обязанностей и других полномочий, связанных с реализацией их основной функции представителей народа в законодательном органе государства. Предложено авторское определение конституционно-правовой ответственности как вида юридической ответственности, которая направлена на охрану Конституции, которая применяется за неправомерные действия в конституционно-правовой сфере, то есть за невыполнение или ненадлежащее выполнение депутатами своих полномочий, установленных Конституцией и действующим законодательством.
Результаты работы могут быть использованы в дальнейших научных исследованиях, при изложении учебных курсов “Конституционное право”, “Парламентское право”, а также в законотворческой деятельности, направленной на усовершенствование законодательства Украины и Грузии, регулирующего конституционно-правовой статус парламентариев.
Ключевые слова: парламентарий, народный депутат Украины, член Парламента Грузии, парламент, парламентаризм, конституционно-правовой статус парламентария, законодательный орган, гарантии деятельности парламентария, конституционно-правовая ответственность.

Uberi T.P. Constitutional and legal status of parliamentarians of Ukraine and Georgia (comparative analysis). – Manuscript.
Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (Law) on the specialty 12.00.02 – constitutional law. – V.M. Koretsky Institute of State and Law, Ukrainian National Academy of Sciences, Kyiv, 2005.
Thesis is dedicated to comparative analyses of status of parliamentarians of Ukraine and Georgia on the basis of acting Соnstitutions and laws of both countries.
History of development of institute of parlamentarism is analyzed, also the definition and analyses of its structural elements are given. Author has tried to give a definition of meaning of Parliament, status of parliamentarian, rights and obligations, guarantees of deputy activity and constitutional law eligibility of people’s deputy. Classification of rights and obligations and guarantees of deputy activity are given.
The suggestions of amendments to the current legislation of Ukraine and Georgia concerning status of parliamentarians were made.
Results of thesis could be used in further scientific researches, during teaching such courses as, Constitutional Law, Parliamentary Law, also in lawmaking activity concerning improving acting legislation of Ukraine and Georgia, that regulates status of parliamentarians.
Key words: parliamentarian, people’s deputy of Ukraine, member of Parliament of Georgia, parliament, parlamentarism, constitutional and legal status of parliamentarian, legislative body, guarantees of deputy activity, constitutional law eligibility.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking