Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конституційно-правові аспекти реалізації принципу поділу влади в Україні: національна традиція та сучасність

 

БУЛЬБА Оксана Юріївна

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ПОДІЛУ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: НАЦІОНАЛЬНА ТРАДИЦІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

12.00.02 – конституційне право

Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Київ - 2008



Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Відділі проблем розвитку національного
законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, член-кореспондент НАН України, Заслужений юрист України
КОПИЛЕНКО Олександр Любимович,
Інститут законодавства Верховної Ради України, директор

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
ЖУРАВСЬКИЙ Віталій Станіславович,
Київська міська державна адміністрація, заступник голови

кандидат юридичних наук
ЗАДОРОЖНЯ Галина Володимирівна,
Інститут повітряного і космічного права Національного авіаційного університету, доцент кафедри конституційного та адміністративного права

 

Захист відбудеться 01.07. 2008 р. о _14_ годині на засіданні вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, провулок Несторівський, 4.

 

 

Автореферат розісланий 31.06.2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О. М. Биков

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Створення дієвої та ефективної, демократичної моделі поділу влади на ґрунтовних науково-правових засадах з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду її реалізації є одним із основних завдань політично-правової реформи, напрямки, зміст і доцільність якої обговорюються політичними силами українського суспільства, досліджуються вченими-правниками.
У правових дослідженнях механізму здійснення влади вчені здебільшого зосереджували увагу на проблемах статусу, функцій та діяльності законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, намагалися знаходити «нові» гілки влади, не задовольняючись «класичною» схемою поділу. Однак життєві реалії вимагають від правничої науки поглиблених наукових досліджень змісту принципів, на яких базується модель поділу влади, закріплена змінами до Конституції України 2004 року, з’ясування й уточнення сфери повноважень гілок влади, елементів механізму стримувань і противаг, що виникли в її новій моделі.
Сьогодні українська юридична наука приділяє увагу проблемам ефективності організації та функціонування органів державної влади. Водночас стан розробок з питань проведення, продовження чи перегляду конституційної реформи свідчить про існування необхідності у більш поглиблених дослідженнях зазначеної проблеми. Зокрема, на наш погляд, недостатньо висвітленим у науці конституційного права є аспект реалізації принципу поділу влади не тільки в інституційному, але й у концептуальному аспекті.
З метою оптимізації варіантів поділу влади в Україні є потреба у системному підході до виявлення подібностей і розбіжностей між окремими модифікаціями, у зіставленні різних моделей на прикладі держав-учасниць Співдружності незалежних держав (СНД), країн Центральної та Східної Європи та України. За таких умов необхідно виявити загальне й особливе, оптимальне і перспективне у моделях влади держав постсоціалістичного (посткомуністичного) простору з перехідним станом розвитку, який також притаманний Україні.
Таким чином, актуальність дослідження конституційно-правових проблем реалізації принципу поділу влади зумовлюється як практичними, так і теоретичними причинами. Теоретичне значення має дослідження конституційно-правових аспектів поділу політичної влади, реформування існуючої моделі. Практичний аспект складають можливості визначення перспектив такого реформування, впливу його на подальший розвиток держави й громадянського суспільства.
Проблематика моделі поділу влади у сучасній Україні розглядається в контексті досліджень узагальнюючого характеру, в яких визначено загальнотеоретичні підходи до реалізації поділу влади, окремі проблеми розглянуто в аспекті незалежного функціонування окремих гілок влади. Цим питанням, зокрема, присвячені праці таких українських вчених, як В. Авер’янова, Ф. Веніславського, А. Георгіци, О. Дашковської, В. Журавського, А. Зайця, О. Зайчука, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, О. Копиленка, Л. Кривенко, О. Лавриновича, В. Маляренка, Є. Назаренко, Н. Нижник, Н. Оніщенко, М. Орзіха, В. Погорілка, В. Селіванова, С. Серьогіної, В. Скоморохи, В. Стефанюка, В. Тація, М. Тесленка, Є. Тихонової, Ю. Тодики, О. Фрицького, М. Цвіка, В. Шаповала, Ю. Шемшученка.
У Росії та інших країнах близького зарубіжжя розробки у цьому напрямі проводять В. Абашмадзе, І. Алебастрова, П. Бараренбойм, В. Бельський, М. Барнашов, Л. Ентін, Ю. Козлов, Б. Лазарєв, В. Лемак, В. Лучін, А. Мішин, Л. Окуньков, В. Нерсесянц, Б. Страшун, Ю. Тихомиров, Л. Тіунова, Б.Топорнін, В. Четвернін, В. Чіркін та інші.
Деякі проблемам правових аспектів поділу політичної влади досліджували у своїх працях такі зарубіжні вчені, як С. Антонич, С. Бартолє, В. Васович, Є. Грессман, К. Денчев, О’Доннел, М. Дюверже, Я. Естер, Є. Мачкув, Ж. Міллер, Х. Лінц, У. Пройсс, А. Пшеворські, Г. Ріггз, Ж. Шабо, А. Шайо, М. Шугарт, П. Юза.
Однак здобутки вітчизняних і зарубіжних вчених не вичерпують актуальності проблематики реалізації принципу поділу влади, що посилюється в умовах здійснення в Україні конституційної реформи. Загалом ступінь наукових розробок свідчить, що опрацювання теми зосереджувалося здебільшого на окремих аспектах функціонування гілок влади, тоді як питання реалізації принципу поділу влади потребує комплексного дослідження у площині її теоретико-правових основ і шляхів реалізації через визначення засад та організаційно-правових аспектів принципу поділу влади, його інституційного закріплення. Актуальними залишаються проблеми оптимального визначення співвідношення владних повноважень гілок влади на новітньому етапі державотворення, специфіки реалізації принципу поділу влади в умовах політично-правової реформи, з’ясування чинників реалізації реальної моделі поділу влади в Україні. Особливий науковий інтерес представляє дослідження цих питань у порівняльному аспекті типологізації моделей організації влади, що склалися в країнах СНД, Центральної та Східної Європи, у системному аналізі переваг і недоліків їх функціонування на засадах розподілу влади.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у зв’язку з науковою темою Інституту законодавства Верховної Ради України – стратегія розвитку законодавства України (державний реєстраційний номер 0103U007975).
Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації полягає у комплексному аналізі конституційно-правових проблем реалізації принципу поділу влади в Україні у контексті досвіду українського державотворення та політико-правової реформи, аналізі сучасної моделі міжвладних відносин, що стала результатом конституційно-правового, нормативного закріплення цього принципу.
Для досягнення зазначеної мети поставлено дослідницькі завдання:
- дослідити генезу теоретико-правових поглядів на принцип поділу влади в межах української державотворчої думки;
- виявити особливості процесу становлення концепції поділу влади в українській політико-правовій думці;
- проаналізувати процес українського державотворення за основними періодами розбудови демократичної держави у контексті реалізації принципу поділу влади;
- дати правову оцінку процесу реалізації принципу поділу влади від проголошення незалежності України і до прийняття Конституції України 1996 року;
- провести конституційно-правовий аналіз запропонованої конституційною реформою 2004 – 2006 рр. моделі поділу влади, її основних рис, проблем і суперечностей;
- здійснити порівняльно-правовий аналіз досвіду поділу влади в країнах-учасницях СНД і державах Центральної та Східної Європи та встановити можливості його використання в Україні;
- виявити сучасні тенденції реалізації принципу поділу влади;
- визначити конституційно-правові шляхи оптимізації міжвладних відносин в Україні на основі принципу поділу влади та сформулювати пропозиції щодо такої оптимізації.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації принципу поділу влади як засади здійснення ефективної державної влади різними її органами (гілками влади).
Предмет дисертаційного дослідження – конституційно-правові аспекти реалізації принципу поділу влади в Україні.
Методологічна основа дослідження. Для досягнення зазначеної мети та поставлених завдань всебічного вивчення предмета дослідження та отримання належних наукових результатів у процесі написання дисертаційного дослідження було використано такі методи:
- діалектичний метод наукового пізнання державно-правових процесів та явищ, зокрема таких, як влада, гілки влади, ограни влади;
- історичний метод використано для з’ясування історичних традицій України щодо реалізації принципу поділу влади;
- системний метод покладено в основу вивчення принципу поділу влади як впорядкованої системи з урахуванням її елементів;
- порівняльно-правовий метод дозволив виявити загальні підходи до розуміння принципу поділу влади у процесі державотворення, одночасно проаналізувати положення нормативних актів конституційного законодавства України, держав-учасниць СНД, країн Центральної та Східної Європи;
- аналітичний метод допоміг дослідити певні правові проблеми, які виникають у процесі реалізації принципу поділу влади, зокрема, при аналізі положень нормативних актів державних органів Української держави у період 1917-1920 рр., нормативно-правових актів України перших років незалежності, а також змін до Конституції України 2004 року;
- конструктивно-критичний та формально-юридичний методи сприяли дослідженню правових конструкцій конституційного права та законодавства щодо теоретичної обґрунтованості та формальної визначеності принципу поділу влади, що дало можливість напрацювати пропозиції стосовно вдосконалення законодавства.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим комплексним науковим дослідженням процесу реалізації принципу поділу влади в Україні після здійснення в ній конституційної реформи 2004 р. У дослідженні встановлено національні особливості втілення на практиці принципу поділу влади, визначені тенденції його реалізації в різні історичні часи української державності. Виявлено суперечності при конституційно-правовому закріпленні існуючої моделі поділу державної влади, запропоновано нові підходи до визначення моделі реалізації поділу влади на конституційно-правових засадах.
У дослідженні обґрунтовано ряд нових концептуальних у науковому плані і важливих для практики реалізації принципу поділу влади положень та висновків:
- проаналізовано сутнісні та змістовні характеристики способів реалізації цього принципу, визначено його ресурси й чинники розвитку на різних етапах становлення української державності;
- обґрунтовано, що специфікою розвитку ідеї поділу влади на гілки у вітчизняній правовій думці від часів козацтва до революційних подій 1917 р. був її нерозвинений стан за умови переважання концепції здобуття незалежності та встановлення суверенної влади, недостатність правового обґрунтування та оформлення принципу поділу влади;
- встановлено, що однією з національних особливостей моделі організації влади в Україні в різні історичні часи було прагнення уникнути концентрації владних повноважень «в одних руках», намагання закріпити систему стримувань і противаг між різними владними органами;
- виокремлено два етапи становлення принципу поділу влади як державотворчого у період з 1990 – 2006 рр.;
- проаналізовано особливості концептуально-правових засад існуючої моделі поділу влади в Україні в контексті конституційної реформи 2004 - 2006 рр., виокремлено три етапи здійснення конституційної реформи та визначено перспективи її вдосконалення;
- обґрунтовано встановлення засад моделі поділу влади на конституційному рівні, на політично-консенсусному, на рівні окремих законів та заповнення прогалин, що утворились внаслідок незавершеного конституційного процесу;
- встановлено тісний взаємозв’язок та зумовленість принципу поділу влади з іншими принципами врядування у правовій державі, зокрема такими, як верховенство права, забезпечення прав людини тощо;
- на основі аналізу моделей поділу влади в країнах Центральної та Східної Європи і СНД виокремлено типи моделей поділу влади, притаманні досліджуваним країнам, зроблено висновок, що їх ефективність залежить від врахування національних особливостей та належного законодавчого забезпечення;
- доведено вплив державницького досвіду країн Центральної та Східної Європи і СНД на розвиток взаємовідносин різних органів державної влади України;
- встановлено, що в Україні може бути реалізована модель поділу влади як президентсько-парламентської, так і парламентсько-президентської республіки;
- сформульовано пропозиції вдосконалення існуючої моделі принципу поділу влади в Україні.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації положення можуть бути використані у законодавчій діяльності, у визначенні напрямів проведення конституційно-правової реформи, подальших наукових дослідженнях проблем реалізації принципу поділу влади, а також при викладанні дисциплін «Конституційне право України», «Конституційне право зарубіжних країн», «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні» у вищих навчальних закладах та при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Концептуальні ідеї та основі положення дисертації доповідалися та обговорювалися в рамках наукових конференцій: IV наукова конференція «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (2002 р., м. Тернопіль); IV Міжнародна конференція «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя Світова Теорія» (2004 р., м. Київ); VI Міжнародна конференція «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя Світова Теорія» (2007 р., м. Київ).
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено в семи публікаціях, надрукованих у наукових фахових виданнях та колективній монографії «Українська політична нація: ґенеза, стан, перспективи».
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 214 сторінок, список використаних джерел з 235 найменувань подається на 24 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ до дисертації містить обґрунтування актуальності теми дослідження, визначення об’єкта, предмета, мети та завдань дослідження, перелік положень, що виносяться на захист, обґрунтування наукової новизни дослідження та практичного значення отриманих результатів, опис структури дисертації, список публікацій з теми дисертації та апробації результатів дослідження.
Розділ 1 «Історико-теоретичний аспект реалізації принципу поділу влади в Україні» має три підрозділи та присвячений дослідженню історично-правового процесу становлення ідей та доктрин щодо поділу влади в Україні з часів козацтва. Встановлено, що Україна має багатий власний історичний досвід організації та здійснення влади в державі на основі її поділу. Виявлено характерні для нашої держави риси моделі поділу влади, які вкорінені в політично-правову сферу та зберігають актуальність в умовах сьогодення, зокрема негативне ставлення до концентрації влади «в одних руках», неприйняття монархізму у будь-якій формі, зокрема гетьманату.
Проведений автором історико-науковий і конституційно-правовий аналіз дозволив прослідкувати процес поступового визнання значущості поділу влади як принципу врядування у демократичній державі.
Досліджено правовий зміст і концептуальну основу джерел формування ідеї поділу влади в Україні з часів козацтва до революційних подій 1917 р. Здебільшого це розробки українських мислителів, державних діячів. Лише окремі праці мають правовий характер і містять юридичні конструкції.
Важливими здобутками у розробці принципу поділу влади стали положення Конституції П. Орлика щодо обмеження гетьманської влади старшинами, врівноваження повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади у М. Драгоманова, ідеї М. Грушевського про поділ влади по вертикалі та горизонталі, оцінка політичної діяльності опозиції на основі закону, що позитивно впливало на поділ влади у програмі Української радикально-демократичної партії, заперечення концентрації влади у будь-якій формі.
Досліджено програмні документи перших політичних партій на теренах України, які засвідчили, що у центрі уваги лідерів цих партій були загальні ідеї встановлення демократичної влади. Ідеї концептуальних розробок країн Західної Європи привносилися в українську юриспруденцію фрагментарно тій мірі, в якій Українська держава була здатна це сприйняти з огляду на традиції власного державотворення. За цих умов отримав розвиток авторитаризм та «неогетьманщина», які відкидали ідею парламентаризму. Відтак, ідея поділу влади на гілки у вітчизняній правовій думці тієї доби перебувала у нерозвиненому стані, переважали концепції здобуття незалежності та встановлення суверенної влади.
Встановлено недостатність юридичного змісту в теоретичних концепціях розвитку принципу поділу влади для формування української державності, нерозвиненість правових засад, брак досвіду для впровадження теорії поділу влади в життя за умов формування державності і після 1917 р.
Аналіз практики реалізації принципу поділу владу, яка в країнах Західної Європи нараховує сотні років, свідчить, що на теренах України про неї можна говорити умовно, оскільки державотворчі традиції на нормативному рівні не знайшли свого адекватного втілення. Швидкоплинні зміни форм української державності упродовж нетривалого періоду часу (20-ті роки ХХ століття) засвідчили неусталеність практичних форм реалізації принципу у тогочасній Україні. Громадянська війна не сприяла розробці демократичних засад поділу влади, нерідко спостерігалися концентрація влади разом із неспроможністю її використати у боротьбі за незалежність України, відбувалася деформація судової гілки влади надзвичайним законодавством. Таке позаправове судочинство послабляло ідею рівноправності судової гілки влади серед інших.
Значну увагу приділено бурхливому періоду історії вітчизняної правничої думки – етапу державотворення. За радянської доби як теоретичні напрацювання, так і практика втілення ідеї поділу влади в Україні були на тривалий час зупинені, що негативно вплинуло на розвиток політико-правової думки у контексті дослідження принципу поділу влади, а пізніше призвело до непідготовленості нової влади до утвердження принципів демократичної держави за умов здобуття незалежності в 1991 р.
Становлення принципу поділу влади в ході конституційного процесу 1990-1996 рр. характеризується тим, що в Україні за короткий період часу в науковому і практичному плані відбулося усвідомлення й утвердження цього принципу як однієї з провідних засад побудови сучасної демократичної правової держави. Водночас запровадження інституту Президента не досягло мети щодо здійснення керівного управління державою з одночасним стимулюванням роботи парламенту, а нерозвиненість українського парламентаризму призвела до надмірної концентрації владних повноважень на рівні інституту Президента. Делегування у 1992-1993 рр. законодавчої функції Кабінету Міністрів України почало протиставляти парламенту не лише главу держави, а й уряд. Державотворча практика зазвичай вирішує таке протистояння гілок влади діяльністю Конституційного Суду України, але ця судова установа не функціонувала в Україні у період 1990-1996 рр., чим ще раз підтверджено «випадання» судової гілки влади з рівноправних владних відносин.
Результати історико-правового дослідження, проведеного у першому розділі, зафіксували відсутність цілісної, обґрунтованої, загальноприйнятої концепції поділу влади в українській політико-правовій думці та теоретичну невизначеність шляхів реалізації принципу поділу влади на практиці. У державотворчій, конституційно-правовій думці була відсутня послідовність. Разом з тим, національна політико-правова думка та практика державного будівництва заклали фундамент визнання значення реалізації принципу поділу влади.
Розділ 2 «Проблеми практичної реалізації принципу поділу влади в сучасній Україні» має два підрозділи та розкриває конституційно-правові аспекти подальшої розробки, інституційного закріплення та реалізації принципу поділу влади в сучасній Україні.
Вирізнено теоретико-правовий і конституційно-правовий аспекти моделі поділу влади. Теоретико-правовий аспект полягає у встановленні відповідності положень Конституції України соціально-політичним умовам і правовим засадам демократичного суспільства, доктринальним уявленням про зміст і значення принципу поділу влади у державі, перспективам її політично-правового розвитку. Йдеться про адекватність практичного втілення теоретичного змісту означеного принципу в організацію владних структур та способи здійснення державної влади.
Конституційно-правовий аспект моделі поділу влади проявляється і в особливостях змістовного наповнення принципу конкретними конституційними положеннями, їх системністю, взаємозв’язком з іншими конституційними нормами, які формулюють вимоги до організації державної влади та визначають механізми її здійснення.
Доведено, що діюча модель поділу влади в сучасній Україні утвердилася та почала реалізовуватись завдячуючи її конституційній інституалізації, що пом’якшило суперечності довкола її політичного аспекту (потреб і інтересів суб’єктів влади перебрати на себе більші повноваження), але водночас створила нові проблеми. Основним Законом України (стаття 6 Конституції України) було проведено розмежування владних повноважень у структурі верховної влади, але повноваження однієї гілки влади продовжували «накладатися» на повноваження інших, особливо у законодавчій та виконавчій діяльності.
На першому етапі становлення принципу поділу влади відбувалося у двох площинах – у сфері науково-теоретичного осмислення та у практичному втіленні, які поєднувалися поміж собою. Боротьба політичних сил, які уособлювали потяг до сильної президентської влади, з тими, хто був схильний до парламентської моделі, породжувала конфлікти, зміну моделей влади, переважання політичного над юридично-конституційним підходом до її поділу. Недооцінка ролі судової влади стає характерною рисою української моделі. Водночас були теоретично обґрунтовані та апробовані різні моделі організації державної влади і реалізації принципу її поділу.
На другому етапі реалізації моделі поділу влади (1996 р.) відбувалася розробка нової моделі, яка знаменувала собою перехід до парламентсько-президентської форми правління, але при цьому загострилися міжвладні відносини, особливо між парламентом і президентом, між президентом і вертикаллю виконавчої влади. Хоча було уникнуто розколу країни і внутрішнього конфлікту, проте відносини між гілками влади ускладнились, тому що конституційний процес носив «поспішний» характер.
Реалізація принципу здійснення влади в Україні на засадах її поділу відкрила можливість апробації президентсько-парламентської форми правління за умов перехідного типу державного розвитку, дала змогу виявити ті прогалини та суперечності політично-правового та теоретико-юридичного характеру, що властиві державам перехідного типу.
Після попередніх спроб реалізації конституційних положень стало зрозумілим, що Конституція України не задовольняла жодну з гілок влади, незбалансованість розподілу повноважень породжувала ідею провести правову реформу, основний смисл якої вбачався у створенні відповідальної, ефективної та прозорої системи влади, виваженому балансі повноважень вищих органів на основі більш чіткого поділу, що фактично мало на увазі здійснення конституційної реформи. Автором проведено співвідношення понять «правова реформа» та «конституційна реформа» та визначено, що в Україні доцільніше на сьогодні вести мову саме про конституційну реформу, оскільки зміни щодо моделі поділу влади перш за все здійснені шляхом часткового перегляду положень Конституції України. Автором виділено три етапи цього процесу:
1) впровадження окремих нових елементів у модель поділу влади 2002-2004 рр;
2) конституційна реформа 2004-2006 рр.;
3) продовження процесу вже політичної реформи після вступу у дію конституційно закріплених положень.
У конституційному реформуванні моделі поділу влади в Україні виокремлено правовий, політичний та науковий аспекти. Вони тісно між собою пов’язані, що зумовлює поєднання політичних та правових елементів у системі поділу влади. Основна мета реформи визначалась її ініціаторами як перерозподіл повноважень між Президентом України і Верховною Радою України, Президентом України та урядом України в бік розширення повноважень парламенту та посилення ролі Кабінету Міністрів України. Передбачалося підвищення взаємної відповідальності за здійснення соціально-економічної політики, насамперед у соціально-економічній сфері.
Щодо правового аспекту слід зазначити, що поетапна зміна співвідношення владних повноважень гілок влади закріплювалася як на рівні самої Конституції України, так і на рівні поточних актів конституційного законодавства, які регулювали організацію та діяльність органів державної влади в Україні. Важливим елементом удосконалення системи поділу влади в сенсі виконання приписів Конституції України та передумовою наступного перерозподілу повноважень між вищими органами державної влади стало виконання перехідних положень Конституції України.
Звернення до наукового аспекту проблеми виявило, що на момент прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. в юридичній науці залишалась недостатньо дослідженою проблема реформування існуючої моделі поділу влади держави перехідного стану в методологічному та концептуальному ключі.
Розгляд об’єктивної сторони реформи моделі поділу влади як складової конституційної реформи дозволив стверджувати про певну вичерпаність можливостей і ресурсів розвитку гілок влади в межах раніше закріпленої конституційної моделі. Вона не враховувала перехідного характеру держави, політично-правових реалій та традицій здійснення державної влади.
Зазначено, що модель реалізації принципу поділу влади має віддзеркалювати перехід більшості владних повноважень від суб’єкта, який здебільшого їх концентрував, до інших суб’єктів, зокрема до центральних органів виконавчої влади, на основі законотворчості Верховної Ради України та під контролем Верховного та Конституційного Судів України.
Розділ 3 «Досвід реалізації принципу поділу влади у державах-учасницях СНД, країнах Східної та Центральної Європи» має два підрозділи та присвячений встановленню співвідношення української моделі реалізації принципу поділу влади з моделями поділу влади у державах-учасницях СНД та країнах Східної та Центральної Європи, що є актуальним в контексті європейської інтеграції України.
Встановлено, що парламентсько-президентські системи, які наділяють значними повноваженнями і парламент, і президента, більшою мірою сприяють демократичному розвитку. Для формування системи дієвої влади в Україні актуальною є увага до досвіду країн із чітко визначеною парламентсько-президентською або президентсько-парламентською формами правління, твердо встановленим принципом поділу влади. Певна подібність історичної долі та нових проблем, посталих у процесі трансформацій, прагнення до євроінтеграції зумовлює спільний інтерес до особливостей організації державної влади в кожній з країн.
Для типологізації моделей поділу державної влади країн-учасниць СНД, держав Східної та Центральної Європи запропонована багатовимірна класифікаційна схема, в основу якої покладено систему критеріїв, що відображають:
1) співвідношення обсягів повноважень різних гілок влади;
2) ефективність відповідних механізмів стримувань і противаг;
3) порядок обрання президента та обсяг повноважень;
4) структуру парламенту;
5) порядок формування уряду та інших органів виконавчої
влади;
6) формування конституційного суду, порядок призначення
суддів звичайних судів.
Проведено аналіз конституційних положень держав-учасниць СНД і зроблено висновок, що всі парламенти країн СНД є парламентами відносно обмеженої компетенції. Позитив такого статусу парламенту полягає у недопущенні верховенства законодавчої влади у тріаді гілок влади. Але якщо за радянських часів формальне верховенство представницьких органів влади приховувало партійну диктатуру, то тепер конституційне обмеження законодавчої влади створює передумови скорочення повноважень парламенту.
У країнах СНД практикується кілька моделей формування уряду. Домінуючою є «президентська» модель, яка проявляється через призначення прем’єр-міністра президентом за згодою всього парламенту або однієї з його палат, наприклад Білорусь, Казахстан, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Грузія. Подальше формування уряду та центральних органів виконавчої влади також є прерогативою президента.
Встановлено, що у країнах СНД слабкою традиційно залишається судова гілка влади. Домінуючим є президентський спосіб заміщення посад суддів, або президентські призначення поширюються на суддів верховних та вищих спеціалізованих судів. Вплив парламентів на призначення суддів мінімізований. Закріплені конституціями демократичні засади судочинства з труднощами знаходять втілення, оскільки дається взнаки протидія і тиск з боку інших гілок влади. Аналізуючи специфіку поділу влади в Білорусі, Казахстані, вкажемо на «суперпрезидентську» модель. До групи країн з виразним домінуванням влади президента додається Грузія.
Порівняння моделей поділу влади у країнах СНД дало можливість зробити висновок, що українська модель є певним проміжним варіантом між цими моделями.
Дисертантом звернено увагу і на динамічні конституційно-правові реалії – створення життєздатних та ефективних моделей поділу влади в державах Центральної та Східної Європи. Вони відбивають основні закономірності розвитку політичних систем цих країн у 1990-х – 2000-х рр., що говорить про значимість цих моделей в інституціональних перетвореннях, які вже відбулися або тривають нині.
На підставі узагальнення типології моделей поділу влади за вище наведеними критеріями проведено класифікацію їх і щодо країн Центральної та Східної Європи:
1) Польща, Словаччина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Литва віднесені до типу держав з моделлю поділу влади, що є проміжним варіантом між моделями президентської і парламентської республіки, при цьому країни Східної Європи наближені до французької президентської моделі;
2) Македонія і Словенія наближені до парламентської республіки за обсягом повноважень парламенту, президенти обираються населенням, але не мають вирішального впливу на формування уряду і права на розпуск парламенту;
3) Албанія являє особливий тимчасовий тип, де президент обирається парламентом, має безпосередній вплив на формування уряду і володіє іншими важливими повноваженнями, у тому числі правом розпуску парламенту;
4) Боснія і Герцеговина - окремий, вочевидь, тимчасовий тип поділу влади, де існує колегіальний глава держави (Президія), що обирається населенням, при цьому є уряд, але немає інституту дострокових виборів Президії, фактично не існує права на розпуск парламенту;
5) Угорщина, Чехія, Латвія, Естонія - модель поділу влади, найближча до парламентських республік, де президент обирається парламентом. При цьому повноваження і вплив на систему органів державної влади у президентів Угорщини, Естонії і Чехії - хоча вони й обираються парламентами - набагато більші, ніж у класичних парламентських республіках. Отже, Угорщина, Чехія, Латвія та Естонія можуть бути віднесені до країн парламентського типу, Словенія і Македонія – до м’якого парламентського, більшість країн Центральної та Східної Європи утворюють східноєвропейський президентсько-парламентський тип. Існують також нестійкі, перехідні або тимчасові типи – албанський (у поєднанні з молдовською моделлю – албансько-молдовський) та боснійський, які в цілому тяжіють до парламентської моделі.
Різноманітність моделей поділу влади в країнах Центральної та Східної Європи поряд зі спробами конституційних реформ (Польща, Словаччина, Сербія, Черногорія, Албанія та ін.) відповідає концепції поширення в постсоціалістичному світі нетипових, гібридних, перехідних форм правління та адекватних їм моделей поділу державної влади, що співпадає з розширенням варіантів і нетипових моделей.
Проведене дослідження дало змогу показати реальну варіативність вищенаведених моделей і виявити відмінності між основними типами, а також вказати на ключові суперечності, що мають значення для формування некласичної моделі поділу влади в Україні.
У Висновках дисертантом викладено основні результати дослідження, які характеризуються теоретичним і практичним значенням та на підставі яких окреслені положення наукової новизни, що винесені на захист. Зокрема зроблено такі висновки.
1. Зафіксовано відсутність цілісної науково обґрунтованої загальноприйнятої концепції поділу влади в українській політико-правовій думці у період з часів козацтва до 20-х рр. ХХ ст. та шляхів її реалізації на практиці. У державотворчій думці була відсутня послідовність демократичної традиції, проте національна політико-правова думка та практика державного будівництва заклали фундамент визнання значення та реалізації принципу поділу влади.
2. Концептуальні розробки західноєвропейських науковців, які першими сформулювали принцип поділу влади, запозичувалися фрагментарно, що спричинило встановлення авторитаризму та «гетьманщини», та відкидало ідею парламентаризму. Мала місце нестача правового змісту принципу поділу влади для майбутньої української державності, нерозвиненість відповідних концепцій, брак досвіду для впровадження цієї теорії в життя за умов формування незалежної державності України після 1917 р. З огляду на це, про практику реалізації згаданого принципу у той час можна говорити умовно, оскільки навіть на нормативному рівні він не знайшов свого адекватного втілення.
3. Становлення принципу поділу влади в ході конституційного процесу 1990 – 1996 – 2006 рр. характеризується тим, що в цей період Україна в науковому та практичному плані здолала два етапи пошуку та утвердження принципу поділу влади як державотворчого принципу. На першому етапі становлення принципу поділу влади 1990 – 1996 рр. відбувалося у двох площинах – у сфері науково-теоретичного осмислення та його практичного втілення, поєднуючись та переплітаючись поміж собою. Недооцінка ролі судової влади, зневажання її рівноправністю стають характерною рисою української моделі. За цей період були теоретично обґрунтовані та апробовані різні моделі організації державної влади та її поділу.
Другий етап реалізації моделі поділу влади, після прийняття Конституції України 1996 р., знаменує собою перехід до президентсько-парламентської форми правління республіки. Інституалізація принципу поділу влади в Україні відкрила можливість апробації конкретної моделі поділу влади за умов перехідного періоду розвитку, що його нині переживає Україна, а також дала змогу виявити суперечності.
4. Проведено співвідношення понять «правова реформа» та «конституційна реформа» та визначено, що в Україні доцільніше на сьогодні вести мову саме про конституційну реформу, оскільки зміни щодо моделі поділу влади перш за все здійснені шляхом часткового перегляду положень Конституції України. Крім того, виділено три етапи цього процесу: а) впровадження окремих нових елементів у модель поділу влади 2002-2004 рр.; б) конституційна реформа 2004-2006 рр.; в) продовження процесу вже політичної реформи після вступу у дію конституційного закріплених положень.
5. У конституційному реформуванні моделі поділу влади в Україні виокремлено правовий, політичний та науковий аспекти. Правовий аспект полягає у поетапній зміні співвідношення владних повноважень гілок влади як на рівні самої Конституції України, так і на рівні конституційного законодавства. Політичний аспект відображений у тому, що конституційна реформа стала результатом ситуаційного політичного компромісу, а не науково обґрунтованого аналізу реалій і тенденцій розвитку нашої держави. Дослідження наукового аспекту реформування моделі поділу влади виявило, що на момент прийняття змін до Конституції України у 2004 році в юридичній науці залишалась недостатньо дослідженою проблема реформування існуючої моделі поділу влади.
6. Встановлено, що проблемою реалізації принципу поділу влади в Україні є розбіжність між конституційним та законодавчим рівнями забезпечення цього принципу, зокрема тривалий час не приймалися (або не вводилися у дію) Закони України «Про Кабінет Міністрів України», «Про опозицію», «Про Президента України» та ін.
7. Внесення змін у 2004 р. до Конституції України відкрило шлях вдосконаленню компетенційного законодавства, яке орієнтує гілки влади на взаємодію та взаємодоповнюваність, взаємну відповідальність.
8. Міжструктурні відносини між гілками влади мають доповнюватися внутрішньоструктурним поділом всередині кожної гілки влади: у парламенті - це поділ влади між правлячою коаліцією та опозицією; у виконавчій владі – поділ влади між урядом, центральними та місцевими органами виконавчої влади, до цього слід додати специфіку взаємин між ними та Президентом України, його Секретаріатом, Радою національної безпеки і оборони України; у судовій владі – це спеціалізація судів та поділ судових інстанцій на місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, подвійний поділ влади у системі правосуддя – за ознакою територіальності та спеціалізації.
9. Порівняльний аналіз моделей поділу влади в державах - учасницях СНД дає змогу запропонувати таку класифікацію цих моделей:
1) домінування президентської влади, фактично жорстка президентська модель – Російська Федерація, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, Вірменія, суперпрезидентська модель встановлена, зокрема в Білорусі, Казахстані. До групи країн з виразним домінуванням президенталізму додається Грузія;
2) парламентсько-президентська модель, приклад якої є Україна після конституційної реформи 2004 р. та Молдова після конституційної реформи 2001 р.;
3) проміжний президентсько-парламентський варіант моделі поділу влади представляють Азербайджан та Киргизстан після прийняття нової редакції Конституції у 2007 р.
10. Домінуючим у СНД є така конституційна інституалізація принципу поділу влади, яка на практиці не знаходить адекватного втілення та трансформується в режими, де самі засади цього принципу нівелюються. Формується організація державної влади, за якої президент конституційно і фактично володіє вирішальним широким спектром засобів впливу на формування та діяльність законодавчої та судової влади. Таким чином, виявлено існування в постсоціалістичному світі нетипових, гібридних, перехідних форм правління та адекватних їм моделей поділу державної влади.
11. Дослідження моделей поділу влади, закріплених у конституціях держав Центральної та Східної Європи, дозволило виокремити наступну типологію моделей поділу влади:
1) Польща, Словаччина, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія, Хорватія, Литва віднесені до типу держав з моделлю поділу влади, що є проміжним варіантом між моделями президентської і парламентської республіки;
2) Македонія і Словенія наближені до парламентської моделі республіки;
3) Албанія являє особливий тимчасовий тип, де президент обирається парламентом, має безпосередній вплив на формування уряду і володіє іншими важливими повноваженнями, у тому числі правом розпуску парламенту;
4) Боснія і Герцеговина – окремий можливо тимчасовий тип поділу влади, де існує колегіальний глава держави (Президія);
5) Угорщина, Чехія, Латвія, Естонія – країни, модель поділу влади яких найближча до моделі парламентських республік, де президент обирається парламентом. Таке розмаїття є більш значним порівняно з країнами-учасницями СНГ, де домінуючим є вплив попередніх політичних практик. Усі країни ЦСЄ або принаймні більшість з них не належать до президентських або суперпрезидентських моделей, а, навпаки, демонструють прихильність до поступового посилення парламентаризму.
12. Дослідження дало змогу «вписати» українську модель поділу влади до контексту реально діючих моделей, запроваджених як у державах-учасницях СНГ, так і в країнах Центральної та Східної Європи, та встановити, що в Україні може бути реалізована модель поділу влади як президентсько-парламентської республіки, так і парламентсько-президентської. Вибір конкретної моделі залежить від рівня розвитку того чи іншого критерію, що є складовою моделі поділу влади, від взаємодії основних політичних сил, від розвиненості конституційного права і стану демократичності нашого суспільства.
13. Висвітлено деякі недоліки моделі поділу влади в Україні: існування неконституційних важелів впливу на урядові структури (зокрема через створену Президентом України систему консультативних, дорадчих органів і служб); практичні проблеми із застосуванням права вето на схвалювані парламентом закони; звуження реальних можливостей парламентського контролю; недооцінення ролі Прем'єр-міністра України у діяльності Уряду; слабка урегульованість процесуальних елементів у взаємовідносинах гілок влади; вплив Президента України та парламенту на діяльність судової гілки влади.
14. Усунути недоліки в новій конституційній моделі поділу влади, а також недостатню ефективність системи «стримувань та противаг» можливо шляхом продовження конституційної реформи, що обумовлює необхідність прийняття низки важливих законів, передбачених Конституцією України, а саме: «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Президента України», «Про тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України», «Про нормативно-правові акти», «Про опозицію».
15. Розроблено пропозиції вдосконалення законодавства України, зокрема:
- ст. 102 Конституції України доцільно доповнити пунктом 3:
«Президент України уособлює єдність нації, виступає арбітром між органами законодавчої, виконавчої та судової влади і забезпечує рівновагу при здійсненні ними своїх повноважень.»;
- з огляду на те, що Рада національної безпеки і оборони України є колегіальним органом, до складу якого за посадою входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України доцільно визнати укази Президента України, якими вводяться в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України такими, що не потребують скріплення підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання;
- останній пункт статті 106 Конституції України викласти в такій редакції:
«Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.»;
- надати Президенту України право ініціювати звільнення Міністра оборони України, Міністра внутрішніх справ України шляхом внесення відповідного подання до Верховної Ради України;
- у ч. 1 п. 2 ст. 90 Конституції України внести доповнення такого змісту:
«Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України за наявності висновку Конституційного Суду України про неконституційність формування коаліції депутатських фракцій.»

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Бульба О. Законодавча влада як один з елементів принципу розподілу влади // Право України. – 2002. – № 6. – С. 113 – 117.
2. Бульба О. До питання про національну традицію реалізації принципу поділу влади в Україні // Держава і право. Юрид. і політ. науки: Зб. наук. пр. – 2002. – Вип. 18. – С. 56 – 60.
3. Бульба О. До питання поділу влади в Україні: пошук оптимальних варіантів // Право України. – 2003. – № 4. – С. 8 – 11.
4. Бульба О. Деякі аспекти реформування моделі поділу влади в Україні // Право України. – 2004. – № 4. – С. 27 – 29.
5. Бульба О. Європейська інтеграція України та питання реалізації принципу поділу влади // Право України. – 2004. – № 12. – С. 8 – 11.
6. Бульба О. Досвід реалізації принципу поділу влади у державах-учасницях СНД та його значення для України // Юридична Україна. – 2008. – № 4. – С. 9 – 14.
7. Бульба О. Деякі аспекти реалізації принципу поділу влади в державах Центральної та Східної Європи // Право України. – 2008. – № 4. – С. 151 – 156.
8. Бульба О. Політико-правові підвалини розбудови громадянського суспільства в Україні в часи визвольних змагань // Українська політична нація: генеза, стан, перспективи: Моногр. / В.С. Крисаченко, М.Т. Степико, О.С. Власюк та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж. — К., 2003. – С. 161 – 173.
9. Бульба О. Проблеми діяльності законодавчої влади в процесі формування правової держави // Науковий збірник Юридичного інституту Тернопільської академії народного господарства, м. Тернопіль. – 2002. – С. 68 – 73.
10. Бульба О. Суперечності моделі поділу влади в Україні у контексті «Третьої світової теорії» Муаммара Кадаффі // Збірник наукових праць IV Міжнар. наук.-прак. конф. «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя Світова Теорія». – К.: Фенікс, 2004. – С. 97 – 126.

АНОТАЦІЯ
Бульба О.Ю. Конституційно-правові аспекти реалізації принципу поділу влади в Україні: національна традиція та сучасність. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2008.
Дисертацію присвячено актуальній конституційно-правовій проблемі становлення принципу поділу державної влади, а також співвідношенню його закріплення в Конституції України та практичної реалізації в сучасній Україні. Робота містить конституційно-правовий та історико-теоретичний аналіз сутності, змісту, вимог принципу поділу влади, створення механізму його реалізації в сучасній демократичній державі. Авторська концепція заснована на тому, що універсалізація принципу не знімає питання своєрідності його реалізації у країнах з неусталеною демократичною державно-правовою традицією, з нетривалим досвідом державотворення. У результаті дослідження встановлені національні особливості втілення на практиці принципу поділу влади, визначені тенденції його реалізації у різні історичні часи української державності. Виявлено суперечності при конституційно-правовому закріпленні існуючої моделі поділу державної влади, запропоновано нові підходи до моделі реалізації поділу влади на конституційно-правових засадах.
На основі компаративного аналізу досліджено особливості реалізації принципу поділу влади в Україні, державах-учасницях СНД, країнах Центральної та Східної Європи, які об’єднує період політичних трансформацій після соціалістичного режиму. Основна ідея автора полягає в тому, що для реалізації принципу поділу влади необхідне його утвердження на рівні Конституції України, змістовне наповнення принципу, створення механізму стримувань і противаг, а також розширене тлумачення принципу поділу влади між трьома гілками та іншими суб’єктами. Дослідження дало змогу «вписати» українську модель поділу влади до контексту реально діючих моделей, запроваджених у цих країнах, встановити, що в Україні може бути реалізована модель поділу влади як президентсько-парламентської, так і парламентсько-президентської республіки.
Ключові слова: поділ влади, принцип поділу влади, механізм стримувань і противаг, конституційно-правова реформа.

АННОТАЦИЯ
Бульба О.Ю. Конституционно-правовые аспекты реализации принципа деления власти в Украине: национальная традиция и современность. – Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 – конституционное право. Институт законодательства Верховной Рады Украины. – К., 2008.
Диссертация посвящена актуальной конституционно-правовой проблеме становления принципа разделения государственной власти, соотношению понятий закрепления принципа в Конституции Украины и реализации в современной Украине. Работа содержит конституционно-правовой и историко-теоретический анализ сущности, содержания, требований принципа разделения власти на ветви, создание механизма его реализации в современном демократическом государстве. Авторская концепция основана на том, что универсализация принципа не снимает вопроса своеобразности его реализации в странах с неустановившейся демократической государственно-правовой традицией, с непродолжительным опытом создания государства. В результате установлены национальные особенности воплощения на практике принципа разделения власти, определены тенденции его реализации в разные исторические периоды украинской государственности. Выявлено разногласия при конституционно-правовом упрочении существующей модели разделения государственной власти, предложены новые подходы к модели реализации разделения власти на конституционно-правовых началах.
На основе компаративного анализа исследованы особенности принципа разделения власти в Украине, странах СНГ, Центральной и Восточной Европы, которых объединяет период политических трансформации после социалистического режима. Основная идея автора заключается в том, что для реализации принципа разделения власти необходимо его утверждение на уровне Конституции Украины, содержательное наполнение принципа, создание механизма сдержек и противовесов, а также расширенное толкование принципа разделения власти между тремя ветвями и другими субъектами. Исследование дало возможность «вписати» украинскую модель разделения власти в контекст реально действующих моделей, внедренных в этих странах, установить, что в Украине может быть реализована модель разделения власти как президентско-парламентской республики так и парламентско-президентской.
Ключевые слова: разделение власти, принцип разделения власти, механизм сдержек и противовесов, конституционно-правовая реформа.

ANOTATION
Oksana Bulba. Constitutionally Legal Aspects of Realization of Principle of Power Division in Ukraine: National Tradition and Contemporaneity. – Manuscript.
The Thesis for a Candidate Degree in Constitutional Law (speciality 12.00.02). Institute of Legislation of Verkhovna Rada of Ukraine. – К., 2008.
This Thesis is dedicated to actual constitutionally legal problem of State power division, institutionalization in the Constitution and its implementation in modern Ukraine. The work contains the constitutionally legal and historically theoretical analysis of essence, content and requirements of the principle of power division, mechanism of its realization in contemporary democratic state. The author’s conception is founded on the fact that the universalization of this principle doesn’t detract the uniqueness of its implementation in the countries with unstable democratic state legal tradition, short-term experience of existence of state. As a result, national peculiarities have been established to implement in practice the principle of power division, and tendencies have been determined in view of its implementation during various historical periods of Ukrainian sovereignty.
The contradictions have been revealed in process of constitutionally legal consolidation of existing model of state power division, new approaches to the realization thereof upon constitutionally legal principles have been proposed.
Based upon the comparative analysis the peculiarities of the mechanism for power division in Ukraine, CIS and Central and Eastern Europe countries united by the period of political transformations have been researched.
The author’s conception is that for implementation of a principle of the power division the same should be approved and fixed in the Constitution, and consolidated in applicable laws, as well as a mechanism of detaining and opposition is to be created, and the principle of power division should be widely explained among three branches and other subjects. The research has allowed to insert Ukrainian model of power division into the context of other actually effective models implemented in CIS and Central and Eastern Europe countries and establish that Ukraine can be both presidential-parliamentary Republic and parliamentary-presidential Republic.
Key words: power division, principle of power division, constitutionally legal reform, mechanism of detaining and opposition.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking