Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Конфлiкти в дiяльностi працівників органiв внутрiшнiх справ та шляхи їх подолання (соцiально-психологiчний аспект)

 

ВАЩЕНКО Ірина Володимирівна

КОНФЛІКТИ У ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ І ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ (СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

19.00.05 – соціальна психологія

Авторефератдисертації на здобуття наукового ступенядоктора психологічних наук

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ МВС України, кримінологічна лабораторія, м. Харків.

Науковий консультант – доктор юридичних наук, професор,
академік АПрН України
Бандурка Олександр Маркович,
Національний університет внутрішніх справ, ректор

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор
Коломінський Наум Львович,
Міжрегіональна академія управління персоналом, завідувач кафедри психології, м. Київ;

доктор психологічних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України
Ложкін Георгій Володимирович,
Національний університет фізичного виховання і спорту України, Державний комітет фізичної культури і спорту України, завідувач кафедри психології і педагогіки, м. Київ;

доктор психологічних наук, професор
Третьяченко Вікторія Віталіївна, Східноукраїнський національний університет
ім. В. Даля МОН України, завідувачка кафедри психології, м. Луганськ.

Провідна установа: Інститут соціальної і політичної психології АПН України, лабораторія методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень, м. Київ.

Захист дисертації відбудеться “20” травня 2003 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім.
Г.С. Костюка АПН України.

Автореферат розісланий 18.04. 2003 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть проблеми дослідження. Конфлікт – суспільний феномен, який супроводжує людство на всіх етапах його існування. Розвиток прогресивних тенденцій в житті суспільства, вдосконалення діяльності й особистісних якостей його членів неможливі без вміння ефективно розв’язувати конфлікти, що виникають, виявляти та попереджувати появу інших.
Прогалини у знаннях в цій галузі явно проявилися сьогодні, коли в країні відбувається процес активного державотворення. Трансформаційні процеси загострили соціальні, політичні, міжособистісні, екологічні та інші види конфліктів. Особливо це відчули фахівці, які за родом своєї діяльності покликані розв’язувати різноманітні протиріччя між людьми, передусім, працівники органів внутрішніх справ (ОВС). Діяльність працівників ОВС має ознаки “природної” конфліктної ситуації (владність повноважень, якими наділені працівники ОВС, необхідність застосування заходів примусу з метою ефективної протидії злочинності, умови постійної двобічної протидії), тобто безперервно, перманентно протікає проблемно це і зобов'язує працівників ОВС професійно розбиратися з проблемними ситуаціями та конфліктами. Вміння виявляти причини виникнення протиріч, механізм розвитку й способи попередження конфлікту, конфліктні обставини, що сприяють здійсненню протиправних вчинків, прогнозувати конфліктні ситуації, керувати поведінкою людей, що беруть участь в конфлікті, є важливою професійною якістю працівника ОВС.
Підвищення ролі особистості працівника ОВС як фахівця й громадянина в покращенні господарського, соціального, культурного життя суспільства вимагає розробки нових професійних та психологічних підходів до його професійної підготовки. Доцільним сьогодні виявляється розподіл психолого – конфліктологічного аналізу: суб’єктів конфлікту за параметрами активності участі та ролі в ініціації; предмету конфлікту в залежності від його відношення до професійної діяльності. Психолого – конфліктологічне забезпечення діяльності працівників ОВС належить до соціальної психології, саме до її практичного напрямку, який орієнтований на розв’язання актуальних проблем конкретних соціальних суб’єктів у правоохоронній сфері. Воно не було ще предметом психологічних досліджень. Не розроблено ні теоретичне обґрунтування проблеми, ні необхідне її науково-методичне забезпечення.
Таким чином, сутність досліджуваної проблеми полягає в тому, щоб визначити професійно обумовлену специфіку конфліктологічних знань працівників ОВС, виявити соціально-психологічні аспекти формування конфліктостійкості у працівників ОВС, визначити особливості прогнозування та розв’язання конфліктів працівниками ОВС.
Міра наукової розробленості проблеми. Аналіз праць, присвячених розробці конфліктологічних проблем у різних галузях знання, показує, що:
– фундаментальні результати психології, соціології, політології, математики, педагогіки, правознавства, філософії, мистецтвознавства, воєнних та історичних наук не можуть бути безпосередньо використані для визначення та пояснення особливостей конфліктологічних знань для працівників ОВС без їх переосмислення у системі понять соціальної психології. Адже об’єктивно існує принципова особливість цільових та посадових функцій працівників ОВС, загальних і конкретних механізмів, тенденцій, закономірностей міжособистісної взаємодії суб’єктів правоохоронної діяльності, а також змісту і результатів управління в системі ОВС;
– соціально-психологічне обґрунтування стратегічних напрямків розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС не повною мірою розроблені в теоретико-психологічному напрямі. Існує ряд робіт теоретичного характеру [А.Я. Анцупов, Т.А. Полозова, Н.І. Фригіна, М.М. Руткевич], які не знайшли достатнього практичного обґрунтування. Є ряд практичних досліджень [О.Я. Баєв, А.В. Боєнко, М.В. Филимонов, Л.Б. Філонов], які не містять узагальнюючих, концептуальних тлумачень.
Необхідність теоретичної розробки соціально-психологічного обґрунтування стратегічних напрямків розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС обумовлена практичними запитами та потребами суспільства, особливо в перехідні періоди, і недостатньою комплексною науковою розробкою проблеми на концептуальному рівні. Це стало підставою для обрання теми докторської дисертації “Конфлікти у діяльності працівників органів внутрішніх справ і шляхи їх подолання (соціально-психологічний аспект)” та проведення різнопланового дослідження зазначеної проблеми протягом останніх 8 років.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблема, що передбачена дисертаційним дослідженням, відповідає пріоритетним напрямкам фундаментальних та прикладних дослiджень навчальних закладiв та науково-дослiдних установ МВС України на перiод 1995-2000 рр. (затверджено рiшенням Колегiї МВС України вiд 02.02.1995 р. № 4 к/м) i на період 2000-2005 рр. (затверджено рiшенням Колегiї МВС України вiд 18.12.2000 р. № 9 к/м). Окрім того, тема входить до переліку пріоритетних тем досліджень, розроблених Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 9.02.1999 р.) та Плану конструкторських та науково-дослідних робіт Нацiонального університету внутрiшнiх справ України м. Харкова (п.2.2.1).
Загальна мета дослідження полягає у психологічній характеристиці конфліктної компетентності та конфліктостійкості як значущих якостей особистості у працівників ОВС, виявленні соціально-психологічних резервів удосконалення діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, визначенні вимог до правового забезпечення організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту з урахуванням психологічної природи конфліктної компетентності та конфліктостійкості.
Об’єктом дослiдження є конфлікти, які попереджують і розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності.
Предметом дослiдження виступає психологічний зміст конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС, реальний рівень та шляхи підвищення цих якостей.
Виходячи з поставленої мети, в дисертацiї вирiшуються наступнi основні завдання:
1) виявлення ролі соціально-психологічного компоненту в системі конфліктологічного знання через теоретичний аналіз наукових даних із різних галузей знань відносно впливу конфлікту на особистість;
2) упорядкування етапів генезису, варіантів динаміки конфліктів, учасниками яких є працівники ОВС, через поєднання специфіки суб’єктів суспільних відносин і їх юридичної відповідальності;
3) визначення кола конфліктологічних проблем, істотних для вдосконалення діяльності працівників ОВС, уточнення змісту основних наукових понять, потрібних для розробки цих проблем;
4) виділення типів і виявлення сутності конфліктів, які розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності, причин і факторів, що зумовлюють їх виникнення і перебіг;
5) розкриття залежності між взаємодією працівників різних підрозділів ОВС в умовах конфлікту та якістю виконання поставлених перед ними завдань;
6) з’ясування психологічних характеристик конфліктної компетентності, її рівня і шляхів підвищення у працівників ОВС;
7) визначення комплексу методів дослідження конфліктостійкості у працівників ОВС;
8) з’ясування умов формування конфліктостійкості у працівників ОВС;
9) розробка, обґрунтування та апробація системи конфліктологічної підготовки працівників ОВС.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою даного дослідження слугують загальні принципи психологічної науки та праці зарубіжних і вітчизняних вчених:
– принципи детермінізму, розвитку, єдності свідомості й діяльності (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн);
– положення про особистість як активний суб’єкт діяльності (К.О. Абульханова-Славська, М.Й. Боришевський, Л.Ф. Бурлачук, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, Л.Е. Орбан-Лембрик, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко) та про структуру мотиваційно-смислових утворень (Б.С. Братусь, Б.В. Зейгарник, Т.М. Титаренко);
– теоретичний підхід до конфлікту як зіткнення протилежно спрямованих тенденцій (С.Д. Максименко, М.Н. Корнєв, Г.В. Ложкін, М.І. Пірен, Н.І.Пов’якель).
Теоретичне підґрунтя дослідження складають праці вчених, які розробили методологію й науковий апарат дослідження проблеми конфлікту в різних галузях: у психології (А.Я. Анцупов, Ф.М. Бородкін, Н.В. Грішина, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський. Н.М. Коряк, Г.В. Ложкін, М.І. Пірен, Б.І. Хасан, А.І. Шипілов), у соціології (K. Boulding, L. Coser, R. Dahrendorf, M. Deutsch, A. Rapoport, А.Г. Здравомислов, Г. Зіммель, М.Н. Руткевич), у правознавстві (О.Я. Баєв, О.М. Бандурка, В.Б. Козлов,
С.В. Кудрявцев, В.Я. Тацій), у політології (І.М. Арцибасов, С.О. Єгоров, Р.М. Долнікова, В.В. Журкін, О.О. Кокошин, Г.М. Перепелиця, Е.О. Поздняков, Ш.З. Султанов), у математиці (В.В. Дружинін, Д.С. Конторов, В.Ф. Крапивін) та ін.
Суттєве значення для розвитку конфліктологічних знань мають дані про особистість у конфлікті (О.А. Донченко, О.О. Єршов, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко), праці з дослідження конфліктів у різних видах діяльності людини і сферах стосунків (Т.М. Афанасьєва, А.В. Дмитрієв, Д.П. Кайданов, Н.Л. Коломінський, Г.В. Ложкін, С.Г. Шуман).
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань у роботі були застосовані методи теоретичного та емпіричного дослідження. Теоретичні методи (аналіз, синтез, зіставлення, систематизація, класифікація, узагальнення) дали можливість науково-теоретичного осмислення отриманих даних. На етапах емпіричного дослідження застосовувались спостереження, опитування (у формі анкетування, бесіди), методика діагностики способів реагування на конфліктну ситуацію К. Томаса (адаптована Н.В. Грішиною); метод діагностики типу міжособистісних відносин Т. Лірі (адаптована Л.М. Собчик); методика дослідження самоставлення (С.Р. Пантелеєва), шкала оцінки дискомфорту (О.Б. Фанталової); методика “Діагностика домінуючої стратегії психологічного захисту в конфліктах” (адаптована В. Бойко); методика “Визначення рівня конфліктності особистості”; методика “Конфліктна особистість”; методика “Особистісна агресивність і конфліктність” (Є.П. Ільїн, П.А. Ковалєв); шкала виміру мотивації досягнення (Ю.М. Орлова); методика
Q-сортировка; методика “Оцінка психічної активації, інтересу, емоційного тонусу, напруги і комфортності”; методика “Дослідження самооцінки стресостійкості особистості”; шкала самооцінки ситуативної та особистісної тривожності (Ч. Спілбергера); методика визначення ригідності; методика “Самооцінки психічних станів” (Г. Айзенка).
Надійність і вірогідність результатів забезпечено методологічним обґрунтуванням вихідних положень, відповідністю методів меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки (1472 працівника різних підрозділів ОВС: карного розшуку, по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, по боротьбі з економічними злочинами, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, слідства, адміністративної служби, патрульно-постової служби, державної автомобільної інспекції, дільничні інспектори), застосуванням методів статистичної обробки отриманих даних за допомогою пакетів Microsoft Excel, Statistic.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
– вперше зведено в систему наукові положення та емпіричні дані відносно впливу конфліктів на особистість, які одержані фахівцями різних галузей знання;
– вперше виявлено, що підсистема формування конфліктної компетентності та конфліктостійкості є системоутворювальним фактором в системі конфліктологічної підготовки працівників ОВС;
– вперше визначено, що конфліктна компетентність працівників ОВС виконує дві психологічні функції: інформаційну та контрольну;
– дістало подальшого розвитку уявлення про конфліктостійкість працівників ОВС як здатність особистості ситуативно, гнучко, оперативно реалізовувати професійні дії у складній ситуації соціальної взаємодії (конфлікт);
– дістало подальшого розвитку визначення соціально-психологічних резервів удосконалення діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту;
– розширено уявлення про специфіку застосування заходів регулюючого впливу на поведінку конфліктуючих через деталізацію розгляду різних типів конфлікту.
Теоретичне значення дослідження полягає у систематизації поняттєвого апарату, що використовується для опису конфлікту, визначенні поняття “конфліктна компетентність працівника ОВС”, обґрунтуванні підсистеми формування конфліктостійкості працівників ОВС та визначенні вимог до правового забезпечення організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту з урахуванням психологічної природи конфліктної компетентності та конфліктостійкості.
Уточнено ряд закономірних тенденцій: а) про пряму залежність вибору способу розв’язання конфлікту від конфліктної компетентності працівника ОВС; б) про вплив рівня розвитку конфліктостійкості працівника ОВС на ефективність виконання оперативно-службових завдань в умовах конфлікту; в) про взаємозв’язок рівня внутрішньо – психологічного дискомфорту з рядом особистісних показників.
Теоретично обґрунтовані шляхи та система відповідних ним заходів впливу на розвиток конфліктної компетентності працівника ОВС, осмислено та виділено наслідки недостатньої конфліктостійкості працівників ОВС.
Розроблено теоретичні й на основі них методичні та організаційні підвалини (принципи, напрямки, форми та методи) організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, які мінімізують вплив його негативних наслідків на якість виконання завдань, що стоять перед працівниками ОВС України.
Практичне значення дослідження полягає у виділенні параметрів та доборі відповідних їм методик визначення рівня розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості, що дозволяють діагностувати та складати більш повну характеристику особистості працівника ОВС у конфлікті; у розкритті спеціальних умов, що сприяють розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості; у створенні розвивальної методики багаторівневої і багатоаспектної конфліктологічної підготовки працівників ОВС з урахуванням зазначених умов; у розробці конкретних соціально-психологічних прийомів оптимізації розвитку конфліктної компетентності та конфліктостійкості особистості працівника ОВС; у розробці методики формування умінь розв’язувати специфічний вид конфлікту – кримінальний; у розробці технології попередження конфлікту працівниками ОВС і технології прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту; в опрацюванні, на базі вищезазначених розробок, методичних рекомендацій для працівників ОВС.
Впровадження результатів дослідження. На основі результатів дослідження розроблено та впроваджено у навчальний процес у Національному університеті внутрішніх справ нові навчальні дисципліни: “Конфліктологія” (на факультетах: соціально-психологічному, юридичному, кримінальної міліції, спеціальному, права і підприємництва, громадської безпеки), “Основи конфліктології”, “Вступ до конфліктології” (на факультетах: громадської безпеки, права і підприємництва), спецкурс: “Вирішення конфліктних ситуацій між працівниками ОВС та населенням” (на факультеті громадської безпеки).
На соціально-психологічному факультеті відкрито нову спеціальність – “психолог-конфліктолог” з 1999 навчального року.
Розроблена система конфліктологічної підготовки кадрів для ОВС України (зміст, принципи, методи, форми підготовки, які знайшли відображення в навчальному курсі “Основи конфліктології” та спецкурсі “Типові та екстремальні ситуації у професійній діяльності працівників ОВС”) впроваджена у навчальний процес у Навчальному центрі підготовки УМВС України в Харківській області з 2001 навчального року.
Дисертантом розроблені технологія попередження конфліктів працівниками ОВС України й технологія прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту, які впроваджені в систему професійної підготовки працівників Ленінського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Жовтневого РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Комінтернівського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, Дергачівського РВ УМВС України в Харківській області, відділу по роботі з персоналом Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області, відділу адміністративної служби міліції УМВС України в Сумській області, відділу адміністративної служби міліції УМВС України в Чернігівській області, Центру практичної психології УМВС України в Харківській області, Центру практичної психології ГУМВС України в АР Крим, Центру практичної психології Управління МВС України на Південній залізниці з 2000 року.
Результати проведеного дослідження впроваджено в систему професійної підготовки психологів органів та установ кримінально-виконавчої системи України з 1999 року.
Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені при написанні навчального посібника “Загальна конфліктологія” (співавтори С.П. Гіренко, Р.А. Хамалян, О.Г. Антонова), допущеного Міністерством освіти і науки України в якості навчального посібника для студентів вищих навчальних закладів освіти, який використовується у навчальному процесі у вищих навчальних закладах освіти України.
Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у дослідження проблеми конфліктів, які розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності. Деякі з них впроваджено в посібниках, написаних у співавторстві, в яких автором розроблено: у посібнику “Загальна конфліктологія” (у співавторстві з С.П. Гіренко, Р.А. Хамалян, О.Г. Антоновою) – теоретико-методологічні основи конфліктології (предмет загальної конфліктології; методи дослідження, що застосовуються в конфліктології; сутність конфліктної ситуації та конфлікту, шляхи їх розв’язання; переговори як спосіб вирішення конфлікту), практикум і хрестоматію по конфліктології; у посібнику “Конфлікт. Посттравматичний стрес: шляхи їх подолання” (у співавторстві з О.Г. Антоновою) – принципи конфліктологічного дослідження, характеристику психологічних станів у конфліктах, способи та шляхи зменшення конфліктної напруги; у посібнику “Конфликт и управленческая деятельность” (у співавторстві з В.О. Тюріною) – теоретичні основи безконфліктного управління; у посібнику “Виды конфликтов” (у співавторстві з В.О. Тюріною) – здійснено класифікацію конфліктів та наведено найбільш ефективні методи вирішення зазначених видів конфліктів. Розробки та ідеї, які належать співавторам посібників, в дисертації не використовуються.
Апробацiя результатiв дисертацiйного дослiдження. Основні положення дисертації дістали своє вiдображення в публiкаціях автора, доповідалися й обговорювалися на розширених засіданнях кафедри загальної психологiї та педагогiки і кримінологічної лабораторії Нацiонального унiверситету внутрiшнiх справ.
Результати роботи доповідались автором на Наукових читаннях, присвячених
60-річчю Харкiвської психологiчної школи (Харків, 1993), на Других міжнародних наукових Ломовських читаннях (Москва, 1994), на Других міжнародних психологічних читаннях (Харків, 1995), на IV Костюкiвських читаннях (Київ,1996), апробовані на Мiжнародних науково-практичних конференцiях: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” (Чернівці, 1993), “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (Чернівці, 1994), “Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку” (Київ, 1996), “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми” (Чернівці, 1996), “Нові технології навчання: проблеми, пошуки, знахідки” (Львiв, 1997), “Психолого-педагогiчнi основи гуманiзацiї виховання i навчання” (Рiвно, 2000), “Конфліктологічна експертиза: теорія і методика” (Київ, 2001), на науково-практичних конференцiях: “Проблеми розвитку педагогіки вищої школи в XXI столітті: теорія і практика” (Одеса, 2002), “Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України” (Харків, 2002), на науково-методичній конференції: “Актуальні питання удосконалення підготовки конкурентноспроможних фахівців в нових соціально – економічних умовах” (Севастополь, 2002) тощо.
Публiкацiї. Результати дисертацiйного дослiдження висвітлено в монографiї, 87 наукових роботах автора (з них: 11 навчальних посібників, 27 публікаціях автора, які надруковані у фахових виданнях, з яких 25 – у фахових психологічних виданнях і 49 матеріалах наукових конференцій).
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження i складається зi вступу, 4 роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел (531 найменування, з них 64 іноземними мовами), додаткiв (9). Загальний обсяг дисертацiї – 498 стор. Робота містить 12 таблиць, 21 рисунок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження та загальні напрямки дисертаційної роботи, розкривається її об’єкт і предмет, головна мета та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження конфліктів науковцями” – викладено результати теоретико-методологічного аналізу проблем конфлікту (суспільно-історична сутність конфлікту, основні ідеї й методологічні установки концепцій з цієї проблеми), що були сформульовані як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями різних галузей знання (психології, соціології, політології, юридичних наук та ін.) з кінця XIX століття до теперішнього часу. Аналіз наукових праць здійснено, по-перше, для оцінки стану вивчення проблеми, по-друге, з метою обґрунтування обраної теоретико-методологічної спрямованості дисертаційного дослідження. Позитивна сторона підсумків огляду стану проблеми в різних галузях знання показує таку картину:
– філософи Геракліт, Арістотель, Т. Гоббс та їх послідовники розглядали конфлікт як соціальне явище, яке характеризується воєнними діями. Пізніше, в епоху Відродження (Ф. Бекон, Т. Мор, Ф. Рабле, Е. Роттердамський) висловлювались різноманітні думки щодо причин конфліктів і перспектив їх вирішення. Однак переважали в них визнання вирішальної ролі злагоди між людьми в розвитку держави, загальна негативна оцінка безладдя, воєн, а також надія на можливість “довічного миру” в майбутньому. Сучасні філософи прагнуть виявити залежності розвитку феномену “конфлікт” і з’ясувати співвідношення категорій “протиріччя” і “конфлікт”, тому можна спостерігати декілька напрямків у їх дослідженнях, зокрема: 1) моральний конфлікт у сучасному суспільстві; 2) розробка власне філософської концепції соціального конфлікту; 3) художній конфлікт як естетична категорія;
– зарубіжні соціологи (К. Боулдинг, Р. Дарендорф, Г. Зіммель, Л. Козер, А. Рапопорт) сформулювали фундаментальні положення та теоретичні концепції конфлікту: концепція “позитивно-функціонального конфлікту” Л. Козера (США), концепція “конфліктної моделі суспільства” Р. Дарендорфа (Німеччина), концепція “загальної теорії конфлікту” К. Боулдинга (США). У багатьох аспектах ці концепції й сьогодні являють собою скоріше розгорнуті гіпотези, ніж остаточно усталене конфліктологічне знання. Це відкриває значні можливості для проведення експериментальних досліджень. Суттєвий внесок у цьому відношенні вже зроблено при аналізі міжособистісних конфліктів (В.В. Бойко, Н.В. Грішина, О.Г. Ковальов, Л.О. Петровська, Н.І. Фригіна), причин і наслідків конфліктів у діяльності людини
(Г.М. Андрєєва, О.В. Первишева). Вітчизняні соціологи та їх російські колеги здійснюють дослідження конфліктів за такими напрямками: 1) конфлікти на виробництві, у трудових колективах (А.К. Зайцев, А.Г. Здравомислов, Н.М. Коряк, С.В. Кудрявцев);
2) етнічні конфлікти (Ю.В. Арутюнян, Л.М. Дробіжева); 3) соціологічні аспекти міжнародних конфліктів (В.С. Бруз, А.Г. Здравомислов, М.М. Руткевич); 4) роль конфлікту в сімейно-шлюбних стосунках (Ю.А. Решетняк); 5) конфлікти і злочинність у суспільстві (В.Н. Кудрявцев);
– зусилля полемологів (А.Х. Абашидзе, О.Г. Арбатов, В.М. Баринькін, С.Є. Благоволін, В.С. Брус, Г. Бутуль, О.М. Гончаренко, В.Н. Іванов, В.В. Кіслов, Є.М. Кожокін,
М.А. Косолапов, В.Д. Кохно, В.І. Куценко, Є.М. Лісіцина, Д.А. Малишева, Є.М. Рогов, В.М. Суріков, В.В. Танчер, В.О. Тішков, Л.Л. Фітуні) спрямовані на комплексне дослідження воєн і різних колективних агресивних дій, зокрема, локальних конфліктів у різних регіонах планети (застосовують методи дослідження різних наук: біології, математики, соціології, психології, демографії), розробку ненасильницької стратегії дій у міжнародних конфліктах, і застосування суспільних засобів попередження виникнення міжнародних кризових ситуацій. Полемологи розробили чимало засобів і форм попередження конфліктів, забезпечення миру й міжнародної безпеки;
– правознавці при дослідженні конфлікту перевагу віддавали правовим аспектам (правові відносини сторін, правові процедури розв’язання конфлікту, особливості динаміки юридичних конфліктів, специфіка кримінального конфлікту). Тому напрямки дослідження конфлікту в правознавстві можна окреслити так:
1) міжнародно-правові аспекти конфліктів (Л.Н. Анісімов, І.М. Арцибасов, І.П. Блищенко, С.О. Єгоров, Б.М. Клименко, Е.А. Пушмін, Ю.Е. Чехарін); 2) конфліктні ситуації у діяльності слідчих (О.Я. Баєв, О.Н. Олійник); 3) правові норми вирішення трудових конфліктів (О.М. Бандурка, В.Я. Тацій);
– психологи вивчали конфлікт у зв’язку з тим, що реальна людина, яка виступає об'єктом психології, є центральною ланкою конфліктів всіх рівнів і психологія – це єдина наука, яка вивчає всі типи конфліктів. Все це і зумовило напрямки наукових досліджень психологів:
1) розробки власне теорії конфлікту: а) чинники, що дозволяють визначати ситуацію як конфліктну (З.І. Бєлоусова, Л.І. Міщик, М.Д. Цимпеу, Е.А. Уткін);
б) функції конфлікту (В.В. Бойко, Ф.М. Бородкін, О.О. Єршов, О.Г. Ковальов,
Н.М. Коряк). Науковці розглядали конструктивні й деструктивні функції конфлікту залежно, зокрема, від того, як відбувається його розвиток; в) підходи до проблем детермінації конфлікту (О.І. Донцов, Т.А. Полозова, L. Соser, M. Deutsch);
2) дослідження міжособистісних конфліктів: а) розвиток теоретичних концепцій міжособистісних конфліктів (А.Я. Анцупов, Н.В. Грішина, О.А. Донченко, О.О. Єршов, Г.В. Ложкін, М.М. Обозов, Є.О. Орлова, Л.О. Петровська, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Б.І. Хасан); б) взаємозв’язок між ступенем конфліктності та рівнем розвитку колективу (О.І. Донцов, Е.І. Степанов); в) дослідження конфліктів у різноманітних видах діяльності людини і сферах стосунків: трудовій, науково-дослідній, військовій, педагогічній, правоохоронній, спорті, сімейно-шлюбних стосунках (М. Альберт,
Т.М. Афанасьєва, Ф.М. Бородкін, А.В. Дмитрієв, В.Н. Дружинін, О.О. Єршов,
М.А. Іванова, Н.Л. Коломінський, В.П. Левкович, Г.В. Ложкін, О.П. Макаревич,
Л.В. Подоляк, В.А. Сисоєнко, Е.І. Суїменко, М.В. Филимонов, Л.Б. Філонов,
Н.В. Чепелєва, С.Г. Шуман);
3) конфлікти на різних етапах соціалізації особистості: дошкільний вік (О.О. Рояк, Т.І. Юферова); шкільний вік (В.М. Афонькова, Л.С. Славіна); підлітковий вік
(Т.В. Драгунова, О.В. Первишева); молодіжні, студентські групи (В.М. Басова,
Г.М. Дубчак, Л.М. Карамушка, О.І. Шкіль);
4) особистість у конфлікті (О.А. Донченко, О.О. Єршов, О.В.Киричук, Л.Е. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко):
а) поведінка особистості у конфлікті: стилі поведінки, які реалізуються через окремі тактики (Ф.М. Бородкін, Н.М. Коряк, Н.В. Крогіус, Б.Х. Мінчер, К. Томас); конфліктна поведінка як різновид відхильної поведінки (Л.І. Божович, Б.С. Волков, Т.В. Єндовицька, В.І. Ілійчук, Л.Е. Орбан-Лембрик); залежність конфліктної поведінки від вікових і психофізіологічних особливостей особистості (Т.В. Драгунова, В.А. Крутецький,
Т.Е. Коннікова); шляхи виправлення конфліктної поведінки. Одні науковці
(А.І. Висоцький, Л.П. Грімак, В.П. Горленко, Л.В. Долинська, В.В. Сохранов) робили акцент на постійне самообмеження, самовиховання, формування окремих вмінь і навичок, критичне ставлення до себе, обміркування поведінки, а інші (К.О. Абульханова-Славська, І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, М.Д. Виноградова, О.Г. Ковальов, Н.С. Лейтес) зосереджували увагу на механізмах саморегуляції, які під час конфлікту використовує особистість для зміни своєї поведінки; детермінанти конфліктної поведінки
(Н.В. Грішина, В.І. Ілійчук, Я.А. Луп’ян, В.М. Радчук, Л.Е. Орбан-Лембрик,
Л.О. Петровська, Є.І. Степанов, Ю.П.Черненький). Вчені зазначали, що важливою детермінантою конфліктної поведінки є характерологічні властивості особистості;
б) сутність та природа внутрiшньоособистісних конфліктів: проблеми вікового становлення особистості (О.А. Донченко, І.А. Грабська, Н.Ю. Максимова, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.О. Хомич, О.С. Тарновська); прояви внутрiшньоособистісних конфліктів і фактори, що впливають на їх виникнення та перебіг (О.А. Донченко, Л.М. Карамушка, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Є.В. Чорний); проблеми психологічного консультування і психотерапії внутрiшньоособистісних конфліктів (Л.Ф. Бурлачук, О.Ф. Бондаренко,
Н.Ф. Калина, Л.І. Міщик, Г.І. Онищенко, Є.М. Потапчук); зв’язок внутрiшньоособистісних конфліктів з проблемами професіоналізації особистості (О.І. Дорофеєва, Н.Л. Коломінський, Г.В. Ложкін, Н.І. Пов’якель, Н.В. Чепелєва);
5) вивчення конфліктів за допомогою методів математичного моделювання.
Розгляд різноманітних теоретичних концепцій, напрямків, поглядів дослідників з проблеми конфлікту, які є в тій або іншій галузі знання, дає більш повне уявлення про дослідницьку роботу з проблеми конфлікту, дозволяє розробляти і використовувати ефективні технології прогнозування конфліктів і нейтралізації конфліктних чинників.
Напрацювання науковців у галузі вивчення конфліктів й експериментальні дані проведеного дослідження вказують на необхідність визначення у вихідних поняттях: "предмет конфлікту", "об'єкт конфлікту", "учасник конфлікту", "межі конфлікту" та ін. Важливо чітко уявляти посередницьку ланку, якою є конфліктна ситуація, – це латентна стадія конфлікту, його передумова і зародження.
Процес виникнення конфлікту, незалежно від тривалості його перебігу, передбачає певну послідовність у дослідженні його генези (визначення передумов виникнення конфлікту; аналіз появи його окремих елементів, їх інтегрування; виявлення внутрішнього механізму переходу від однієї фази конфлікту до іншої).
Виникнення будь-якого конфлікту пов'язано із складним переплетенням генетичних зв'язків, що мають різну тривалість дій і різний характер впливу на конфлікт. Оскільки одні передумови мають короткочасний характер, а інші – тривалий, одні – чинять безпосередній вплив, інші – опосередкований, то доцільно усі передумови, що чинять вплив на виникнення конфлікту, поділити на три основних рівні, визначивши їх через такі поняття, як "чинники", "причини", "умови" (за Г.М. Перепелицею). У дисертації ґрунтовно розглянуто сутність і здійснено співвіднесення цих понять.
До чинників конфлікту відносять ті передумови, дії яких ведуть до формування конфлікту, але не породжують його. Між конфліктом і чинниками, що його формують, немає жорсткого динамічного зв'язку. Існування таких зв'язків не відразу і не завжди веде до виникнення конфлікту. Однак чим більше буде відмінностей і протиріч, які стосуються конкретної події, тим імовірніше виникнення конфлікту. У сучасній науковій літературі існує декілька підходів до класифікації конфліктотвірних чинників.
Виникнення конфлікту відбувається у результаті дії причин, а не чинників. Причиною виступають не явища або матеріальні утворення, а їх зміни. У якості причини виступає якась зміна одного об'єкта, наслідком є деяка зміна іншого об'єкту. Але ці зміни можуть відбутися тільки при переносі до наслідку певної частки енергії або речовини, що поставляється явищем, яке виступає у якості причини. Отже, причиною виникнення конфлікту повинні бути певні зміни, що відбуваються в явищах, безпосередньо пов'язаних з конфліктом.
Основоположною ознакою дії причини є її здатність породжувати наслідок. Причина викликає наслідок до життя, генетично зумовлює його виникнення. Тому вона завжди передує наслідку у часі, характеризується односпрямованістю, необоротністю і необхідністю. Якщо причина виникає, то при певних умовах вона з необхідністю породжує певний наслідок. Однак причина викликає до життя наслідок, в якості якого виступає в даному випадку конфлікт, тільки за наявності певних умов (сукупність речей, процесів, відношень, необхідних для виникнення явища). Вплив умов спрямований не на конфлікт, а на причини його виникнення. Зміна умов може запобігти породження причиною конфлікту, але вона не здатна суттєво змінити характер конфлікту. У цьому відношенні умови визначають лише конкретну зовнішню форму виникнення і розвитку даного конфлікту.
Для виникнення конфлікту потрібен конкретний привід. Саме це поняття визначається як зовнішня, часто випадкова обставина, яка дає поштовх для наставання події. Він може бути у вигляді: випадкового інциденту, провокації, інспірованої акції, події або дії неправильно сприйнятої або витлумаченої іншою стороною (міжнародні, міжнаціональні, кримінальні конфлікти).
Як бачимо, вивчення конфліктів як предмета дослідження не випадкове. Воно зумовлене рядом об'єктивних тенденцій і спрямоване не тільки на вирішення фундаментальних теоретичних проблем, але й на розробку та використання ефективних технологій попередження та розв’язання конфліктів. Якомога повніше й різнобічніше вивчення сутнісних характеристик реального конфлікту надає можливість для управління цим процесом, дозволяє передбачити його наслідки та знайти оптимальний спосіб розв’язання конфлікту.
У другому розділі “Конфлікт як компонент професійної діяльності працівників ОВС” – розглянуто специфіку діяльності працівників ОВС, причини і види конфліктів, які розв’язують працівники ОВС, рівень сформованості конфліктної компетентності у працівників ОВС.
Діяльність ОВС – це специфічний вид соціальної діяльності працівників органів держави, призначеної для її захисту і безпеки, що діє від її імені й організує певною мірою функціонування суспільства, стоїть на охороні прав і свобод його громадян та окремих особистостей [О.М. Бандурка]. Вона жорстко і детально регламентована, будується на підставі суворого виконання наказів і розпоряджень, субординації і координації стосунків. Особливості управління ОВС полягають в: правоохоронному характері управління, специфічних умовах функціонування системи (єдиноначальність, висока службова дисципліна, особливі умови проходження служби), наявності у значної частини працівників ОВС статусу представників влади, тобто повноваження застосовувати заходи адміністративного примусу, створенні умов іншим державним органам, установам, організаціям і громадянам для реалізації їх функцій, прав і свобод.
Усі підрозділи ОВС, як елементи системи управління, одночасно виступають в ролі керівних і керованих. Між ними існують постійні прямі й зворотні зв’язки. Прямі зв’язки (згори вниз) виходять від суб’єкта управління у формі наказів, розпоряджень, інструкцій. Зворотній зв’язок (знизу вгору) від об’єкта управління здійснюється у вигляді донесень, звітів, інформації про виконання управлінських рішень. Районні відділи внутрішніх справ, наприклад, по відношенню до управління МВС України в області чи місті є об’єктом управління, але вони одночасно виступають як суб’єкт управління, оскільки керують підлеглими ланками (службами, підрозділами, відділами). І хоча зв’язки між елементами системи ОВС суворо регламентовані за підлеглістю, координацією та субординацією, за термінами й обов’язковістю виконання управлінських рішень, за обсягом інформації, персональною відповідальністю, як об’єкти управління, так і суб’єкти управління за певних обставин стають учасниками конфліктів. Це і зумовлює потребу в формуванні конфліктної компетентності у працівників ОВС. Актуальними стають саморегуляція, корекція дій, побудова моделей поведінки, вміння самостійно підвищувати свою конфліктостійкість, з’ясовувати причини конфліктів.

Виникненню конфліктів на соціально-професійній основі сприяють такі причини, як: недосконалість системи добору й розстановки кадрів; зазіхання працівника на вищу посаду й обмеженість можливостей їх задоволення у підрозділі; прогалини в нормативних документах, що регулюють порядок несення служби; різний ступінь зацікавленості суб'єктів під час взаємодії на кожному етапі професійної діяльності; правова закріпленість працівника за посадою або місцем при низькому рівні його ділових якостей і при наявності іншої кандидатури на його заміну, яку керівник не може здійснити; крайнощі кадрової політики у підрозділах (повна заміна фахівців-практиків дипломованими фахівцями або, навпаки, приниження ролі чи навіть ігнорування фахівців з дипломами).
До соціально-психологічних причин конфліктів належать: хибні образи конфлікту, коли об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але відносини сторін помилково сприймаються ними як конфліктні; різний підхід до оцінки одних і тих же складних подій; психологічні умови застосування офіційної оцінки; втрата й перекручення інформації в процесі міжособистісної та міжгрупової комунікації; розбалансована рольова взаємодія людей; внутрішньогруповий фаворитизм.
Досить специфічними є соціально-демографічні причини конфліктів: коли у підрозділі починають переважати інтереси однієї демографічної групи над іншою, відбувається перерозподіл ролей, негативні сторони психології різних вікових груп загострюються (нестриманість, прагнення до новаторства, загострене почуття новизни, критичність молодого покоління та ін.).
Організаційні причини конфліктів складають: недосконала система організації структури МВС України в цілому (сьогодні відбувається реорганізація системи МВС України: слідство, державна служба по боротьбі з економічними злочинами, державний департамент з питань виконання покарань відокремилися в окремі департаменти, податкова міліція – взагалі самостійна установа), неправильна організація праці у підрозділі (жорсткий розподіл обов'язків і функцій або надмірна зміна функцій персоналу, застарілі посадові інструкції, неправильний розподіл заробітної плати).
До матеріально-технічних причин належать: застаріле обладнання та машини, праця в несприятливих умовах (перебування у засідках: погані погодні умови, нерухомість тривалий час, загазованість, шум).
Конфлікти можуть бути зумовлені й такою причиною як недосконала нормативна регламентація: нечіткий розподіл функцій між різними посадовими особами (дублювання функцій, паралелізм в роботі).
Досить складною причиною, що зумовлює конфлікти, є помилки в державній політиці стосовно реалізації правоохоронної функції: відсутність органічної єдності державних, групових й індивідуальних інтересів (помилково зрозумілий державний інтерес породжує недбале ставлення до особистих або групових інтересів: завищення або заниження норм навантаження, необґрунтований їх перегляд, одностороння орієнтація на ті або інші окремі показники господарської діяльності, приниження ролі "неголовних" підрозділів служби, порушення принципів внутрішньовиробничої кооперації).
Як бачимо, причин, що зумовлюють появу конфліктів всередині підрозділів ОВС чимало, тому попередження і розв’язання цих конфліктів буде залежати від усвідомлення особливостей кожного виду конфлікту: міжособистісний, моральний, творчої не реалізації та ін. Поряд з цим висвітлені також причини, що зумовлюють появу інших видів конфліктів, які попереджують і розв’язують працівники ОВС: соціальних, побутових, юридичних, міжетнічних, міжнаціональних. Встановлено, що недооцінювання чисельності й складності причин конфлікту позначається на якості оперативного реагування працівників ОВС, його ефективності, спричиняє виникнення непрогнозованих помилок, надзвичайних подій тощо.
У дисертації розглянуто специфічність причин кримінального конфлікту. У багатьох випадках злочин не тільки створює можливість для виникнення конфлікту, але сам є наслідком конфлікту і його заключної стадії. Подібний причинно-наслідковий зв’язок особливо помітний на прикладі насильницьких злочинів (тілесні пошкодження, злісне хуліганство, навмисне вбивство). Насильницькі злочини (серія злочинів), що завершують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих механізмів динаміки конфлікту (застосування насилля у конфлікті або спочатку, або тільки на завершальній його стадії).
В роботі ґрунтовно проаналізована психологічна характеристика кожного типу конфліктів, який попереджують і розв’язують працівники ОВС. Зокрема, в залежності від кількості безпосередніх учасників конфлікту було розкрито типові помилки працівників ОВС і запропоновано заходи щодо уникнення неадекватних дій у процесі розв’язання. Так, під час розв’язання побутових конфліктів, інтенсивність виникнення яких збільшилася протягом останніх років, типовими помилками працівників ОВС є: неадекватна оцінка обставин ситуації, недостатня обізнаність щодо можливих варіантів поведінки конфліктуючих та її наслідків, які можна передбачити через експресію конфліктуючих, невміле застосування заходів спрямованого регулюючого впливу на поведінку учасників конфлікту, підвищення ступеню ризику при прийнятті рішення та дотриманні належної регламентації своїх дій. За результатами дослідження встановлено, що ситуативна гнучкість професійних дій працівників ОВС під час розв’язання побутового конфлікту залежить від якомога швидшої ізоляції побічних учасників конфлікту і урахування напрямку розвитку поведінки конфліктуючих:
– поведінка конфліктуючих не створює загрози життю чи здоров’ю працівника ОВС або іншим особам (експресія конфліктуючого вказує на відсутність наміру чинити опір будь-кому; конфліктуючий демонстративно йде до ізольованого приміщення (інша кімната, кухня, комора, підвал) або відмовляється вийти на вимогу працівника ОВС);
– поведінка конфліктуючих стає небезпечною під час складання документів працівниками ОВС (конфліктуючий пильнує за діями працівників ОВС, щоб улучити момент послаблення контролю за ним; розташовується поблизу предметів, які могли б стати знаряддям заподіяння тілесних ушкоджень; розпочинає розмову на сторонню тему (співає), тобто відволікає увагу працівників ОВС);
– поведінка конфліктуючих стає агресивною під час доставки до ОВС (конфліктуючий намагається втекти (штовхає, збиває з ніг працівника ОВС); непомітно звільнити свої руки (наручники, пути); активізує пошук “співчуваючих”, “зацікавлених”; намагається залишитися на одинці).
У випадку соціального конфлікту (несанкціоновані мітинги, пікетування адміністративних будинків, довготривалі акції протесту, проходження вулицями міста) працівники ОВС повинні, по-перше, не стати об’єктом нападу учасників конфлікту (порушників громадського порядку), а, по-друге, запобігати розвитку не прогнозованих і некерованих дій з їх боку, бо кількість порушників громадського порядку може дуже швидко збільшитися, так що перетворюється на агресивний натовп. (Особливості агресивного натовпу та дії працівників ОВС щодо зменшення його негативних проявів розглянуті в працях І.Ю. Воробйової, Л.І. Казміренка.) Характер і спрямованість агресивних дій учасників соціального конфлікту бувають різними: від подання жорстких вимог, заподіяння шкоди державному та особистому майну, загрози насильства стосовно конкретних осіб до погромів, підпалів, збройного опору. Усе це вимагає адекватних дій від працівників ОВС.
Усвідомлення специфіки міжетнічних конфліктів (емоціогеність, алогічність, символізм, ірраціональність поведінки) і особистої відповідальності за прийняте рішення набуває особливого значення для працівників ОВС України, які знаходяться у зоні таких конфліктів або перебувають у складі міжнародних миротворчих місій ООН: Косово, Боснії і Герцеговині, Східному Тиморі.
Повертаючись до розгляду конфліктів всередині підрозділів ОВС, ми відзначаємо, що результати нашого дослідження дають підстави констатувати зв’язок між характером взаємодії працівників ОВС і кількістю конфліктів (див. рис.2).
У розділі розглянуто особливості конфліктів в підрозділах ОВС, що зумовлені незбігом очікувань творчої діяльності та конкретним змістом праці, на виникнення яких впливає різний ступінь зацікавленості під час взаємодії різних суб’єктів на різних етапах розкриття і розслідування злочинів.

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Кількість конфліктів у підрозділі ОВС в залежності від рівня підлеглості
працівників (за результатами анонімного анкетування)

Розкриття і розслідування будь-якого злочину передбачає 11 етапів взаємодії слідчих (слідчі ОВС, слідчі прокуратури) з працівниками оперативних підрозділів (карний розшук, по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, по боротьбі з економічними злочинами, по боротьбі з організованою злочинністю). На кожному з етапів: 1) отримання повідомлення про злочин; 2) спільне вивчення матеріалів; 3) огляд місця події; 4) планування спільної роботи; 5) початкові слідчі дії; 6) момент встановлення злочинця; 7) обрання запобіжного заходу; 8) початкове висунення обвинувачення; 9) слідчі дії після початкового висунення обвинувачення; 10) період остаточного висунення обвинувачення; 11) закінчення слідства – виникають конфлікти творчої нереалізації. За даними опитування досліджуваних (працівників ОВС) нами було відмічено, що зазначений вид конфлікту проявляється переважно на 1-ому, 3-ому, 5-ому, 6-ому, 7-ому, 8-ому етапах спільних або узгоджених дій слідчих з оперативними працівниками. Пояснюється це тим, що оцінка діяльності працівників кожного підрозділу здійснюється за різними критеріями, працівники мають різний рівень підготовленості, занадто велике їх навантаження. Зокрема, за кожним епізодом у справі, наведеним працівником оперативного підрозділу (чим більше епізодів, тим краще для нього), слідчий повинен здійснити слідчі дії. Після проведення слідчих дій не кожен епізод може бути предметом розгляду в суді через відсутність безперечних та об’єктивних доказів. Неправильно оформлені докази або не досить якісно зібрані матеріали теж не можуть бути використані у кримінальному процесі. Так, у 90% випадків взаємодія між слідчим і оперативним працівником при вирішенні питання щодо порушення кримінальної справи за оперативними матеріалами починалася з конфлікту про їх достатність і якісність (недостатність і неякісність).
З’ясувавши обставини, необхідні для вирішення питання щодо порушення кримінальної справи, оперативний працівник через обмеженість процесуальних заходів, які дозволяються при проведенні перевірочної діяльності, не в змозі легалізувати агентурно-оперативну інформацію, у зв’язку з чим матеріали, які він надає слідчому, справді неповні. Із матеріалами агентурної справи оперативний працівник слідчого, як правило, не знайомить, тому й позиція оперативного працівника про достатність матеріалів і позиція слідчого про недостатність матеріалів для порушення кримінальної справи мають об’єктивні підстави.
Наслідками таких конфліктів є цілий ланцюг професійних конфліктів, які у подальшому переростають в емоційні. При цьому губиться об’єкт конфлікту (він втрачає значущість для опонентів). У таких випадках ділові стосунки перетворюються на емоційні, метою яких стає доказ переваги одного опонента над іншим. Унаслідок чого між постійними опонентами виникають і посилюються почуття незадоволеності, ворожнечі, роздратування. Вони сперечаються навіть тоді, коли ситуація змінилася. Взаємодія між ними зберігає конфліктний характер.
Коли слідчі та працівники оперативних підрозділів нехтують складанням плану слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, який узгоджується з їхніми безпосередніми начальниками і затверджується керівником міськрайліноргану, то при цьому виявляється непогодженість у їх роботі, що в подальшому позначається на результатах розслідування. За таких обставин відбувається таке. Працівники оперативних підрозділів, виконуючи заходи гласного і негласного характеру, але не ознайомлені з планом слідчого, створюють перепони або ускладнюють розслідування. А слідчі, не обізнані з плануванням оперативним працівником негласних заходів, своїми діями розшифровують або зривають проведення накреслених агентурно-оперативних заходів. 78% слідчих навіть і гадки не мають про існування планів оперативно-розшукових заходів з кримінальних справ, що знаходяться у їх впровадженні.
Лише за умов взаємного і повного обміну достовірною інформацією, яку мають як слідчий, так і працівник оперативного підрозділу, можна успішно координувати оперативні заходи і слідчі дії, запобігти плутанині оперативної та процесуальної інформації, надійно зашифрувати негласні джерела і способи отримання оперативних матеріалів з тим, щоб створити у розроблюваного враження, що його викрили у результаті його власної необережності, випадкового збігу обставин, своєчасного і тактично грамотного проведення слідчих дій.
Порушення однією зі сторін терміну, якого вона повинна додержуватися під час взаємодії, або розголошення відомостей про штатних негласних співробітників у цій справі і про осіб, що надають (надавали) їм сприяння на конфіденційній основі, несвоєчасне надання достовірної інформації, а також порушення строків виконання доручень і вказівок слідчого (незважаючи на те, що адміністративно оперативний працівник не підпорядкований слідчому), винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (через порушення строків арешту, строків утримання під вартою), труднощі у доставленні людей для слідчого експерименту – це чинники, що зумовлюють появу цих конфліктів.
Однією з особливостей конфліктів творчої нереалізації є їх локалізація не лише на особистісному рівні, а й надто швидке перенесення на зовнішні об’єкти соціального оточення. Приймаючи перетворену форму негативної самореалізації, вони сублімуються у соціальну агресивність і знаходять вихід у соціальній деструкції, зовнішньо спрямованій жорстокості й руйнації. Учасникам конфліктів творчої нереалізації здебільшого властиві ознаки функціонально-професійної недостатності. У них відсутні навички та уміння для складної і творчої праці (швидке реагування з перенесенням уваги, точність дій при дефіциті часу, синхронізація професійного і психоемоційного перенесення, оцінка ступеня виправданості ризику, “комплексування операцій”).
Специфічність функціональних обов’язків і необхідність виконання конкретних службових завдань під час розв’язання конфлікту (кожному властиві певні ознаки) вимагають якісної професійної підготовки працівників ОВС. Однією із складових їх підготовки є застосування конфліктологічної підготовки, першочергова мета якої полягає у розвитку конфліктної компетентності та формуванні конфліктостійкості у працівників ОВС. Під конфліктною компетентністю працівника ОВС слід розуміти: а) знання про конфлікт як явище, що існують у сучасних науках; б) знання про себе і власні психологічні реакції у конфлікті; в) уміння застосовувати стратегії поведінки у конкретній життєвій ситуації, здійснювати прогноз і обирати спосіб розв’язання конфлікту.
В результаті аналізу даних дослідження, описаних у розділі, відмічається, що 70% працівників ОВС мають низький рівень розвитку конфліктної компетентності, 20% працівників ОВС – середній рівень і 10% працівників ОВС – високий рівень. Експериментально визначено, що працівники ОВС, які розв’язували міжнаціональні конфлікти, припускалися одних і тих же помилок, незважаючи на схожість сценаріїв розвитку конфліктів. А саме: масові безладдя супроводжувалися погромами, підпалами, насильницькими діями. Під час демонстрації, коли кількість громадян весь час змінюється, раптово починали лунати заклики щодо високих цін в кооперативних ларьках і магазинах, в яких торгували й працювали громадяни іншої національності (Туркменістан – вірмени; Узбекистан – турки-месхетинці; Киргизстан – узбеки). Незадоволення виливалося в розгром кафе, барів, відеосалонів, павільйонів дитячих ігор, ресторанів й інших об’єктів. Потім блокувався транспорт, руйнувалися тролейбуси, відбувався напад на оселі. І, хоча, усі конфлікти були схожі за сценарієм свого розвитку, короткочасні й локальні, працівники ОВС виявилися не готовими до миттєвої локалізації безладдя (несподівано, ніхто не обтяжував себе думкою щодо можливих наслідків, відсутність навичок щодо обмеження кількості конфліктуючих, застосування конкретних заходів регулюючого впливу на поведінку учасників конфлікту, не вміння передбачити можливі наслідки щодо вжитих або, навпаки, не вжитих заходів). Все це вказує на досить низький рівень розвитку конфліктної компетентності у працівників ОВС.
Негативно позначається на діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту розрiзненiсть джерел правового забезпечення; невизначеність межі компетенції працівників ОВС і адекватних розвитку оперативної обстановки межі силового впливу; нерозробленість структури апаратів управління на всіх рівнях (і виконавча ланка); доводиться дублювати дiї працiвникiв iнших пiдроздiлiв, що викликає ускладнення дiлових сосункiв та ін. Як правило, спрацьовує практика “часткових рішень”, в той час як удосконалення діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту передбачає якісні, структурні зміни.
Дані нашого дослідження свідчать, що лише 10% від загальної кількості досліджених працівників ОВС мають високий рівень розвитку конфліктної компетентності. При цьому їх дії послідовні, виважені, рішучі, враховують вид конфлікту, його генезу, кількість учасників; передбачають можливі негативні наслідки не тільки конфлікту, а й вжитих працівниками ОВС заходів щодо їх нейтралізації; пам’ятають про юридичну відповідальність кожного учасника конфлікту. Безперечно, це позначається на ситуативній адекватності та оперативності реалізації обраного варіанту професійних дій, прогнозі конфлікту, обранні способу його розв’язання.
Третій розділ – “Особистість працівника ОВС в умовах конфлікту” – містить виклад основних результатів емпіричного дослідження конфліктів у діяльності працівників ОВС.
У розділі описано інтегративну особистісну властивість – конфліктність особистості (характеризує рису характеру або їх комплекс). Нами виділено, по-перше, існування трьох видів конфліктності особистості (ділова, міжособистісна, внутрiшньоособистісна), а, по-друге, якщо конфліктність висока, то особистість стає постійним ініціатором напружених взаємин з оточуючими незалежно від того, чи є проблемні ситуації. Використання комплексу методик (“Визначення рівня конфліктності особистості”, “Конфліктна особистість”, “Особистісна агресивність і конфліктність” (Є.П. Ільїн, П.А. Ковальов), методика діагностики способів реагування на конфліктну ситуацію К. Томаса (адаптована Н.В. Грішиною), “Самооцінки психічних станів”
(Г. Айзенка), Q-сортировка) дозволило вивчити своєрідність психологічних особливостей кожного виду конфліктності особистості. Результати проведеного аналізу свідчать, що:
– “ділова конфліктність” має конструктивний і мобільний характер. Вона зникає, як тільки зникає предмет суперечки, як тільки вирішується проблема або задача, що викликали зіткнення думок і суджень;
– “міжособистісна конфліктність” має стійкий, інерційний характер. Вона може бути наслідком ділової конфліктності, коли принципові розбіжності на функціональній основі перетворюються у взаємну особистісну неприязнь, але може бути і результатом несумісності характерів, інтересів, поглядів, коли зіткнення між людьми відбуваються з найменшого приводу або навіть без нього. Здебільшого вона проявляється час від часу у взаємних сперечаннях, у сліпій і безвідповідальній протидії опоненту, навіть якщо він правий, у принесені спільної справи у жертву безвідповідальному прагненню дошкулити йому;
– із зростанням “внутрiшньоособистісної конфліктності”, викликаної невідповідністю “Я-реального” і “Я-ідеального”, зростає рівень самозвинувачення особистості, що проявляється в негативному ставленні до власного Я. Виявлено, що рівень внутрiшньоособистісної конфліктності позначається на самоставленні особистості, проявах тривожності, агресивності та фрустрації. Зростання суб’єктивних переживань внутрішнього дискомфорту супроводжується зростанням негативних емоційних переживань: тривожності, агресивності, фрустрації. Відповідно відбуваються зниження самооцінки особистості, самовпевненості, здатності до самокерівництва, самоприхильності, самоприйняття, тобто зниження, в загальному, рівня самоставлення особистості. Показники тривожності, агресивності та фрустрації виступають емпіричними референтами внутрiшньоособистісних конфліктів і є індикаторами їх виміру.
Нами виявлено негативні кореляції між внутрішньою конфліктністю, з одного боку, і відкритістю, самовпевненістю особистості, відображеним самоставленням, самоприхильністю, з іншого боку (за методикою С.Р. Пантелеєва). Це означає, що при зростанні внутрішньої конфліктності зменшуються уявлення особистості про те, що її власна особистість, характер, діяльність здатні викликати в інших людей повагу, симпатію, схвалення і розуміння (за шкалою відображеного самоставлення); це відповідно призводить до зниження впевненості у собі, зростання незадоволеності собою, бажання змінитися у відповідності з ідеальними уявленнями про себе (за шкалою самоприхильності) та зменшенням відкритості, критичності в усвідомленні себе, а отже, у збільшенні захисного ставлення до себе (за шкалою відкритості).
Результати кореляційного аналізу виявили взаємозв'язок внутрішньої конфліктності з тривожністю, фрустрацією (за методикою Айзенка), особистісною тривожністю та ситуативною тривожністю (за методикою Ч. Спілбергера), рівнем внутрішнього дискомфорту, потребою в досягненні. При цьому наявні зв'язки між названими шкалами проявляються впродовж проходження служби в ОВС, а їх кількісні показники збільшуються. Це означає, що при зростанні ступеня внутрішньої конфліктності зростає рівень тривожності, агресивності, фрустрації та внутрішнього дискомфорту. Потреба в досягненні, відповідно, зменшується.
Аналіз результатів дослідження за методикою Айзенка, виявив, що у працівників карного розшуку, дільничних інспекторів, Державної автомобільної інспекції переважають негативні емоційні стани (агресивність, фрустрація, тривожність), які традиційно розглядаються як індикатори внутрiшньоособистісних конфліктних переживань. Проведений аналіз кореляційних залежностей між окремими шкалами різних методик дозволив прояснити внутрішню психологічну картину внутрiшньоособистісних конфліктів, виявити їх окремі аспекти, а також ступінь і характер їх взаємозв'язків. Більшість отриманих кореляцій достовірна на 0,05% рівні значущості.
Методики (Q-сортировка, діагностики способів реагування на конфліктну ситуацію К. Томаса, діагностики типу міжособистісних відносин Т. Лірі), що були використані у дослідженні, дозволили з’ясувати характер конфліктів, учасниками яких довелося бути працівникам ОВС і способи, до яких вони вдавалися при їх розв’язанні (див. рис.3).
Поряд із зазначеними на рис. 3 способами розв’язання конфліктів працівники ОВС із стажем роботи 8 і більше років застосовували: а) співробітництво (ефективний не на стадії гострого конфлікту, а при вирішенні тривалого конфлікту, коли опоненти, що мають приблизно рівні сили, вже досить виснажили один одного тривалою, але безрезультатною протидією); б) відверта розмова з опонентом (перевагу цьому способу віддали, передусім, начальники та працівники по роботі з особовим складом із стажем роботи понад 10 років). Низький рівень застосування цих способів розв’язання конфліктів працівниками ОВС із стажем роботи до 8 років зумовлений складністю зазначених способів. Ефективність і частота застосування таких способів обумовлена рівнем засвоєння навичок побудови розмови з опонентами, рівнем володіння умінням підтримувати збалансованість соціальної взаємодії, наявністю відповідного особистого досвіду.

Найбільш складним і відповідальним етапом у розв'язанні конфлікту є вироблення і прийняття рішення. Обираючи спосіб розв'язання конфлікту, необхідно пам’ятати про три важливі умови, що визначають успішність використання будь-якого способу. По-перше, необхідно пам’ятати і бути впевненим у тому, що практично будь-який конфлікт можна розв’язати у правовому полі й конструктивно, без суттєвих жертв для своїх інтересів. По-друге, необхідно справді прагнути розв’язати протиріччя і прагнути розв’язати його безконфліктно. У працівника повинен бути достатньо чіткий, явно виражений і стійкий мотив безконфліктного вирішення протиріччя. По-третє, важливо на всіх етапах розв’язання конфлікту мінімізувати власні негативні емоції стосовно конфліктуючих, прагнути зменшити негативні емоції у конфліктуючих відносно самих себе.
Кожен конфлікт спричиняє несприятливі психічні стани: фрустрація (знаходить вияв в агресивності, грубості, фіксації, депресії), посттравматичний стрес і має безліч відчуттів (тугу, безпорадність, повторні переживання, оціпеніння, “життя в позиченому часі”, напругу, схвильованість, злість, страх, провину, втому, виснаженість, м'язове напруження, серцебиття). Тому слід формувати конфліктостійкість у працівників ОВС.
В результаті кількісного та якісного аналізу результатів дослідження за методиками (“Оцінка психічної активації, інтересу, емоційного тонусу, напруги і комфортності” (САН), шкала оцінки дискомфорту (О.Б. Фанталової), “Дослідження самооцінки стресостійкості особистості”) було визначено рівень конфліктостійкості у працівників ОВС (здатність людини оптимально організовувати свою поведінку у складних ситуаціях соціальної взаємодії, безконфліктно вирішувати проблеми, що виникли у стосунках з іншими людьми). До структури конфліктостійкості належать компоненти: емоційний – відбиває емоційний стан особистості в ситуації взаємодії, рівень і характер збудження психіки людини, її вплив на успішність спілкування у конфлікті. Цей компонент передбачає, що людина вміє керувати своїм емоційним станом у предконфліктній і конфліктній ситуаціях, здатна відкрито виявляти свої емоції без зневаження особистості опонента, не переходить у депресивний стан у випадку тривалого конфлікту або програшу в ньому; вольовий – розуміють як здатність особистості до свідомої мобілізації сил згідно із ситуацією взаємодії, до свідомого контролю і керування собою, своєю поведінкою і своїм психічним станом. (регуляція свого емоційного збудження у конфліктній ситуації, забезпечення толерантності до чужої думки, самовладання і самоконтроль); пізнавальний – стійкість функціонування пізнавальних процесів особистості, непіддатливість щодо провокаційних дій опонента (уміння визначати початок передконфліктної ситуації; аналіз причин виникнення конфлікту; уміння зводити до мінімуму викривлення сприйнятої інформації та особистості опонента, а також своєї поведінки; вміння об’єктивно оцінити конфлікт, прогнозувати його розвиток і можливі наслідки; здатність швидко приймати правильні рішення; здатність виявляти головну проблему конфлікту; висувати і обґрунтовувати альтернативні рішення проблеми; здатність до аргументації і цивілізованої полеміки в умовах суперечки); мотиваційний – стан внутрішніх спонукальних сил, які сприяють оптимальній поведінці у конфліктній взаємодії. Він забезпечує адекватність спонукань ситуації, що складається, їх спрямованість на спільний пошук шляхів вирішення протиріччя, зосередження на вирішенні проблеми, можливість корекції інтересів, що відстоюються, залежно від змін обстановки і розташування сил; психомоторний – вміння працівника виконувати професійні дії чітко і відповідно до ситуації (уміння керувати своєю експресією: працівник контролює своє тіло, жести, міміку, пози, положення рук, ніг, голови, не допускає тремтіння голосу, порушення координації і скованості рухів). Дії та “техніка” працівника ОВС, які застосовуються ним для реалізації обов’язків і функцій у процесі діяльності, виступають вихідними елементами цілісної технології його професійної роботи. Вони можуть формуватися тільки при наявності позитивної мотивації та спрямованості на здійснення професійної діяльності, на постійне її вдосконалення.
У дослідженні показано, що на якість діяльності працівників ОВС впливає наявність у них конфліктостійкості, яка забезпечує врівноваженість за умов роботи в зоні конфлікту, опір негативним впливам з боку конфліктуючих. Формуванню конфліктостійкості у працівників ОВС сприяють різноманітні форми роботи:
1) конфліктологічна освіта працівників ОВС;
2) організація практичних занять з різних видів професійної підготовки (вогнева, тактична (спеціальна), технічна, фізична, медична) з елементами психологічного впливу; тренування працівників ОВС у виконанні своїх обов’язків залежно від виду конфлікту. Відпрацювання на таких заняттях (залежно від виду конфлікту) навичок щодо зменшення появи негативних психологічних реакцій конфліктуючих на конфлікт (агресивних проявів);
3) спеціальні форми конфліктологічної підготовки (психотренінги, психокорекція, психоконсультації, психодіагностика). Формування, розвиток і підтримка оптимального рівня професійно значущих особистісних психологічних якостей працівників ОВС в умовах конфлікту має передбачати урахування таких складових: когнітивний блок (здатність до тривалої концентрації уваги на об’єкті професійного інтересу в умовах конфлікту; швидке переключення уваги; здатність вести спостереження за кількома характеристиками об’єкта, за численними об’єктами водночас; уміння адекватно діагностувати межі конфлікту; довільне запам’ятовування образної інформації); блок саморегуляції (уміння зберігати емоційну витривалість у психологічно складних ситуаціях; здатність до тривалого збереження високої активності; усвідомлена готовність до виправданого професійного ризику; здатність до самоспостереження; здатність об’єктивно оцінювати свої досягнення, сили, можливості; упевненість у собі, своїх силах, можливостях); комунікативний блок (здатність уникати конфліктогенів, а у випадку їх наявності вміти перетворювати; розуміти й адекватно оцінювати особисті якості, актуальний стан конфліктуючих і стосунки між людьми; вміти швидко й ефективно встановлювати психологічний контакт з конфліктуючими; реалізовувати посередницькі дії для локалізації, розв’язання конфлікту; вміти вести переговорний процес; використовувати узгоджені засоби і прийоми спілкування в умовах взаємодії); операціональний блок (уміння застосовувати конфліктологічні знання, настанови з організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, компетентне визначення соціально-психологічних індикаторів діагностики негативного прояву поведінки конфліктуючих; уміння здійснювати вибір адекватного способу дій для розв’язання конфлікту);
4) безпосередня конфліктологічна підготовка здійснюється перед виконанням конкретного завдання (відрядження у зону конфлікту: міжнаціональні конфлікти, перебування у місіях громадської поліції ООН) і передбачає формування в працівників ОВС образу майбутніх дій і можливих конфліктних подій, утворення психологічної установки, емоційного настрою на ефективне виконання службових завдань, зняття неактуальної або надмірної психічної напруги;
5) спеціально організована професійно-психологічна підготовка – провідна форма психологічної підготовки працівників ОВС до дій у реальних умовах професійної діяльності.
Зазначені форми розвитку конфліктостійкості дозволяють підвищувати професійну компетентність спеціалістів, підготовлених до “освіти протягом усього життя” на відміну від “освіти на все життя”.
У четвертому розділі – “Шляхи розв’язання, прогнозування і попередження конфліктів працівниками ОВС як базис розвивальної програми” – викладено програму вивчення конфліктної взаємодії, технологію прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту, технологію попередження конфліктів працівниками ОВС, розкрито значення прогнозування конфліктів та правового забезпечення організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту.
Конструктивне розв’язання конфліктів передбачає розробку практичних рекомендацій на основі отримання нових суттєвих і вірогідних знань про конфліктну взаємодію. Якість вивчення конфліктної взаємодії визначається мірою розробки її програми (детальне, всебічне і завершене теоретичне обґрунтування методологічних підходів і методичних прийомів аналізу конкретного явища). Програма вивчення проблеми найбільш фундаментально розроблена у соціології і звичайно містить дві частини: методологічну і процедурну.
Методологічна частина програми вивчення конфліктної взаємодії включає:
1) обґрунтування і формулювання конфліктологічної проблеми (реальна проблема, що найбільш значуща для пізнання і врегулювання конфлікту. При цьому усвідомлюють точки зіткнення учасників конфлікту і розбіжностей між ними; уникають вигаданих, вирішених або другорядних проблем); 2) визначення об’єкта і предмета дослідження (особистість, соціальні групи, їх діяльність. Предмет конфлікту може розпастися на більш часткові предмети та характеризуватися особливостями: а) може бути матеріальним або ідеальним; б) завжди досить значимий для учасників протидії, хоча ця значимість може бути чисто ситуативною; в) дозволяє спрогнозувати поведінку протилежної сторони); 3) визначення мети вивчення; 4) логічний аналіз основних понять (за яким напрямком; про що; як і в якій формі слід збирати інформацію); 5) висунення робочих гіпотез. Правильно й однозначно сформульована гіпотеза (відсутність розпливчатих понять) підказує правильний вибір об’єкта аналізу, визначає загальні методики, які доцільно використовувати, що дозволяє виявити важливі зв’язки і стосунки, не сковувати думки працівника ОВС, підвищує оперативність, передчасно не визначає кінцеві результати його роботи; 6) визначення завдань дослідження конфлікту (пошук відповідей на основні питання: які шляхи і засоби вирішення конфліктологічної проблеми? Які цілі досягаються на проміжних етапах аналізу?).
Процедурна частина програми вивчення конфліктної взаємодії включає:
1) складання стратегічного плану дослідження (прогнозована зміна або збереження яких чинників може визначити успіх майбутньої стратегії; які стратегії доцільно успішно використовувати в очікуваній ситуації; яка зі стратегій успіху найближча до діючої стратегії управління); 2) детальний опис тактики дій та організаційних заходів для здійснення стратегії; 3) організаційні заходи щодо за діяння стратегій, які можна застосувати при розв'язанні конфлікту (профілактичні, попередні, безпосередні);
4) розрахунок часу та таблиця витрат на реалізацію накреслених заходів;
5) нормативна процедура удосконалення плану; 6) процедура виявлення помилок і корекції плану (внесення уточнень до фактологічної частини у зв’язку з отриманням нових, уточнених даних; внесення уточнень у сам план за ходом його здійснення у зв’язку з різницею ситуації (окремих її аспектів), що виникла, від прогнозованої або різницею у реакції діючих осіб від тієї, що закладалася у модель); 7) опис способів оцінювання досягнутих результатів; 8) перелік основних процедур збору й обробки первинних даних (завчасне планування порядку збирання й аналізу первинної конфліктологічної інформації – для визначення вибірки і розробки методики конкретного дослідження).
Отже, структурних елементів програми вивчення конфліктної взаємодії чимало і складання її важка і відповідальна справа. Практичний досвід свідчить, що на розробку програми витрачається значно більше часу, ніж на проведення самого конфліктологічного дослідження. Але шкодувати сил на це не слід, оскільки ретельно продумана програма дослідження – обов’язкова умова розв’язання його на високому професійному рівні (міжнародні, міжнаціональні, соціальні, воєнно-політичні конфлікти).
Професійні дії працівників ОВС відрізняються залежно від виду прояву протиріччя. Тому при виборі адекватних заходів працівникам ОВС для локалізації протиріччя (міжнаціональні, міжетнічні, соціальні, побутові конфлікти) доцільно враховувати такі принципові моменти: 1) основне завдання працівників ОВС в умовах конфлікту – захист населення від злочинних посягань (у міжнаціональних конфліктах – від незаконних збройних формувань конфліктуючих), а не протидія злочинності взагалі; 2) форми діяльності працівників ОВС змінюються залежно від стадії та виду конфлікту; 3) уникнення нападу конфліктуючих (вважають, що присутність працівників ОВС зайва); 4) запобігання розвитку не прогнозованих і некерованих дій з боку конфліктуючих;
5) локалізація конфліктних дій і прийняття рішень працівниками ОВС щодо розв’язання конфлікту не повинні залежати від національних інтересів, симпатії або антипатії працівників ОВС, якщо вони є представниками національних груп, залучених до конфлікту (міжнаціональний конфлікт), щоб уникнути домінування над почуттям обов’язку; 6) визначення обсягу і змісту інформації, які необхідно отримати на місці події працівникам ОВС для адекватного вибору заходів регулюючого впливу та ефективної побудови алгоритму узгоджених дій, спрямованих на попередження й припинення розвитку суспільно небезпечних наслідків конфліктів; 7) забезпечення ситуативної оперативності та гнучкості реалізації обраного варіанту професійних дій; 8) особливості юридичної відповідальності працівників ОВС (більш широке коло підстав до відповідальності; наявність підстав відповідальності, які застосовуються тільки для працівників ОВС як до службовців; виникнення складу порушень як безпосереднього результату наявності державно-владних повноважень); 9) визначення адекватних розвитку оперативної обстановки межі силового впливу.
У випадку побутового та соціального конфлікту, краще застосовувати безпосередні заходи, ефективність застосування яких залежить від: а) визначення обсягу і змісту інформації, яку необхідно отримати на місці події працівникам ОВС для адекватного вибору заходів регулюючого впливу та ефективної побудови алгоритму узгоджених дій, що спрямовані на попередження й припинення розвитку суспільно небезпечних наслідків конфліктів; б) забезпечення ситуативної адекватності, оперативності, гнучкості реалізації обраного варіанту професійних дій; в) розробки методології та методичних основ конфліктологічної підготовки працівників ОВС до дій в умовах конфлікту. Наприклад, коли поведінка учасників побутового конфлікту не створює загрози життю чи здоров’ю працівника ОВС (іншим особам), їх першочергові дії повинні бути такими: 1) з’ясувати: наявність зброї (яка саме: ніж, сокира, рушниця, вибухівка) у конфліктуючих та її кількість; особливості приміщення, де конфліктуючі концентруються (до нього буде заходити працівник ОВС); кількість учасників конфлікту; наміри й емоційний стан конфліктуючих (алкогольне чи наркотичне сп’яніння, приступ чи симуляція хронічного психічного захворювання); 2) визначитися відносно: виклику допомоги; застосування спеціальних засобів подразнювальної та сльозоточивої дії (“Черемуха”, “Терен”); несподіваного проникнення до приміщення конфліктуючих; доцільності ведення переговорів; 3) здійснити: усунення об’єкту конфлікту; локалізувати фізичний вплив конфліктуючого на інших осіб; переорієнтацію та розподіл уваги конфліктуючих (використання будь-яких підручних засобів з тим, щоб створити інтенсивний “шумовий ефект”).
Дещо іншими вони будуть при вирішенні соціального конфлікту (кількість його учасників завжди досить чисельна і за певних умов легко перетворюється в агресивний натовп). Тому для зменшення імовірності виникнення непрогнозованої і некерованої поведінки учасників соціального конфлікту і забезпечення реалізації завдань з охорони громадського порядку працівникам ОВС доцільно застосовувати такі безпосередні заходи: а) усунення причини розвитку неорганізованого скупчення учасників соціального конфлікту; б) обмеження кількості учасників конфлікту; в) використання безпосереднього звертання до учасників конфлікту; г) використання засобів переорієнтації та розподілу уваги учасників конфлікту; д) відкрите спостереження та фіксування учасників конфлікту, їх окремих дій; ж) нейтралізація активності учасників, які ініціювали конфлікт; з) демонстрація працівниками ОВС сили, упевненості та узгодженості при реалізації завдань; і) розсіювання учасників конфлікту. Але заходи регулюючого впливу на конфліктну поведінку бувають не лише безпосередніми. Інколи більше користі можна отримати від профілактичних або попередніх заходів.
Профілактичні заходи спрямовані на нейтралізацію дії різноманітних причин і конкретизуються у забезпеченні: вчасного надходження вірогідної інформації, що відбиває основні тенденції в соціально-політичному, економічному, культурному становищі певного регіону; регулярного вивчення громадської думки з актуальних і проблемних питань; постійного співробітництва із засобами масової інформації з метою надання населенню об’єктивних відомостей про події в регіоні, про діяльність ОВС; припинення поширення провокаційних домислів, чуток; негайної реакції на інформацію, що надходить з різноманітних джерел, про назрівання конфліктів, здатних спровокувати активні дії незадоволеного населення тощо.
Попередній контакт працівників ОВС з учасниками конфлікту передбачає переконання в тім, що його учасники – це не випадкові особи, а ті, хто готовий і здатний провести захід заплановано, без ексцесів і усвідомлює свою відповідальність за можливі суспільно небезпечні варіанти розвитку подій. Попередній контакт необхідний із метою перевірки рівня організації заходу та умов безпеки його учасників. Досягненню цієї мети відповідає такий обсяг роботи: попереднє ознайомлення з програмою проведення мітингу, демонстрації, перекриття руху транспорту (перевірка наскільки зміст програми відповідає вимогам дотримання громадського порядку, а також наскільки враховано в ній можливості здійснення провокацій та способи розв’язання проблем, що виникли); відповідальний вибір місця проведення масових заходів, що відповідає вимогам забезпечення особистої безпеки громадян; ретельний розрахунок місткості приміщень або території, на якій зберуться люди; визначення маршрутів руху, потоків при вході в ці приміщення або на територію, а також можливостей припинення або обмеження доступу людей при їх заповненні; вибір і підготовка засобів контролю за поведінкою осіб, груп “каталізаторів” емоційного збудження та напруги; планування і відпрацювання порядку дій із попередження та припинення можливих аварійних та інших небезпечних подій; планування й забезпечення засобів евакуації великих груп людей та ін.
Найбільш ефективним засобом регулюючого впливу на конфліктну поведінку у міжособистісному конфлікті є психологічний вплив. Він спрямовує задіяння переконань, почуттів і волі особистості на опосередкування конфлікту і приведення в рух елементів підсвідомості (емоції, інтуїція). Навички візуальної діагностики типу поведінки конфліктуючих і вміння застосовувати відповідні заходи регулюючого впливу дозволяють зменшувати ступінь ризику при прийнятті рішення працівниками ОВС.
Передбачення можливих варіантів розвитку конфліктів створює умови для ефективного управління ними. Професійний підхід до розв’язання конфліктів надає можливість здійснювати їх прогнозування. Прогноз повинен надати відповідь на питання – Що буде, якщо будуть мати місце певні підстави?
Прогнозування конфліктів полягає в обґрунтованому припущенні про їх можливе виникнення і розвиток. Прогнозування конфлікту можна подати у вигляді трьох послідовних процедур: 1) ретроспективи – дослідження типових подій і ситуацій у минулому та комплексу чинників, що зумовили конкретний конфлікт;
2) діагнозу – опис, пояснення стану конфлікту і складання його базової теоретичної моделі; 3) проекції – побудова на базі діагнозу можливих варіантів розвитку конфлікту, очікуваного часу їх здійснення і розрахунку можливих наслідків.
Уміння прогнозувати конфлікти надає змогу для своєчасного використання технології попередження конфліктів працівниками ОВС України. Технологія попередження конфліктів – це послідовність дій учасників конфлікту і третіх осіб відносно використання способів, засобів та прийомів впливу на конфліктну взаємодію щодо вирішення конкретного протиріччя. Вплив на конфліктну взаємодію можливий у двох напрямках:
– корекція свого ставлення до конфлікту і поведінки в ньому. До способів і прийомів корекції працівниками ОВС свого ставлення до конфлікту і поведінки в ньому належать уміння: 1) професійно спілкуватися; 2) розуміти конфліктуючих і не ставати прямим учасником конфлікту; 3) проявляти толерантність до іншої думки;
4) знижувати рівень власної тривожності й агресивності; 5) керувати своїм психічним станом; 6) бути внутрішньо готовим до вирішення конфлікту не насильницькими способами; 7) застосовувати посмішку; 8) не вимагати занадто багато від конфліктуючих; 9) демонструвати учасникам конфлікту щиру зацікавленість у розв’язанні конфлікту;
10) зберігати конструктивні способи взаємодії з конфліктуючими і не зважати на вплив конфліктних чинників (використовувати конфліктостійкість);
– вплив на психіку і поведінку конфліктуючих. До способів і прийомів корекції психіки і поведінки конфліктуючих важливо продемонструвати уміння: 1) не вимагати від конфліктуючих неможливого; 2) не прагнути швидко, радикально, шляхом прямого впливу перевиховати конфліктуючих; 3) оцінювати психічний стан конфліктуючих;
4) інформувати конфліктуючих про зачеплення ваших інтересів; 5) дотримуватися твердої позиції стосовно проблеми і наполегливо відстоювати свої інтереси, одночасно м’яко ставитися до конфліктуючих; 6) не перебивати конфліктуючих, а надати можливість їм висловитися; 7) завчасно інформувати конфліктуючих про ваші рішення, якщо вони зачіпають їх інтереси; 8) вирішувати одну проблему, а не декілька; не критикувати особистісні якості співрозмовника; 9) надавати опоненту можливість “зберегти своє обличчя”, тобто “не заганяти його в глухий кут”; 10) встановлювати неформальний, особистісний контакт з партнером по взаємодії; 11) уникати жорстких і категоричних за формою оцінок будь-яких проблем, позиції та особистості опонента.
Запропоновані шляхи впливу на конфліктну взаємодію дозволяють попереджувати появу конфліктів і виступають елементом професійної майстерності працівників ОВС. Щодо попередження міжособистісних конфліктів серед працівників ОВС, то його можна досягти завдяки послідовному утворенню сприятливих об’єктивних, організаційно-управлінських і соціально-психологічних умов діяльності та взаємодії працівників ОВС, тобто таких умов, які б мінімізували імовірність виникнення або деструктивний розвиток протиріч між ними, а також блокування особистісних причин виникнення конфліктів. До найбільш розповсюджених прийомів попередження міжособистісних конфліктів належить збалансованість соціальної взаємодії. Якщо відбувається усвідомлене або неусвідомлене порушення основних балансів, то соціальна взаємодія стає суперечливою. Тому доцільно здійснювати підтримку у ході взаємодії таких видів балансу: 1) баланс ролей; 2) баланс взаємозалежності у рішеннях і діях; 3) баланс взаємних послуг; 4) баланс шкоди; 5) баланс самооцінки і зовнішньої оцінки.
Розроблена технологія прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту на підставі описаних у першому розділі теоретичних засад. Поряд з означеним у розділі певна увага приділена психопрофілактиці конфліктів, тобто психологічній освіті (обізнаність і вміння застосовувати активні методи типу ігрових психотехнік, тренінгові психотехнології, методи групової психотерапії, захисні психологічні механізми, аутотренінги) потенційних або реальних учасників конфлікту, а також проведенні безпосередньої роботи в групах ризику і напруги, у групах з високим рівнем конфліктності та ескалації конфліктів. Основні завдання психопрофілактичної роботи по попередженню конфліктів полягають в наступному: оволодінні психологічними прийомами і навичками безконфліктного спілкування, оволодінні навичками саморегуляції у конфліктних ситуаціях, умінні уникати конфліктогенів і їх перетворювати (за наявності), позбавленні особистісної конфліктності та конфліктних форм і стереотипів поведінки, умінні обирати стиль поведінки відповідно конфлікту, оволодінні знаннями і навичками попередження деструктивних наслідків конфлікту.
Результати застосування вищезазначених положень в розвивальній програмі, присвяченій формуванню конфліктної компетентності та конфліктостійкості у працівників ОВС, дали можливість відмітити високу її ефективність. А, саме: за усіма показниками, які перевірялись нами в контрольній (772 чол.) й експериментальній (700 чол.) групах, були відмічені статистично значущі відмінності. Позитивний вплив програми на розвиток конфліктної компетентності та конфліктостійкості проявився в: а) зростанні адекватності аналізу структури конфлікту (табл. 1); б) підвищенні рівня орієнтації в способах розв’язання конфлікту (табл. 2); в) зростанні міри адекватності застосування способів розв’язання конфлікту (табл. 3); г) зменшенні внутрішньої конфліктності (рис. 4);
д) збільшенні адекватності та диференційованості самооцінки себе в конфлікті (рис. 5);
ж) удосконаленні застосування рефлексивних функцій в умовах конфлікту (рис. 6).
У таблицях 1-3 і на рисунках 5-6 дані усереднені за всіма категоріями досліджуваних (оскільки відмінності між ними були не значущі).

Таблиця 1
Показники аналізу структури конфлікту
(кількість працівників ОВС у %)

Показники аналізу структури конфлікту Групи
Експериментальна Контрольна
Повний 69,00 12,00
Частковий 19,00 23,00
Неадекватний 12,00 65,00

Таблиця 2
Показники орієнтування в способах розв’язання конфлікту
(кількість працівників ОВС у %)

Показники орієнтування в способах розв’язання конфлікту Групи
Експериментальна Контрольна
Повне 65,00 12,00
Часткове 25,00 23,00
Відсутнє 10,00 65,00

Таблиця 3
Показники адекватності застосування способу розв’язання конфлікту
(кількість працівників ОВС у %)

Показники адекватності застосування способу розв’язання конфлікту Групи
Експериментальна Контрольна
Адекватний 68,00 14,00
Частково адекватний 21,00 23,00
Неадекватний 11,00 63,00


У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, формулюються основні положення, що випливають із експериментів. Результати дослідження дозволили зробити такі висновки:
1. Наукові дані відносно впливу конфлікту на особистість з різних галузей знань зведено в систему, в якій в якості системоутворювального виділено соціально-психологічний компонент.
2. Упорядковано етапи генезису, варіанти динаміки та комплекс функцій конфлікту, учасником якого є працівник ОВС через своєрідність специфічного суб’єкта суспільних відносин (одразу виконує дві ролі: громадянина України й державного службовця, наділеного певними повноваженнями, зокрема, правового примусу) і через юридичну відповідальність, яка накладає свій відбиток на обґрунтованість застосування і вибір засобів досягнення мети у кожному конфлікті. Виконання функціональних обов’язків вимагає від працівників ОВС крізь призму психологічної компетентності дотримуватися таких умов: якомога повніше вивчення можливих наслідків досягнення мети й адекватного використання кожного засобу, що є у їх розпорядженні; вивчення можливих наслідків конфлікту; співвіднесення можливих наслідків обраного заходу з наслідками використання інших заходів або відмова від досягнення мети; співвіднесення вжитих працівниками ОВС заходів з його правовим захистом.
3. Ґрунтуючись на результатах проведеного теоретичного й експериментального дослідження, визначено коло конфліктологічних проблем, істотних для вдосконалення діяльності працівників ОВС. До них включено категорії проблем, адекватних основним блокам моделі професійної діяльності працівника ОВС за С.П. Бочаровою,
О.М. Бандуркою.
4. Побудова типології конфліктів, які розв’язують працівники ОВС, дала можливість здійснити психологічну характеристику їх сутності та виявити чинники. Визначено, що тип конфлікту та його чинники залежать від специфіки професійних функцій різних категорій працівників ОВС. Виділені типи конфліктів розрізняються тим: 1) хто є суб’єктом конфлікту за параметрами активності участі та ролі в ініціації; 2) що є предметом конфлікту в залежності від його відношення до професійної діяльності.
5. Надано психологічну характеристику конфліктної компетентності працівників ОВС через включення до неї таких психологічних функцій:
а) інформаційної (знання про конфлікт як явище, знання щодо прояву власних індивідуальних якостей у конфлікті, уміння оцінити власні якості, готовність використання прийомів стимуляції, прояву потрібних для розв’язання конфлікту якостей, знання прийомів розв’язання конфлікту),
б) контрольної (планування дій, передбачення вчинків і дій, їх оцінку, здатність припинити або загальмувати діяльність на будь-якому її етапі, здатність здійснити вибір стратегії чи модифікувати її).
6. Визначено компонентний склад конфліктної компетентності, до якого включено: знання суб’єкта про конфлікт як явище; орієнтування у власних індивідуально-психологічних особливостях в конфлікті; володіння системою засобів запобігання й подолання конфлікту; здатність до регуляції поведінки в конфлікті (прогнозування, планування, оцінювання, прискорення-гальмування, узгодження: “ситуація – стратегія – тактика”).
7. В результаті проведеного дослідження визначено, що практика невтручання в конфлікт може сприяти закріпленню в індивідуальному досвіді працівника ОВС соціально неприйнятних способів самоствердження, основою яких є культ сили і зневажливе ставлення до інших.
8. До адекватного комплексу формування конфліктостійкості поряд із загальною конфліктологічною освітою, віднесені спеціальні форми конфліктологічної підготовки працівників ОВС, які включали такі блоки, як: когнітивний блок (здатність до тривалої концентрації уваги на об’єкті професійного інтересу в умовах конфлікту; швидке переключення уваги; здатність вести спостереження за кількома характеристиками об’єкта, за численними об’єктами водночас; уміння адекватно діагностувати межі конфлікту; довільне запам’ятовування образної інформації); блок саморегуляції (уміння зберігати емоційну витривалість у психологічно складних ситуаціях; здатність до тривалого збереження високої активності; усвідомлена готовність до виправданого професійного ризику; здатність до самоспостереження; здатність об’єктивно оцінювати свої досягнення, сили, можливості; упевненість у собі, своїх силах, можливостях); комунікативний блок (здатність уникати конфліктогенів, а у випадку їх наявності вміти перетворювати; розуміти й адекватно оцінювати особисті якості, актуальний стан конфліктуючих і стосунки між людьми; вміти швидко й ефективно встановлювати психологічний контакт з конфліктуючими; реалізовувати посередницькі дії для локалізації, розв’язання конфлікту; вміти вести переговорний процес; використовувати узгоджені засоби і прийоми спілкування в умовах взаємодії); операціональний блок (уміння застосовувати конфліктологічні знання, настанови з організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, компетентне визначення соціально-психологічних індикаторів діагностики негативного прояву поведінки конфліктуючих; уміння здійснювати вибір адекватного способу дій для розв’язання конфлікту).
9. Визначено, що моделлю побудови індивідуальної програми розвитку конфліктної компетентності й конфліктостійкості має бути реальна діяльність працівника ОВС у конфлікті. А підсистема формування конфліктної компетентності та конфліктостійкості є системоутворювальним фактором у системі конфліктологічної підготовки працівників ОВС.
Для подальшого вивчення проблеми конфлікту в діяльності працівників правоохоронних органів у соціальній психології ми вважаємо перспективними такі дослідження: психологічні чинники конфліктності конфідента; особливості конфліктів, які пов’язані з терористичним актом; психологічні аспекти підготовки працівників ОВС до ведення переговорів.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:
1. Монографія:
1.1. Ващенко І.В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішення в органах внутрішніх справ: Монографія. – Харків: ОВС, 2002. – 256 с.
2. Навчальні посібники:
2.1. Ващенко И.В., Белавина Т.И. Основы конфликтологии // Учебное пособие. – Харьков: РИП “Оригинал”, 1997. – 136 с. (авт. уч. 4,18 др.а.).
2.2. Ващенко И.В., Тюрина В.А. Организация самостоятельной работы курсантов по конфликтологии при изучении тем “История конфликтологии” и “Конфликт. Классификация конфликтов” // Учебное пособие. – К.: ООО "Междунар. финан. агенция", 1998. – 52 с. (авт. уч. 1,56 др.а.).
2.3. Ващенко И.В., Тюрина В.А. Виды конфликтов // Учебное пособие. – К.:
ООО “Междунар. финан. агенция”, 1998. – 53 с. (авт. уч. 1,59 др.а.)
2.4. Ващенко І.В., Тюріна В.О., Горбач Н.Л. Формування пізнавальної самостійності курсантів вищих навчальних закладів МВС як основа підвищення їх професійної підготовки // Навчальний посібник. – К.: ТОВ “Міжнар. фінан. агенція”, 1998. – 38 с. (авт. уч. 0,8 др.а.)
2.5. Ващенко И.В., Тюрина В.А. Основы методологии и методики научного исследования // Учебное пособие. – К.: ООО “Междунар. финан. агенция”, 1998. –
49 с. (авт. уч.1,35др.а.)
2.6. Ващенко И.В., Тюрина В.А. Руководителю о конфликтах // Учебное пособие. – К.: Знання, 1998. – 59 с. (авт. уч. 1,81др.а.)
2.7. Ващенко І.В., Антонова О.Г. Конфлiкт. Посттравматичний стрес: шляхи їх подолання // Навчальний посібник. – К.: Знання, 1998. – 289 с. (авт. уч. 9,03 др.а.)
2.8. Ващенко И.В., Тюрина В.А. Конфликт и управленческая деятельность // Учебное пособие. – К.: Знания, 1999. – 218 с. (авт. уч. 6,89 др.а.)
2.9. Ващенко И.В., С.П. Гиренко, Р.А. Хамалян, А.Г. Антонова Общая конфликтология: Учеб. пос. для студентов высших учебных заведений: Допущено Министерством образования и науки Украины – Харьков: ООО “Модель Вселенной”, 2000. – 512 с. (авт. уч. 12,50 др.а.)
2.10. Ващенко И.В., С.П. Гиренко, Р.А. Хамалян, А.Г. Антонова Общая конфликтология: Учеб. пос. для студентов высших учебных заведений: Допущено Министерством образования и науки Украины // Под общ. ред. И.В. Ващенко,
С.П. Гиренко. – 2-ое изд., доп. – Х.: Оригинал, 2001. – 384 с. (авт. уч. 22,50 др.а.)
3. Статті у наукових журналах, збірниках та окремих виданнях:
3.1. Ващенко І.В. Про вплив спілкування на поведінку особистості у конфліктній ситуації // Українська психологія: сучасний потенціал: Матеріали Четвертих Костюківських читань. – К., 1996. – Т. 1. – С. 166-170.
3.2. Ващенко І.В. Норма як основа оцінки конфліктної поведінки // Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми: Зб. матер. міжнар. наук. – практ. конф. (1996 р.) / Ред.: Чернівці: “Митець”, 1996. – Кн. 6. – С. 32-34.
3.3. Ващенко І.В. Конфлікти сьогоднi: проблеми та пошуки рiшень // Актуальнi проблеми розвитку суспiльної думки i практики управлiння: Зб. наук. праць / Запорiж. iн-т держ. i мунiцип. управління. – Вип. 3. – Запорiжжя: РВП “Видавець”, 1997. –
С. 178-181.
3.4. Ващенко І.В. Конфлікт і девіантна поведінка // Вісник Харківського університету. Харків: ХДУ, 1998. – Серія психологія. – № 403. – С. 23-27.
3.5. Ващенко І.В. Конфліктологія: історичний вимiр // Вісник Університету внутрiшнiх справ. – Харків: УВС, 1998. – № 3-4. – С. 363-372.
3.6. Ващенко І.В. Формування навичок сприятливого професiйного спiлкування – запорука уникнення конфлiктiв у дiяльностi працiвникiв ОВС // Актуальнi проблеми соцiальної педагогiки i психологiї // Психологiя i педагогiка, 1/99: Зб. наук. праць. – Харкiв: Книж. видавництво “Каравела”, 1999. – С. 14-18.
3.7. Ващенко І.В. Типологiя переживань конфлiктних ситуацiй працiвниками ОВС // Вiсник Одеського iнституту внутрiшнiх справ МВС України: Науковий журнал. – Одеса: ОIВС, 1999. – № 3. – С. 181-184.
3.8. Ващенко І.В. Конфлікт та його сутнiснi характеристики // Психологiя: Зб. наук. праць. – К.: НПУ iм. М.П. Драгоманова. – Вип. 3 (10), 2000. – С. 47-54.
3.9. Ващенко І.В. Конфліктна компетентнiсть працiвникiв ОВС як передумова успiшного розв’язання оперативно-службових завдань // Психологiя: Зб. наук. праць. – К.: НПУ iм. М.П. Драгоманова. – Вип.2 (9), Ч. II, 2000. – С. 296-301.
3.10. Ващенко І.В. Особливостi конфліктiв пiд час взаємодії працiвникiв органiв внутрiшнiх справ // Вiсник ХДПУ iм. Г.С. Сковороди. – Психологiя. – Харкiв: ХДПУ, 2001. – Вип. 5. – С. 198-207.
3.11. Ващенко І.В. Психологiчнi передумови використання працiвниками ОВС узагальнених способiв розв’язання міжособистісних конфлiктiв // Педагогіка і психологія професійної освіти: Наук. – метод. журнал. – Львів, 2001. – № 1. – С. 115-125.
3.12. Ващенко І.В. Види конфлiктiв у пiдроздiлах ОВС // Психологiя: Зб. наук. праць. – К.: НПУ iм. М.П. Драгоманова. – Вип.12, 2001. – С. 383-394.
3.13. Ващенко І.В. Причини конфлiктiв, з якими стикаються працiвники ОВС // Вiсник ХДПУ iм. Г.С. Сковороди. – Психологiя. – Харкiв: ХДПУ, 2001. – Вип. 6. – С. 100-115.
3.14. Ващенко І.В. Генезис конфлiкту // Вiсник Харкiвського унiверситету. – Харкiв: ХДУ, 2001. Серiя психологiя. – № 517. – С. 21-26.
3.15. Ващенко І.В. Вивчення курсу “Конфлiктологiя” у вищих навчальних закладах освiти МВС України // Педагогіка і психологія професійної освіти: Наук. – метод. журнал. – Львів, 2001. – № 4. – С. 64-79.
3.16. Ващенко І.В. Технологiя розробки рекомендацiй для прийняття рiшень працiвниками ОВС по вирiшенню конфлiктiв // Психологiя: Зб. наук. праць. – К.: НПУ iм. М.П. Драгоманова. – Вип. 14, 2001. – С. 386-396.
3.17. Ващенко І.В. Конфлiктостiйкiсть як необхiдна професiйно значуща психологiчна якiсть працiвникiв ОВС // Вiсник ХДПУ iм. Г.С. Сковороди. – Психологiя. – Харкiв: ХДПУ, 2001. – Вип. 7. – С. 18-26.
3.18. Ващенко І.В. Формування умiнь у працiвникiв ОВС до складання програми вивчення конфлiктної взаємодії // Вiсник Харкiвського унiверситету. – Харкiв: ХДУ, 2002. – Серiя психологiя. – № 539. – С. 23-27.
3.19. Ващенко І.В. Правове забезпечення органiзацiї дiяльностi працiвникiв ОВС в умовах конфлiкту // Вiсник ХДПУ iм. Г.С. Сковороди. – Психологiя. – Харкiв: ХДПУ, 2002. – Вип. 8. – С. 207-216.
3.20. Ващенко І.В. Загальнi проблеми викладання конфліктології // Психологiя: Зб. наук. праць. – К.: НПУ iм. М.П. Драгоманова. – Вип. 15, 2002. – С. 305-314.
3.21. Ващенко І.В. Регулювання конфліктної поведiнки співробітниками ОВС // Наука i освiта: Наук.-метод. журнал. – Одеса, 2002. – № 1. – С. 83-87.
3.22. Ващенко І.В. Методика оцiнки небезпеки терористичного акту // Конф-ліктологічна експертиза: теорія і методика. – К., 2002. – Вип. 3. – С. 17-20.
3.23. Ващенко І.В. Дослідження проблеми конфлікту в психології // Психологiя: Зб. наук. праць. – К.: НПУ iм. М.П. Драгоманова. – Вип. 17, 2002. – С. 35-49.
3.24. Ващенко І.В. Технологія попередження конфліктів працівниками ОВС // Наука i освiта: Наук.-метод. журнал. – Одеса, 2002. – № 3-4. – С. 5-9.
3.25. Ващенко І.В. Психопрофілактика конфліктів працівниками ОВС // Наука i освiта: Наук.-метод. журнал. – Одеса, 2002. – № 5. – С. 7-13.
4. Методичні рекомендації та програми:
4.1. Ващенко И.В., Шевченко Л.А. Психология работников органов внутренних дел в экстремальных (особых) условиях // Метод. пособие. – Харьков: Ун-т внутренних дел, 1996. (авт. уч. 2,3 др. а.)
Окремі положення дисертації викладено в 49 опублікованих тезах і матеріалах доповідей на наукових з’їздах, конференціях, семінарах загальним обсягом 100 др. арк.

Ващенко I.В. Конфлiкти в дiяльностi працівників органiв внутрiшнiх справ та шляхи їх подолання (соцiально-психологiчний аспект). – Рукопис.
Дисертацiя на здобуття наукового ступеня доктора психологiчних наук за спецiальнiстю 19.00.05 – соцiальна психологiя. – Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2003.
У дисертацiї визначено психологічні характеристики конфліктної компетентності та конфліктостійкості працівників ОВС, виявлено соціально-психологічні резерви удосконалення діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту, визначено вимоги до правового забезпечення організації діяльності працівників ОВС в умовах конфлікту з урахуванням психологічної природи конфліктної компетентності та конфліктостійкості. Докладно розглянуто типи і сутність конфліктів, які розв’язують працівники ОВС у своїй професійній діяльності, причини та фактори, що зумовлюють їх виникнення і перебіг, розкрито залежність між взаємодією працівників різних підрозділів ОВС в умовах конфлікту та якістю виконання поставлених перед ними завдань. Розроблено й апробовано технологію попередження конфліктів працівниками ОВС і технологію прийняття рішень працівниками ОВС в умовах конфлікту. На основі дослідження апробовано розроблену систему конфліктологічної підготовки працівників ОВС України.
Ключові слова: конфлікт, учасник конфлікту, конфліктність, конфліктна компетентність, конфліктостійкість, конфліктологічна підготовка, конфліктологічна освіта, працівники ОВС України.

Ващенко И.В. Конфликты в деятельности работников органов внутренних дел и пути их преодоления (социально-психологический аспект). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология. – Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2003.
Диссертация посвящена исследованию профессионально обусловленной специфики конфликтологических знаний работников органов внутренних дел (ОВД), выступающих, с одной стороны, субъектами управления, а с другой стороны – объектами управления.
В соответствии с концепцией автора, развитие конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости у работников ОВД способствует полному и комплексному изучению характеристик конфликта, позволяющих управлять этим процессом, предвидеть его последствия и находить оптимальный способ его разрешения. Объектом исследования являются конфликты, предупреждаемые и разрешаемые работниками ОВД в своей профессиональной деятельности. Предметом исследования выступает психологическое содержание конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости работников ОВД, уровень и пути формирования этих качеств. Цель исследования состоит в психологической характеристике конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости работников ОВД как значимых качеств личности у работников ОВД, выявлении социально-психологических резервов усовершенствования деятельности работников ОВД в условиях конфликта и определении требований к правовому обеспечению организации их деятельности в условиях конфликта с учетом психологической природы конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости.
Научная новизна исследования состоит в том, что автором приведены в систему научные положения и эмпирические данные относительно влияния конфликтов на личность, полученные учеными различных отраслей знания. Определено, что конфликтная компетентность работников ОВД выполняет две психологические функции: информационную и контролирующую; подсистема формирования конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости является системоутворюющим фактором в системе конфликтологической подготовки работников ОВД. Раскрыто представление о конфликтоустойчивости работников ОВД как способности личности ситуативно, гибко, оперативно реализовывать профессиональные действия в сложной ситуации социального взаимодействия (конфликт). Выявлены социально-психологические резервы усовершенствования деятельности работников ОВД в условиях конфликта. Расширено представление о специфике использования средств регулирующего воздействия на поведение конфликтующих через детализацию рассмотрения различных типов конфликтов. Разработана система формирования конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости работников ОВД. Разработано и апробировано в учебном процессе содержание конфликтологического образования работников ОВД Украины базирующееся на принципах: междисциплинарности, последовательности, эволюционизма, личностного подхода.
Теоретическое значение исследования состоит в систематизации понятийного аппарата, используемого для описания конфликта, определении понятия конфликтная компетентность работника ОВД, обоснованности формирования конфликтоустойчивости работников ОВД, определении требований к правовому регулированию организации деятельности работников ОВД в условиях конфликта с учетом психологической природы конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости. В работе разработаны и апробированы технология предупреждения конфликтов работниками ОВД и технология принятия решений работниками ОВД в условиях конфликта, позволяющие минимизировать влияние негативных последствий конфликта на качество выполняемых задач, стоящих перед работниками ОВД Украины. Теоретически обоснованы пути и система соответствующих им средств влияния на развитие конфликтной компетентности работника ОВД, осмыслены и выделены последствия при отсутствии конфликтоустойчивости работников ОВД. Разработаны теоретические и на основе их методические и организационные основы (принципы, направления, формы и методы) организации деятельности работников ОВД в условиях конфликта, минимизирующие влияние его негативных последствий на качество исполнения задач, стоящих перед работниками ОВД Украины.
Практическое значение работы состоит в определении параметров и подборе соответствующих им методик определения уровня развития конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости, позволяющих диагностировать и составлять более полную характеристику личности работника ОВД в конфликте; в раскрытии специальных условий, способствующих развитию конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости; в создании развивающей методики многоуровневой и многоаспектной конфликтологической подготовки работников ОВД с учетом указанных условий; в разработке конкретных социально-психологических приемов оптимизации развития конфликтной компетентности и конфликтоустойчивости личности работника ОВД; в разработке методики формирования умений разрешать специфический вид конфликта – криминальный; в разработке технологии предупреждения конфликта работниками ОВД и технологии принятия решений работниками ОВД в условиях конфликта; в апробировании, на основе указанных разработок, методических рекомендаций для работников ОВД. Основные результаты диссертационного исследования отражены при написании учебных пособий, используются в курсах конфликтологии и спецкурсах в ряде вузов Украины.
Ключевые слова: конфликт, участник конфликта, конфликтность, конфликтная компетентность, конфликтоустойчивость, конфликтологичекая подготовка, работники ОВД Украины, конфликтологическое образование.

Vashenko I.V. Conflicts in activity of workers of the bodies of internal affairs and ways of their negotiation (sociological and psychological aspect). – Manuscript.
Thesis for a Doctor’s degree in psychological sciences by speciality 19.00.05 – social psychology. – G.S. Kostiuk Institute of Psychology of Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.
In the dissertation psychological characteristics of conflict competence and conflict stableness of workers of the bodies of internal affairs are defined. Social and psychological reserves of improvement of activity of workers of the bodies of internal affairs in conditions of conflict are brought to light. Demands on legal provision of organization of activity of workers of the bodies of internal affairs in conditions of conflict subject to psychological nature of conflict competence and conflict stability are determined. Types and main point of conflicts that are solved by workers of the bodies of internal affairs in their professional activity, reasons and factors that make for their appearance and processing are analysed in detail. Dependence on cooperation of workers of different departments of the bodies of internal affairs in conditions of conflict and quality of performance of problems put before them is revealed. The technology of prevention of conflicts by workers of the bodies of internal affairs and technology of decision making by workers of internal affairs in conditions of conflict are worked out and tested. On the basis of research the developed system of conflict training of workers of the bodies of internal affairs of Ukraine is sampled.
Key words: a conflict, participant of a conflict, conflictnost, conflict competence, conflict stability, conflict training, conflict education, workers of the bodies of internal affairs of Ukraine.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking