Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Концептуальні підходи та політико-правові засади забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин

 

МУЦЬКИЙ Петро Петрович

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ І КОЛЕКТИВНИХ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

Спеціальність 23.00.05. – етнополітологія та етнодержавознавство

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Київ – 2007


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім.
В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник – доктор політичних наук, професор
Картунов Олексій Васильович,
Університет економіки та права „КРОК”,
завідувач кафедри суспільних наук.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор
Варзар Іван Михайлович,
Інститут політології, соціології і права при
Національному педагогічному університеті
ім. М. Драгоманова, професор кафедри
політичних наук

кандидат юридичних наук
Биков Олександр Миколайович,
Інститут законодавства Верховної Ради
України, вчений секретар.
Провідна установа – Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса
НАН України, відділ національних меншин
Захист відбудеться „16” лютого 2007 р. о 16-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розіслано „15” січня 2007р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат політичних наук М. Д. Ходаківський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема усвідомлення сутності прав національних меншин, а також їх визнання та політико-правового забезпечення виникла з часів зародження держави і права. Проте тривалий час ця проблема була поза увагою політико-правової думки, а правлячі кола пануючих етнонацій дискримінували національні меншини. Все це було однією з причин багаточисельних етнічних повстань та війн. Однак з середини ХІХ ст. починається процес зародження й становлення концепцій індивідуальних і колективних прав національних меншин. У ХХ ст. Ліга Націй, ООН, ОБСЄ та інші міжнародні організації, спираючись на зазначені концепції, доклали чимало зусиль для формування політико-правових засад забезпечення цих прав. Впродовж двох останніх десятиліть ці організації, а також багато поліетнічних держав, у тому числі й Україна, прийняли чимало документів, які суттєво розширили права національних меншин, зокрема індивідуальні і персонально-групові права. Однак проблема залишилась не до кінця вирішеною, свідченням чого є незадоволення багатьох національних меншин своїм політико-правовим статусом. Подальша актуалізація дослідження проблеми концептуальних підходів та політико-правових засад забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин обумовлена цілою низкою загальних чинників, основними з яких є: посилення боротьби цих меншин за свої колективні права, невизначеність міжнародного права щодо цих прав, перехід деяких з них до терористичної діяльності та ін. Актуалізація даної проблеми викликана багатьма специфічними чинниками, притаманними Україні, зокрема такими, як брак концепції державної етнонаціональної політики, недосконалість існуючих нормативно-правових актів, покликаних регулювати етнонаціональні відносини та ін. Стає все більш очевидним, що від коректного і конструктивного розв’язання даної проблеми значною мірою залежить національна єдність та територіальна цілісність поліетнічних держав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язано з плановою науково-дослідною тематикою відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема з темами „Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади” (номер державної реєстрації РК 0102U007073) та „Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії” (номер державної реєстрації 0105U00792).
Метою дослідження є аналіз процесів розвитку концепцій індивідуальних і колективних прав національних меншин та формування на їх основі політико-правових засад забезпечення цих прав.
Реалізація мети дослідження обумовила постановку і розв’язання наступних завдань:
– з’ясувати основні загальні та специфічні чинники актуалізації дослідження концептуальних підходів та політико-правових засад забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин;
– проаналізувати сучасний стан наукової розробки даної проблеми;
– з’ясувати внесок вітчизняних мислителів та вчених у формування концептуальних підходів та політико-правових засад забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин України;
– провести етнополітологічний аналіз сучасних зарубіжних концепцій індивідуальних і персонально-групових прав національних меншин;
– дати порівняльний аналіз основних положень концепції колективних прав національних меншин, а також з’ясувати проблеми, перешкоди і наслідки, з одного боку, визнання і забезпечення, а з іншого, нехтування та заперечення цих прав;
– виявити критерії визначення тих національних меншин, які мають право на визнання і забезпечення колективних прав;
– довести некоректність ранжування і тим більше протиставлення індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин;
– з’ясувати можливість і доцільність доповнення концепцій індивідуальних і персонально-групових прав національних меншин, концепцією їх колективних прав;
– здійснити етнополітологічний аналіз політичних і правових принципів системи захисту прав національних меншин Ліги Націй;
– виявити причини і наслідки тривалої недостатньої уваги ООН до проблем політико-правового забезпечення персонально-групових і особливо колективних прав національних меншин;
– провести порівняльний аналіз процесів вдосконалення міжнародно-правових норм на глобальному та регіональному, зокрема європейському, рівнях щодо забезпечення прав національних меншин;
– з’ясувати переваги і недоліки положень чинної Конституції України, інших законодавчих актів та проектів концепції державної етнонаціональної політики щодо підходів та політико-правового забезпечення індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин та ін.
Об’єктом дисертаційного дослідження є права національних меншин як політико-правове явище.
Предметом дисертаційного дослідження є концептуальні підходи та політико-правові засади забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин.
Методи дослідження. В основу дисертаційної роботи було покладено методологічний плюралізм, тобто низку загальнонаукових, філософських та спеціальних методів, підходів і принципів дослідження. Виходячи з того, що аналізові теоретико-методологічних засад даного дослідження присвячено окремий підрозділ дисертації, автор вважає за доцільне обмежитись тут лише переліком деяких з них. Це, перш за все: етнополітологічний аналіз; концептуальний підхід; світ-системний аналіз; аналіз втрат і надбань; порівняльний аналіз, крос-культурний аналіз та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших спроб створення цілісного наукового дослідження проблем зародження й розвитку концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин в українській та зарубіжній політико-правовій літературі та формування на їх основі політико-правових засад забезпечення цих прав.
У межах проведеного дослідження одержано результати, які мають (звичайно, різного ступеню і значення) наукову новизну:
1. Детально з’ясовано загальні й специфічні чинники тенденції посилення подальшої актуалізації досліджень даної проблеми; виявлено низку закономірностей і тенденцій процесу зародження й розвитку індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин, формування на їх основі відповідних міжнародно-правових норм та законодавства України.
2. Запропоновано нову періодизацію розвитку наукових досліджень щодо формування концепцій прав національних меншин та охарактеризовано кожен з шости її етапів. Виявлено тенденцію, сутність якої полягає у підвищенні наукового інтересу та загостренні дискусій навколо даної проблеми.
3. Досліджено внесок вітчизняних вчених ХІХ – першої чверті ХХ ст. у зародження концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин. Доведено, що їх теоретичні розробки мали випереджальний та інноваційний характер.
4. Розроблено концепцію етнонаціональних прав, згідно якої визнається існування етнонаціональних прав, як однієї із специфічних груп прав людини, громадянина та етнонаціональних спільнот (етнонацій, корінних народів та національних меншин). Ці права визначають їх статус, регулюють взаємовідносини між ними та з державою. Етнонаціональні права визначаються національним законодавством та міжнародно-правовими нормами і можуть забезпечуватися на індивідуальному, персонально-груповому та колективному рівнях.
5. Вдосконалено концепцію персонально-групових прав осіб, які належать до національних меншин. Показано, з одного боку, її переваги, а з іншого, доведено її певну обмеженість у справі всебічного і надійного забезпечення прав національних меншин, зокрема права на “внутрішнє самовизначення”. Вперше у вітчизняній науці проведено етнополітологічний аналіз концептуальних засад існуючих на Заході „школи колективних прав” та “школи заперечення колективних прав”. Дано порівняльний аналіз переваг і недоліків концепції колективних прав, з’ясовано критерії визначення тих національних меншин, які можуть претендувати на визнання за ними цих прав. З’ясовано сутність і характер колективних політичних, юридичних та моральних прав національних меншин. Виявлено переваги та негативи, до яких можуть призвести визнання і забезпечення цих прав. Доведено, що нехтування і заперечення колективних прав національних меншин має більше негативних наслідків, ніж їх визнання і забезпечення.
6. Сформульовано висновок про некоректність ранжування та протиставлення індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин, оскільки це, по-перше, суперечить діалектиці співвідношення часткового і загального, а по-друге, є неконструктивним з точки зору формування політичної нації і громадянського суспільства та забезпечення національної єдності й територіальної цілісності поліетнічних держав. Найбільш оптимальним тут може бути шлях визнання, поєднання і забезпечення прав національних меншин на всіх трьох зазначених рівнях.
7. Проведено порівняльний етнополітологічний аналіз досягнень і прорахунків системи захисту прав національних меншин Ліги Націй. Зроблено висновок, що заперечення після Другої світової війни певного позитивного досвіду Ліги Націй було недостатньо коректним і виваженим. З’ясовано причини й наслідки тривалої неналежної уваги міжнародних організацій до проблеми політико-правового забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин. Виявлено загальне і специфічне у підходах ООН та регіональних міжнародних організацій щодо цих прав. Зроблено висновок, що міжнародне право визнає права національних меншин на двох рівнях: індивідуальних прав людини та персонально-групових прав осіб, які належать до цих меншин. Водночас міжнародне право впритул наблизилося до визнання їх колективних прав, що дає підстави очікувати, що невдовзі воно забезпечуватиме права національних меншин не на двох, як раніше, а на трьох рівнях, тобто індивідуальному, персонально-груповому і колективному.
8. Проаналізовано процес формування концептуальних підходів та законодавства України ХІХ – першої чверті ХХ ст. Зроблено висновок, що ці підходи і законодавство (зокрема Закон про національно-персональну автономію та Конституція УНР 1918 р.) прилучилися до формування підвалин міжнародних норм політико-правового забезпечення індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин та стали прикладом для інших країн. З’ясовано переваги, а також прогалини та недоліки відповідних положень Конституції України 1996 р., інших законодавчих актів та проектів концепції державної етнонаціональної політики незалежної України. Зроблено висновок, що основною перевагою вітчизняного законодавства є намагання поєднати індивідуальні, персонально-групові і колективні права національних меншин, що й стало одним з основних чинників запобігання ескалації етнополітичних конфліктів та збереження територіальної цілісності України.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення і висновки дисертаційної роботи та виявлені в процесі її виконання закономірності й тенденції, а також запропоновані рекомендації можуть бути використані для зміцнення теоретико-методологічної бази дослідження даної проблеми та подальшого вдосконалення міжнародно-правових норм та національного законодавства щодо політико-правового забезпечення індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин. Зокрема, вони можуть стати в нагоді при розробці проекту концепції державної етнонаціональної політики України, вдосконаленні Закону про національні меншини в Україні та при прийнятті інших важливих рішень в етнонаціональній сфері.
Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно. З 2 опублікованих у співавторстві тез доповідей на конференціях до дисертації увійшли лише фрагменти, які належать її автору.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки наукового дослідження були апробовані автором у 6 наукових статтях у фахових виданнях ВАК України в галузі політичних наук, і доповідалися у виступах на засіданнях відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, а також у доповідях на п’яти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Демократія і державність в Україні: проблема гармонізації” (6-7 лютого 1997 р., м. Київ, Ін-т національних відносин і політології НАН України, тези доповіді опубліковані); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політична консолідація державотворчих сил України: проблеми, перспективи” (11 лютого 1998 р., м. Київ, тези доповіді опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції “Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі” (18-19 травня 1999 р., м. Київ, тези доповіді опубліковані); Міжнародному симпозіумі “Політична конфліктологія: між старими та новими парадигмами” (14-15 червня 2001 р., м. Вороніж, Воронізький державний університет, Росія, тези доповіді опубліковані); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи” (27-28 вересня 2003 р., м. Київ, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, тези доповіді не опубліковані).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 робіт, з них 6 у фахових виданнях ВАК України в галузі політичних наук. З 4 опублікованих тез доповідей на конференціях 2 тез написані у співавторстві.
Структура та обсяг роботи. Дисертація має вступ, три розділи, які об’єднують вісім підрозділів, висновки та список використаних джерел (397 джерел, з них –99 англійською мовою). Загальний обсяг дисертації складає 218 сторінок, основна частина –183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі показано актуальність теми дисертації, стисло охарактеризовано загальний стан її дослідження в етнополітологічній та правовій науковій літературі. Визначено предмет і об’єкт, мету і завдання дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, вказано структуру та обсяг дослідження, наведено відомості про публікації результатів дисертації та дані про кількість використаних джерел.
У першому розділі – “Проблема індивідуальних і колективних прав національних меншин у політико-правовій думці” з’ясовано чинники актуалізації дослідження даної проблеми, ступінь її розробки у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, проаналізовано джерельну базу та визначено методологію дослідження.
У першому підрозділі „Основні чинники актуалізації та етапи розвитку наукових досліджень проблеми” на основі вивчення численних робіт зарубіжних та вітчизняних вчених обґрунтовується тенденція збереження і подальшої актуалізації дослідження даної проблеми. Аналізуються основні чинники, що обумовлюють посилення цієї тенденції. Їх можна поділити на два блоки: загальні та специфічні.
До блоку загальних чинників дисертант включає: 1) Посилення процесів етнічного ренесансу та політизації національних меншин, що відбувається під впливом глобалізації (М. Есман, Е. Сміт та ін.). 2) Збереження дискримінації, якої зазнають національні меншини багатьох країн з боку домінуючих етнонацій (Р. Дарендорф, К. Пауелл та ін.). 3) Небезпека переходу дискримінованих національних меншин до терористичної діяльності. 4) Поява т.зв. “нових етнічних груп з числа іммігрантів, які чекають на визнання і забезпечення своїх прав” (А. Лібіх). 5) Посилення боротьби національних меншин за свої колективні права (Б. Гарфф, Т. Гурр, Т. Хіггінс та ін.). 6) Тенденція загострення “міжнародної боротьби за права національних меншин” (З. Бжезинський), її перетворення на “битву” (Ч. Браун) між прихильниками та опонентами концепції колективних прав національних меншин.
До специфічних чинників актуалізації проблеми індивідуальних і колективних прав національних меншин автор відносить: недосконалість відповідних чинних нормативно-правових актів; брак концепції державної етнонаціональної політики України; необхідність приведення українського законодавства у відповідність до міжнародного права; брак робіт, присвячених критичному аналізові західних концепцій прав національних меншин; недостатня увага вивчення переваг і недоліків концепції колективних прав та проблем їх взаємодії з індивідуальними і персонально-груповими правами та ін.
Все це, вимагає нового підходу до дослідження проблеми зародження та розвитку концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин, а також аналізу формування на їх основі відповідних міжнародно-правових норм та національного законодавства України.
Обґрунтовано й запропоновано оновлену періодизацію процесу еволюції концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин та формування на їх основі політико-правових засад захисту цих прав. Зокрема, виділено шість етапів цього процесу та проведено їх порівняльний етнополітологічний аналіз.
Проведено аналіз теоретичного доробку відомих, а також дещо призабутих вітчизняних дослідників ХІХ – першої чверті ХХ ст., зокрема О. Бочковського, М. Грушевського, В. Даневського, С. Дністрянського, М. Драгоманова, В. Жаботинського, Т. Зіньківського, М. Міхновського, М. Ратнера та ін., які ініціювали дослідження проблеми індивідуальних і колективних прав національних меншин, і які у цьому відношенні ні в чому не поступалися, а часом і випереджали подібні дослідження О.Бауера та К. Реннера, а також Е. Мун’є та Ж. Марітена, які на Заході вважаються „батьками-засновниками” вищезазначених концепцій.
Досліджено роботи сучасних вітчизняних вчених, присвячених безпосередньо проблемам політико-правового забезпечення прав національних меншин, зокрема О. Антонюка, О. Бикова, Ю. Волошина, О. Майбороди, В. Мармазова, В. Мицика, О. Нікітюка, І. Піляєва, Л. Рябошапки, М. Товта, Л. Шкляра, М. Шульги та ін., а також роботи авторів, які торкаються цієї проблеми у контексті інших наук: 1) у контексті політології: В. Андрущенка, О. Бабкіної, В. Бебика, В. Бурдяк, В. Горбатенка, А. Коваленка, А. Круглашова, Ю. Левенця, М. Михальченка, П. Надолішного, Ф. Рудича, С. Рябова, В. Храмова, Ю. Шаповала та ін.; 2) у контексті етнополітології: І. Варзаря, В. Євтуха, О. Картунова, В. Котигоренка, І. Кресіної, І. Кураса, Л. Нагорної, М. Обушного, І. Оніщенко, В. Панібудьласки, М. Панчука, С. Римаренка, Ю. Римаренка, В. Трощинського, М. Ходаківського, Л. Шкляра та ін.; 3) у контексті правознавства: В. Бабкіна, В. Денисова, В. Євінтова, А. Колодій, О. Копиленка, О. Мироненка, О. Скрипнюка, І. Усенка, В. Цвєткова, В. Чеховича, Ю. Шемшученка та ін.
Проаналізовано також відповідні роботи вчених СНД, зокрема, А. Абашидзе, А. Абдулатипова, І. Бліщенка, Т. Васильєвої, О. Лукашевої, А. Мартиненко, М. Мнацаканяна, С. Пунжина, М. Смислова, В. Тишкова, Р. Тузмухамедова, С. Юр’єва та ін.
У дисертації здійснено етнополітологічний аналіз робіт західних дослідників, присвячених проблемам визнання та політико-правового забезпечення прав національних меншин: Дж. Анаї, А. Баки, А. Б’юкенена, В. Ван Дайка, В. Вериги, Дж. Джонстона, Й. Дінстейна, М. Есмана, Г. Ганнум, Б. Гарфф, Н. Глейзера, Д. Горовця, Т. Гурра, Ф. Капоторті, У. Кимлічки, А. Лійпгарта, М. Макдональда, П. Сігхарта, Г. Стейнера та ін.
Вивчення робіт зазначених вчених, по-перше, дало можливість оцінити їх внесок у дослідження даної проблеми, по-друге, взяти на озброєння деякі їх теоретичні положення, висновки та рекомендації; по-третє, виявити в цій проблемі “білі плями” і обрати їх предметом даного дослідження.
У другому підрозділі „Методологічний плюралізм в осмисленні прав національних меншин” дано розгорнуту характеристику загальнонауковим методам дослідження та показано, що саме дає використання кожного з них. Проаналізовано, зокрема, принцип методологічного плюралізму, метод об’єктивності, принцип історизму, принцип гуманізму, метод системного аналізу та ін. Значну увагу приділено обґрунтуванню доцільності більш широкого використання філософського підходу, який допомагає знайти відповідь на ключове питання теми дослідження: чому національні меншини посилюють боротьбу за свої колективні права. Показано необхідність застосування міждисциплінарного підходу, що ще в 70-х рр. ХІХ ст. робив український правознавець В. Даневський.
Висвітлено переваги використання низки конкретно-наукових методів. Основним з них є етнополітологічний метод, сутність якого полягає у визнанні етнонаціональних спільнот об’єктами і суб’єктами етнонаціональної політики та врахуванні цих реалій при її розробці та втіленні у життя. Окрім того, були використані: логічно-правовий аналіз; контент-аналіз; порівняльний метод та ін. Без них було б неможливо з’ясувати закономірності й тенденції розвитку етнополітичних процесів, у тому числі еволюції концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин і формування на їх основі політико-правових засад забезпечення цих прав.
Підтверджено необхідність використання концептуального підходу і запропоновано концепцію етнонаціональних прав, про яку вже йшлося. Обґрунтовано доцільність застосування парадигмального підходу, розробленого Т. Куном, і вперше ефективно використаного при дослідженні прав національних меншин В. Ван Дайком. Особливо корисними виявилися уточнені й оновлені дисертантом індивідуалістська, персонально-групова і колективістська парадигми прав людини та національних меншин.
Другий розділ – “Концептуальні підходи до визнання індивідуальних і колективних прав національних меншин” присвячено аналізові процесів еволюції концепцій прав національних меншин, дається порівняльний аналіз основних положень концепції колективних прав цих меншин, з’ясовується співвідношення і взаємодія їх індивідуальних і колективних прав.
У першому підрозділі „Зародження і розвиток концепцій прав національних меншин” проаналізовано роботи О. Бочковського, В. Даневського, М. Драгоманова, Т. Зіньківського, І. Франка та ін. Доведено, що саме вони зробили помітний внесок у зародження концепцій персонально-групових і колективних прав національних меншин. При цьому робили вони це паралельно, а часом і раніше за О. Бауера та К. Реннера. Показано, що вітчизняні дослідники: 1) чітко визначили причини боротьби національних меншин за свої колективні права, зокрема: “невизнання меншин як колективних індивідуумів”, “політика придушення національних устремлінь”, “розвиток демократії і конституціоналізму”; 2) визнали наявність у національних меншин колективних інтересів і цінностей та оголосили ці меншини носіями колективних прав; 3) висловилися за надання цим меншинам “права на самоврядування”, “права на автономію, включно з територіальною автономією”; 4) довели, що визнання колективних прав, надання національним меншинам автономії “не може бути шкідливою для цілості держави, навпаки, вона корисна для неї”; 5) звернулися із закликом до міжнародного співтовариства закріпити ці права у “міжнародно-правових актах”, що “значно скоротило б кількість війн” і “запобігло б їм у майбутньому”; 6) висунули і аргументували ідею створення міжнародного суду щодо прав національних меншин. Доведено, що науковці незалежної України, продовжуючи кращі традиції своїх попередників, докладали значних зусиль для вдосконалення та об’єднання концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин.
У другому підрозділі „Порівняльний аналіз основних положень концепції колективних прав національних меншин” здійснено порівняльний аналіз західних наукових політико-правових шкіл – “школи колективних прав”(А. Бака, В. Ван Дайк, Т. Гурр, М. Есман, У. Кимлічка та ін.) та “школи заперечення колективних прав”(А. Б’юкенен, М. Кренстон, Ч. Кукатос та ін.), виявлено справжні причини, цілі та наслідки загострення боротьби між представниками цих шкіл.
Проведено критичний аналіз аргументів західних та російських дослідників, які виступають проти визнання і забезпечення колективних прав національних меншин. Доведено, що деякі з їх аргументів є досить коректними, але більшість з них не витримують наукової критики. Показано, що концепція індивідуальних прав людини, при всій її значущості, є певною мірою недосконалою і обмеженою, оскільки забезпечує переважно права домінуючої етнонації і не здатна надійно захистити специфічні права національних меншин.
Здійснено порівняльний аналіз достоїнств і недоліків концепції колективних прав, а також наслідків їх визнання. Доведено, що концепція колективних прав має більше достоїнств, ніж недоліків, а визнання і забезпечення колективних прав може дати дещо більше позитивних наслідків (дисертант нараховує 16 пунктів), ніж їх заперечення (8 пунктів). Зокрема, забезпечення колективних прав може запобігти піднесенню серед національних меншин сепаратистських настроїв та терористичної діяльності, а головне – сприяти інтеграції національних меншин у “велике суспільство”, збереженню національної єдності та територіальної цілісності держави.
Встановлено перелік колективних прав, які можуть бути надані національним меншинам: “право на фізичне існування”, “право зберігати свою ідентичність”, право на “внутрішнє самовизначення”, на різні форми автономії, на розвиток, на збереження рідної мови, на безперешкодну участь у всіх сферах суспільно-політичного життя та ін. Визначено умови надання національним меншинам колективних прав – це їх відмова від сепаратизму і тероризму; лояльне ставлення до “великого суспільства”, держави та дотримання її законів; повага до індивідуальних прав людини і прав титульної нації та інших меншин; спроможність конструктивно використовувати надані права та ін. Доведено, що права і обов’язки будь-якої з національних меншин не повинні перевищувати права і обов’язки домінуючої титульної нації та інших національних меншин. Наголошено, що будь-які намагання довести пріоритетність колективних прав національних меншин над індивідуальними та персонально-груповими правами є небезпечними і повинні бути відкинуті як прояви етнічного шовінізму.
У третьому підрозділі „Співвідношення і взаємодія індивідуальних і колективних прав національних меншин” проведено аналіз проблеми взаємовідносин та взаємодії концепції індивідуальних прав людини і концепції колективних прав національних меншин. Показано, що вперше, ще в ХІХ ст., проти спроб ранжування та протиставлення цих прав виступили вітчизняні мислителі і вчені (В. Даневський, М. Драгоманов, Т. Зіньківський, І. Франко та ін.). Вони ж висунули ідею доповнення індивідуальних прав людини колективними правами національних меншин. На початку ХХ ст. цю ідею почали розвивати О. Бауер та К. Реннер, а в 40-х рр. її реанімували Е. Мун’є та Ж. Марітен. З 90-х років ідею визнання і поєднання концепцій індивідуальних, персонально-групових та колективних прав національних меншин підтримали і деякі російські дослідники. Дисертант висловлює думку про можливість і доцільність втілення в життя цієї ідеї, яка сьогодні стає все більш актуальною.
У третьому розділі “Політико-правові засади забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин” дається порівняльний аналіз процесів формування політико-правових засад забезпечення зазначених прав на рівні міжнародних організацій та законодавства України.
У першому підрозділі „Політичні та правові принципи забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин: рівень Ліги Націй та ООН” проведено порівняльний аналіз переваг (дисертант нараховує їх 13) та недоліків (їх 32) системи політико-правового захисту прав національних меншин Ліги Націй. До основних переваг було віднесено: сам факт визнання національних меншин; надання їм низки “негативних” та “позитивних” прав; утворення системи міжнародно-правового захисту цих меншин; створення постійно діючої палати міжнародного правосуддя, до функції якої входило спостереження за захистом прав національних меншин (що пропонував ще у 80-х рр. ХІХ ст. В. Даневський) та ін. До основних недоліків було віднесено: географічна обмеженість системи захисту прав цих меншин Ліги Націй; її ставлення до захисту національних меншин як до другорядної проблеми; брак механізмів, організаційних та матеріальних гарантій їх захисту; непослідовність у ставленні до їх колективних прав та ін. І все ж, створення системи захисту прав національних меншин Ліги Націй стало важливим позитивним кроком на шляху формування політико-правових засад забезпечення цих прав.
Проведено аналіз достоїнств та недоліків у діяльності ООН щодо захисту прав національних меншин. Було також здійснено порівняльний аналіз діяльності Ліги Націй та ООН щодо підвищення їх правового статусу. Віддаючи належне внескові ООН у справу забезпечення прав національних меншин, дисертант зазначає, що цей внесок міг би бути значно вагомішим, якби її діяльність була більш активною і конструктивною. По-перше, ООН припустилася помилки, відкинувши позитивний досвід Ліги Націй. По-друге, зробивши наголос на концепції прав людини, що є природним, вона дещо ідеалізувала і абсолютизувала цю концепцію. По-третє, ООН майже півстоліття, недооцінювала важливість проблеми правового захисту національних меншин. По-четверте, ООН приймала міжнародно-правові документи щодо захисту персонально-групових прав національних меншин з величезним запізненням і переважно під тиском їх збройної боротьби за свої права. По-п’яте, невиправданим і недалекоглядним можна вважати брак належної уваги ООН до посилення боротьби цих меншин за свої колективні права.
У другому підрозділі „Вдосконалення політико-правових основ захисту індивідуальних і колективних прав національних меншин: європейський рівень” доведено, що на європейському рівні політико-правові норми щодо захисту прав національних меншин розвивалися більш активно і ефективно. Розвиток права на рівні європейських міжнародних організацій відбувався більш швидкими темпами, послідовно і цілеспрямовано, дещо випереджаючи еволюцію права у рамках ООН. Майже у кожному наступному документі європейських організацій з’являлися політико-правові інновації, які суттєво розширяли індивідуальні, персонально-групові, а подекуди і колективні права національних меншин. Однак, і тут мали місце зволікання з прийняттям більш конструктивних правових норм, помітне відставання від розвитку відповідних законодавств деяких держав, непослідовне і надмірно обережне ставлення до визнання колективних прав національних меншин та ін. З’ясовано також причини і наслідки повільного та суперечливого процесу формування міжнародно-правових норм щодо забезпечення прав національних меншин. Головною з них дисертант вважає брак політичної волі з боку багатьох держав, які лишаються під контролем домінуючих в них етнонацій.
У третьому підрозділі „Індивідуальні і колективні права національних меншин України: політичний і правовий вимір” проаналізовано процес зародження та розвитку законодавства України щодо індивідуальних і колективних прав національних меншин та проведено порівняння його з процесом еволюції відповідних міжнародно-правових норм. Досліджуються відповідні положення конституційних проектів М. Драгоманова, М. Міхновського та інших і робиться висновок, що ці положення дещо випередили час і позитивно вплинули на зародження національного законодавства та міжнародно-правових норм захисту прав національних меншин. Важливе значення для формування цих норм мали і мають “Закон про національно-персональну автономію” та відповідний розділ Конституції УНР 1918 р. По-перше, вони стали одними з перших у світі спеціальних документів, присвячених правам національних меншин. По-друге, вони, визнали не лише персонально-групові права, а й колективні права цих меншин. По-третє, вони вперше органічно поєднали індивідуальні, персонально-групові і колективні права меншин. По-четверте, в зазначених документах були чітко визначені шляхи, методи і механізми забезпечення прав національних меншин та ін.
Досліджено відповідні закони і положення Конституції України 1996 р., виявлено їх достоїнства та зроблено порівняльний етнополітологічний аналіз із подібними документами часів УНР та із сучасними міжнародно-правовими нормами. Зроблено висновок, що в Україні відроджено і розвивається процес формування національного законодавства щодо прав національних меншин та обговорюються проекти концепції державної етнонаціональної політики, які своєю буквою і духом наближаються до міжнародно-правових норм. Одним з основних переваг українського законодавства є намагання поєднати індивідуальні, персонально-групові і колективні права. З’ясовано також недоліки та вразливі місця чинних нормативно-законодавчих актів України щодо прав національних меншин. Ними можна вважати: досить повільний і суперечливий характер процесу формування цього законодавства у першій половині 90-х рр.; його послаблення із середини 90-х рр.; наявність застарілих нормативних актів і прогалин в існуючому законодавстві; нічим не обґрунтоване зволікання з прийняттям деяких нових та оновлених законів; брак належних механізмів реалізації прав національних меншин та ін.
У “Висновках” підводяться підсумки проведеної автором роботи, наводяться виявлені закономірності й тенденції еволюції індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин та формування на їх основі політико-правових засад забезпечення цих прав, робляться узагальнення та рекомендації.
Відзначається загострення наукових дискусій навколо прав національних меншин, що обумовлено, з одного боку, посиленням їх боротьби за свої колективні права, а, з іншого, зростаючим розумінням багатьма фахівцями недосконалості й обмеженості концепції індивідуальних прав людини, зокрема, її нездатності надійно забезпечити специфічні права національних меншин. Висловлюється думка про можливість і доцільність забезпечення міжнародним правом колективних прав національних меншин та доповнення ними індивідуальних і персонально-групових прав цих меншин.
Значно уважнішого ставлення заслуговує позитивний досвід системи захисту прав національних меншин Ліги Націй. Більш ретельного вивчення вимагає дещо непослідовна діяльність ООН і особливо її досить тривала млявість у справі забезпечення прав національних меншин, що стало однією з причин ескалації етнополітичних конфліктів, їх перетворення на етнічні війни та посилення т.зв. “етнічного тероризму”.
На європейському рівні міжнародне право щодо захисту індивідуальних і колективних прав національних меншин формувалося більш активно, послідовно і конструктивно. Тут міжнародне право впритул наблизилось до визнання колективних прав національних меншин, а т.зв. “м’яке право” вже їх визнало.
Чинне законодавство України щодо прав національних меншин (при всіх його досягненнях, які забезпечили територіальну цілісність країни) втратило свої колишні провідні позиції у світі і не справляє вже помітного позитивного впливу на міжнародне право. Однак, є підстави вважати, що вітчизняні науковці зможуть виправити таке становище.
У висновках вміщено також виявлені дисертантом закономірності й тенденції зародження та розвитку концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин та формування на їх основі політико-правових засад забезпечення цих прав.
1. Ідеї і концепції індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин народжуються й формуються, як правило, представниками субординованих національних меншин. Вони ж найбільш активно змагаються за втілення цих ідей і концепцій у політико-правові норми. Отже, міжнародно-правові норми та національне законодавство щодо прав національних меншин розвиваються під впливом їх боротьби за свої права.
2. Опонентами визнання і забезпечення колективних прав національних меншин виступають домінуючі етнонації, що негативно позначається не лише на становищі цих меншин, а й на становищі самої етнонації, оскільки породжує сепаратистські настрої та створює грунт для зародження “етнічного тероризму”.
3. Процес формування міжнародно-правових норм щодо індивідуальних і колективних прав національних меншин тривалий час відбувався набагато повільніше й значно відставав від процесу розвитку його концептуальних підходів. Деякі ідеї, концепції і пропозиції щодо визнання та забезпечення індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин чекали десятиліттями на своє визнання і втілення у відповідні міжнародно-правові норми та національне законодавство. Окрім того, розвиток міжнародно-правових норм суттєво відставав і від розвитку відповідного національного законодавства деяких держав. Сьогодні ситуація суттєво змінюється: міжнародно-правові норми все більше впливають на розвиток національного законодавства, особливо посттоталітарних держав, зокрема України.
4. Будь-які правові інновації щодо індивідуальних і колективних прав національних меншин, спочатку з’являються в преамбулах або додатках, а потім в одній чи кількох другорядних статтях якогось більш загального документу, а вже через багато років стають основою окремого, спеціального міжнародно-правового документу чи національного закону.
5. Процес вдосконалення міжнародно-правових норм та національного законодавства щодо захисту прав національних меншин розвивається у певній послідовності: спочатку визнання “негативних прав”, а вже потім – “позитивних прав”; спочатку визнання мовно-культурних, потім – соціально-економічних, а вже потім –їх політичних прав; спочатку спроби забезпечити зазначені права через індивідуальні права людини, потім – через персонально-групові права осіб, які належать до національних меншин, а вже – через колективні права самих меншин.
6. Все більш помітною стає тенденція загострення боротьби навколо прав національних меншин, зокрема між прихильниками та опонентами їх колективних прав, але водночас і тенденція посилення пошуків шляхів поєднання та взаємодоповнення індивідуальних прав людини, персонально-групових прав осіб, які належать до національних меншин, і колективних прав самих меншин, що може стати запорукою збереження національної єдності й територіальної цілісності поліетнічних держав та інтеграції цих меншин у “велике суспільство”.
Виходячи з усього вищенаведеного, автор пропонує наступні рекомендації:
1. Україна могла б виступити ініціатором:
а) проголошення Організацією Об’єднаних Націй одного з наступних років -роком національних меншин; б) доповнення Міжнародного Біллю з прав Людини 1976 р. “Декларацією про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин”, прийнятою ГА ООН 1992 р., що суттєво б розширило індивідуальні, персонально-групові і колективні права національних меншин; в) розробки та прийняття міжнародним співтовариством “Хартії прав національних меншин”, в якій були б визначені всі права національних меншин та механізми їх забезпечення; г) рознесення повноважень різних міжнародних організацій, зокрема, закріплення за Радою Європи діяльності щодо захисту індивідуальних прав людини, а за ОБСЄ – діяльності щодо захисту індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин; д) розробки механізмів для подання колективних скарг про порушення прав національних меншин та створення Міжнародної Комісії і Суду по розгляду цих скарг та ін.
2. Прискорити прийняття Закону України про культурно-національну автономію, оновлених Закону про мови та Закону про національні меншини в Україні та інших, що сприяло б підвищенню ефективності політико-правового регулювання етнонаціональних відносин в Україні.
3. Вивчити і обговорити у науковому співтоваристві (політологів, етнополітологів, правознавців та інших фахівців) питання про можливість і доцільність формування етнополітичного законодавства, а у перспективі – і етнополітичного права як підгалузі конституційного та міжнародного права.
4. Прискорити прийняття Концепції державної етнонаціональної політики України, кілька проектів якої вже опубліковано і перебувають на розгляді у Верховній Раді України.
5. Запровадити в Україні посаду Уповноваженого з прав національних меншин, як це має місце, приміром, в Угорщині та ін.
Основні положення дисертаційного дослідження викладено у наступних публікаціях автора:
1. Муцький П.П. Етнополітичне законодавство: проблеми і перспективи розвитку // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 3. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 1999. – № 3. – С. 91-102.
2. Муцький П.П. Актуальність та теоретико-методологічні засади дослідження законодавства в етнополітичній сфері // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Вип. 1. – С.352-363.
3. Муцький П.П. Проблеми і перспективи розвитку вітчизняного та міжнародного етнополітичного законодавства // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2000. – Вип.3. – С. 154-162.
4. Муцький П.П. Досвід Ліги Націй щодо захисту прав національних меншин: позитиви і негативи // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002.– С. 481-487.
5. Муцький П.П. Розвиток міжнародного права щодо національних меншин: рівень ООН // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 19. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С.531 537.
6. Муцький П.П. Концепція групових, колективних прав національних меншин: достоїнства і недоліки // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 21. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 575-580.
7. Картунов О.В., Муцький П.П. Конституційне забезпечення рівноправності громадян і рівноправності етнонаціональних спільнот – важливий чинник демократизації та консолідації українського суспільства // Демократія і державність в Україні: проблеми гармонізації: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конференції, м. Київ, 6-7 лютого 1997 р. – К.: Ін-т національних відносин і політології НАН України, 1997. – С. 46-48. (внесок автора полягає у висвітленні проблеми політико-правового забезпечення рівноправності етнонаціональних спільнот).
8. Муцький П.П. Розвиток етнополітичного законодавства– основний шлях до національної та політичної злагоди в Україні // Політична консолідація державотворчих сил України: проблеми, перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Київ, 11 лютого 1998 р.) – К.: УФІМБ, 1998. – С. 48 50.
9. Муцький П.П. Правове регулювання етнополітичних відносин – основна передумова запобігання ескалації етнополітичних конфліктів // Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко та ін.: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 18-19 травня 1999 р.) – К. : УФІМБ, 1999. – С. 218-219.
10. Картунов А.В., Муцкий П.П. Правовое регулирование этнополитических отношений // Политическая конфликтология между старыми и новыми парадигмами: Материалы международного симпозиума (г. Воронеж, 14-15 июня 2001 г.) – Воронеж, Воронежский государственный университет, 2001. – С.24-31. (внесок автора полягає у висвітленні сутності персонально-групових і колективних прав національних меншин та етнополітичного законодавства).
АНОТАЦІЇ
Муцький П.П. Концептуальні підходи та політико-правові засади забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин. – Рукопис. (218 с.)
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.05. – етнополітологія та етнодержавознавство. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Київ, 2006.
У дисертації визначено і охарактеризовано чинники актуалізації досліджень проблем індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин. Виявлено закономірності й тенденції зародження та розвитку концепцій згаданих прав та формування на їх основі політико-правових засад забезпечення цих прав. З’ясовано внесок вітчизняних мислителів у зазначені процеси. Проведено аналіз сучасних західних концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин. Визначено сутність, переваги і недоліки концепції колективних прав національних меншин. З’ясовано проблеми, перешкоди і наслідки, з одного боку, забезпечення, а з іншого – заперечення цих прав. Доведено доцільність та виявлено шляхи і методи доповнення концепцій індивідуальних та персонально-групових прав концепцією колективних прав національних меншин. Проведено аналіз процесів формування міжнародно-правових норм та законодавства України щодо персонально-групових і колективних прав цих меншин. Запропоновано рекомендації щодо подальшої розробки концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин, а також вдосконалення політико-правових засад забезпечення цих прав.
Ключові слова: національні меншини; права національних меншин; етнополітологічний аналіз; концепції індивідуальних, персонально-групових та колективних прав національних меншин; політико-правові засади; забезпечення прав; міжнародно-правові норми; законодавство України.
Муцкий П. П. Концептуальные подходы и политико-правовые основы обеспечения индивидуальных и коллективных прав национальных меньшинств. – Рукопись. (218 с.)
Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.05. – этнополитология и этногосударствоведение. – Институт государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2006.
Диссертация посвящена проблеме эволюции концепций индивидуальных, персонально-групповых и коллективных прав национальных меньшинств в украинской и зарубежной политико-правовой мысли и формирования под их влиянием политико-правовых основ обеспечения этих прав.
Диссертант выясняет и дает характеристику основных факторов актуализации исследований данной проблематики. Уточняется периодизация процесса формирования указанных концепций, дается характеристика его различных этапов. Исследуется вклад отечественных ученых ХІХ – первой четверти ХХ в. в процесс эволюции концепций индивидуальных, персонально-групповых и коллективных прав национальных меньшинств. Сделан вывод, что этот вклад был весомым и конструктивным. Идеи украинских мыслителей были созвучны мировой политико-правовой мысли того времени, а некоторые из них своими формулировками, содержанием и временем появления даже опережали ее. Именно эти идеи стали концептуальной базой одного из первых в мире специальных законов о национально-персональной автономии и отдельного раздела Конституции УНР 1918 г., стали одним из источников политико-правовых основ обеспечения этих прав.
Проведен анализ современных западных концепций индивидуальных и персонально-групповых прав лиц, принадлежащих к национальным меньшинствам. Выявлены сущность, достоинства и недостатки концепции коллективных прав национальных меньшинств. Определены проблемы, препятствия и последствия, с одной стороны, обеспечения коллективных прав этих меньшинств, а с другой – их игнорирования. Обосновано, что обеспечение коллективных прав национальных меньшинств способствовало бы предупреждению эскалации этнополитических конфликтов и этнического терроризма, а главное – вело бы к укреплению этнополитической стабильности и территориальной целостности полиэтнических государств, к интеграции этих меньшинств в „большое общество”. Доказана возможность и целесообразность дополнения концепций индивидуальных и персонально-групповых прав концепцией коллективных прав этих меньшинств.
Выявлены закономерности и тенденции формирования международно-правовых норм и законодательства Украины о правах национальных меньшинств. Показано, что инициаторами разработки концептуальных подходов и формирования политико-правовых основ обеспечения индивидуальных, персонально-групповых и коллективных прав национальных меньшинств выступают, как правило, представители этих меньшинств, и что главным противником признания их прав, особенно коллективных, были колониальные империи и господствующие нации. Сегодня ими являются доминирующие нации полиэтнических государств, а главным препятствием – отсутствие их политической воли.
Предложено ряд рекомендаций по дальнейшему исследованию концепций индивидуальных, персонально-групповых и коллективных прав национальных меньшинств и совершенствованию политико-правовых основ обеспечения этих прав.
Ключевые слова: национальные меньшинства; права национальных меньшинств, этнополитологический анализ; концепции индивидуальных, персонально-групповых и коллективных прав национальных меньшинств; политико-правовые основы; обеспечение прав; международно-правовые нормы; законодательство Украины.
Mutskij P. P. Conceptual Approaches and Political-Legal Foundations of the Ensuring of the National Minorities’ Individual and Collective Rights. – Manuscript (218 p.)
Thesis for obtaining a scientific degree of сandidate of the sciences (Political Sciences) on the speciality 23.00.05 – Ethnic Political and Ethnic State Sciences. – The V. M. Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2006.
In the work the factors of actualization of the problems of the national minorities’ individual, personal-group and collective rights are determined and characterized. The trends of evolution of the conceptions of the national minorities’ individual, personal – group and collective rights, and their influence on formation of the political-legal foundations of the ensuring of these rights are revealed. The сontribution of the Ukrainian thinkers in the above mentioned processes are determined. Analysis of the modern western conceptions of the human rights and personal-group rights of the individuals belonging to the national minorities is made. The essence, merits and shortcomings of the conception of the national minorities’ collective rights are defined. The problems, stambling blocks and consequences of recognition and guarantee of these rights, on the one hand, and their denial, on the other hand, are determined. The author proved the purposefulness and revealed the ways and methods of unification of conceptions of the human rights, personal-group rights and collective rights of these minorities. The processes of formation of the international law norms and legislation of Ukraine under the influence of the individual, personal-group and collective rights of national minorities are performed. The author worked out some concrete recommendations on the further improvement of the human rights, personal-group and collective rights of national minorities, and on the progress of the political-legal foundations of the ensuring of these rights.
Key words: national minorities; rights of national minorities; ethnopolitological analysis; conception of personal-group rights of the individuals belonging to the national minorities; collective rights of the national minorities; political-legal foundations; ensuring of the rights; international law norms; the legislation of Ukraine.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking