Мир Солнца

 

Реклама

Добавить объявление


ЛУЧШИЕ ПРЕДЛОЖЕНИЯ
Вдохновение Карпат - коттедж в горах Карпатах
Мир Солнца
Закарпатье, П.Гута
Отель Фантазия
Отель Фантазия
Закарпатье, Поляна
СКИДКА -3%

Турбаза Эльдорадо
Турбаза Эльдорадо
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Корпус 2 санатория Квитка Полонины
Квитка Полонины
Закарпатье, Солочин
Есть номера
-3% онлайн заказ

Отель Эдельвейс
Отель Эдельвейс
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-3% онлайн заказ
Отель Славутич-Закарпатье
Славутич Закарпатье
Закарпатье, Поляна
Есть номера
-2% онлайн заказ


Із повним текстом дисертації Ви можете самостійно ознайомити у Національній бібліотеці ім. Вернадського у відповідності до законодавства України.

 


web clocks reloj para mi sitio
Contatore
web clocks relojes gratis para blog
Contatore
contatore visite contadores de visitas mailorder brides


Автореферати
Оплата Контакти
Союз образовательных сайтов



Союз образовательных сайтов


Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні

 

ПАВЛЕНКО Тетяна Анатоліївна

КОНЦЕПЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

12.00.08. – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Львів – 2008


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінально-правових дисциплін Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор
ТРУБНИКОВ Василь Михайлович, Харківський національний університет
імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін,
заступник декана юридичного
факультету з наукової роботи

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор
НАВРОЦЬКИЙ Вячеслав Олександрович, Львівський державний університет
внутрішніх справ, декан юридичного факультету

кандидат юридичних наук, доцент
ЯРОВИЙ Анатолій Олександрович,
Маріупольський гуманітарний
університет, доцент кафедри
правознавства

Захист відбудеться “12” червня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. г-409).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “06” травня 2008 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Орієнтація України на міжнародні стандарти у галузі прав людини накладає на нашу державу певні зобов’язання, пов’язані насамперед з реальним забезпеченням проголошених Конституцією України прав та свобод. Це зумовлює необхідність розробки національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина, яка може стати першим кроком до належного забезпечення та охорони прав і свобод. Оскільки положення про першочерговий захист права людини на життя підкреслюється низкою конституційних та галузевих норм, які визнають право на життя та гарантують його непорушність, відповідно, постає необхідність першочергового відображення у Програмі питань забезпечення, охорони та захисту права людини на життя.
У системі гарантій права людини на життя важливе місце займає його кримінально-правова охорона, оскільки завданням Кримінального кодексу (КК) України є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина від злочинних посягань, а також запобігання злочинам.
Охорона права людини на життя у кримінальному праві в основному здійснюється шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи (Розділ II КК України 2001 р.). Але життя людини як об’єкт злочинного посягання охороняється не тільки шляхом встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти життя людини, але й низкою інших кримінально-правових норм (статті 112, 134, 348, 379, 442 КК та ін.). Охорона права людини на життя забезпечується і шляхом регламентації права людини на самозахист. У низці конституційних норм (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України) встановлюється право кожної людини як на захист власного життя, так і життя інших осіб. Ці норми розвинуті у ст. 36 КК (необхідна оборона) та ст. 39 КК (крайня необхідність).
Особливості охорони права людини на життя здавна викликали науковий та практичний інтерес не тільки вчених-криміналістів, але й представників конституційного, міжнародного і багатьох інших галузей права. Значний інтерес для дослідження становлять фундаментальні праці широкого кола сучасних науковців-правознавців, що стосуються загальних питань окресленої проблематики (М.І. Абдулаєв, С.С. Алєксєєв, М.В. Вітрук, Л.Д. Гаухман, О.Ф. Кістяковський, В.В. Копейчиков, О.А. Лукашова, І.Й. Магновський, М.Н. Малєіна, М.І. Матузов, А.В. Наумов, В.С. Нерсесянц, Е.Ф. Побігайло, М.К. Подберезський, П.М. Рабінович, Н.Д. Сергієвський, О.Ф. Скакун, М.С. Таганцев, Ю.М. Тодика, О.Ю. Тодика, В.М. Трубников та ін.).
Плідний внесок у розвиток окремих напрямків дослідження проблем охорони та захисту права людини на життя у кримінальному праві презентовано працями М.К. Аніянца, Ю.В. Бауліна, В.Г. Бєляєва, В.І. Борисова, К.О. Гориславського, Н.І. Загородникова, В.І. Зубкової, А.М. Красикова, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, С.Я. Лихової, В.О. Навроцького, В.А. Никонова, Т.М. Нуркаєвої, Г.Б. Романовського, Б.С. Сариєва та ін.
У контексті дослідження певний науковий інтерес мають праці (як вітчизняних, так і зарубіжних авторів), присвячені загальним та спеціальним питанням кримінально-правової охорони права людини на життя (М.І. Бажанов, С.В. Бородін, Н.Г. Вольдимарова, О.С. Капинус, В.В. Сташис, М.Д. Шаргородський, Н.М. Ярмиш та ін.).
Однак, не зважаючи на значну кількість наукових робіт, поза увагою науковців залишилась проблема права людини на життя як цілісного об’єкту кримінально-правової охорони, що вимагає поглибленого та комплексного аналізу в контексті державотворчих процесів сучасної України.
Отже, кримінально-правова охорона права людини на життя є досить складним явищем, яке потребує комплексного, системно-функціонального, концептуально нового підходу, який повинен знайти відображення у новій Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина. Недостатня розробка у кримінально-правовій літературі обраного аспекту проблеми, її наукове та практичне значення і обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямкам наукової діяльності кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, що ґрунтуються на положеннях Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 рр., схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 р. № 116-р, Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне теоретичне осмислення охорони права людини на життя у кримінальному праві.
Досягнення мети дослідження базується на реалізації таких завдань:
- виокремити сутнісні параметри концептуального підходу до кримінально-правової охорони права людини на життя;
-визначити кримінально-правовий ракурс розуміння права людини на життя у кримінальному праві;
- у контексті аналізу внутрішніх структурних елементів Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми охорони прав і свобод людини і громадянина:
- виявити сутність та окреслити завдання кримінально-правової політики сучасної України у галузі охорони права людини на життя;
- з’ясувати значення та роль норм Загальної частини КК у забезпеченні кримінально-правової охорони права людини на життя;
- визначити критерії необхідності й достатності забезпечення кримінально-правової охорони права людини на життя нормами Особливої частини КК;
- окреслити шляхи і засоби удосконалення та приведення у відповідність до міжнародно-правових стандартів норм кримінального законодавства з питань охорони права людини на життя.
Об’єктом дослідження виступає система правовідносин, що забезпечують правову охорону права людини на життя.
Предметом дослідження є кримінально-правова охорона права людини на життя в Україні.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система загальнонаукових та спеціальних методів, що застосовуються в юридичних науках. Діалектичний метод пізнання, дав можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснювати системний аналіз кримінально-правових норм. Історичний метод дозволив виявити генезис проблематики кримінально-правової охорони права людини на життя. Системно-функціональний метод дав можливість визначити основні засади правового регулювання охорони права людини на життя у кримінальному праві. Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу особливостей встановлення кримінальної відповідальності за посягання на право людини на життя в зарубіжних країнах. Використання логіко-юридичного методу дозволило довести необхідність удосконалення норм кримінального законодавства з питань законодавчої регламентації кримінально-правової охорони права людини на життя.
Нормативну базу дослідження становлять норми Конституції України 1996 р., міжнародно-правових актів, Кримінального кодексу України 2001 р. та Цивільного кодексу України 2003 р., а також Законів України “Про міліцію” від 25.12.1990 р. зі змінами та доповненнями, “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16.12.1999 р., “Основ законодавства про охорону здоров’я” від 19.11.1992 р., інших нормативно-правових актів.
Емпіричною базою дослідження є окремі узагальнення, проведені Верховним Судом України, аналіз кримінальних справ, розглянутих у місцевих судах м. Харкова за 2002-2006 рр., результати анкетування 300 респондентів, серед яких – 100 співробітників правоохоронних органів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що у дисертаційному дослідженні здійснено комплексний кримінально-правовий аналіз охорони права людини на життя у кримінальному праві, що розширює спектр наукових уявлень про поняття і зміст кримінально-правової охорони права людини на життя.
У дисертаційному дослідженні були здобуті результати, новизна яких конкретизується у таких положеннях:
Уперше:
– здійснено цілісне й комплексне дослідження кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні як спеціальної концепції науки кримінального права;
– обґрунтовано необхідність переосмислення ролі інститутів Загальної та Особливої частин КК крізь призму першочергової охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина;
– запропоновано концептуально-змістовний аналіз поняття права людини на життя у кримінальному праві здійснювати у контексті розгляду його як об’єкта кримінально-правової охорони;
– визначено дефініцію права людини на самозахист свого життя і життя інших осіб від протиправних посягань у кримінальному праві та окреслено види самозахисту: активний та пасивний;
Удосконалено:
– розуміння поняття кримінально-правової політики як науково обґрунтованого напрямку діяльності органів державної влади та громадськості у сфері охорони права людини на життя;
Дістали подальшого розвитку:
– експлікація об’єкта злочину: загальним об’єктом злочину запропоновано визнавати права та свободи людини і громадянина;
– визначення меж кримінально-правової охорони права людини на життя;
– обґрунтування наукової думки про те, що основною функцією кримінального права є охоронна функція;
– аргументація щодо недоцільності легалізації евтаназії на сучасному етапі розвитку українського суспільства;
– твердження щодо неприпустимості поновлення смертної кари у законодавстві.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: у науковій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінально-правової охорони права людини на життя; у правотворчості – для вдосконалення кримінально-правового регулювання охорони права людини на життя; у правозастосуванні – при призначенні судами покарання за злочини, які посягають на право людини на життя; у навчальному процесі – при викладанні курсу Загальної та Особливої частини кримінального права, підготовці підручників і навчальних посібників з названих курсів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на теоретико-методологічних семінарах кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та на таких конференціях: наукова конференція “Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку” (Харків, 2003 р.); науково-практична конференція “Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи” (Харків, 2004 р.); Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (Київ, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення” (Харків, 2005 р.); III Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2006 р.); Міжнародна наукова конференція “Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (Донецьк, 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція “Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення” (Львів, 2007 р.)
Теоретичні висновки дисертаційного дослідження використовувалися у навчальному процесі під час проведення семінарських занять з кримінального права в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в одинадцяти публікаціях, чотири з яких опубліковано у фахових наукових періодичних виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із переліку умовних позначень, скорочень, термінів, вступу, двох розділів, висновків, 15 додатків (на 18 сторінках), списку використаної літератури в кількості 344 джерел. Загальний обсяг дисертації становить 244 сторінки, з них 194 сторінки – основного тексту. У дисертації є два рисунки та одна таблиця.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі дається загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета, завдання, об’єкт, предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна, формулюються теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, ступінь її апробації, наводяться дані про структуру дисертації.
Розділ 1 “Право людини на життя в системі прав та свобод людини і громадянина в Україні” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. “Кримінально-правова охорона права людини на життя як елемент національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина” відзначається, що Конституція України зумовила подальший прогрес кримінального законодавства щодо прав людини. Місце правової регламентації прав людини у структурі Конституції України вплинуло й на місце регламентації охорони прав і свобод людини у структурі КК України, що детермінувало зміну пріоритетів цінностей, які охороняються Кримінальним кодексом України: ч. 1 ст. 1 КК України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина.
Доводиться необхідність розробки проекту національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина, в основу якої мають бути покладені визнані міжнародною спільнотою, норми та принципи взаємовідносин громадян і держави. На думку автора, перший розділ національної Програми має бути присвячений забезпеченню цього права заходами кримінально-правового характеру у якості самостійної Концепції.
Досліджуючи у контексті Концепції питання об’єкту злочину, приходимо до висновку, що загальним об’єктом злочину необхідно визнавати права та свободи людини і громадянина (це положення підтверджується результатами опитування, проведеного автором серед працівників правоохоронних органів: 100% респондентів вважають доцільним визнавати об’єктом злочину права і свободи людини і громадянина).
У підрозділі 1.2. “Поняття, сутність та ознаки права людини на життя” доводиться відмінність понять “права людини”, які походять із невід’ємної якості людської особистості, та “права громадянина”, які визначають політико-правовий зв’язок особи і держави. Наголошується, що поняття “право на життя” необхідно вживати з терміном “людина”.
У дослідженні проаналізовано історію законодавчого закріплення права людини на життя як особистого (природного) права. Відзначається, що це право не було одним із перших, що знайшло своє законодавче закріплення.
Пропонується теоретико-концептуальне обґрунтування поняття “права людини на життя”.
До змісту права людини на життя у контексті кримінального права входять: юридичне визначення початкового та кінцевого моментів життя людини (що зумовлює виникнення і самого права людини на життя); право вимагати від інших суб’єктів вчинення певних дій, спрямованих на забезпечення чи захист права на життя або утримання від їх вчинення (тобто право вимагати від інших осіб утриматися від протиправного позбавлення життя людини); право людини на самозахист свого життя, тобто допустимість спричинення шкоди (в тому числі і позбавлення життя) в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності (тобто захист свого життя і здоров’я та життя і здоров’я інших осіб від протиправних посягань не забороненими законом способами) або затримання злочинця; право людини вільно розпоряджатися своїм життям, тобто питання евтаназії у кримінальному праві (“право на смерть”); проблема смертної кари.
У підрозділі 1.3. “Теоретичні засади кримінально-правової охорони права людини на життя” поглиблюється позиція вчених, на думку яких охоронна функція повинна визнаватися однією з головних функцій кримінального права (М.І. Бажанов, А.О. Пінаєв). Ця функція полягає у захисті правоохоронюваних інтересів шляхом встановлення кримінально-правової заборони та у реалізації норм кримінального права у випадку вчинення злочину. Автор приходить до висновку, що у кримінальному праві доцільно вести мову щодо стадії охорони (тобто стадії правомірної реалізації прав та свобод) і стадії захисту, коли відбувається порушення прав громадян, коли має місце відновлення порушеного права, створення умов, які компенсують втрату права, з одного боку, і притягнення винних до відповідальності – з іншого. Якщо мова йде про право людини на життя, то у переважній більшості випадків його втрати, захист проявляється лише у притягненні винних до відповідальності.
У підрозділі 1.4. “Юридичне визначення та законодавче закріплення меж кримінально-правової охорони права людини на життя” аргументується, що кримінально-правова охорона має певні правові межі, оскільки вона починається з моменту виникнення права на життя і припиняється з його втратою. У роботі визначено, що право на життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини. Встановлено, що офіційний момент, з якого починається життя людини, не закріплюється у національному законодавстві. Кінцевий його момент отримав законодавче закріплення: кінцевою межею людського життя є її біологічна смерть (смерть головного мозку), що закріплено у ст. 15 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 року. У дисертації підтримується точка зору тих вчених, які визначають, що юридично життям людини є життя її мозку, і початок життя мозку означає початок життя людини. З правових позицій початкова межа життя людини повинна пов’язуватися з появою сформованої маси мозкових клітин (народженням головного мозку), що робить плід життєздатним. Проаналізувавши медичні та юридичні аспекти щодо виникнення життя людини, зроблено висновок, що з юридичної точки зору початком життя людини є народження (формування) головного мозку, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку. З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися його кримінально-правова охорона.
Розділ 2 “Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя як елемент національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина та її структурні елементи” складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Кримінально-правова політика як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя” визначається місце кримінально-правової політики у внутрішній політиці нашої держави: у рамках внутрішньої політики держави виділено соціальний аспект, у соціальному – правовий, у правовому – кримінально-правовий. Зазначається, що об’єктом кримінально-правової політики доцільно визнавати злочинність. Суб’єктом кримінально-правової політики можуть бути не лише правоохоронні органи; кримінально-правова політика не лише базується на законі, а й сама його “формує”. Обґрунтовується доцільність виділення в рамках єдиної кримінально-правової політики її напрямків (або елементів): кримінально-правового, кримінально-процесуального, кримінально виконавчого та кримінологічного (профілактичного).
У підрозділі 2.2. “Законодавство про кримінальну відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя” встановлюється, що кримінально-правова політика реалізується через право та в рамках права; завдання кримінального законодавства полягає в тому, щоб забезпечити охорону прав та свобод людини і громадянина і, в першу чергу, права людини на життя. У КК України 2001 р. повинна, насамперед, отримати реальний зміст політика першочергового захисту інтересів людини, а не держави. Законодавство про кримінальну відповідальність, як елемент Концепції, має відображати головну ідею політики у сфері охорони права людини на життя і бути покликаним забезпечити всебічну, повну і першочергову охорону права людини на життя.
У рамках Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя постає необхідність застосування системно-функціонального підходу щодо проблеми кримінально-правової охорони права людини на життя. На думку автора, лише системний підхід, який, зокрема, вельми евристичний щодо виявлення взаємозв’язку як норм Загальної, так і Особливої частин кримінального Кодексу, може сприяти оптимальному та всебічному аналізу проблеми охорони права людини на життя. Позиція щодо першочергового захисту прав та свобод людини отримала широке висвітлення не лише в нормах Особливої частини, а й у нормах Загальної частини Кримінального кодексу (зокрема, у ч. 1 ст. 1 Загальної частини КК 2001 р.). Зазначається: якщо об’єктом злочину є права та свободи людини і громадянина, необхідно розмірковувати не про правове забезпечення охорони власності, громадського порядку і т.д., а про охорону права людини на власність, право на громадську безпеку тощо. Тому і завдання КК України повинні бути переосмислені у контексті вказаних позицій.
Концептуальна ідея охорони та захисту людини від будь-яких посягань втілена також у нормах Особливої частини. Оптимальна конфігурація системи Особливої частини Кримінального кодексу забезпечує внутрішню єдність усіх норм, виключає між ними протиріччя. Відповідно, місце норм, що ставлять під охорону право людини на життя, у Особливій частини КК України має принципове значення саме для належного забезпечення цього права. На цій підставі автор дійшла до висновку, що система Особливої частина Кримінального кодексу України потребує змін. Підкреслюється, що, по-перше, розмірковуючи про першочергове місце права на життя у системі цінностей, які підлягають охороні кримінальним правом, не слід забувати, що це право не може бути відірваним від інших прав людини і громадянина. По-друге, виходячи із розуміння прав та свобод людини і громадянина як об’єкта злочину, зміни повинні стосуватися не лише розміщення розділу КК України, що передбачає відповідальність за посягання на життя людини, та назви цього розділу (який було б доцільно назвати: “Злочини проти права на життя та здоров’я особи”), але й системи КК в цілому, з урахуванням ваги та значущості тих чи інших прав і свобод.
Виділяється безпосередня форма кримінально-правової охорони права людини на життя.
У підрозділі 2.3. “Кримінальна відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя” аналізується проблема евтаназії, виходячи з базових положень права людини на життя, а саме з того, що законодавство гарантує людині не життя, а право на життя і що, згідно зі ст. 27 Конституції України, ніхто не може бути свавільно позбавленим життя. Перша теза свідчить про те, що можлива легалізація евтаназії в Україні не призведе до суперечностей з Конституцією України чи міжнародними документами. Друга теза наводить на думку про те, що не всяке позбавлення людини життя є свавільним і, відповідно, таким, що порушує закон. У цьому випадку евтаназія не може розглядатися свавільним позбавленням людини життя, оскільки самою людиною надано згоду на таку поведінку, а отже, евтаназія не суперечить ст. 27 Конституції України. Але у дисертації відстоюється позиція щодо неможливості легалізації евтаназії в Україні.
У роботі відзначається, що необхідно виходити із розуміння прав і свобод людини і громадянина як об’єкту злочину у побудові конкретних складів злочинів і враховувати значущість того чи іншого права, тих чи інших свобод. Право людини на життя очолює ієрархію прав і свобод, тому воно має виступати основним об’єктом злочину.
У підрозділі 2.4. “Заходи кримінально-правового характеру як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя” визначається, що до заходів кримінально-правового характеру необхідно відносити: покарання, як форму реалізації кримінальної відповідальності, примусові заходи медичного характеру та примусові заходи виховного характеру. Це пов’язано з тим, що кожен з елементів, які відносяться до заходів кримінально-правового характеру, має свою самостійну специфічну форму реалізації кримінальної відповідальності. Покарання, як форма реалізації кримінальної відповідальності, є основним засобом кримінально-правового впливу при охороні права людини на життя у кримінальному праві.
Проаналізувавши розміщення розділів Особливої частини КК України у переліку, складеному у залежності від ступеня тяжкості злочинів, відповідальність за які передбачена у цих розділах, у цілому (формальним класифікатором ступеня тяжкості є розмір санкції у виді позбавлення волі), звертається увага на те, що розділ II (родовим об’єктом, передбачених ним злочинів, є право людини на життя та здоров’я) займає лише п’ятнадцяте місце.
У дослідженні звертається увага на такі види покарання, як обмеження волі та виправні роботи, що можуть бути призначені особі, яка вчинила посягання на право людини на життя.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз проблематики кримінально-правової охорони права людини на життя, в результаті якого сформульовано ряд висновків.
Констатовано необхідність розробки проекту Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя є системою таких елементів: кримінально-правова політика держави, закон про кримінальну відповідальність, кримінальна відповідальність та заходи кримінально-правового характеру; враховує практику застосування кримінально-правових норм. Головна мета Концепції полягає: по-перше, у переосмисленні об’єкта кримінально-правової охорони з позицій прав і свобод людини і громадянина; по-друге, у першочерговому захисті та охороні права людини на життя і максимальному підвищенні рівня та якості ефективності забезпечення охорони права людини на життя у кримінальному праві як на законодавчому рівні, так і на практиці.
Загальним об’єктом злочину необхідно визнавати права та свободи людини і громадянина. Конкретні права чи свободи (або їх сукупність) виступають родовим або безпосереднім об’єктом злочину (право на життя, на здоров’я, на працю, на житло, на безпечні умови життєдіяльності в цілому та ін.).
Концептуальне наповнення поняття “охорона” є ширшим, ніж поняття “захист”, і, відповідно, охорона полягає як в попередженні порушень прав і свобод, так і в їх захисті. Поняття “захист” є складовою частиною поняття “охорона”. Виходячи із завдань, що стоять перед кримінальним правом, охоронна функція повинна визнаватися однією з головних функцій кримінального права, вона полягає у захисті правоохоронюваних інтересів шляхом встановлення кримінально-правової заборони та у застосуванні норм кримінального права у випадках вчинення злочину.
Право людини на життя – це природне невід’ємне право, що забезпечує природне існування людини як фізичної особи та одиниці громадянського суспільства і є захищеним нормативно-правовими актами – міжнародно-правовими, конституційними та актами інших галузей права. До ознак права людини на життя належать:
- право людини на життя є природним невід’ємним правом, людина має це право лише в силу того факту, що вона є людиною;
- право людини на життя виникає з моменту появи самого життя і втрачається зі смертю людини;
- виникнення права людини на життя не залежить ні від волевиявлення власника цього права, ні від держави, яка лише має змогу констатувати наявність такого права та забезпечити його охорону і захист;
- право людини на життя може мати абсолютний або відносний характер (законодавство України ґрунтується на принципі, що право людини на життя є відносним);
- право людини на життя є правом, яке не передається в силу своєї особливої природи;
- право людини на життя неможливо поновити у випадку його втрати з будь-яких причин, оскільки людське життя не підлягає відновленню.
Життя людини виникає ще в утробі матері на 22 тижні вагітності, відповідно, і право людини на життя виникає саме в цей період. Беручи до уваги дійсний початок життя людини, необхідно забезпечити повноправну кримінально-правову охорону життя людського плоду і його права на життя на пізніх місяцях внутрішньоутробного розвитку, криміналізувавши незаконні пізні аборти та інше умертвлення плоду із сформованим головним мозком як злочини проти життя. Таким чином, умисне умертвлення плоду віком понад 22 тижні (в утробі матері чи поза нею), повинно вважатися вбивством. На нормативному рівні пропонується:
- по-перше, внести зміни до ст. 117 КК України “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини”. Диспозицію статті доцільно було б викласти таким чином: “Умисне вбивство матір’ю дитини, яку вона виношує, у період понад 22 тижні вагітності, під час пологів або відразу після пологів”;
- по-друге, у зв’язку із запропонованими змінами до ст. 117 КК виникає потреба у роз’ясненні питання: кого ж необхідно вважати потерпілим (“предметом”) у разі вчинення злочинів проти життя. Це роз’яснення необхідне для того, щоб виключити непорозуміння при застосуванні інших норм Кримінального кодексу. Це питання пропонується вирішити таким чином: доповнити ст. 115 КК України приміткою, в якій зазначити, що “людиною в статтях цього Кодексу необхідно вважати дитину віком понад 22 тижні вагітності, новонароджену дитину, іншу фізичну особу до настання смерті”.
- по-третє, потребують змін п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності є обтяжуючою обставиною при вчиненні вбивства; та ч. 1 ст. 121 КК (в межах однієї з ознак тяжкого тілесного ушкодження, а саме переривання вагітності). Ці норми потребують доповнення, а саме: п. 2 ч. 2 ст. 115 КК “вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності строком не більше аніж 22 тижні” і ч. 1 ст. 121 КК: “переривання вагітності, строк якої не перевищує 22 тижнів”.
Кримінально-правова політика – науково обґрунтований напрямок діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямків, цілей і засад впливу на злочинність (є фундаментом формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства), регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та попередження злочинності. Обґрунтовується необхідність виділення найважливішого напрямку у кримінально-правовій політиці, а саме забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Кримінально-правова політика як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя покликана в першу чергу охороняти та забезпечувати право людини на життя.
Законодавство про кримінальну відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя відображає головну ідею політики у сфері охорони права людини на життя і покликане забезпечити всебічну, повну і першочергову охорону природного права людини – права на життя. Являючи собою нормативний акт, прийнятий уповноваженим органом державної влади, воно містить юридичні норми, що встановлюють підстави та принципи кримінальної відповідальності за злочинні посягання на право людини на життя, визначають коло суспільно небезпечних діянь, які є злочинами проти права людини на життя та покарання, які передбачені за їх вчинення.
З урахуванням розуміння прав та свобод людини і громадянина як об’єкта злочину, необхідно переосмислити завдання КК України, що передбачене у ч. 1 ст. 1 Загальної частини КК: “Кримінальний кодекс України повинен мати своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам”.
Новий погляд на об’єкт злочину як права і свободи людини і громадянина є підставою для нової систематизації Особливої частини Кримінального кодексу. Особлива частина Кримінального кодексу України повинна відкриватися розділом I КК України з назвою “Злочини проти права на життя та здоров’я особи”.
Безпосередньою формою кримінально-правової охорони права людини на життя є самозахист (ст. 27, ч. 5 ст. 55 Конституції України). Залежно від характеру діяння, виділено такі види самозахисту: активний і пасивний. При активному самозахисті особа активно протидіє суспільно небезпечному діянню, захищаючи своє життя та здоров’я або життя та здоров’я інших осіб. Пасивний самозахист означає, що особа не вчиняє дій, які вимагаються від неї законом і іншими нормативно-правовими актами, і які загрожують її життю та здоров’ю.
Кримінальна відповідальність як елемент Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя розглядається як інститут кримінального права, який стоїть на сторожі захисту прав та свобод людини і громадянина, і – в першу чергу – права людини на життя. Винна особа підлягає кримінальній відповідальності тому, що посягає на права і свободи інших людей і громадян.
Не усяке позбавлення людини життя є свавільним і, відповідно, таким, що порушує закон. Евтаназія не може розглядатися як свавільне позбавлення людини життя, оскільки сама людина дає згоду на таке діяння, отже, евтаназія не суперечить ст. 27 Конституції України. Легалізація евтаназії видається неприпустимою, оскільки вона: по-перше, може призвести до зловживань стосовно хворих та людей похилого віку; по-друге, право розпорядитися своїм життям делегується іншій особі, що неприпустимо.
Визначено основні умови здійснення людиною права на життя у кримінальному праві: реальна можливість людини вимагати від держави виконання свого обов’язку – захищати право людини на життя (що проявляється у встановленні в законі кримінальної відповідальності за позбавлення потерпілого життя); правильна кваліфікація діяння та притягнення до кримінальної відповідальності згідно з діючим законодавством особи, яка вчинила злочин та призначення їй справедливого покарання; детальна регламентація у кримінальному законодавстві права людини на необхідну оборону, крайню необхідність тощо (тобто регламентація права людини на самозахист життя).
При побудові конкретних складів злочинів необхідно виходити із розуміння об’єкта злочину як прав та свобод людини і громадянина і при цьому враховувати значущість того чи іншого права або тих чи інших свобод. Право людини на життя очолює ієрархію прав та свобод і тому повинно виступати основним безпосереднім об’єктом. Склади злочинів, що передбачають відповідальність за умисне посягання, в яких право людини на життя виступає додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом, повинні бути декриміналізовані (статті 112, 348, 379 КК України). Відповідно, статтю 115 КК України доцільно доповнити особливо кваліфікуючою ознакою вбивства: “Вбивство державного чи громадського діяча (Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем’єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії), працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного, чи їх близьких з метою протидії законній діяльності зазначених осіб або з помсти за таку діяльність, – карається…”.
Право людини на життя повинно виступати як найвища соціальна цінність, особливо право на життя новонародженої дитини. Цьому положенню не відповідає практика застосування ст. 117 КК України, коли умисел на позбавлення новонародженої дитини життя виник до моменту пологів. При встановленні такого факту доцільно притягувати до кримінальної відповідальності матір-дітовбивцю за ст. 115 КК. Ця прогалина може бути подолана при прийнятті нової Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи” (на сьогодні діє Постанова від 07.02.2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”) шляхом викладення п. 21 цієї постанови у такій редакції: “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК у випадку, коли умисел на його вчинення виник під час пологів або одразу ж після них і якщо воно вчинено під час пологів або одразу ж після них…”.
Кримінальний кодекс України не закріплює положення щодо рівності прав і свобод потерпілих та осіб, що вчинили злочин. У законі про кримінальну відповідальність не знайшов свого відображення принцип рівності людей у своїх правах, проголошений ст. 21 Конституції України. Введення до Загальної частини КК України норми, яка б закріплювала принцип рівності людини та громадянина перед законом, сприятиме належній охороні прав засуджених до позбавлення волі. Ця норма може бути закріпленою у ст. 1-1 КК України і мати таку редакцію: “Особи, що вчинили злочини, рівні перед законом і підлягають кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового та службового стану, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об’єднань, а також інших обставин”.
Поновлення смертної кари у законодавстві є неприпустимим, оскільки смертна кара є порушенням права людини на життя.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті, опубліковані у фахових виданнях:
1. Павленко Т.А. Проблеми кримінальної відповідальності за вбивство з мотивів співчуття // Зб. наук. пр. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право. – Харків, 2004. – Вип. 4. – С. 137–140.
2. Павленко Т.А. Право людини і громадянина на життя і здоров’я (кримінально-правовий аспект) // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської національної юридичної академії. – Одеса: Фенікс, 2006. – Вип. 28. – С. 445–447.
3. Павленко Т.А. Щодо кримінально-правової охорони права людини на життя // Зб. наук. пр. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право. – Харків, 2006. – Вип. 7. – С. 113–122.
4. Павленко Т.А. Визначення початкового моменту кримінально-правової охорони життя людини (права людини на життя) // Зб. наук. пр. Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Право. – Харків, 2007. – Вип. 8. – С. 129–134.

Інші публікації:
5. Павленко Т.А. Об’єкт і предмет дослідження кримінально-правових засобів охорони життя // Методологія наукового дослідження у галузі права: проблеми та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. – Харків: Вид-во національного ун-ту внутрішніх справ, 2004. – С. 85–87.
6. Павленко Т.А. Кримінально-правова охорона життя та здоров’я засобами, що не становлять кримінальної відповідальності // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи: Наук.-практ. конф. Харків, 22–23 квітн. 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (гол. ред.) та ін. – К.–Харків: «Юрінком Інтер», 2004. – С. 109–111.
7. Павленко Т.А. Щодо об’єкта злочинів проти життя // Другі юридичні читання: Всеукр. наук. конф. Київ, 18 трав. 2005 р. – К., 2005. – С. 226–229.
8. Павленко Т.А. Особливості кримінально-правової охорони права на життя та здоров’я неповнолітніх // Девіантна поведінка неповнолітніх: проблеми, пошуки, рішення: Міжнар. наук.-практ. конф. Харків, 30 лист. 2005 р.– Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2006. – С. 238–241.
9. Павленко Т.А. Щодо визначення поняття кримінальної політики // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми: Міжнар. наук. конф. Донецьк, 17–18 лист. 2006 р. – Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС, 2006. – С. 247–250.
10. Павленко Т.А. Злочини проти життя та здоров’я особи у системі Особливої частини Кримінального кодексу України // Актуальні питання реформування правової системи України: III Міжнар. наук.-практ. конф. Луцьк, 2–3 черв. 2006 р.: У 2-х т. / Уклад. Т.Д. Климчик, І.М. Якушев. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т.2. – С. 203–206.
11. Павленко Т.А. Питання співучасті в умисному вбивстві матір’ю новонародженої дитини // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Міжнар. наук.-практ. конф. 13–15 квіт. 2007 р.: У 2-х ч. – Львів: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2007. – Ч. 2. – С. 113–115.

АНОТАЦІЯ
Павленко Т.А. Концепція кримінально-правової охорони права людини на життя в Україні. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню кримінально-правової охорони права людини на життя. Обґрунтовується необхідність розробки проекту Концепції кримінально-правової охорони права людини на життя як елементу національної Програми забезпечення та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні. Визначаються та аналізуються елементи Концепції: кримінально-правова політика держави, закон про кримінальну відповідальність, кримінальна відповідальність та заходи кримінально-правового характеру.
Проаналізовано процес становлення та розвитку права людини на життя в Україні. Окреслено характерні ознаки цього права, на основі яких запропоновано авторське визначення права людини на життя та визначено межі кримінально-правової охорони цього права.
Розглянуто проблему легалізації евтаназії в Україні. Досліджується теоретико-правове співвідношення права людини на життя та смертної кари. Сформульовано ряд теоретичних висновків та пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства України.
Ключові слова: право людини на життя, Концепція кримінально-правової охорони, об’єкт злочину, самозахист, евтаназія, заходи кримінально-правового характеру, смертна кара.

АННОТАЦИЯ

Павленко Т.А. Концепция уголовно-правовой охраны права человека на жизнь в Украине. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 – уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2008.
Диссертация посвящена комплексному исследованию уголовно-правовой охраны права человека на жизнь в Украине и определению путей ее усовершенствования.
В диссертационном исследовании обосновывается необходимость разработки проекта Концепции уголовно-правовой охраны права человека на жизнь как элемента национальной Программы обеспечения и охраны прав и свобод человека и гражданина в Украине. Выделены и проанализированы элементы Концепции: уголовно-правовая политика; законодательство об уголовной ответственности; уголовная ответственность; меры уголовно-правового характера. В рамках Концепции предлагается переосмыслить понятие объекта преступления: общий объект преступления необходимо определять как права и свободы человека и гражданина; конкретные права и свободы (или их совокупность) выступают родовым или непосредственным объектом.
В результате проведенного исследования впервые в отечественной литературе проведено комплексное исследование права человека на жизнь в уголовном праве, проанализировано развитие законодательного закрепления данного права в законодательстве Украины, предложены критерии определения понятия права человека на жизнь.
В содержание права человека на жизнь в контексте уголовного права входят:
1) юридическое определение начального и конечного моментов жизни человека (что обуславливает возникновение самого права на жизнь);
2) право требовать от других субъектов совершения определенных действий, направленных на обеспечение или защиту права на жизнь или воздержания от их совершения, т.е. право требовать от других лиц воздержаться от противоправного лишения жизни человека;
3) право человека на самозащиту своей жизни, т.е. допустимость причинения вреда (в том числе и лишение жизни) в условиях необходимой обороны, крайней необходимости (т.е. защита своей жизни и здоровья, жизни и здоровья иных лиц от противоправных посягательств не запрещенными законом способами) или задержание преступника;
4) право человека свободно распорядиться своей жизнью, т.е. вопрос эвтаназии в уголовном праве (“право на смерть”);
5) проблема смертной казни.
Аргументируется положение о том, что охранительная функция должна признаваться одной из главных функций уголовного права, и она заключается в защите правоохраняемых интересов путем установления уголовно-правового запрета и в реализации норм уголовного права в случаях совершения преступления.
Выделяется непосредственная форма уголовно-правовой охраны права человека на жизнь, т.е. человек имеет право на самозащиту своей жизни. В зависимости от характера деяния, направленного на самозащиту, непосредственную форму уголовно-правовой охраны возможно разделить на виды, условно назвав их активной и пассивной самозащитой.
С учетом нового взгляда на понятие “объект преступления” высказывается положение о необходимости новой систематизации Особенной части Уголовного кодекса Украины, которая должна открываться Разделом I “Преступления против права на жизнь и здоровье личности”.
В работе отстаивается тезис о невозможности легализации эвтаназии в Украине, проведен анализ соответствия национального законодательства Украины относительно права человека на жизнь с требованиями ратифицированных ею международных договоров.
Аргументируется положение о недопустимости возобновления смертной казни, как вида наказания, в национальном законодательстве.
Ключевые слова: право человека на жизнь, Концепция уголовно-правовой охраны, объект преступления, самозащита, эвтаназия, меры уголовно-правового характера, смертная казнь.

SUMMARY
Pavlenko T.A. Conception of criminal-legal protection of the human right to life. – Manuscript.
Dissertation applied for the scientific degree of candidate of law, specialty 12.00.08 – criminal law and criminology; criminal-executive law. – the Franko Lviv national university. – Lviv, 2008.
The dissertation is devoted to the complex research of the criminal-legal protection of the human right to life. The necessity of elaboration of the project of the Conception of criminal-legal protection of the human right to life as an element of National program of security and protection of the human right to life in Ukraine is grounded. Such Conception elements as the state criminal-legal policy, the criminal responsibility law, the criminal responsibility, and criminal-legal measures are defined and analyzed.
The process of formation and development of the human right to life in Ukraine is considered. The mane features of this process are outlined. The author's definition of the human right to life is proposed on their base. The limits of the criminal-legal protection of the human right to life are determined in the present work.
The problem of legalization of euthanasia is analyzed. The theoretical and legal correlation of the human right to life and death penalty is investigated.
On the ground of the conducted research a number of theoretical conclusions and offers on the improvement of criminal legislation of Ukraine are formulated.
Key words: a human right to life, Conception of criminal-legal protection, object of crime, a self-defense, euthanasia, criminal-legal measures, a death penalty.

 

Всі права на опубліковані автореферати дисертацій належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Автореферати дисертацій отримані із відкритих джерел Інтернету

 

Пошукова анотація: випробуванням Звільнення каяттям дійовим поруки примиренням відбування дисципліни Зворотна громадськістю іміджу Зв’язки Зґвалтування адвокатом влади громадянами податкової реформа Соціалістичної Земельні процесуальні Земля довірою Злочин наслідками дорожнього людяності ОВС банкрутством необережність віросповідання економіки підприємницької найму мотиваційній пересування вузами підприємницьких фінансових приватної трудових Змішані вини інформації захисту винагороди безпідставного шкоди рятування загрози доручення підстави Європи Зовнішньоекономічні сліди Ідеологія Локка Імідж Імміграційне слідчого дитини міграції морського Імплементація Імунітет Інвестиційні договори самоврядування вчителя технології банкрутства губернаторства громадянства представництва Чехословаччині самоврядування моральної Польща омбудсмана підсудності піклування поруки потерпілого консулів Президента Франції Інститутпрезидентства співучасті присяжних губернатора конституційного народовладдя державної адміністрацій ідеологія криміналістики Інтелектуальна культура безпека ООН розслідування органів податкової мореплавства Інформація Іпотека вугледобувну обґрунтування ЗУНР власності трудового Кадрове державному Казна Касаційне час господарської умисних ухилення поліція слідчих приховування некласичний осудними Князівська Кодифікаційна Кодифікаційні Кодифікація Колективні заробітної Колізії Командитні Компенсації місцевого Президента фармакотерапевтична землекористування криміналістичне досудовому Компроміс Комунікативна Конкурентне Конкуренція Консолідація Конституцiйне Конституційна політичних правової юрисдикція юстиція Директорії справами державними освіту приватну творчості життя збори світогляду допомогу контроль конфлікт прав гласності рівності ініціативи Конституційний Суд громадянські делікти екологічні виконавчої міліції поділу внутрішніх парламентаризму громадянина законодавчої безпеки виконавчої стримувань особисті політичні самоврядування омбудсмана відповідальності вищих регламентація грецької міжнародних Канади юстиції військовослужбовців громадських депутатів кордону народів міста депутата меншин органів парламентарів Рахункової Києва виборчого суддів уряду ЄС правотворчому поділу політичних людини громадянина виборів національної національних норми референдуму самоврядування туризму публічної міжнаціональних Конституціоналізм Конституція України Контрабанда Контроль бюджету підприємницькою адміністрацій провадження Контрольний примус Конфіскація внутрiшнiх Конфлікти реформування реалізму управління експертизи розслідування національних політики охорони Концесійні Концесія Координація криміналістичної Кореляційні Корпоративні


TOPlist Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
web tracking